Дата документу 07.10.2021 Справа № 318/1232/18
Єдиний унікальний №318/1232/18 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/1645/21 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст.199 КПК України
07 жовтня 2021 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Василівського районного суду Запорізької області від 09 вересня 2021 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Побєдне, Джанкойського району, Автономної Республіки Крим, громадянина України, який має неповну середню освіту, не працює, одружений, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, п.п.6,12 ч.2 ст.115 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 - в режимі відеоконференції з приміщенням Василівського районного суду Запорізької області,
обвинуваченого ОСОБА_6 - в режимі відеоконференції з приміщенням ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Василівського районного суду Запорізької області від 09 вересня 2021 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 07 листопада 2021 року включно.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, постановити нову ухвалу, якою обрати щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
В обґрунтування своєї скарги зазначає, що ризик переховування від слідства та суду по справі ОСОБА_6 не існує, оскільки судом в ухвалі не наведені докази, а тому і не має законних підстав вважати, що останній раніше переховувався чи буде переховуватися від слідчого чи суду.
Вчиняти інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення ОСОБА_6 не збирається, і протилежному немає доказів.
Ризик незаконно впливати на свідків, експертів у цьому ж кримінальному провадженні не існує, оскільки належних, допустимих та достатніх доказів такого впливу сторона обвинувачення не надала, лише припущення. А тому немає законних підстав вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 має намір тиснути на учасників кримінального провадження.
Крім цього, в ухвалі Василівського районного суду в порушення вимог статті 196 КПК України відсутні будь - які докази, які б свідчили про те, що більш м'якший запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, передбаченим у ст.177 КПК України.
Ні прокурор в судовому засіданні, а ні суд в своїй ухвалі не навели жодних належних доказів про наявність ризиків і про те, що більш м'якший запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, передбаченим у ст.177 КПК України.
ОСОБА_6 ухиляться, переховуватись від суду не бажає, має постійне місце проживання, де він зареєстрований в установленому порядку. Закордонних паспортів не має.
Згідно з ухвалою суду, в провадженні Василівського районного суду Запорізької області перебуває кримінальне провадження за обвинувальними актами щодо ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.3,4 ст.187, пп.1,4,6,12,13 ч.2 ст.115 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.3,4 ст.187, пп.4,6,12,13 ч.2 ст.115 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, пп.6,12 ч.2 ст.115 КК України.
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обвинувачений ОСОБА_6 і захисник ОСОБА_8 заперечували проти продовження запобіжного заходу у вигляді триманні під вартою і просили розглянути питання про зміну запобіжного заходу щодо обвинуваченого з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника - адвоката ОСОБА_8 на підтримання апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).
Клопотання прокурора вказаним вимогам відповідає та має всі необхідні відомості, передбачені кримінальним процесуальним законодавством.
Наведені у клопотанні прокурора підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції при розгляді клопотання. При цьому у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , доводи його захисника, інших обвинувачених та їх захисників, думка прокурора, та з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.
Із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, п.п.6,12 ч.2 ст.115 КК України, які є особливо тяжкими злочинами.
На обґрунтування висунутого обвинувачення прокурором надані докази, які судом першої інстанції будуть перевірятися на предмет їх належності, допустимості, достатності та взаємозв'язку.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором у клопотанні, не зменшились та існують на даний час.
Такими ризиками є: ризик переховування від суду; незаконного впливу на потерпілого та свідків у цьому кримінальному провадженні; вчинення іншого кримінального правопорушення, з огляду на характер висунутого обвинувачення та конкретні обставини інкримінованих ОСОБА_6 правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому правопорушень (в тому числі у виді довічого позбавлення волі), відомості про особу обвинуваченого, та у сукупності з конкретними обставинами кримінального провадження. ОСОБА_6 раніше неодноразово судимий, офіційно не працює, іншою суспільно корисною працею не займається, стійких соціальних зв'язків не має.
Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що задля забезпечення даного провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки ризики, які існували на момент застосування до останнього вказаного запобіжного заходу не зменшились, з огляду на особу обвинуваченого, характер та ступінь тяжкості інкримінованих останньому правопорушень та суворість можливого покарання.
Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Аналогічна позиція викладена у рішенні ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України", де зазначено, що на етапі розгляду питання щодо взяття заявника під варту аргументами на користь такого рішення стали серйозність звинувачень, пред'явлених заявникові, та ризик його втечі.
Отже, висновок суду першої інстанції не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою, допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.).
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та відомостей про особу обвинуваченого, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки встановлені ризики не зменшились, та інші більш м'які запобіжні заходи будуть недостатніми для запобігання цих ризиків.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, та ті, що заявлені при апеляційному розгляді стороною захисту, на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Твердження сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, перевірялися судом та спростовані в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою, а доводи сторони захисту про протилежне суперечать змісту самої ухвали.
В ухвалі зазначені обставини, з урахуванням яких суд дійшов висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу.
Ці висновки суду першої інстанції апелянтом не спростовані з наданням відповідних доказів.
Обставини, на які посилається сторона захисту, а саме те, що обвинувачений має постійне місце проживання, де він зареєстрований в установленому порядку, закордонних паспортів не має, на думку колегії суддів, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки суттєво не зменшують встановлених ризиків та в даному випадку не свідчить про достатність застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу для забезпечення його належної процесуальної поведінки.
Дані про те, що обвинувачений за станом здоров'я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні.
Таким чином, оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Василівського районного суду Запорізької області від 09 вересня 2021 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 07 листопада 2021 року включно,залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4