Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"01" листопада 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3485/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
секретар судового засідання - Шевченко А.В.
за участю представників учасників справи:
позивача - не з'явився
відповідача - Волокіта О.Г., адвокат, ордер серія ХВ №№ 1767000038 від 24.09.2021 р.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів", місто Запоріжжя,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вентиляторний завод Укрвентсистеми", місто Харків,
про стягнення заборгованості,-
здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/3485/21.
Позивач, Акціонерне товариство "Запорізький завод феросплавів", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Вентиляторний завод Укрвентсистеми", про стягнення 40 500,00 грн., з яких 31 500,00 грн. штраф за період з 08.09.2020 по 16.11.2020 р., 9 000 грн. штраф за прострочення поставки товару понад 10 календарних днів.
02 вересня 2021 року, ухвалою господарського суду Харківської області, позовну заяву Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" прийнято до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/3485/21, розгляд якої ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. За статтями 42, 161, 165, 251 Господарського процесуального кодексу України сторонами сформовано та представлено суду заяви по суті справи: відповідачем - відзив, який прийнято до розгляду із долученням до матеріалів справи ухвалою суду від 27 вересня 2021 року. 21 вересня 2021 року через канцелярію господарського суду Харківської області від відповідача надійшло клопотання (вх. № 22131) про розгляд справи з повідомленням сторін. Клопотання мотивоване листуванням між сторонами в межах правовідносин, поведінкою підприємства-позивача для встановлення наявності/відсутності підстав відповідальності відповідача у вигляді штрафу, який є й занадто великим у порівнянні з сумою договору (штраф становить майже половину суми договору). 27 вересня 2021 року, ухвалою суду, ухвалено проводити розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін. Призначено перше судове засідання на 04 жовтня 2021 року. 04 жовтня 2021 року відкладено розгляд справи на 25 жовтня 2021 року. 25 жовтня 2021 року відкладено розгляд справи на 01 листопада 2021 року (технічні проблеми, що унеможливили участь позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції, акт Запорізького адміністративного окружного суду від 25 жовтня 2021 року). 01 листопада 2021 року у судовому засіданні, відповідно до статті 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів учасників справи фактичним обставинам справи, судом встановлено такі обставини.
11 червня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод Феросплавів" (покупець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вентиляторний завод Укрвентсистеми (постачальник, відповідач у справі) укладено договір поставки № 328 (далі за текстом - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію (далі - по тексту товар), в асортименті та за цінами, вказаними у додатку (специфікації) та додаткових угодах до цього договору, які є невід'ємною частиною. Пунктом 2.1. та 2.2. договору визначено, що детальна інформація про кількісні та якісні характеристики товару містяться в додатках (специфікаціях) та додаткових умовах до цього договору. У додатку (специфікації) та додаткових угодах до договору зазначаються також відомості про товар, зокрема, умови поставки товару. Згідно до пункту 3.1. договору постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар на умовах та у спосіб, зазначеними у додатку (специфікації) до цього договору, тільки після отримання покупцем письмового підтвердження про готовність товару до відвантаження (пункт 3.3. договору). Разом з поставкою товару постачальник зобов'язаний надати покупцю оригінали документів: рахунок-фактура, видаткова накладна на товар, акт приймання-передачі товару (за згодою). При цьому, за змістом пункту 10.3 договору, у разі попущення строків поставки товару згідно даного договору постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 0,5 % від суми не поставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення. У разі продовження такого прострочення більше 10-ти календарних днів постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від суми не поставленого (недопоставленого) товару. В рамках договірних правовідносин 11 червня 2020 року між сторонами було підписано додаток № 1 у якому сторони дійшли згоди щодо найменування товару, який підлягає поставці (аератор ПАМ-32 (неповоротний), кількість товару (6), а також загальної суми з ПДВ 90 000,00 грн. із встановленням обов'язку постачальника здійснити строк поставки на протязі 26 календарних днів від дати 50% передоплати (яка проводиться протягом 5 банківських днів з дати отримання оригіналів рахунку на передплату та довідки про відсутність податкового боргу) до складу покупця (Інкотермс - 2010 DDP). 12 серпня 2020 року сформовано та виставлено позивачу рахунок № 306 на загальну суму 90 000,00 грн., який на 50% оплачено останнім в той же день, 12 серпня 2020 року, що підтверджується платіжним дорученням № 351886. 17 листопада 2020 року між контрагентами підписано видаткову накладну на суму 90 000,00 грн. на поставку аератора ПАМ-32 (неповоротний) у кількості 6 шт. І в цей же день, 17 листопада 2020 року позивачем сплачено решту 50% вартості товару за платіжним дорученням № 357097 від 17 листопада 2020 року. Позивач вважає, що його права, як покупця порушені, оскільки відповідач поставив товар лише 17 листопада 2020 року (проти кінцевої дати на здійснення даної господарської операції по 07 вересня 2020 року), що зумовило подання даного позову по стягненню штрафних санкцій.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Сутність розглядуваного спору полягає у встановлені факту наявності/відсутності у діях відповідача порушення господарського зобов'язання в частині вчасної поставки товару у строки, обумовлені договором, і як наслідок - підставність стягнення штрафних санкцій.
Аналізуючи умови укладеного між сторонами договору, враховуючи, що предметом договору слугує зобов'язання із передачі товару, суд зазначає, що між сторонами виникли господарські відносини на підставі договору поставки, до яких, крім положень ЦК України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, застосовуються також положення глави 54 підрозділу 1 Розділу ІІІ ЦК України.
Згідно положень стаття 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Як зазначалось вище, додатком № 1 від 11 червня 2020 року сторонами передбачено, що строк поставки товару складає 26 календарних днів від дати здійснення 50% передоплати, яку позивач здійснив 12 серпня 2020 року, а відтак відповідач повинен був виконати взяті на себе зобов'язання з поставки товару позивачу у строк до 07 вересня 2020 року включно.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов'язання щодо поставки позивачу товару у строк, визначений за домовленістю сторін, оскільки товар був поставлений лише 17 листопада 2020 року, що підтверджується видатковою накладною № 306 від 17 листопада 2020 року, проти 07 вересня 2020 року.
Щодо посилань відповідача на відсутність у нього, як постачальника, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, які він жадав отримати від підприємства-позивача, що зумовило порушення строків поставки товару, то суд в цій частині зазначає, що у розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей не є первинними документами, а у виключному переліку документів, згідно договору поставки, не передбачено обов'язкового формування позивачем довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей. Подібний висновок міститься у постанові Верховного суду у справі № 826/10939/16 від 08 липня 2021 року. Тобто, довіреність для підтвердження повноважень представника покупця не є обов'язковим документом, а відтак відповідач, поставляючи товар лише 17 листопада 2020 року, порушив умови укладеного між ним і позивачем договору.
При цьому, суд звертає увагу відповідача, що конкретна дата для проведення господарської операції по поставці товару визначена умовами договору і додаткового узгодження між сторонами не потребує. Так, за умовами додатку № 1 від 11 червня 2020 року поставка товару повинна бути здійсненна протягом 26 календарних днів від дати 50% передоплати, яку позивач вчинив 12 серпня 2020 року, і саме з цієї дати рахується строк на поставку, який відповідач прострочив.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання. Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 10.3 договору, у разі попущення строків поставки товару постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 0,5 % від суми не поставленого (недопоставлено) товару за кожен день прострочення. У разі продовження такого прострочення більше 10-ти календарних днів постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від суми не поставленого (недопоставленого) товару.
Класифікуючи штраф, передбачений у пункті 10.3 договору, як пеню, яка розраховується у розмірі 0,5 % від суми недопоставленого (не поставленого) товару, позивач, з огляду на порушені відповідачем строки поставки товару, заявив до стягнення пеню у розмірі 31 500,00 грн., а також штраф у розмірі 9 000,00 грн.
Суд зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Разом з тим, умовами договору, що внормовано і ст. 547 ЦК України, сторонами не передбачена відповідальність у вигляді пені, а передбачена відповідальність відповідача (як постачальника) за порушення строків поставки у вигляді штрафу у розмірі 0,5 % від суми не поставленого (недопоставлено) товару за кожен день прострочення, а також штрафу у розмірі 10% від суми не поставленого (недопоставленого) товару за продовження такого прострочення більше 10-ти календарних днів є подвійною відповідальністю за порушення зобов'язання, оскільки, як уже зазначалося вище, з установлених судом обставин справи вбачається, що відповідач вчинив єдине порушення, яке полягає в простроченні виконання зобов'язання за договором поставки на строк більше 10-ти календарних днів і вказаний позивачем строк до стягнення охоплює порушення зобов'язання на строк понад 10 календарних днів.
Одночасне стягнення штрафу за прострочення виконання зобов'язання та штрафу за прострочення виконання зобов'язання на строк більше 10-ти календарних днів є подвійним стягненням штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду. Тотожна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року справа № 910/12876/19.
Тому є обґрунтованими та підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу за порушення строку поставки товару понад 10 календарних днів у сумі 9 000,00 грн.; у решті штрафу слід відмовити.
Положеннями статті 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Відповідно до частин 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Аналіз вищевказаних положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, Цивільний, Господарський кодекси України покладають на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання.
Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, які саме заходи були вжиті відповідачем з метою належного виконання взятих на себе зобов'язань перед позивачем.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, статтями 232-236, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарського суд Харківської області,-
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вентиляторний завод Укрвентсистеми" (61004, місто Харків, проспект Московський, будинок 257, ідентифікаційний код юридичної особи 36370552) на користь Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" (69035, місто Запоріжжя, вулиця Діагональна, будинок 11, ідентифікаційний код юридичної особи 00186542) 9 000,00 грн. штрафу, а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 504,44 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено "03" листопада 2021 р.
Суддя Н.В. Калініченко
справа № 922/3485/21