ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"02" листопада 2021 р. справа № 300/2543/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Панікар І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Зорепад-Прем'єр" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 41829,95 грн., -
Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Зорепад-Прем'єр" (надалі - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 41829,95 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, в порушення статей 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, не сплатив адміністративно-господарські санкції за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда та не зайняте ним у 2020 році в розмірі 41506,25 гривень та пеню нараховану за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій в розмірі 323,70 гривень. Загальна сума несплачених адміністративно-господарських санкцій та пені становить 41829,95 гривень.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.06.2020 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви (а.с.10-11).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.06.2021 року відкрито провадження у даній справі, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.16-17).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 19.07.2021 року, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Представник відповідача вказав, що ТОВ "Зорепад-Прем'єр", як роботодавцем, в повному обсязі виконано вимоги ЗУ “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році, оскільки у підприємстві було виділене (створене) звичайне робоче місце (вакансію) для працевлаштування на ньому особи з інвалідністю за професією - швачка, надано державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю та звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. Окрім того, повідомлено, що відповідач у 2020 році самостійно займався пошуком осіб з інвалідністю з метою працевлаштування таких осіб у спосіб розміщення інформації про наявність вакансії за професією швачка у друкованому виданні “Вітрина оголошень” та у серпні 2020 році розміщував рекламне оголошення про наявність вказаної вакансії на Інтернет-ресурсі Robota.ua. З урахуванням викладеного, на думку представника відповідача, на ТОВ "Зорепад-Прем'єр" не може бути покладена відповідальність у вигляді застосування адміністративно-господарської санкції та пені, яка передбачена Законом (а.с. 21-27).
Головуючий по справі суддя Панікар І.В. в період з 09.08.2021 року по 08.10.2021 року перебував у відпустці, у зв'язку з чим, строк розгляду справи продовжено.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши позовну заяву, відзив на позов, та в сукупності письмові докази, встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Зорепад-Прем'єр" є юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність та використовує найману працю.
Як встановлено судом, відповідачем подано позивачу звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік форми № 10-ПОІ, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 8 осіб, з них жодна особа, якій встановлена інвалідність не працювала на підприємстві. Кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідачем визначено в 1 особу. Фонд оплати праці штатних працівників визначено в розмірі 664,1 (тис.грн.). Середньорічна заробітна плата штатного працівника становила 83,00 тис. грн. в рік (а.с.5).
18.03.2021 року Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів листом № 03-153/399 повідомило товариство з обмеженою відповідальністю "Зорепад-Прем'єр" про необхідність перерахувати до 15.04.2021 року адміністративно-господарські санкції в розмірі 41506,25 грн. за 2020 рік (а.с.7).
Згідно з розрахунком заборгованості по сплаті адміністративного-господарських санкцій відповідача, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2020 рік становила 8 осіб, з них середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, які працювали в товаристві з обмеженою відповідальністю "Зорепад-Прем'єр" (штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність) 0 особи, кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до 4% нормативу становить 1 особа, фонд оплати праці штатних працівників становив 664100 грн. в рік, середня річна заробітна плата штатного працівника відповідача становила 83012,5 грн., відповідно сума адміністративно-господарських санкцій за 2020 рік за одну непрацевлаштовану особу з інвалідністю становить 41506,25 грн. та пеня за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій в розмірі 323,70 грн. (а.с.6).
Оскільки відповідачем вказана сума не сплачена, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначені в Законі України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (частина 5 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні").
Згідно із частиною 9 статті 19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.
Постановою Кабінету Міністрів України за №70 від 31.01.2007 затверджено Порядок зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць, визначеного статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", відповідно до пункту 4 якого, розгляд питання щодо зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць за звітний період підприємствам, установам, організаціям, фізичним особам, які використовують найману працю, та господарським об'єднанням, до складу яких входять підприємства громадських організацій осіб з інвалідністю, здійснюється територіальним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) протягом 30 календарних днів після подання звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.
Зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до нормативу таких робочих місць здійснюється відповідно до Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Мінпраці від 10.02.2007 №42.
Відповідно до частин 1, 2 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Таким чином, кількість штатних працівників осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог частини 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та з врахуванням частини 2 даної статті Закону для відповідача за 2020 рік склала 1 одиниця (особа) та яка не була працевлаштувана відповідачем.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Частиною 3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 17 даного Закону з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю (частина 2 статті 17 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 4 статті 20 Закону адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, незвітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону України 2 "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.
Частиною 1 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що права і обов'язки роботодавців та їх об'єднань щодо забезпечення зайнятості населення, захисту від безробіття та його наслідків визначаються цим Законом, законами України "Про організації роботодавців" та "Про соціальний діалог в Україні", іншими нормативно-правовими актами, колективними договорами та угодами, укладеними на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівнях.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам.
Відповідно до абзацу 3 частини 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.
Вказане питання врегульоване Порядком подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316, згідно з яким форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
На підтвердження аргументів, викладених у відзиві на позовну заяву відповідач надав копії довідки про реєстрацію роботодавця у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів від 06.02.2018, звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, наказу №2/1-к від 28.02.2017 про створення (виділення) робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, Інформацій про попит на робочу силу (вакансії) форми звітності №3-ПН від: 28.02.2017 року, 01.02.2018 року, 04.01.2019 року та 03.01.2020 року, звернення до Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів від 04.09.2020 року про сприяння в пошуку осіб на зайняття вакантної посади, особою, якій встановлена інвалідність, оголошення в засобах масової інформації про наявність вакантних посад на товаристві (а.с.29-32,34-38,64-71).
Отже, відповідач своєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.
При цьому, доказів того, що товариство не створило робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляло особам з інвалідністю у прийнятті на роботу, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не надано.
Таким чином, враховуючи вищенаведені положення законодавства, дослідивши докази, суд прийшов до висновку, що відповідачем виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, тому у позивача не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.
За таких обставин, в задоволенні позовних вимог Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Зорепад-Прем'єр" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 41829,95 грн., слід відмовити.
Щодо заяви представника відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частинами 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами 4 та 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.
При вирішенні даного питання, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (№11-562ас18) про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Також, згідно Рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Так, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу відповідач долучив: договір про надання правової допомоги від 22.06.2021 року, акт про надання правової допомоги від 14.07.2021 року та платіжне доручення № 306 від 14.07.2021 року (а.с.77-79).
Згідно акту про надання правової допомоги від 14.07.2021 року, вартість послуг витрат на правничу допомогу становить 5000 грн., у тому числі: юридичний аналіз позовної заяви Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів та додатків до неї на предмет обґрунтованості та оцінка перспектив виграшу справи в суді; збір доказів по справі; юридичний аналіз отриманих доказів, з метою формування правової позиції у справі; юридичний аналіз актуальної судової практики щодо аналогічних спорів та формування правової позиції у справі - 2,0 год. (2000 грн.); підготовка та подання до суду відзиву на позовну заяву з додатками - 3,0 год. (3000 грн.)
У відповідності до платіжного доручення № 306 від 14.07.2021 року відповідач сплатив адвокату за надання правової допомоги 5000 грн.
За таких обставин сума коштів 5000 грн. витрат позивача на правничу допомогу адвоката підтверджені належним чином.
Згідно із частиною 6 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 7 статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, суд зазначає, що впродовж судового розгляду справи клопотань від відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до суду подано не було, як і не було доведено неспівмірність таких витрат.
З огляду на викладене, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, виходив зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).
Враховуючи вищенаведене, сума витрат 5000 грн. є співмірною зі складністю даної справи, виконаними адвокатом роботами та наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт та надання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.
Як наслідок, на користь відповідача за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Зорепад-Прем'єр" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 41829,95 грн. - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 13662300, вул. Гуцульська, 9, м. Івано-Франківськ, 76007) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Зорепад-Прем'єр" (код ЄДРПОУ 37262380, проспект Л.Українки, 14/52, м. Калуш, Калуський р-н, Івано-Франківська обл., 77300) понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Панікар І.В.