Єдиний унікальний номер 243/5313/21
Номер провадження 22-ц/804/2755/21
03 листопада 2021 року
м. Бахмут
справа № 243/5313/21
провадження № 22-ц/804/2755/21
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого - Тимченко О.О.,
суддів: Мірути О.А., Хейло Я.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 243/5313/21 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні, відшкодування моральної шкоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,
на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2021 року (суддя Старовецький В.І.), ухвалене в приміщенні Слов'янського міськрайонного суду Донецької області, повне судове рішення складено 17 серпня 2021 року,-
В травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області з зазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що з 18 липня 2016 року його було прийнято на роботу до Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії ПАТ «Укрзалізниця». Згідно з Наказом № 5280/ДНД-ос від 10 липня 2017 року його було звільнено з 17 липня 2017 року у зв'язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Проте, після звільнення з ним не було проведено повного розрахунку.
Просив стягнути з АТ «Українська залізниця» на свою користь заборгованість по заробітній платі за період роботи з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі 17 130,38 грн, компенсацію за 40 днів щорічної відпустки в розмірі 14 893,20 грн, вихідну допомогу при звільнені у сумі 13 406,61 грн, а також відшкодувати моральну шкоду у сумі 10 000 грн, оскільки факт порушення його прав працівника у сфері трудових відносин, призвів до моральних страждань, втрати життєвих зв'язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2021 року провадження за позовними вимогами ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при звільненні, закрито.
В задоволенні позовних вимог Остролуцького до АТ «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди відмовлено у зв'язку з відсутністю підстав.
Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при звільненні, суд першої інстанції виходив з факту існування судового рішення, яке набрало законної сили, з приводу спору між тими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
В частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, судове рішення мотивоване тим, що позивач не довів, що саме внаслідок протиправних дій відповідача йому була завдана моральна шкода, що спричинила шкоду здоров'ю, моральні страждання, втрату життєвих зв'язків і вимоги від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.
В апеляційній скарзі, подані до апеляційного суду, ОСОБА_1 посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано той факт, що при поданні позову в даній справі було долучено копію наказу № 5280/ДН-ос від 10.07.2017 року про припинення трудового договору та змінені заявлені позовні вимоги.
Також вказує, що компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
ОСОБА_1 працював у Структурному підрозділі «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії АТ «Укрзалізниця». 17 липня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, що підтверджено копією трудової книжки.
На підтвердження не виплаченої заробітної плати, ОСОБА_1 надав суду розрахункові листи за період з 01 березня 2017 року по липень 2017 року, в яких зазначені суми нарахованої заробітної плати: березень 2017 року - 6 502,67 грн, (у т.ч. оплата вимушеного простою - 2 270,70 грн); квітень 2017 року - 3 629,46 грн, (у т.ч. оплата вимушеного простою - 3 563,06 грн); травень 2017 року - 3 796,60 грн, (у т.ч. оплата вимушеного простою - 3 727,15 грн); червень 2017 року - 573,07 грн (у т.ч. оплата вимушеного простою - 562,59 грн); липень 2017 року - 30 982,39 грн (у т.ч. оплата вимушеного простою - 2 062,82 грн), з компенсація за невикористану відпустку у розмірі 14 893,20 грн та вихідну допомогу при звільнені у розмірі 13 406,61 грн.
Заочним рішенням Слов'янського міськрайонного суду від 12 серпня 2019 року у справі №243/7880/19 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 01 березня 2017 року по липень 2017 року, а саме: за березень 2017 року у сумі - 6 502,67 грн, за квітень 2017 року у сумі - 3 629,46 грн, за травень 2017 року у сумі - 3 796,60 грн, за червень 2017 року у сумі - 573,07 грн, за липень 2017 року у сумі - 30 982,39 грн, компенсації за невикористану відпустку у розмірі 14 893,20 грн та вихідної допомоги у розмірі 13 406,61 грн - відмовлено у зв'язку з відсутністю підстав.
Постановою Донецького апеляційного суду від 14 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 серпня 2019 року у справі №243/7880/19 - залишено без змін.
Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду: малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Згідно із пунктами 1, 3 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що ціна позову в даній справі є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при звільненні, суд першої інстанції виходив з факту існування судового рішення, яке набрало законної сили, з приводу спору між тими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
В частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, судове рішення мотивоване тим, що позивач не довів, що саме внаслідок протиправних дій відповідача йому була завдана моральна шкода, що спричинила шкоду здоров'ю, моральні страждання, втрату життєвих зв'язків і вимоги від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними та такими, що ґрунтуються на вимогах діючого законодавства.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
При визначенні підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 лютого 2021 року за наслідками розгляду справи № 360/1518/19.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
З матеріалів справи встановлено, що в 2019 році ОСОБА_1 вже звертався до АТ «Українська залізниця» з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня 2017 року по липень 2017 року, а саме: за березень 2017 року у сумі - 6 502,67 грн, за квітень 2017 року у сумі - 3 629,46 грн, за травень 2017 року у сумі - 3 796,60 грн, за червень 2017 року у сумі - 573,07 грн, за липень 2017 року у сумі - 30 982,39 грн, а також компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 14 893,20 грн та вихідну допомогу у розмірі 13 406,61 грн.
Заочним рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 серпня 2019 року у справі № 243/7880/19 в задоволенні вищезазначених позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» відмовлено у зв'язку з відсутністю підстав.
Донецький апеляційний суд постановою від 14 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції від 12 серпня 2019 року - без змін.
ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до АТ «Українська залізниця про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати за період з 01 березня 2017 року до 17 липня 2017 року в сумі 17 130,38 грн, компенсацію за невикористані 40 днів щорічної відпустки в розмірі 14 893,20 грн та вихідної допомоги при звільненні в розмірі 13 406,61 грн.
Тобто, у справі № 243/7880/19 та у справі, що переглядається апеляційним судом, сторони, предмет та підстави позовів є тотожними.
За таких обставин, безпідставними є доводи апеляційної скарги позивача про зміну заявлених позовних вимог, оскільки предметом спору в обох позовах є стягнення заборгованості по заробітній платі за той самий період та в тих же розмірах, а також аналогічні вимоги про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та вихідну допомогу при звільненні відповідно до наказу № 5280/ДН-ос від 10.07.2017 року.
Отже, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при звільненні.
Стосовно позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно із статтею 237? КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237? КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237? КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до статті 237? КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників.
Разом з тим, суд першої інстанції правильно зазначив, що позивач не довів, що саме внаслідок протиправних дій відповідача йому була завдана моральна шкода, що спричинила шкоду здоров'ю, моральні страждання, втрату життєвих зв'язків і вимоги від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.
Крім того, за частиною 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
З огляду на наявність у цивільній справі № 243/7880/19 судового рішення, що набрало законної сили, яким ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог за обставинами, що на думку позивача, є підставою для відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд вважає що в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Наведені в апеляційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий О.О.Тимченко
Судді О.А. Мірута
Я.В. Хейло