28 жовтня 2021 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2
ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2021 року,
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2021 року задоволено клопотання прокурора, продовжено ОСОБА_6 дію існуючої міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк, що не перевищує 60 днів, до 19 грудня 2021 року (включно).
Стороні захисту відмовлено у задоволені клопотання про зміну запобіжного заходу.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволені клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , задовольнити клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_6 з тримання під вартою на інший не пов'язаний з позбавленням або обмеженням волі.
В обґрунтування апеляційних вимог, з посиланням на положення ст. 177 КПК України, практику Європейського суду з прав людини, захисник зазначає про те, що ухвала суду в частині продовження запобіжного заходу ОСОБА_6 у виді тримання під вартою є незаконною, необґрунтованою та такою, що не відповідає вимогам чинного кримінального процесуального закону України.
Так захисник вказує на те, що на слідчого суддю, відповідно до положень ч. 5 ст. 199 КПК України, покладено обов'язок відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у ч. З ст. 199 КПК України, виправдовують подальше тримання підозрюваного під вартою.
Що стосується наявності ризиків, то захисник зазначає про те, що суд не послався на жодний доказ на підтвердження своїх висновків, вказавши виключно загальні фрази, чим грубо порушив вимоги чинного кримінального процесуального закону та усталеної практики Європейського суду з прав людини.
На думку апелянта, суд не врахував, що потерпілі не заперечували проти зміни обвинуваченому запобіжного заходу та підтвердили, що останній повністю відшкодував завдану шкоду. Поза увагою суду також залишилось те, що обвинувачений ніяким чином не зможе здійснювати тиск на свідків, які вже були допитані у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, та які під час свого допиту зазначали, що є резидентами іншої держави та повертатися до Україні не планують. Окрім того, як зазначає захисник, судом було проігноровано і те, що обвинувачений під час судового засідання публічно вибачився перед потерпілим та покаявся, що завдав останньому удар в обличчя.
Захисник переконаний, що посилання суду першої інстанції на те, що стороною захисту не спростовано доводи прокурора про те, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або особистого зобов'язання не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, є цілком надуманим та таким, що не відповідає фактичним обставинам судового процесу, адже прокурор під час підготовчого судового засідання взагалі не зазначав будь-яких доводів та обґрунтувань, не надав жодного доказу того, що будь-який інший більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 .
В апеляційній скарзі звертається увага на те, що обвинувачений ОСОБА_6 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, характеризується за місцем проживання та останнім місцем роботи виключно з позитивної сторони, має міцні соціальні зв'язки, проживає разом із своєю родиною, прокурором жодний ризик, передбачений ст. 177 КК України, не доведений, а тому, на переконання захисника, продовження строку виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_6 є, на думку захисника, вочевидь, незаконним.
Про день та час апеляційного розгляду сторони кримінального провадження повідомлені у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється колегією суддів за відсутності захисника, обвинуваченого та прокурора, оскільки жодним з них не заявлялось клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши наявні та витребувані матеріали (копії клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою та оскаржуваної ухвали), перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить такого висновку.
Відповідно до витребуваних матеріалів у провадженні Голосіївського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження №12021100010001859 від 1 серпня 2021 року від 30 березня 2020 року щодо обвинуваченого ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 121 КК України.
На стадії підготовчого судового засідання прокурором заявлено клопотання про продовження ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, яке мотивоване тим, що ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, а, окрім того, наявні ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КК України. Так, прокурор зазначає про те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбаченого покарання у виді позбавлення волі до 8 років, а тому ОСОБА_6 , працюючи раніше в Управлінні державної охорони України, є обізнаним в діяльності та методах роботипрацівників правоохоронних органів і, достовірно розуміючи той факт, що вчинив злочин, за яким законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі, з метою уникнення відповідальності за вчинення ним умисного суспільно небезпечного винного діяння може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, тобто наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, прокурор зазначає про те, що, перебуваючи на волі, ОСОБА_6 може здійснити дії, передбачені п. З ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, може незаконно впливати шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу на свідків та потерпілого, які вже допитані по кримінальному провадженню та які можуть бути встановлені в ході судового слідства, для того, щоб уникнути кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення, в якому йому повідомлено про підозру.
За викладених обставин прокурор вважає, що менш суворі запобіжні заходи, у тому числі домашній арешт, не зможуть забезпечити уникнення зазначених ризиків та покладених на обвинуваченого обов'язків, у зв'язку з чим є достатні підстави для застосування такого виду запобіжного заходу, як тримання під вартою.
Також прокурор вважає необхідним врахувати, що злочин за ч. 1 ст. 121 КК України, у якому обвинувачується ОСОБА_6 , вчинено із застосування насильства, у зв'язку з чим просив не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо обвинуваченого ОСОБА_6 .
Прокурор зазначає про те, що у разі задоволення клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_6 , може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням, а саме обвинувачений ОСОБА_6 буде позбавлений можливості переховуватись від органу досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду, впливати у незаконний спосіб на учасників кримінального провадження, вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також буде забезпечено виконання процесуальних обов'язків ОСОБА_6 , зокрема, обов'язку прибути за викликом до суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це зазначених осіб та інших, оскільки особа, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця ув'язнення.
Зі змісту оскаржуваної ухвали встановлено, що захисник просив відмовити прокурору у задоволенні клопотання про продовження ОСОБА_7 раніше обраного запобіжного заходу, посилаючись на те, що обвинувачений має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, до кримінальної відповідальності не притягувався, до затримання працював, матеріальну шкоду потерпілому відшкодував. Окрім того, захисник зазначив, що ризики, на які посилається прокурор, є недоведеними. Просив врахувати дані обставини і змінити обвинуваченому запобіжний захід на інший, більш м'який, непов'язаний з триманням під вартою, як особисте зобов'язання або домашній арешт у нічний період доби .
Обвинувачений підтримав позицію захисника, зазначив, що щиро шкодує про вчинене, просить вибачення у потерпілого. Також зазначив, що йому слід працевлаштуватися, оскільки з ним не був продовжений контракт.
Потерпілий ОСОБА_8 не висловив свою позицію щодо питань та клопотань, які поставлені на обговорення у судовому засіданні.
Потерпіла ОСОБА_9 зазначила, що не заперечує про зміни запобіжного заходу.
Представник потерпілих підтвердив, що потерпілим були відшкодовані матеріальні збитки, пов'язані з лікуванням, тому цивільні позови вони не заявляють, та висловив позицію, що потерпілі не наполягають на продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 177, ст. 197 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, і доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Зі змісту оскаржуваної ухвали встановлено, що ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 3 серпня 2021 року ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який продовжено ухвалою суду до 2 листопада 2021 року.
Вирішуючи клопотання сторони обвинувачення і захисту, суд враховує конкретні обставини вчинення інкримінованих обвинуваченому дій, ступінь їх тяжкості, існування на даний час ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та обставини, зазначені у ст. 178 КПК України.
Судом враховано, що у даному кримінальному провадженні ОСОБА_6 пред'явлено обвинувачення у заподіянні тяжкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_8 , і вказане кримінальне правопорушення відноситься до тяжких злочинів, що ризики, які були підставами для обрання ОСОБА_6 такого виду запобіжного заходу, як тримання під вартою, а саме ризик незаконного впливу на свідків та потерпілого, на даний час зменшилися, але продовжують існувати, враховуючи, що потерпілий та свідки не допитані під час судового розгляду; що менш суворий запобіжний захід на даний час не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, враховуючи, що він не має постійного місця роботи, оскільки з його слів строк дії контракту у вересні 2021 був закінчений та не був продовжений. Окрім того, суд врахував, що стороною захисту не надано даних щодо юридичних підстав проживання обвинуваченого у Державній організації «Резиденція «Залісся» та можливості перебування ним арешту і подальшого проживання за відповідною адресою, а також те, що склад сім'ї ОСОБА_6 не визначений.
На переконання суду, вищезазначений ризик у сукупності із пред'явленим обвинуваченням, даним про особу обвинуваченого, дають підстави для продовження обвинуваченому строку раніше обраного запобіжного заходу. При цьому, сторона захисту не спростувала доводи прокурора, про те, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або особистого зобов'язання не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
З посиланням на положення п.1 ч.4 ст. 183 КПК України суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави. Щодо можливості застосовування такого запобіжного заходу, як особисте зобов'язання, то суд вказав, що з заявами про особисту поруку до суду ніхто не звертався.
З таким висновком суду погоджується й колегія суддів, враховуючи таке.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, не вирішуючи наперед питання щодо доведеності чи недоведеності винуватості обвинуваченого в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому у разі визнання його винуватим, з урахуванням обставин справи, даних про особу обвинуваченого, дійшов висновку, що на цей час ризик, передбачений ст.177 КПК України, не зменшився на стільки, щоб зробити висновок, що інші запобіжні заходи забезпечать належну поведінку обвинуваченого під час розгляду справи та виконання відповідних обов'язків.
Так ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судового розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Санкція ч. 1 ст. 121 КК України передбачає покарання від 5 до 8 років позбавлення волі.
Окрім того, як встановлено під час апеляційного розгляду, на даний час з'ясування обставин справи та перевірка їх доказами ще не розпочалось, про що й зазначив суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі та не заперечується апелянтом в апеляційній скарзі, а тому колегія суддів приймає до уваги стадію даного судового провадження, те, що докази, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення, які можуть характеризувати особу обвинуваченого, у повному обсязі не досліджені, а за таких обставин залишається достатньо підстав вважати, що обвинувачений, опинившись на волі, зможе перешкодити встановленню істини у справі під час судового провадження шляхом незаконного впливу на свідків та потерпілого.
Доводи апеляційної скарги захисника в цій частині, що свідки допитані під час досудового розслідування у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, та надали вже свої показання, а, окрім того, є резидентами іншої держави та повертатися до Україні не планують, на даній стадії судового провадження не перевірені і не підтвердженні, а відтак, вказані доводи сторони захисту є непереконливими.
Окрім того, на переконання колегії суддів, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку, що менш суворий запобіжний захід на даний час не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, враховуючи, що він не має постійного місця роботи у зв'язку із закінченням строку дії контракту у вересні 2021 року, відсутність юридичних підстав проживання обвинуваченого у Державній організації «Резиденція «Залісся» та можливості перебування ним домашнього арешту та подальшого проживання за відповідною адресою, відсутністю будь-яких належних даних щодо наявності міцних соціальних зв'язків у останнього. Встановлені у своїй сукупності обставини свідчать про неможливість на даному етапі судового розгляду застосування до обвинуваченого таких запобіжних заходів як домашній арешт та особисте зобов'язання.
Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з посиланням на вимоги п.1 ч.4 ст. 183 КПК України, аргументував належним чином неможливість застосування до обвинуваченого такого запобіжного заходу, як застава, а також за відсутності заяв відповідних осіб про передачу обвинуваченого на поруки.
За наявності встановленого ризику, який виправдовує подальше обмеження права обвинуваченого перебувати на волі, враховуючи стадію судового розгляду, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки відсутні підставі вважати, що менш суворі запобіжні заходи будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні, що спростовує доводи апеляційної скарги про відсутність при вирішення питання про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення, у зв'язку з чим апеляційна скарга захисника не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. 376, 404, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2021 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, до 19 грудня 2021 року включно, - залишити без зміни, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
_____________________________ _______________________ _________________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3