Номер справи 623/3315/21
Номер провадження 2/623/924/2021
іменем України
02 листопада 2021 року м. Ізюм
Ізюмський міськрайонний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Одарюка М.П.,
за участю секретаря Костенко В.В.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Ізюмі цивільну справу № 623/3315/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Тростянецької міської ради про визначення місця проживання дитини,
Позивач звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просить визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову зазначає, що з відповідачем по справ перебуває в зареєстрованому шлюбі. Від подружніх стосунків у них народився син ОСОБА_3 , який проживає з позивачкою та знаходиться на її утриманні. З липня 2021 року сторони припинили подружні стосунки, знаходяться на стадії розлучення та стягнення аліментів в судовому порядку. Позивач створила всі необхідні й достатні умови для повноцінного життя дитини, самостійно повністю матеріально забезпечує сина, має будинок, який1 знаходиться в її безоплатному користуванні, а тому вбачається необхідність визначення постійного місця проживання дитини з матір'ю.
Відповідач в судове засідання не з'явився, через канцелярію суду надав письмову заяву, в який просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги визнав в повному обсязі.
Представник третьої особи Служби у справах дітей Тростянецької міської ради в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, заяв про розгляд справи за їх відсутності до суду не надходило.
Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем ( ч. 3 ст. 200 ЦПК України).
Судом встановлено, що 08 серпня 2015 року між позивачем та відповідачем зареєстровано шлюб ( а.с.6), який 28 серпня 2021 року розірвано рішенням Тростянецького районного суду Сумської області
Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с.8).
З відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дитина проживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с.5).
Позивачем були створені для дитини належні умови для розвитку та проживання.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до положень частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Частинами четвертою та п'ятою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
У частині першій статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
За змістом статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.
Таким чином, суд встановив, що у матері наявні всі необхідні умови для проживання та розвитку дитини, а також враховуючи інтереси самої дитини, сталі соціальні зв'язки дитини, оскільки дитина з народження проживає з матір'ю, її психологічний стан, та згоду на це батька дитини, тому суд приходить до висновку про доцільність проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю, що сприятиме якнайкращому забезпеченню його інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Таким чином враховуючи, що відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, з державного бюджету на користь ОСОБА_1 підлягає повернення 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, крім цього у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 50 відсотків судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову.
Керуючись ст.ст. 4,5, 12,13, 133, 137,141, 259,, 264,265, 280-281 ЦПК України, ст. ст. 7, 19, 147, 153, 157, 161 СК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Тростянецької міської ради про визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язати Ізюмське управління Державної казначейської служби України у Харківській області повернути ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 50 % сплаченого судового збору у розмірі 454,00 грнна р/р UA618999980313101206000020575 отримувач коштів ГУК Харків обл/МТГ Ізюм/22030101, МФО 899998 за квитанцією 0.0.2233960702.1 від 17.08.2021 року ( оригінал квитанції знаходиться в матеріалах справи).
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 50 % сплаченого судового збору у розмірі 454,00 гривень.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя Ізюмського міськрайонного суду М.П. Одарюк