Справа № 357/6388/21
2/357/3263/21
Категорія 17
іменем України
01 листопада 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Сокур О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Сіті Фінанс», третя особа: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -
В червні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Сіті Фінанс», третя особа: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на наступні обставини.
У лютому 2021 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН - НОМЕР_1 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ) у відповідь на заяву, приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Клименком Р.В. було направлено матеріали виконавчого провадження № 63120427 про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Сіті Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Сіті Фінанс») заборгованості за кредитним договором № 19726 від 19.04.2019 року укладеним, на думку ТОВ «ФК «Сіті Фінанс», між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс».
У зв'язку з невиконанням зобов'язання за кредитним договором № 19726 від 19.04.2019 року, як вважало ТОВ «Фінансова Компанія «Сіті Фінанс», 14 вересня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було вчинено виконавчий напис № 46634, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за вказаним кредитним договором за період з 25 липня 2019 року по 07 березня 2020 року в загальній сумі 19350,00 гривень, з цієї суми:
5000 грн. 00 коп. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 11400 грн. 00 коп. - прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 2450 грн. 00 коп. - строкова заборгованість за штрафами і пенями; 1200 грн. 00 коп. - плата за вчинення виконавчого напису нотаріуса.
Зазначає, що виконавчий напис № 46634 від 14.09.2020 року приватного нотаріуса ЖМНО ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 є незаконним та, відповідно таким, що не підлягає виконанню.
В самому виконавчому написі № 46634 приватний нотаріус ЖМНО ОСОБА_2 зазначив, що адреса фактичного проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 . За вказаною адресою ОСОБА_1 ніколи не був зареєстрований та не проживав.
ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» приватному нотаріусу ЖМНО ОСОБА_2 було надано не правильні дані та здійснено службову підробку документів. ОСОБА_2 не мав права вчиняти виконавчий напис щодо ОСОБА_1 , так як він ніколи не проживав та не був зареєстрований в межах міста Київ. Станом на дату вчинення виконавчого напису і до сьогодні, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Також повідомляє, що у зв'язку із надходженням на адресу Центрально- Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) протягом липня-листопада 2020 року численних скарг від фізичних осіб з приводу правомірності вчинення приватним нотаріусом ЖМНО ОСОБА_2 виконавчих написів на кредитних договорах, а також у зв'язку із надходженням з Міністерства юстиції України на адресу Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) доручення щодо виконання окремої ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 року по справі № 400/3400/20, якою встановлені системні порушення з боку приватного нотаріуса ОСОБА_2 , під час вчинення виконавчих написів за кредитними договорами, відсутніми в Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 .року № 1172, а також спотворення інформації про місце проживання боржника, яка 07.10.2020 р. набрала законної сили, нотаріальну діяльність ОСОБА_2 по Житомирському міському нотаріальному округу було зупинено з 21.11.2020 року згідно наказу Центрально- Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) «Про зупинення приватної нотаріальної діяльності приватного нотаріуса ОСОБА_2 » від 20.11.2020 року за вих. № 6.4/1/2020/559/16547 подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю на підставі п. «е)», «з)» пункту 2 частини 1 статті 12 Закону України «Про нотаріат».
Відповідно до рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 18.02.2021 року № 1, у зв'язку з неодноразовими порушеннями нотаріусом законодавства, грубими порушеннями закону, які завдали шкоди інтересам держави, фізичним та юридичним особам, при вчиненні нотаріальних дій, за умови, що такі порушення встановлені рішеннями судів, а також набранням законної сили рішеннями судів про порушення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальних дій, Міністерством юстиції України анульовано свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, видане Міністерством юстиції України 26.12.2011 року за № 8679 на ім'я ОСОБА_2 .
Проаналізувавши документи, які були надані приватному нотаріусу ОСОБА_2 для вчинення виконавчого напису № 46634, виданого 14.09.2020 року було встановлено, що на момент звернення з заявою про вчинення виконавчого напису сума заборгованості не була безспірною. Спірний виконавчий напис був вчинений приватним нотаріусом ЖМНО ОСОБА_2 14.09.2020 року за відсутності всіх необхідних документів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року, зокрема за відсутності оригіналу нотаріально засвідченого кредитного договору та документів, які підтверджують безспірність заборгованості боржника, відповідач та приватний нотаріус ЖМНО ОСОБА_2 не надали належних та допустимих доказів надання нотаріусу оригіналу нотаріально засвідченого кредитного договору та доказів направлення боржнику повідомлення про наявність заборгованості. За висновком позивача ОСОБА_1 , щодо якого було вчинено виконавчий напис нотаріуса, заборгованість не була підтверджена стягувачем як безспірна, оскільки розрахунок суми заборгованості, наданий нотаріусом ОСОБА_2 для вчинення напису відсутній. Відповідно до пункту 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії, як вчинення виконавчого напису. Виконавчий напис - це розпорядження нотаріального органу про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії лежить факт безспірності певної заборгованості.
Отже, виконавчий напис вчиняється нотаріусом за наявності двох умов: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем і якщо з моменту виникнення права на позасудове вирішення спору не минув строк, передбачений законом. Подані документи приватним нотаріусом ЖМНО ОСОБА_2 для вчинення виконавчого напису не підтверджують безспірність заборгованості, а значить заборгованість не є безспірною.
Крім того, вчиняючи виконавчий напис приватний нотаріус ЖМНО ОСОБА_2 не врахував, що станом на 14.09.2020 року - дату вчинення оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса Постановою КМУ №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими 'стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» не передбачалось вчинення виконавчих написів про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних договорів. Вказані обставини підтверджуються постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі №826/20084/14, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року.
Виконавчий напис приватний нотаріус ОСОБА_2» вчинив не на оригіналі нотаріально посвідченого кредитного договору, що є грубим порушенням норм чинного законодавства та професійної етики нотаріуса. Отже, станом на 14.09.2020 року - дату вчинення спірного виконавчого напису приватного нотаріуса ЖМН0 ОСОБА_2 чинне законодавство передбачало можливість вчинення виконавчого напису лише за умови подання оригіналу нотаріально посвідченого договору чи його дублікату, що має силу оригіналу. Вчинення виконавчого напису на підставі копій договорів та інших документів чинним законодавством не передбачалось.
Приватний нотаріус ЖМНО ОСОБА_2 не повідомляв ОСОБА_1 про те, що до нього звернулися з заявою про вчинення виконавчого напису, що створює ситуацію коли ОСОБА_1 не міг ніяким чином заперечувати проти незаконно нарахованих сум і відповідно нотаріус не мав вчиняти виконавчий напис оскільки ним не була перевірена безспірність вимог кредитора (Відповідача). Наслідки такого неповідомлення зазначені в узагальненні Вищого Спеціалізованого суду України від 07.02.2014 року про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні. А саме в пункті 10 вищенаведеного узагальнення вказано, що неповідомлення боржника про вимогу кредитора є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. ОСОБА_1 не був повідомлений про вчинення виконавчого напису відносно нього, а дізнався про виконавчий напис випадково з Єдиного реєстру боржників та отримавши поштою у відповідь на заяву від приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Р.В. матеріали виконавчого провадження № 63120427.
ОСОБА_1 вважає, що у даному випадку, приватний нотаріус ЖМНО ОСОБА_2 при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 46634, вчинений 14 вересня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Сіті Фінанс» заборгованості за кредитним договором № 19726 від 19.04.2019 року в сумі 19350 грн., стягнути сплачений судовий збір в сумі 1362 грн. та кошти за надання юридичних послуг в сумі 6000,00 грн. (а. с. 1-13 ).
Разом із позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову ( а. с. 49-51 ).
Ухвалою судді від 16 червня 2021 року вжито заходи по забезпеченню позову, шляхом зупинення виконання ( стягнення ) на підставі виконавчого напису нотаріуса, вчиненого 14 вересня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрованого в реєстрі за № 46634 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» заборгованості за кредитним договором № 19726 від 19 квітня 2019 року за період з 25.07.2019 року по 07.03.2020 року у сумі 19 350 грн., що здійснюється в межах виконавчого провадження № 63120427, яке відкрите приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клименком Романом Васильовичем ( а. с. 56-60 ).
Ухвалою судді від 15 червня 2021 року позовна заява ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Сіті Фінанс», треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню була залишена без руху ( а. с. 61-63 ).
20 липня 2021 року за вх. № 33608 судом отримано заяву про усунення недоліків позовної заяви ( а. с. 69-70 ).
Ухвалою судді від 22 липня 2021 року постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вищезазначеній справі та постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 10 годину 30 хвилин 22 вересня 2021 року ( а. с. 117-118).
Ухвалою суду від 22 вересня 2021 року витребувано у приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та Житомирського обласного державного нотаріального архіву належним чином завірену копію матеріалів нотаріальної справи, на підставі якої було вчинено виконавчий напис від 14.09.2020 року ( а. с. 126-127 ).
Ухвалою суду від 22 вересня 2021 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 01 листопада 2021 року ( а. с. 128-129 ).
18 жовтня 2021 року за вх. № 48281 судом отримано лист від приватного нотаріуса ОСОБА_2 стосовно виконання ухвали суду від 22.09.2021 року, в якому останній зазначив, що документи витребувані судом надати не може, в результаті проведення слідчих дій, вилучені документи нотаріального діловодства та архіву.
29 жовтня 2021 року за вх. № 50405 судом отримано лист від Житомирського обласного державного нотаріального архіву в якому зазначено, що ухвала суду не може бути виконана, так як станом на 18.10.2021 року документи приватного нотаріуса ОСОБА_2 за 2020 рік до нотаріального архіву на зберігання не передавалися.
В судове засідання позивач не з'явився, 01.10.2021 року за вх. № 46273 судом отримано заява, в якій ОСОБА_1 просив розглядати справу у його відсутність. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та проти ухвалення заочного рішення не заперечує. Судові витрати просить стягнути з відповідача.
Відповідач ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» в судове засідання свого представника не направило, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове повідомлення про вручення, з якого вбачається, що судову повістку про слухання справи в Білоцерківському міськрайонному суді 01.11.2021 року о 16 годині 00 хвилин, уповноважена особа ОСОБА_3 отримала 05.10.2021 року.
Третя особа приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове повідомлення про вручення, з якого вбачається, що судову повістку про слухання справи в Білоцерківському міськрайонному суді 01.11.2021 року о 16 годині 00 хвилин отримано за довіреністю Кондратенко 06.10.2021 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Заяв та клопотань від учасників судового розгляду на адресу суду не надходило.
Також, боку відповідача ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» не надходив і відзив на позовну заяву позивача.
Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки, належним чином повідомлений відповідач ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» свого представника не направив в судове засідання, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надано відзив і позивач не заперечує проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.
Ухвалою суду від 01.11.2021 року постановлено провести заочний розгляд справи у вищезазначеній цивільній справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, оскільки сторони не з'явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
Встановлено, що 14 вересня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було вчено виконавчий напис за 46634 ( а. с. 92 ).
Згідно вказаного виконавчого напису запропоновано звернути стягнення з ОСОБА_1 , який є боржником за Кредитним договором № 19726 від 19.04.2019 року, укладеного між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 , правонаступником якого є ТОВ «ФК «Сіті Фінанс», на підставі Договору відступлення права вимоги № Ф25-07/19 від 25 липня 2019 року.
Строк платежу за Кредитним договором № 19726 від 19.04.2019 року настав. Боржником допущено прострочення платежів.
Стягнення заборгованості проводиться за період з 25.07.2019 року по 07.03.2021 року. Сума заборгованості складає 18 850 грн., в тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить - 5 000 грн.; сума заборгованості за комісіями - 0 грн.; сума заборгованості за відсотками - 11 400 грн.; строкова заборгованість - 0 грн.; строкова заборгованість за комісією - 0 грн.; строкова заборгованість по несплаченим відсоткам - 0 грн.; строкова заборгованість за штрафами і пенею - 2 450 грн.; суми плати, що здійснена Стягувачем за вчинення виконавчого напису - 500 грн. Загальна сума, що підлягає стягненню 19 350 грн.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименко Романом Васильовичем від 24.09.2020 року відкрито виконавче провадження у зв'язку з примусовим виконанням виконавчого напису № 46634 від 14.09.2020 року приватного нотаріусу Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Сіті Фінанс», який є правонаступником заборгованість в розмірі 19 350 грн. ( а. с. 97-98 ).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименко Романом Васильовичем від 19.10.2020 року звернено стягнення на доходи боржника ( а. с. 88-89 ).
Звертаючись до суду з вищевказаним позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню позивач зазначає, що нотаріусом було порушено ряд вимог чинного законодавства, сума, яка зазначена у виконавчому написі не є безспірною, та не взнається ним.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У статтях 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5 та 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першої статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»).
Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»).
Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. №296/5 передбачено порядок вчинення виконавчих написів.
Згідно п. 1.1. даної Глави, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Згідно п. 1.2. перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.3.2 безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999р. №1172.
Відповідно до ст. 89 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають, витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення, розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред'явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-141цс14, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» при вирішення справ пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.
Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.
У п. 10 "Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні" від 07.02.2014 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснено, що однією з об'єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому, судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред'явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з'ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.
Згідно з п. 2 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року, №1172 для одержання виконавчого напису про стягнення кредитної заборгованості кредитором надаються оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Як зазначив Верховний Суд України в своїй постанові від 05 липня 2017 року по справі №754/9711/14-ц безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
При цьому законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Аналогічна правова позиція міститься і в постанові КЦС ВС від 06.05.2020 № 320/7932/16-ц (61-38989св18).
В статті 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно з яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених ним позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У часник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Так, для вчинення напису обов'язковою умовою є лише надіслання вимоги про усунення порушень кредитних зобов'язань і наявність відмітки поштового зв'язку про її відправлення, а не одержання. Даний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 127/15911/17.
Однак, жодного належного та допустимого доказу в зворотному, що така вимога направлялася на адресу позивача, відповідачем до суду не надано.
Також, відповідач не надав відзиву на викладені у позовній заяві аргументи, жодного належного та допустимого доказу та не з'явився у судове засідання, саме таким чином розпорядившись своїми правами.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Крім того, відповідач не надав до суду доказів подання приватному нотаріусу ОСОБА_2 усіх необхідних документів, що підтверджують безспірність заборгованості, а нотаріус не надав матеріали нотаріальної справи з документами на підставі яких було вчинено виконавчий напис № 46634 від 14.09.2020 року, які витребовувались ухвалою суду від 22.09.2021 року.
Як встановлено, у зв'язку із надходженням на адресу Центрально- Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) протягом липня-листопада 2020 року численних скарг від фізичних осіб з приводу правомірності вчинення приватним нотаріусом ЖМНО ОСОБА_2 виконавчих написів на кредитних договорах, а також у зв'язку із надходженням з Міністерства юстиції України на адресу Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) доручення щодо виконання окремої ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 року по справі № 400/3400/20, якою встановлені системні порушення з боку приватного нотаріуса ОСОБА_2, під час вчинення виконавчих написів за кредитними договорами, відсутніми в Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172, а також спотворення інформації про місце проживання боржника, яка 07.10.2020 р. набрала законної сили, нотаріальну діяльність ОСОБА_2 по Житомирському міському нотаріальному округу було зупинено з 21.11.2020 року згідно наказу Центрально- Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) «Про зупинення приватної нотаріальної діяльності приватного нотаріуса ОСОБА_2» від 20.11.2020 року за вих. № 6.4/1/2020/559/16547 подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю на підставі п. «е)», «з)» пункту 2 частини 1 статті 12 Закону України «Про нотаріат».
Відповідно до рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 18.02.2021 року № 1, у зв'язку з неодноразовими порушеннями нотаріусом законодавства, грубими порушеннями закону, які завдали шкоди інтересам держави, фізичним та юридичним особам, при вчиненні нотаріальних дій, за умови, що такі порушення встановлені рішеннями судів, а також набранням законної сили рішеннями судів про порушення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальних дій, Міністерством юстиції України анульовано свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, видане Міністерством юстиції України 26.12.2011 року за № 8679 на ім'я ОСОБА_2 ( а. с. 99-106 ).
Також, витребувані ухвалою суду від 22.09.2021 року, з Житомирського обласного державного нотаріального архіву, матеріали нотаріальної справи з документами, на підставі яких було вчинено виконавчий напис № 46634 від 14.09.2020 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» заборгованості в розмірі 19 350 грн., до суду не надано, оскільки документи приватного нотаріуса до архіву не передавалися, що підтверджується отриманою судом 29.10.2021 року відповіддю з обласного державного нотаріального архіву.
Відповідно до ч. 10 ст. 84 ЦПК України, суд здійснює розгляд справи за наявними в ній доказами.
В свою чергу, позивач заперечував проти суми, яка була стягнута з останнього за виконавчим написом.
З тексту оспорюваного виконавчого напису вбачається, що приватний нотаріус Личук Т.В. при вчиненні нотаріальної дії керувався ст. 34, 87-91 Закону України «Про нотаріат» та п. 2 Переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 року за №1172.
Відповідно до пункту 1 Переліку документів за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, для одержання виконавчого напису надаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно п. 2 Переліку (із змінами внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів»), для одержання виконавчого напису по кредитним договорам, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями подається: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року (справа №826/20084/14), яка ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року залишена без змін, визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Постанова набрала законної сили з моменту її проголошення.
Підставою для скасування вказаного нормативного акту слугувало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Таким чином, нотаріус в день вчинення виконавчого напису - 14.09.2020 керувався пунктом Переліку, який був незаконним та не чинним, отже, нотаріус повинен був відмовити стягувачу у вчиненні виконавчого напису у відповідності до норм Закону України «Про нотаріат».
Окрім цього, не посвідчений нотаріусом кредитний договір не може бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку, шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису (правова позиція Верховного суду, що викладена в постановах від 12.03.2020 р. у справі №757/24703/18-ц, від 15.04.2020 р. у справі №158/2157/17).
Також, приватний нотаріус ОСОБА_2 у вчиненому ним виконавчому написі № 46634 від 14.09.2020 року пропонує стягнути заборгованість за Кредитним договором № 19726 з ОСОБА_1 за період з 25 липня 2019 року по 07 березня 2020 року, проте в Договорі № 19726 від 19.04.2019 року, який було надіслано приватним виконавцем Клименком Р.В. позивачу ОСОБА_1 , вказано, що «кредит надається строком на 7 днів - з 19.04.2019 року по 26.04.2019 року» (пункт 1.3 Кредитного договору), «термін (дата) повернення кредиту - 26.04.2019 року (пункт 1.4 Кредитного договору). Вчиняти виконавчий напис про стягнення заборгованості поза межами дії кредитного договору, приватний нотаріус ОСОБА_2 за заявою ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» не мав права, а, отже, нотаріус неправомірно визначив строки стягнення заборгованості, тобто поза межами дії кредитного договору.
Отже, на думку суду, у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, а отже виконавчий напис не може вважатися таким, що не потребує додаткового доказування, а відтак не підлягає примусовому виконанню у зв'язку з чим, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача.
Але, задоволення позову у цій частині не перешкоджає ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» звернутися за стягненням зазначеної суми у судовому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
За встановлених вище обставин, суд приходить до висновку, що оспорюваний виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, а позовні вимоги позивача задоволенню з вищенаведеного.
Звертаючись до суду з вказаними позовом, позивач просив також стягнути з відповідача понесені витрати на правову допомогу в розмірі 6000 гривень.
Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа N 755/9215/15-ц, провадження N 14-382цс19.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру таабо порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.
Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу було надано до суду наступні документи: Договір № 26/05/21 про надання юридичних послуг від 26 травня 2021 року; Акт надання послуг № 26/05/21 від 02 червня 2021 року; рахунок на оплату № 26 від 26 травня 2021 року; квитанцію № 32620840 від 02.06.2021 року на суму 3000 гривень та квитанцію № 32620567 від 02.06.2021 року на суму 3000 гривень ( а. с. 107-109, 112, 113, 114, 115 ).
ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Окрім цього ВС зазначив, що у постанові Верховного Суду від 9 жовтня 2020 року у справі № 509/5043/17 (провадження № 61-5662св20) зазначено, що «на підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги представник особи - адвокат надав до суду копію договору про надання професійної правничої допомоги від 2 червня 2020 року № 3/20, копію ордера від 16 червня 2020 року та квитанцію від 2 червня 2020 року на суму 3 000,00 грн. Водночас представник не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, тому немає підстав для стягнення витрат на правничу допомогу».
Однак, встановлено, що вартість послуг адвоката визначено сторонами в Додатку № 1 у фіксованому розмірі, тому в такому випадку детальний опис робіт не потрібен.
Зазначена правова позиція міститься в постанові ВС КАС у справі № 640/18402/19 від 28.12.2020 року.
Отже, судом встановлено, що з боку позивача дійсно були понесені судові витрати на правничу допомогу, загальний розмір яких склав 6000 гривень.
Під-час розгляду справи стороною відповідача не було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що виключає можливість суду на зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Така правова позиція міститься в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПУ України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Тому, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім витрати на правову допомогу в розмірі 6000 грн., понесення яких документально підтверджено.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.
При зверненні до суду з вищевказаними вимогами позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 908 грн. ( а. с. 14 ).
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню витрати, понесені позивачем по оплаті судового збору у розмірі 908 грн., понесення яких документально підтверджується квитанцією від 03.06.2021 року ( а. с. 14 ).
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 84, 89, 128, 131, 141, 247, 263-265, 273, 353-355 ЦПК України, ст. 88 Закону України «Про нотаріат», п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Сіті Фінанс», третя особа: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.
Визнати виконавчий напис № 46634 від 14.09.2020 року, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2 таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Сіті Фінанс» на користь позивача ОСОБА_1 витрати по сплаті юридичних послуг у розмірі 6000 гривень та судового збору в розмірі 908 гривень, загалом 6 908 ( шість тисяч дев'ятсот вісім ) гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосереднього до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення ( виклику ) учасників справи, копія судового рішення на надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 );
Відповідач: товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Сіті Фінанс» ( адреса місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 37-41, ЄДРПОУ: 39508708 );
Третя особа: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2 ( адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 ).
Повний текст судового рішення виготовлено 01 листопада 2021 року.
Заочне рішення надруковане в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
СуддяО. І. Орєхов