Справа № 640/9304/21 Головуючий у 1-й інстанції: Вовк П.В.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
01 листопада 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі меншому, ніж передбачено ч. 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснити перерахунок і виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 роки як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням раніше виплаченої суми;
- покласти на Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000, 00 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 позов задоволено: визнано протиправними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі меншому, ніж передбачено ч. 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; зобов'язано Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснити перерахунок і виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 роки як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням раніше виплаченої суми; в частині стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким дані вимоги задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с. 11).
В квітні 2020 року позивач отримав щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, в розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», в тому числі для учасників бойових дій - 1 390, 00 грн.
Листом від 19.03.2021 № 051-241-14-044 відповідач повідомив позивача, що грошова допомога була надана йому відповідно до виділених бюджетом коштів і прийнятої постанови Кабінету Міністрів України, а тому підстав для здійснення перерахунку та проведення доплати до раніше виплаченого розміру такої допомоги немає (а.с. 35-36).
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що виплата позивачу в 2020 році разової грошової допомоги у сумі 1 390 грн. не відповідає статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню. Відмовляючи у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не було надано належних доказів, з яких можливо було б встановити обсяг наданих послуг - детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а також доказів, що підтверджують фактичну сплату коштів у розмір 3 000, 00 грн., зокрема, касовий ордер чи платіжне доручення.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, апелянт зазначає, що судові витрати на професійну правову допомогу можуть бути відшкодовані після розгляду справи судом, а тому наявні підстави для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000, 00 грн., докази понесення яких надано суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
При цьому, даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Зокрема, згідно ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на положення ч. 6 та ч. 7 КАС України, відповідно до яких, визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз положень ст. 134 КАС України дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Згідно до положень ч.ч. 1-6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивачем додано: копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 30.03.2021 серії ВС № 1044933; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 22.02.2006 № 1145; копію договору про надання правничої допомоги № 1/0412 від 04.12.2020; копію протоколу погодження ціни (гонорару) № 1 від 04.12.2020 до договору про надання правничої допомоги № 1/0412 від 04.12.2020.
Як вбачається із місту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки позивачем не подано доказів, з яких можливо було б встановити обсяг наданих послуг - детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та доказів фактичного понесення витрат на правничу допомогу, то вони стягненню не підлягають.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Верховним Судом неодноразово викладено позицію про те, що можуть бути відшкодовані судові витрати на професійну правову допомогу після розгляду справи судом та подання відповідних доказів у строки, встановлені процесуальним законодавством.
Так, у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 813/481/18, зважаючи на положення частини сьомої статті 139 КАС України, судом касаційної інстанції констатовано помилковість посилань суду апеляційної інстанції у якості аргументу для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення на відсутність документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, адже у пункті 2 вищенаведеного додатку від 11.02.2019 до договору про надання правової допомоги від 11.02.2019 № 01/2019-02 сторони узгодили, що клієнт (позивач) зобов'язаний сплатити гонорар протягом шести місяців після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті.
При вирішенні питання про наявність підстав для відшкодування на користь позивача витрат на правничу допомогу, колегія суддів враховує висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 280/2635/20, відповідно до яких, однією з особливостей процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
З урахуванням вказаних вище висновків, колегія суддів зазначає, що факт неподання позивачем документу, що підтверджує оплату наданих адвокатом послуг, не може слугувати підставою для відмови в відшкодуванні зазначених вище витрат за рахунок відповідача по справі.
Отже, відсутність доказів фактично понесених позивачем витрат на правничу допомогу не є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
В той же час, колегія суддів звертає увагу на постанову Верховного Суду від 09.10.2020 у справі № 509/5043/17, в якій зазначено, що «на підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги представник (адвокат) надав до суду копію договору про надання професійної правничої допомоги, копію ордера та квитанцію. Водночас, представник не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а тому немає підстав для стягнення витрат на правничу допомогу».
Як вже було зазначено вище, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивачем додано: копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 30.03.2021 серії ВС № 1044933; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 22.02.2006 № 1145; копію договору про надання правничої допомоги № 1/0412 від 04.12.2020; копію протоколу погодження ціни (гонорару) № 1 від 04.12.2020 до договору про надання правничої допомоги № 1/0412 від 04.12.2020.
Однак, позивач не надав суду розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
При цьому, інформація, яка міститься в протоколі погодження ціни (гонорару) № 1 від 04.12.2020 до договору про надання правничої допомоги № 1/0412 від 04.12.2020 не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000, 00 грн.
При цьому, аргументи апеляційної скарги позивача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Також, надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2021 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.