29 жовтня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/10014/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Полтавська установа виконання покарань (№23)" про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 /далі - позивач, ОСОБА_1 / звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи "Полтавська установа виконання покарань (№23)" /далі - відповідач/ про:
- визнання протиправною відмови Державної установи "Полтавська установа виконання покарань №23" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) з дати увільнення від роботи - з 09 жовтня 2020 року на період військової служби;
- зобов'язання Державної установи "Полтавська установа виконання покарань №23" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) з дати увільнення від роботи - з 09 жовтня 2020 року на період військової служби відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України /а.с. 1-7, 78-81/.
Позов обґрунтований тим, що 14 травня 2019 року позивач був прийнятий на службу в органи Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до наказу Державної установи "Полтавська установа виконання покарань (№23)" №72/ос від 11 травня 2019 року на посаду молодшого інспектора внутрішньої служби відділу режиму і охорони 2 категорії. З 09 жовтня 2020 року його було увільнено від виконання обов'язків у зв'язку з призовом на строкову військову службу із збереженням місця служби, однак відповідачем всупереч положень частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України з 09 жовтня 2020 року виплата середнього заробітку позивачу не проводилась. Не погодившись із відмовою відповідача щодо нарахування та виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) з дати увільнення від роботи - з 09 жовтня 2020 року на період військової служби, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, витребувано докази.
Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву /а.с. 29-32/ зазначив, що з 09 жовтня 2020 року позивача призвано на строкову військову службу та установою припинено виплату таких коштів на підставі листа Міністерства соціальної політики України №16056/45001-61-19 від 25 квітня 2019 року. Питання проходження служби особами рядового і начальницького складу та виплата їм грошового забезпечення регулюється спеціальним законодавством та на такі правовідносини положення норм трудового законодавства не поширюється. Так, положеннями Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та наказу №925/3 від 28 березня 2018 року не передбачений обов'язок щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення як призваному на військову строкову службу.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 та частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
Відповідно до витягу з наказу начальника установи Державної установи "Полтавська установа виконання покарань (№23)" №72/ос від 11 травня 2019 року «Про особовий склад» /а.с. 33/ ОСОБА_1 призначено з 14 травня 2019 року на посаду молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони Державної установи "Полтавська установа виконання покарань (№23)", встановивши згідно 6 тарифного розряду, посадовий оклад 2910,00 грн в місяць згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року та наказу Міністерства юстиції України №685/5 від 13 березня 2018 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної виконавчої служби України».
З 09 жовтня 2019 року ОСОБА_1 проходить строкову військову службу у військовій частині НОМЕР_1 м. Полтава, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 №971/1 від 15 жовтня 2021 року /а.с. 11/.
Згідно з витягом із наказу начальника установи Державної установи "Полтавська установа виконання покарань (№23)" №191/ОС-20 від 05 жовтня 2020 року «Про особовий склад» /а.с. 34/ увільнено від виконання службових обов'язків із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку у зв'язку із призовом на строкову військову службу до Збройних сил України молодшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони Державної установи "Полтавська установа виконання покарань (№23)".
Відповідно до довідки Державної установи "Полтавська установа виконання покарань (№23)" №15/05-9/6966 від 15 вересня 2021 року /а.с. 35/ з 06 жовтня 2020 року за ОСОБА_1 зберігається місце роботи та посада у зв'язку із призовом на службу до Збройних Сил України.
Листом Державної установи "Полтавська установа виконання покарань (№23)" №15/11/01/62-20/М-31 від 31 грудня 2020 року /а.с. 18-19/ ОСОБА_1 на його заяву повідомлено, що питання проходження служби особами рядового і начальницького складу та виплата грошового забезпечення регулюються окремим законодавством і на них не поширюються норми трудового законодавства. На підставі вищевикладеного та у відповідності до листа-роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 30 жовтня 2019 року та наказу від 06 листопада 2020 року №208/ОС-20 з 01 листопада 2020 року було припинено виплату грошового забезпечення.
Не погодившись із відмовою відповідача щодо нарахування та виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) з дати увільнення від роботи - з 09 жовтня 2020 року на період військової служби, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, які мають значення для правильного вирішення спору, суд виходить з наступного.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" № 2713-IV від 23 червня 2005 року /далі - Закон № 2713-IV/.
Згідно з частиною першою статті 13 цього Закону підприємства установ виконання покарань є державними підприємствами, які здійснюють господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених.
Пунктом 5 частини другої цієї статті встановлено, що підприємства установ виконання покарань проводять свою діяльність відповідно до законодавства з урахуванням таких особливостей: порядок призначення і звільнення з посад, права, обов'язки та умови служби працівників підприємств установ виконання покарань, які мають спеціальні звання рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, визначаються відповідно до законодавства.
Відповідно до частини другої статті 14 Закону № 2713-IV служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Згідно з частиною п'ятою статті 23 Закону № 2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини другої статті 21 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XII від 25 березня 1992 року громадяни України для виконання обов'язків, пов'язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються районними (міськими) військовими комісаріатами на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов'язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров'я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.
Згідно з частиною другою статті 39 вказаного Закону громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Отже, за громадянами, призваними на строкову військову службу, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності. При цьому виплата середнього заробітку вказаним особам здійснюється підприємствами, установами, організаціями, на яких збереглося місце роботи такої особи.
Аналогічний висновок у подібних спірних правовідносинах викладений Верховним Судом в постанові від 16 січня 2020 року у справі №814/1905/17.
Судом встановлено, що з 14 травня 2019 року позивач проходив службу на посаді молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони Державної установи "Полтавська установа виконання покарань (№23)" та згідно наказу начальника установи Державної установи "Полтавська установа виконання покарань (№23)" №191/ОС-20 від 05 жовтня 2020 року «Про особовий склад» його увільнено від виконання службових обов'язків із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку у зв'язку із призовом на строкову військову службу до Збройних сил України.
Зазначені обставини свідчать про те, що з часу призову на військову службу на позивача поширюються гарантії, передбачені статтею 39 Закону №2232-XII та статтею 119 КЗпП України, зокрема щодо збереження за ним середнього заробітку в установі.
Враховуючи, що виплата позивачу середнього заробітку з часу призову на строкову військову службу відповідно до статі 119 КЗпП України відповідачем не здійснювалася, що визнається ним у відзиві на позовну заяву, та норма Закону України « Про військовий обов'язок і військову службу», якою передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, є спеціальною для правовідносин, які склались між сторонами, і відповідач повинен був сплачувати позивачу середній заробіток протягом строку служби, суд доходить висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) з дати увільнення від роботи - з 09 жовтня 2020 року на період військової служби.
Оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, суд вважає за можливе зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України з дати увільнення від роботи - з 09 жовтня 2020 року на період військової служби.
Отже, адміністративний позов підлягає задоволенню.
З огляду на те, що витрат по сплаті судового збору за подання цього позову позивач не поніс та доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять, то відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Державної установи "Полтавська установа виконання покарань (№23)" (вул. Пушкіна, буд. 91, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 08564297) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Полтавська установа виконання покарань (№23)" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) з дати увільнення від роботи - з 09 жовтня 2020 року на період військової служби.
Зобов'язати Державну установу "Полтавська установа виконання покарань (№23)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України з дати увільнення від роботи - з 09 жовтня 2020 року на період військової служби.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.І. Слободянюк