Справа №756/4366/21. Провадження №11-кп/824/2669/2021. Головуючий у суді першої інстанції - ОСОБА_1
Категорія: ч. 6 ст. 539 КПК України. Суддя-доповідач у апеляційній інстанції - ОСОБА_2
Іменем України
28 жовтня 2021 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року,
за участю сторони обвинувачення - прокурора ОСОБА_7
сторони захисту - адвоката ОСОБА_8
засудженого - ОСОБА_6 ,
Цією ухвалою місцевого суду, постановленої щодо засудженого:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який народився у м. Львів, українця, з середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: 1) 27.09.1993 року Євпаторійським окружним судом Автономної Республіки Крим за ст. 229-6 КК України (в ред. 1960 року) на 1 рік 6 місяців позбавлення волі, в силу ст. 46-1 КК України виконання вироку відстрочено на 1 рік; 2) 24.06.1994 року Шевченківським районним судом м. Львова за ст. ст. 140 ч. 2, 43 КК України (в ред. 1960 року) на 2 роки позбавлення волі; 3) 20.05.1998 року Євпаторійським міським судом Автономної Республіки Крим за ст. ст. 17 ч. 2, 140 ч. 2, 102, 42 КК України (в ред. 1960 року) на 3 роки позбавлення волі; 4) 22.02.2001 року Залізничним районним судом м. Сімферополя за ст. ст. 193 ч. 2, 43 КК України (в ред. 1960 року) на 3 роки позбавлення волі; 5) 26.01.2004 року Апеляційним судом Автономної Республіки Крим за ст. ст. 69, 222 ч. 1, 93 п. п. «ж», «і», 229-1 ч. 3, 93 п. п. «ж», «з», «і», 142 ч. 3 КК України (в ред. 1960 року) до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього особисто йому належного майна, -
відмовлено у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_6 про заміну основного покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом
першої інстанції обставини
Ухвала мотивована тим, що суд першої інстанції не погоджується з доводами засудженого ОСОБА_6 про те, що призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі є катуванням і суперечить Конституції України та практики ЄСПЛ, оскільки мотиви клопотання є фактично суб'єктивною думкою заявника щодо трактування норм законодавства. Крім того, у вказаних заявником рішеннях Європейського суду з прав людини встановлені порушення не мають відношення до його справи та жодним чином не скасовують санкцію статті, за якою засуджений ОСОБА_6 , в частині права суду призначати покарання у виді довічного позбавлення волі і не дають підстав для зміни такого покарання. Також нормами Кримінального кодексу України на даний час передбачено лише можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням шляхом помилування засудженого та, на думку судді місцевого суду, такою можливістю останній вправі скористатися, коли для цього настануть відповідні підстави.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погодившись із цим рішенням суду першої інстанції, засуджений ОСОБА_6 , вважаючи його незаконним та таким, що підлягає скасуванню через неповноту судового розгляду та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, подав апеляційну скаргу, в якій просить: відповідно до ч. 1 п. 14 ст. 537 КПК України вирішити протиріччя, яке виникло під час відбування вироку від 26.01.2004 року Апеляційного суду АР Крим до «Д.П.В.», в питанні припинення покарання «довічного ув'язнення», яке суперечить нормам Конституції України та нормам права Європейської конвенції; припинити «катування» відносно засудженого до « ОСОБА_9 » ОСОБА_6 ; скасувати рішення першої інстанції - ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 19.04.2021 р. як незаконну та винести нове рішення судом апеляційної інстанції; застосувати правовий вихід шляхом пом'якшення покарання «Д.П.В.» - на строк максимальний, але визначений роками відбування покарання.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не дослідив у повному обсязі докази, надані апелянтом. Крім того, ним було подано ряд клопотань, що мають істотне значення при розгляді справи, проте зазначені клопотання були залишені судом без розгляду, що, на думку апелянта, свідчить про неповноту судового розгляду.
Стверджує, що при постановленні ухвали суддя місцевого суду не врахував відповідні норми Конституції України, висновки ЄСПЛ, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, вважає, що застосування покарання у виді довічного позбавлення волі суперечить нормам міжнародного права.
Позиції учасників судового провадження
Заслухавши доповідь судді, думку засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали вимоги апеляційної скарги засудженого, та просили її задовольнити, думку прокурора, який проти задоволення вимог апеляційної скарги, провівши судові дебати, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви Суду
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 26 січня 2011 року зазначено, що новий вид кримінального покарання, запроваджений Законом № 1483-ІІІ, довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання порівняно із смертною карою. Цей висновок Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що при застосуванні довічного позбавлення волі забезпечується невід'ємне право на життя людини, яка вчинила особливо тяжкий злочин.
Частиною 1 статті 64 КК України передбачено, що довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
Застосування зазначеного покарання не суперечить ані Конституції України, ані міжнародним нормам, застосування яких передбачено також і в багатьох інших Договірних країнах Європейського союзу.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 82 КК України особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням.
Конституційний Суд України рішенням Другого Сенату від 16.09.2021р. №6-р (11)2021р. у справі №3-349\2018 (4800\18, 1328/19, 3621/19, 6/20 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) ч. 1 ст. 81 і ч. 1 ст. 82 КК України в тім, що унеможливлюють їх застосування до осіб, яких засуджено до відбуття покарання у вигляді довічного позбавлення волі (пункт перший рішення). При цьому суд звертає увагу, що в другому пункті вищевказаного рішення вказано «Зобов'язати Верховну Раду України невідкладно привести нормативне регулювання, установлене статтями 81, 82 Кримінального кодексу України у відповідність до Конституції України та його рішення. Вказане рішення КСУ є обов'язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Необхідних змін до національного законодавства на виконання рішення Конституційного Суду України від 16.09.2021 року №6-р(ІІ)2021 законодавчим органом не внесено, порядок та умови перегляду призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі нормативно не визначені.
Статтею 51 КК України встановлені види покарань, з яких покарання у виді позбавлення волі на певний строк (п. 11 ч. 1 ст. 51 КК України) і довічне позбавлення волі, тобто безстрокове покарання (п. 12 ч. 1 ст. 51 КК України) є різними видами покарань.
Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року (справа №5-16кс11), яка є обов'язковою для всіх судів, покарання у виді довічного позбавлення волі не належить до строкових видів покарання і відповідно до нього не можна застосовувати строкові критерії.
Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 засуджений вироком Апеляційного суду АР Крим від 26.01.2004 року за ст. ст. 19, 95 п. "ж, і", ст. 93 п. "ж, і", ст. 142 ч. 3 КК України в редакції 1960 року ст. 307 КК України, ч. 1 ст. 263 КК України в редакції 2001 року, відповідно до ст. 42 КК України в редакції 1960 року остаточно призначено покарання до довічного позбавлення волі з конфіскацією належного майна.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у вказаних заявником рішеннях Європейського суду з прав людини встановлені порушення не мають відношення до його справи та жодним чином не скасовують санкцію статті, за якою засуджений ОСОБА_6 , в частині права суду призначати покарання у виді довічного позбавлення волі і не дають підстав для зміни такого покарання.
Разом з тим, п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 26 квітня 2002 року «Про умовно - дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», що згідно з якими заміна не відбутої частини покарання більш м'яким на підставі ч. 1 ст. 82 КК України може застосовуватись до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.
Тому при розгляді апеляційної скарги засудженого на даний час суд виходить також з вимог ч. 1 ст. 82 КК України, якою передбачена лише можливість заміни більш м'яким покаранням покарання у виді обмеження або позбавлення волі, призначеного на певний строк.
Заповнення прогалин у нормативно - правових актах, прийняття законів, внесення до них змін і доповнень, узгодження їх положень між собою є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь - якої інстанції.
Що стосується доводів засудженого, що суд першої інстанції не врахував норми Конституції України та висновки ЄСПЛ, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, встановлені Європейським судом з прав людини порушення, на які посилається в апеляційній скарзі засуджений, перш за все, стосуються обов'язку держави виконати рішення ЄСПЛ, а не обов'язку суду усувати певні законодавчі прогалини своїм рішенням. Крім того, вдосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін і доповнень є прерогативою законодавчої гілки влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Адже варто розрізняти повноваження щодо нормотворення, які належать саме законодавчому органу, та повноваження щодо правозастосування, що реалізуються судовими органами в процесі здійснення правосуддя.
Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 15 травня 2019 року у справі № 757/12726/18-ц (п.36) звернула увагу на те, що 12 березня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Пєтухов проти України», зміст якого зводиться до того, що довічне позбавлення волі засудженого без гарантування йому права перегляду вироку в частині скорочення строку відбування такого покарання та перспективи можливого звільнення суперечить ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Для вирішення цієї проблеми держава повинна буде вжити заходи загального характеру: реформувати систему перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, так, щоби гарантувати у кожному конкретному випадку дослідження того, чи ґрунтується їх тривале ув'язнення на законних пенологічних підставах, а також, щоби дати можливість цим засудженим з певною мірою визначеності передбачити, що вони мають зробити для того, аби питання про їхнє звільнення було розглянуте, та за яких саме умов відповідно до стандартів, вироблених у практиці ЄСПЛ.
Разом з тим, враховуючи баланс інтересів щодо довічно ув'язнених, слід також приймати до уваги, що це зазвичай особи, які скоїли особливо тяжкі злочини насильницькі злочини, є жертви, які від них постраждали, є незворотні наслідки у вигляді смерті певних осіб, тому держава має створити певний правовий механізм, який дасть розуміння довічно ув'язненим, що за сукупності певних умов їх питання буде переглянуто.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 1 КПК України - кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Крім іншого, при розгляді справи «Вінтер і інших проти Об'єднаного Королівства» 09.07.2013 в Європейському суді було обговорено питання законності застосування довічного ув'язнення в Договірних країнах, де Україна була згадана в числі 5 країн, в якій хоча законодавством і не передбачено умовно-дострокове звільнення при пожиттєвому ув'язненні, проте довічно засудженим дозволено клопотати перед Президентом про помилування, що не було визнано порушенням міжнародних норм.
Крім того, згідно п. 97 рішення «Кафкаріс проти Кіпру» ЄСПЛ зазначив, що призначення покарання у виді довічного позбавлення волі дорослому злочинцю само по собі не заборонено і не протирічіть ст. 3 та будь-якій іншій статті ЄКПЛ з посиланням численні рішень у справах ЄСПЛ.
Згідно п. 98 зазначеного рішення, аналіз судової практики ЄСПЛ щодо можливості скорочення довічного позбавлення волі свідчить про те, що якщо національне законодавство передбачає можливість перегляду довічного позбавлення волі з метою його пом'якшення, скорочення, припинення чи умовно-дострокового звільнення засудженого, цього достатньо, щоб задовольнити вимогам ст. 3 ЄКПЛ.
Згідно п. 49 рішення ЄСПЛ «Ласло Магьяр проти Угорщини» ЄКПЛ не забороняє державам засуджувати осіб, що вчинили серйозні злочини к невизначеному строку покарання у виді позбавлення волі, яке дозволяє тривале тримання під вартою правопорушника у випадку необхідності захисту від населення з наведенням численних рішень ЄСПЛ з цього питання. При цьому ЄСПЛ наголошує, що це особливо вірно для осіб, визнаних винуватими у вбивстві та інших тяжких злочинах проти особистості. Той факт, що такий засуджений, можливо, відбув тривалий термін тюремного ув'язнення, не зменшує позитивне зобов'язання держави по захисту населення; держава може виконати це зобов'язання, продовжуючи тримати під вартою таких довічно ув'язнених до тих пір, доки вони залишаються небезпечними.
При цьому, колегія суддів наголошує, що хоча на теперішній час в державі відсутня процесуальна процедура заміни покарання особі, яка засуджена до довічного позбавлення волі, або умовно-дострокове звільнення такої особи, однак в України існує інститут Президентського помилування, передбачений ст. 87 КК України, що в повній мірі відповідає вимогам міжнародного та національного права.
Так, ч. 2 ст. 87 КК України встановлює, що актом помилування Президента України може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше 25 років, стосовно індивідуально визначеної особи, а згідно ч. 7 ст. 151 КВК України засудженим до довічного позбавлення волі може бути подано клопотання про його помилування після відбуття ним не менше 20 років призначеного покарання.
Отже, чинним законодавством передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.
Враховуючи наведене колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції, всупереч доводам апелянта, обґрунтовано відмовлено в задоволенні заяви засудженого про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, оскільки на даний час відсутні передбачені законодавством України підстави для заміни невідбутої частини покарання більш м'яким засудженому до довічного позбавлення волі.
З огляду на те, що на момент розгляду справи необхідних змін до національного законодавства на виконання рішення Конституційного Суду України від 16.09.2021 року №6-р(ІІ)2021 законодавчим органом не внесено, порядок та умови перегляду призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі нормативно не визначені, суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги засудженого без задоволення, а ухвали суду без змін.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419, 537, 539 ч. 5 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду, -
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року, якою відмовлено у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_6 про заміну основного покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 , -залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12 р о л ь