Єдиний унікальний номер 227/3100/19
Номер провадження 22-ц/804/64/21
03 листопада 2021 року
Донецький апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Мірути О.А.,
суддів:Тимченко О.О., Хейло Я.В.
за участю секретаря судового засідання Цимбала Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в місті Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_1 по цивільній справі № 243/2725/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 20 серпня 2020 року у складі судді Левченка А.М., повний текст рішення суду складений 20 серпня 2020 року,
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просить: припинити право власності на ? частку ОСОБА_2 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом отримання від ОСОБА_1 компенсації в розмірі 12092 грн. 50 коп. Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частку ОСОБА_2 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
В обгрунування позову зазначила, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належить на праві спільної власності, по ? частки, квартира АДРЕСА_2 .
Згідно висновку про вартість майна від 17.05.2019 року, ринкова вартість квартири складає 48370 грн., тобто вартість частки відповідача становить 12092,5 грн.
ОСОБА_2 тривалий час не проживає у спірній квартирі та не приймає участі в її утриманні, оскільки виїхав на проживання до РФ. Так як ОСОБА_2 на даний час мешкає за кордоном, він не має можливості приїхати до України для відчуження своєї частки у спільному майні в позасудовому порядку.
Вважає, що наявні умови, передбачені п. 3 ч.1 ст. 365 ЦК України, дають право на припинення права на частку в спільному майні зі сплатою компенсації за частку відповідача у розмірі 12 092 грн. 50 коп.
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 20 серпня 2020 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності - відмовлено через не внесення позивачем у спосіб, передбачений ч.2 ст. 365 ЦК України, вартості частки відповідача у спільному майні на депозитний рахунок суду.
Позивач ОСОБА_1 з рішенням суду першої інстанції не погодилась та подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав укладення між сторонами мирової угоди і затвердження її судом.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Апеляційна скарга мотивована тим, що відмова суду у затвердженні мирової угоди не відповідає закону, оскільки згідно укладеної між сторонами мирової угоди, відповідач отримав суму у розмірі вартості частки, яка припиняється, а саме 12092, 50 грн., тобто йому забезпечено відшкодування вказаної частки, що свідчить про виконання вимоги ч.2 ст.365 ЦК України. Цю обставину відповідач підтверджує у п. 9 мирової угоди, а саме, що на час укладення даної угоди ним отримано суму компенсації за його частку квартири у повному обсязі.
Крім того, 04.08.2020 року, через канцелярію суду, з поштовим конвертом відправника з території РФ надійшла заява від відповідача ОСОБА_2 про визнання відповідачем позову у повному обсязі, так як грошові кошти за належну йому частку квартири ним отримані.
Відзивів на апеляційну скаргу в порядку ст.360 ЦПК України не надходило.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, представником подана до суду заява про розгляд справи без участі позивача та її представника.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином відповідно до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року. Згідно протоколу Центрального районного суду м. Калінінграда від 15.06.2021 року відповідач ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримав, не заперечував, щоб справу у Донецькому апеляційному суді України було розглянуто без його присутності.
Треті особи в судове засідання не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , по ? частки кожному.
Вказані обставини підтверджуються копією свідоцтва про право власності на житло від 27.11.2006р. відділу з житлових питань та управління комунальною власністю Добропільської міської ради, а також інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.09.2019 року.
Відповідно до акту від 24.04.2019 року ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 не мешкає (а.с.15).
Згідно до висновку, вартість майна - двокімнатної квартири, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 складає 48 370 грн. 00 коп. (а.с.16).
Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 08.11.2019 року клопотання сторін про затвердження мирової угоди від 20.08.2019року залишено без задоволення (а.с.60-61).
02.06.2020 р. від Міністерства юстиції України на адресу суду надійшов пакет документів, складений Центральним районним судом м. Калінінграда, РФ, за результатами виконання судового доручення. Згідно наданих документів, іноземним судом було проведено судове засідання, в якому відповідач ОСОБА_2 позов визнав у повному обсязі, просив суд розглядати справу без його участі, від письмових пояснень чи подання відзиву відмовився.
04.08.2020р. через канцелярію суду надійшла заява від імені ОСОБА_2 , разом з поштовим конвертом відправника з території РФ, про визнання ним позову у повному обсязі та підтвердження отримання ним грошових коштів за належну йому частку квартири.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення є
неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції;порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 4 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За вимогами ч.2 ст. 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону судове рішення у повній мірі не відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог ст. 356 ЦК України, суд може постановити рішення про припинення права особи на частку у спільному майні лише за умови попереднього внесення вартості цієї частки на депозитний рахунок суду у спосіб передбачений ч. 2 ст. 365 ЦК України, що не було зроблено позивачем та свідчить про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог по справі.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Під предметом доказування розуміється коло юридичних фактів, від встановлення яких залежить рішення справи по суті, зокрема, факти підстави позову і заперечень проти нього.
В практичній площині завдання доказування полягає не стільки в тому, щоб встановити істину, скільки в тому, щоб з'ясувати, чиї твердження про факти, позивача чи відповідача, найдостовірніші.
Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що, в випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалась зацікавлена сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.
Так, в своїх позивних вимогах ОСОБА_1 просить: припинити право власності ОСОБА_2 на ? частку квартири та визнати за нею право власності на цю частку на підставі п.3 ч.1 ст. 365 ЦК України, тобто через неможливість спільного володіння і користування майном.
Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
В силу положень статей 21, 24 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Відповідно до частини 1 статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;2) річ є неподільною;3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Частиною 2 статті 365 ЦК України визначено, що суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Отже, встановлена частиною 2 ст. 365 ЦК України вимога про попереднє внесення на депозитний рахунок суду вартості частки в спільному майні в разі припинення права власності за вимогою інших співвласників є однією з основних умов ухвалення рішення про позбавлення особи майна без її згоди.
Але, аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку у спільному майні може бути припинено лише за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, та за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Позивач обґрунтувала заявлені позовні вимоги наявністю підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 365 ЦК України, а саме неможливістю спільного володіння і користування майном.
У справі, що переглядається, судом першої інстанції встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , по ? частки кожному. При цьому суд встановив відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог через відсутність попереднього внесення вартості цієї частки на депозитний рахунок суду у спосіб, передбачений ч.2 ст. 365 ЦК України, що не було зроблено позивачем.
З оскаржуваного рішення вбачається, що при його ухваленні суд першої інстанції не зробив висновок щодо наявності або відсутності підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 365 ЦК України, а саме доведеності позивачем ОСОБА_1 неможливості спільного з відповідачем ОСОБА_2 володіння і користування спірним майном по справі, що є підставою позовних вимог позивача по справі.
Дослідивши надані сторонами докази по справі, колегія суддів приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 не надала суду достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 365 ЦК України, а саме - неможливості спільного володіння і користування позивачем та відповідачем по справі спірною квартирою, що є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову по суті.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог через відсутність попереднього внесення вартості ? частини квартири на депозитний рахунок суду у спосіб, передбачений ч.2 ст. 365 ЦК України, таким, що не відповідає вимогам закону.
Одночасно, колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 про обов'язок суду першої інстанції задоволення позову через визнанням його відповідачем ОСОБА_2 , з огляду на наступне.
Частиною 4 ст. 206 ЦПК України визначено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Таким чином, визнання відповідачем позову є підставою для прийняття судом рішення про задоволення позову лише у разі наявності для того законних підстав.
Оскільки судом апеляційної інстанції встановлена не доведеність позивачем обставин неможливості спільного володіння і користування позивачем та відповідачем по справі спірною квартирою, що є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову по суті, колегія суддів доходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог на підставі ч. 4 ст. 206 ЦПК України, тобто через визнання позову відповідачем.
Ч.1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
З позовних вимог вбачається, що позивачка ОСОБА_1 бажає набути право власності на ? частку належної відповідачу спірної квартири, а відповідач ОСОБА_2 проти цього не заперечує, що свідчить про можливість набуття позивачкою права власності на спірну частку в квартирі на підставі ч.1 ст. 328 ЦК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності за позивачкою, але з вищевикладених підстав.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 та зміну рішення суду першої інстанції з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Також колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги стосовно того, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню через безпідставну відмову у затвердженні мирової угоди, оскільки апеляційним судом встановлена відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог по суті.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд першої інстанції надав належну оцінку обставинам та доказам у справі. Апеляційний суд не знаходить підстав для їх переоцінки.
У відповідності з вимогами ч. 1ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Через встановлене неправильне застосування норм матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну мотивувальної частини рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 20 серпня 2020 року.
Підстав для зміни та розподілу судових витрат судом апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись ст. ст. 7, 19, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 20 серпня 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя: О.А. Мірута
Судді: О.О. Тимченко
Я.В. Хейло