ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: 88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
"21" вересня 2021 р. м. Ужгород Справа № 907/823/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “АВЕ Ужгород”, м. Ужгород Закарпатська область
до відповідача Приватного підприємства “Спарк Трейд”, м. Ужгород Закарпатська область
про стягнення 3 270 грн. 96 коп. за надані послуги з вивезення побутових відходів згідно договору про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів № 1177 від 03.01.2013 року,
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Тягнибок К.О.
представники:
Позивача - не з'явився
Відповідача - не з'явився
СУТЬ СПОРУ: Товариством з обмеженою відповідальністю “АВЕ Ужгород”, м. Ужгород Закарпатська область заявлено позов до відповідача Приватного підприємства “Спарк Трейд”, м. Ужгород Закарпатська область про стягнення 3 270 грн. 96 коп. за надані послуги з вивезення побутових відходів згідно договору про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів № 1177 від 03.01.2013 року.
Позивач просить суд задоволити позов в повному обсязі, обґрунтовуючи позовні вимоги доданими до матеріалів справи документальними доказами, зокрема стверджує, що відповідач своєчасно не виконав умови Договору № 1177 від 03.01.2013 року про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів в частині взятих на себе договірних зобов'язань щодо оплати за надані послуги, внаслідок чого в нього виникла та рахується заборгованість, яка склала суму 3 270 грн. 96 коп.
Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив, про що подав суду відповідний письмовий відзив на позов б/н від 05.01.2020 року.
Вказаним відзивом на позов відповідач підтвердив факт укладення між сторонами спору Договору № 1177 від 03.01.2013 року та внесення змін до нього на підставі Додаткової Угоди № 1 від 01.03.2017 року, якою, зокрема, врегульовано порядок приймання наданих послуг за актами приймання - передачі засобами системи електронного документообігу M.E.Doc ІS в електронному вигляді з електронно - цифровим підписом.
По суті заявлених позовних вимог відповідач зазначив, що у грудні 2019 року фактично припинив господарську діяльність, натомість, на об'єкті за адресою: м. Ужгород, вул. Данила Галицького, 6а (АВС “Галичанка”) господарську діяльність розпочав інший суб'єкт господарювання - ФОП Чуба Ю.С. У зв'язку з цим, відповідач повністю провів розрахунки з позивачем, сплативши 23.12.2019 року на користь позивача суму 817 грн. 74 коп. Також, 26.12.2019 відповідач стверджує, що він, як споживач, повідомив позивача про відмову від надання послуг та припинення їх надання з 31.12.2019 року у зв'язку з відсутністю необхідності вивезення твердих побутових відходів за угодою № 1177 від 01.03.2017 року, у підтвердження чого покликається на заяву директора ПП “Спарк Трейд” Ленчак В.Я., на якій проставлена відмітка про отримання даної заяви ТОВ “АВЕ Ужгород”.
За таких обставин, відповідач наголошує, що у спірний період - з січня 2020 року по серпень 2020 року жодні послуги з вивезення твердих побутових відходів позивачем відповідачу не надавалися, оскільки відповідач припинив господарську діяльність і об'єктивно не потребував надання таких послуг за адресою, вказаною в договорі: м. Ужгород, вул. Данила Галицького, 6а (АВС “Галичанка”).
На підтвердження вищевказаних обставин відповідач також покликається на те, що 02.01.2020 року між ФОП Чуба Ю.С. (замовником) та ТОВ “ВЕДА-С” (виконавцем) укладено договір про надання послуг з вивезення відходів, відповідно до п. 1.1. якого замовник доручає та оплачує, а виконавець приймає на себе зобов'язання по наданню послуг з вивезення відходів. Положеннями п. 2.1. вказаного Договору передбачено збирання та тимчасове зберігання замовником відходів на об'єктах замовника за адресою: м. Ужгород, вул. Данила Галицького, буд. 6а до прибуття сміттєвоза виконавця, у контейнери, які надаються виконавцем.
Поряд з цим, відповідач наголошує, що позивачем не доведено первинними документами фактів надання послуг відповідачу у спірному періоді, а подані позивачем копії актів наданих послуг не є належними і допустимими доказами в розумінні ГПК України, оскільки не отримувались та не підписувались відповідачем, та не відповідають вимогам до первинних документів, що передбачені чинним законодавством України.
Із покликанням на положення Договору № 1177 від 03.01.2013 року, із змінами внесеними Додатковою угодою від 01.03.2017 року, відповідач наголошує, що сторони передбачили обов'язковою умовою, яка підтверджує факт надання послуг - складання та підписання таких документів як рахунок-акт, акт звірки, акт виконання послуг. Водночас, від позивача відповідачу жодного рахунку та акту надання послуг не надходило за період з 01.01.2020 року по 31.08.2020 року. Натомість, лише 29.10.2020 року позивач надіслав відповідачу в електронній формі підписані за допомогою ЕЦП Акти надання послуг за період з 01.01.2020 року по 31.08.2020 року. При цьому, вказані акти підписані лише з боку позивача. Відповідач просить суд врахувати, що електронна форма акту наданих послуг не заперечує необхідності його підписання обома сторонами як учасниками господарської операції, з урахуванням положень ст. 11 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг” та вимог чинного законодавства.
Із покликанням на Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7/рп-2013 та постанову Верховного Суду у справі № 570/2219/17 від 18.04.2019 року відповідач наголошує, що участь у договорі споживача як слабшої сторони звужує дію принципу рівності учасників правових відносин, а за відсутності належних та допустимих доказів, сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є “слабкою” стороною у таких відносинах; правові відносини споживача з особою, що надає послуги, фактично не є рівними.
У поданому суду відзиві відповідач також зазначив, що при розгляді даної справи очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в орієнтовному розмірі 5 000 грн.
На спростування заперечень відповідача проти позову позивач подав суду відповідь на відзив б/н від 22.01.2021 року. Стверджує, що ні положеннями типового договору, ні положеннями укладеного з відповідачем договору не передбачено умов про дострокове розірвання договору в односторонньому порядку, а особливості надання послуг, а саме, розміщення контейнерних майданчиків по усьому місту Ужгороду з вільним до них доступом, виконавець позбавлений технічної можливості визначити чи споживач дійсно відмовився від отримання послуги. У той же час, відповідачем не надано жодного доказу, який би свідчив, що Приватне підприємство “Спарк Трейд” припиняється як юридична особа чи у нього відсутні працівники, що виключало б можливість утворення таким споживачем побутових відходів, які пов'язані із перебуванням фізичних осіб у приміщеннях такого підприємства.
Аргументи відповідача про те, що за адресою: м. Ужгород, вул. Данила Галицького, 6а (АВС “Галичанка”) вивезення твердих побутових відходів здійснюється іншим суб'єктом господарювання на підставі договору про надання послуг з вивезення відходів від 02.01.2020 року, позивач вважає неналежними, оскільки такі, на його думку, не стосуються предмету спору у даній справі. При цьому, представник позивача просить суд врахувати, що у місті Ужгороді саме позивач - ТОВ “АВЕ Ужгород” є єдиним виконавцем послуг з вивезення побутових відходів, який визначений відповідно до рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, а за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у відповідача та ТОВ “Веда-С” один і той же керівник та учасник.
Аналізуючи умови Договору про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів № 1177 від 03.01.2013 року представник позивача стверджує, що рахунок та акт надання послуг, надісланий споживачу в електронному вигляді, є первинним документом, який підтверджує факт надання послуг за договором, а тому, вважає безпідставним посилання відповідача на норми Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг” та неотримання ним відповідних рахунків та актів. На переконання представника позивача, недотримання замовником, в даному випадку відповідачем, порядку щодо звернення до виконавця із претензією щодо неналежного виконання умов Договору, доводить, що житлово - комунальні послуги були надані належним чином.
Оспорює представник позивача і підставність тверджень відповідача про те, що ним за адресою, вказаною у Договорі, більше не здійснюється господарська діяльність, оскільки відповідач є власником майна, що знаходиться за такою адресою, укладення Договору про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів усіма суб'єктами господарювання, які здійснюють господарську діяльність на території міста Ужгорода, є обов'язковим, однак, будь - яка інша особа, крім відповідача, до позивача з цього приводу не зверталася.
Відповідач на спростування аргументів позивача подав суду також заперечення на відповідь на відзив б/н від 04.02.2021 року, якими наголошує на недопустимості примушування відповідача до укладення договору про отримання житлово - комунальних послуг, які відповідачем не споживаються у зв'язку з відсутністю потреби в їх споживанні.
Із покликанням на положення Закону України “Про відходи” відповідач оспорює твердження позивача про те, що саме відповідач, як власник нерухомого майна, зобов'язаний укласти з позивачем договір про вивезення побутових відходів, оскільки такою особою може бути і користувач (орендар) джерела утворення побутових відходів і виключно за умови утворення таких відходів.
На переконання відповідача, твердження позивача про неможливість одностороннього розірвання договору суперечить положенням Закону України “Про житлово - комунальні послуги”, ст. 907 Цивільного кодексу України. Відповідач також вказує на те, що позивачем до матеріалів справи не додано доказів отримання відповідачем листа № 35 від 27.01.2020 року щодо заперечень позивача про розірвання договору.
Крім того, відповідач наголошує на тому, що саме на позивача покладено обов'язок доведення факту надання відповідної послуги, якщо ним заявлена вимога про стягнення заборгованості за договором про надання послуг.
Представник позивача подав суду клопотання від 21.09.2021 року, яким просить суд розглянути дану справу без участі позивача та його уповноваженого представника. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання 21.09.2021 року не з'явився. Поданим суду клопотанням б/н від 21.09.2021 року просить суд відкласти розгляд справи на інший термін у зв'язку з тим, що відповідач не може забезпечити у судове засідання явку свого уповноваженого представника по причині його відрядження. При розгляді поданого ним клопотання про відкладення розгляду справи відповідач також просить суд не ігнорувати той факт, що Рада суддів України в умовах епідемії коронавірусної хвороби допускає можливість відкладення розгляду справи саме у зв'язку із карантинними заходами.
Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника відповідача від 21.09.2021 року про відкладення розгляду справи з огляду на наступне.
Приписами ст. 216 ГПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
У даному контексті суд зазначає, що сторони мають не тільки процесуальні права, але й процесуальні обов'язки.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до ст. 43 ГПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частина 4 вказаної статті регламентує, що суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.
Зловживання правом має місце, коли під видимою формальною реалізацією прав учасника провадження, що визначені ст. 43 ГПК України, такий учасник провадження має намір затягувати судовий процес.
Разом з тим, згідно із статтею 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як вбачається із матеріалів справи та констатовано судом, відповідач у судове засідання 21.09.2021 року явку свого уповноваженого представника не забезпечив.
Що ж стосується наведених представником відповідача обставин в обґрунтування причин його неявки у дане судове засідання, то суд зазначає, що такі не можуть бути визнані поважними, адже не є об'єктивно непереборними. Відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь - якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді. Крім того, представник відповідача до клопотання про відкладення розгляду справи не додав доказів перебування у відрядженні у ту же дату та годину, на які призначено розгляд даної справи.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.03.2019 року у справі № 910/12842/17.
Щодо покликань представника відповідача на можливість відкладення розгляду справи у зв'язку з карантинними заходами суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", та іншими нормативними актами, прийнятими на її виконання та з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, у редакції на час подання клопотання та проведення судового засідання, не встановлено обмежень професійної діяльності адвокатів чи заборони проведення відкритих судових засідань, а саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів. Крім того, сторони та/або їх представники не позбавлені можливості взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду відповідно до ч. 4 ст. 197 ГПК України. Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд у постанові від 15.10.2020 року у справі № 922/2575/19.
Таким чином, представником відповідача не наведено обставин, які є перешкодою для подальшого розгляду справи без його участі, та могли би бути підставою для відкладення розгляду справи.
Крім того, представник відповідача не зазначив об'єктивної неможливості проведення судового засідання, яке призначене на 21.09.2021 року, без участі відповідача або його представника.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Згідно приписів ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь - якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи,
суд Встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю “АВЕ Ужгород” (позивач у справі) є виконавцем послуг із вивезення твердих побутових відходів на території міста Ужгорода з 2012 року, що підтверджується рішенням Виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 357 від 15.10.2012 року.
03.01.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “АВЕ Ужгород” (виконавцем, позивачем у справі) та Приватним підприємством “Спарк Трейд” (споживачем, відповідачем у справі) було укладено Договір № 1177 про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів (надалі - Договір), за умовами п. 1 якого виконавець зобов'язався згідно з графіком надавати споживачу послуги з вивезення побутових відходів, а споживач (відповідач у справі) зобов'язався своєчасно сплачувати послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених Договором, на підставі рішень виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 15.10.2012 року № 357, від 21.11.2012 року № 424 та відповідно до схеми санітарного очищення.
Як встановлюють положення п.п. 3, 4 Договору, послуги з вивезення твердих відходів надаються за контейнерною схемою. Для вивезення твердих відходів за контейнерною схемою використовуються технічно справні загальні контейнери, що належать на праві власності виконавцеві та надані споживачу в тимчасове безоплатне користування на час дії Договору. Надані споживачеві контейнери розміщуються за адресою: м. Ужгород, вул. Д. Галицького, 6а (АВС “Галичанка”).
Обсяг надаваних послуг розраховується виконавцем на підставі норм, затверджених органом місцевого самоврядування (п. 10 Договору).
Як встановлюють положення п. 11 Договору, розрахунок обсягу та вартості послуг здійснюється згідно Правил надання послуг з вивезення побутових відходів та проведено на підставі норм, тарифів, затверджених рішеннями виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 20.07.2011 року № 264, від 21.11.2012 року № 423 та становить 42 грн. 33 коп. в т.ч. ПДВ. Обсяг утворення ТПВ 2,3 м.куб. в місяць.
Розрахунковим періодом, у відповідності до п. 12. Договору, є календарний місяць, а загальна вартість послуг за цим Договором становить 97 грн. 36 коп. в місяць (п. 13 Договору). Платежі за послуги вносяться не пізніше, ніж до 10 числа періоду, що настає за розрахунковим. Послуги оплачуються готівкою в касі підприємства або шляхом перерахування відповідної суми на рахунок виконавця, зазначений у реквізитах даного Договору, через банківські установи (п.п. 14, 15 Договору).
Згідно п. 17 Договору, у разі зміни вартості послуги, її виконавець повідомляє не пізніше ніж за 30 днів про це споживачеві із зазначенням причин і відповідних обґрунтувань - письмово або через місцеві друковані ЗМІ.
Рішенням Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 10.09.2014 року № 361 затверджено нові тарифи на вивезення побутових відходів у м. Ужгород.
Про зміну вартості послуги було повідомлено споживачів засобами масової інформації у місцевій газеті “Ужгород” за 13.09.2014 року.
Рішенням Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 23.03.2016 року № 83 затверджено нові тарифи на послуги з вивезення та захоронення твердих побутових відходів у м. Ужгород, а про зміну вартості послуги було повідомлено споживачів засобами масової інформації у місцевій газеті “Ріо” від 02.04.2016 року.
В подальшому, рішенням Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 31.08.2017 року № 271 затверджено нові тарифи на послуги з вивезення та захоронення твердих побутових відходів у м. Ужгород. Про зміну вартості послуги було повідомлено споживачів засобами масової інформації у місцевій газеті “Ужгород” за 02.09.2017 року.
Рішенням Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 14.11.2018 року № 325 затверджено нові тарифи на послуги з вивезення та захоронення твердих побутових відходів у м. Ужгород.
Про зміну вартості послуги було повідомлено споживачів засобами масової інформації у місцевій газеті “Закарпатські оголошення” за 22.11.2018 року.
1 березня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “АВЕ Ужгород” (виконавцем, позивачем у справі) та Приватним підприємством “Спарк Трейд” (споживачем, відповідачем у справі) було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 1177 про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів від 03.01.2013 року, якою сторони погодили доповнити пункт 14 Договору підпунктом 14.1., який визначає, що виконавець формує, підписує та відправляє споживачу засобами системи електронного документообігу M.E.Doc ІS в електронному вигляді з електронно - цифровим підписом розрахункові документи: рахунок - акт, акт звірки, акт - виконання послуг, тощо. Рахунок та акт надання послуг, надісланий споживачу в електронному вигляді, є первинним документом, який підтверджує факт надання послуг за Договором. Також сторони погодили доповнення Договору пунктом 14.2., за умовами якого, у разі неотримання рахунка до 10 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, або здійснення розрахунків без рахунка, споживач може звернутися до виконавця для отримання інформації про належну до сплати суму та отримати рахунок. Неотримання рахунка не звільняє споживача від зобов'язань щодо оплати послуг.
За змістом пункту 2 Додаткової угоди від 01.03.2017 року споживач (відповідач у справі) підписуючи додаткову угоду, підтвердив, що зареєстрований в системі електронного документообігу M.E.Doc ІS та згоден із відправкою йому розрахункових документів виконавцем (позивачем у справі) з електронно-цифровим підписом засобами системи електронного документообігу M.E.Doc ІS.
Як стверджує позивач, на виконання умов укладеного між сторонами спору Договору, ним протягом січня - серпня 2020 року надавалися відповідачу послуги з вивезення побутових відходів, про що відповідачу засобами системи електронного документообігу M.E.Doc ІS надіслано рахунки на оплату та акти надання послуг за період з січня 2020 року по серпень 2020 року. Однак, всупереч умовам Договору, відповідач належним чином свої зобов'язання за даним Договором не виконав та не оплатив надані послуги за період з 01.01.2020 року по 31.08.2020 року, з огляду на що у нього станом на 11.09.2020 року утворилася заборгованість у розмірі 3 270 грн. 96 коп.
Невиконання відповідачем вчасно та в повній мірі зобов'язань з оплати наданих йому послуг стало підставою для звернення позивача до суду із позовними вимогами про стягнення з відповідача суми розмірі 3 270 грн. 96 коп. заборгованості в примусовому порядку.
Заперечення відповідача проти задоволення заявлених у даній справі позовних вимог зводяться до заперечення факту надання позивачем у спірний період послуг з вивезення твердих побутових відходів, за надання яких відповідач мав би сплачувати відповідну плату, оскільки ще у грудні 2019 року відповідач припинив здійснювати господарську діяльність на об'єкті за адресою: м. Ужгород, вул. Данила Галицького, 6а (АВС “Галичанка”), про що повідомив позивача, заявивши про відмову від надання послуг та припинення їх надання з 31.12.2019 року у зв'язку з відсутністю необхідності вивезення твердих побутових відходів за угодою № 1177 від 01.03.2017 року.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Нормою ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново - господарськими визнаються цивільно - правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності та регулюються Цивільним кодексом України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Таким чином, на день розгляду справи в суді, обставини спору оцінюються судом з огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Приписами ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У відповідності зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Згідно з пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що договори укладені між сторонами по справі, як цивільно - правові правочини є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач, на виконання умов укладеного між сторонами спору Договору № 1177 від 03.01.2013 року, надав відповідачеві у період з січня 2020 року по серпень 2020 року послуги з вивезення побутових відходів, вартість яких склала суму 3 270 грн. 96 коп.
Надання послуг позивачем оформлено актами надання послуг № 2256 від 31.01.2020 року на суму 408 грн. 87 коп., № 4804 від 29.02.2020 року на суму 408 грн. 87 коп., № 5917 від 31.03.2020 року на суму 408 грн. 87 коп., № 9294 від 30.04.2020 року на суму 408 грн. 87 коп., № 11823 від 31.05.2020 року на суму 408 грн. 87 коп., № 14296 від 30.06.2020 року на суму 408 грн. 87 коп., № 16689 від 31.07.2020 року на суму 408 грн. 87 коп., № 19581 від 31.08.2020 року на суму 408 грн. 87 коп.
На оплату наданих послуг позивач виставив відповідачу до оплати рахунки № 2413 від 06.01.2020 року на суму 408 грн. 87 коп., № 5006 від 04.02.2020 року на суму 408 грн. 87 коп., № 7128 від 02.03.2020 року на суму 408 грн. 87 коп., № 10688 від 03.04.2020 року на суму 408 грн. 87 коп., № 13275 від 02.05.2020 року на суму 408 грн. 87 коп., № 15786 від 04.06.2020 року на суму 408 грн. 87 коп., № 18179 від 07.07.2020 року на суму 408 грн. 87 коп., № 21232 від 02.08.2020 року на суму 408 грн. 87 коп.
Позивачем для оплати вартості спожитих послуг з вивезення твердих побутових відходів було надіслано відповідачу засобами системи електронного документообігу M.E.Doc IS рахунки на оплату та акти надання послуг за період з січня по серпень 2020 року на загальну суму 3 270 грн. 96 коп.
Оплату вказаних рахунків всупереч умов укладеного між сторонами договору відповідач не здійснив та заперечує надання позивачем послуг з вивезення побутових відходів на цю суму.
Як встановлюють положення п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про житлово - комунальні послуги”, житлово - комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово - комунальних послуг.
Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України “Про житлово - комунальні послуги” передбачено, що споживачі зобов'язані укласти договір про поводження з побутовими відходами з особою, визначеною у встановленому законодавством порядку.
За змістом ч. 2 ст. 351 Закону України “Про відходи” власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендарі, джерел утворення побутових відходів укладають договори з виконавцем послуг з вивезення побутових відходів, здійснюють оплату послуг з поводження з побутовими відходами та забезпечують роздільне збирання побутових відходів.
На підставі ст. 1 Закону України “Про відходи” послуги з вивезення побутових відходів - збирання, зберігання та перевезення побутових відходів, що здійснюються у населеному пункті згідно з правилами благоустрою, затвердженими органом місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про житлово - комунальні послуги” індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово - комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово - комунальної послуги.
Як встановлено п. 3 Правил надання послуг з поводження з побутовими відходами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1070 від 10.12.2008 року (далі - Правила), послуги з поводження з побутовими відходами надаються суб'єктом господарювання, визначеним органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах в установленому законодавством порядку виконавцем послуг з вивезення побутових відходів. Договір про надання послуг укладається між споживачем та виконавцем послуг з вивезення побутових відходів відповідно до Типового договору про надання послуг з поводження з побутовими відходами, що додається.
Такі спеціальні положення Закону України “Про житлово - комунальні послуги” та Закону України “Про відходи” свідчать про обов'язковість договору про поводження з побутовими відходами (договору про вивезення побутових відходів у попередній редакції Правил) для споживача.
Водночас, ні положеннями типового договору, ні положеннями укладеного між сторонами спору Договору не передбачено умов про дострокове розірвання Договору в односторонньому порядку.
Так, на підставі ч.ч. 1 - 4 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Вказане спростовує посилання відповідача на можливість розірвання договору в односторонньому порядку. Окрім того, суду не надано доказів на підтвердження того, що відповідач звертався до суду про дострокове розірвання договору, або надсилав позивачу проект додаткової угоди про розірвання договору як це передбачено положеннями чинного законодавства.
Тому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що Договір № 1177 від 03.01.2013 року про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів припинився у зв'язку із відмовою відповідача від договору.
Із матеріалів справи вбачається, що факт надання відповідачу відповідних послуг з вивезення побутових відходів підтверджено долученими до матеріалів справи актами наданих послуг, які були надіслані відповідачеві у порядку, встановленому Договором з врахуванням змін внесених Додатковою угодою. Відповідачем не спростовано факту надіслання йому відповідних актів як і факту неможливості їх отримання з причин, що не залежали від відповідача.
Як вбачається із відповіді Товариства з обмеженою відповідальністю “М.Е.Док” як адміністратора відповідної системи, наданої листом № 22/04-01 від 22.04.2021 року, відповідач свідомо ухилявся від прийняття та підписання актів наданих послуг.
При цьому, суд враховує положення п. 14.1. та п. 2 Договору у редакції Додаткової угоди, згідно якого рахунок та акт надання послуг, надісланий споживачу в електронному вигляді, є первинним документом, який підтверджує факт надання послуг за договором.
Щодо посилань відповідача на ненадання позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю “АВЕ Ужгород” послуг з вивезення твердих побутових відходів, то на підтвердження таких відповідачем не було надано суду жодного документального доказу.
Водночас, пунктами 25 - 27 Договору визначено, що у разі ненадання або надання послуг не в повному обсязі, зниження їх якості, споживач викликає представника виконавця для складення акту - претензії, в якому зазначаються строки, види порушення кількісних і якісних показників тощо. Представник виконавця зобов'язаний прибути протягом 7 робочих днів.
Акт - претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їх підписом. У разі не прибуття представника виконавця у 7-денний строк або його відмови від підпису, акт вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі або виборна особа будинкового, вуличного, квартального чи іншого органу самоорганізації населення.
Акт - претензія подається виконавцеві, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок розміру плати або надає споживачеві обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензії.
Вказані положення Договору є спеціальними у даних правовідносинах.
Із вищенаведеного вбачається, що належним доказом ненадання відповідних послуг може бути виключно претензія та відповідний акт, складені у порядку, визначеному положеннями п. 25 - 27 Договору.
Судом не встановлено обставин звернення відповідача до виконавця (позивача) із претензією щодо неналежного виконання умов Договору. А тому, суд виходить з того, що житлово - комунальні послуги були надані належним чином.
Окрім того, особливості правовідносин із надання такої комунальної послуги як поводження із побутовими відходами (вивезення побутових відходів) передбачають обов'язковість укладення такого Договору усіма суб'єктами господарювання, які здійснюють господарську діяльність на території міста Ужгорода.
В даному випадку, наявні договірні відносини між сторонами спору, пов'язані із наданням послуг Приватному підприємству “Спарк Трейд” як споживачу, який одночасно є і власником приміщень за адресою: вул. Д.Галицького, 6а у м. Ужгород з 2004 року.
Як встановлено судом, для надання послуг з поводження з побутовими відходами (вивезення побутових відходів) за адресою: вул. Д.Галицького, 6а у м. Ужгород будь - яка інша особа, крім відповідача, до позивача не зверталася. Враховуючи це та обов'язковість укладення договору про надання послуг з поводження з побутовими відходами (вивезення побутових відходів) та продовження перебування у власності відповідача приміщень за зазначеною адресою, обґрунтованим є стягнення заборгованості за надані послуги саме з відповідача.
Щодо твердження відповідача про те, що за адресою: м. Ужгород, вул. Данила Галицького, 6а (АВС “Галичанка”) здійснюється діяльність іншим суб'єктом господарювання, суд зазначає, що відповідно до п.п. 2.4.4. п. 2.4. наданого позивачем Договору оренди № 20 від 01.07.2018 року, орендар зобов'язаний сплачувати платежі за користування електроенергією згідно рахунків. Оплата за електроенергію не включається до вартості оренди.
Дослідивши вказані положення договору оренди, суд доходить висновку, що всі інші комунальні платежі включено до орендної плати, що свідчить про те, що обов'язок щодо їх сплати покладається на орендодавця, тобто, позивача.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що ним укладено договір про вивезення побутових відходів із іншим суб'єктом господарювання з огляду на те, що предметом договору про надання послуг з вивезення відходів від 02.01.2020 року є вивезення відходів, пов'язаних із виробничою діяльністю та функціонуванням підприємства. Однак, вказані послуги здійснюються не щодо побутових відходів, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України “Про відходи” побутові відходи - відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, пов'язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення.
Оскільки у відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, порушене право позивача підлягає захисту шляхом стягнення на його користь суми 3 270 грн. 96 коп. заборгованості за спожиті послуги з вивезення твердих побутових відходів.
Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 3 270 грн. 96 коп. заборгованості за спожиті послуги з вивезення твердих побутових відходів є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав. Аргументи відповідача не знайшли свого підтвердження у матеріалах даної справи та положеннях законодавства.
З врахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову повністю.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у розмірі 2 102 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Приватного підприємства “Спарк Трейд”, вул. 9 Січня, будинок 9, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 22098778) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АВЕ Ужгород”, вул. Льва Толстого, будинок 33, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 38330105) суму 3 270 (Три тисячі двісті сімдесят гривень) грн. 96 коп. заборгованості за надані послуги з вивезення твердих побутових відходів, а також суму 2 102 (Дві тисячі сто дві гривні) грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
4. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне судове рішення складено та підписано 03.11.2021 року.
Суддя Пригара Л.І.