ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.10.2021Справа № 910/7998/21
За позовом Первинної профспілкової організації співробітників акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Медіа-ДК»
про спростування недостовірної інформації
Суддя Сташків Р.Б.
Секретар судового засідання Лук'янчук Д.Ю.
Представники сторін:
від позивача - Сизонова І.Ю. (адвокат);
від відповідача - Опришко Л.В. (адвокат).
На розгляд Господарського суду міста Києва передано указаний позов, у якому позивач просить суд:
1. Визнати недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право позивача на недоторканість ділової репутації інформацію, поширену відповідачем на сайті інтернет видання «Новий час» у розділі «НВ Бізнес», а саме:
1.1 Інформацію про залежність Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» від ОСОБА_1, викладену в публікаціях:
1) «ІНФОРМАЦІЯ_1» від ІНФОРМАЦІЯ_2;
2) «ІНФОРМАЦІЯ_3» від ІНФОРМАЦІЯ_4.
3) «ІНФОРМАЦІЯ_5» від ІНФОРМАЦІЯ_6.
1.2 Інформацію про незаконну мету діяльності Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», про діяльність з метою нашкодити АТ КБ «Приватбанк» та народу України, викладену в публікації: «ІНФОРМАЦІЯ_7» від ІНФОРМАЦІЯ_8.
2. Зобов'язати відповідача протягом 5 календарних днів з дня набрання рішенням у цій справі законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом оприлюднення спростування такої недостовірної інформації з розміщенням повного тексту судового рішення у своєму виданні під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_9».
Позов мотивовано тим, що поширена відповідачем у вказаних статтях інформація про залежність позивача від ОСОБА_1 не відповідає дійсності, оскільки позивач діє в суворій відповідності до ст. 12 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та є незалежним від державних органів та органів місцевого самоврядування, роботодавців, та будь-яких інших осіб. Така інформація порушує особисте немайнове право позивача на недоторканість його ділової репутації.
Відповідач позов не визнав. Свої заперечення мотивував тим, що:
- вимоги позивача суперечать законодавству України, включаючи положення Конституції України, та міжнародним договорам, які є обов'язковими до виконання на території України, зокрема, статті 10 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини;
- у прохальній частині позову позивач, заявляючи вимоги про визнання інформації недостовірною та її спростування, не зазначає які саме відомості, поширені у кожній із спірних статей, необхідно визнати недостовірними та спростувати;
- спірні висловлювання є оціночними судженнями, які мають під собою необхідне фактичне підґрунтя, підстав для їх спростування немає. До того ж ці висловлювання не є негативними. Не надано й доказів того, що вони принижують ділову репутацію позивача;
- позивачем не доведено наявності складу юридичного правопорушення, як підстави для спростування недостовірної інформації.
Протокольною ухвалою суду від 30.08.2021 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи до судового розгляду по суті на 15.09.2021.
У судовому засіданні 15.09.2021 судом на підставі статті 207 ГПК України за клопотанням представника позивача було поновлено пропущений процесуальний строк для подання висновків експерта, останні залучені до матеріалів справи та оголошено перерву в судовому засіданні до 06.10.2021.
У судовому засіданні 06.10.2021 оголошувалась перерва до 11.10.2021.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши у судовому засіданні докази та оцінивши їх у сукупності, суд
ІНФОРМАЦІЯ_10 на веб-сайті Інтернет-видання «Новое Время» (biz.nv.ua) за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_11 опублікована стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_12».
ІНФОРМАЦІЯ_13 на веб-сайті Інтернет-видання «Новое Время» (biz.nv.ua) за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_14 опублікована стаття під назвою ««ІНФОРМАЦІЯ_15».
ІНФОРМАЦІЯ_16 на веб-сайті Інтернет-видання «Новое Время» (biz.nv.ua) за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_17 опублікована стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_18».
ІНФОРМАЦІЯ_8 на веб-сайті Інтернет-видання «Новое Время» (biz.nv.ua) за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_11 опублікована стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_7».
Відповідач не заперечує проти того, що він є власником веб-сайту та проти факту поширення зазначених статей на веб-сайті.
Позивач вважає, що у статтях опублікованих ІНФОРМАЦІЯ_10, ІНФОРМАЦІЯ_13 та ІНФОРМАЦІЯ_16 відповідачем поширена інформація у формі твердження про залежність Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» від ОСОБА_1 , яка не відповідає дійсності, оскільки позивач діє в суворій відповідності до ст. 12 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та є незалежним від державних органів та органів місцевого самоврядування, роботодавців, та будь-яких інших осіб. У зв'язку із чим, позивачем заявлені позовні вимоги про визнання зазначеної інформації недостовірною та такою, що порушує його особисте немайнове право на недоторканість ділової репутації.
Також позивач вказує на те, що у статті опублікованій ІНФОРМАЦІЯ_8 міститься інформація у формі твердження про протиправну мету створення профспілки та її штучний характер, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_19», а також твердження про те, що позивач намагається паралізувати діяльність ПриватБанку та намагається завдати проблем народу України, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_19». На думку позивача, написання відповідачем в назві статті та по тексту статті про позивача лише в лапках «профспілка» є свідченням того, що відповідач стверджує про залежність позивача, підкреслює штучний характер створення позивача та про протиправну мету його діяльності. Ураховуючи зазначене, позивач заявив вимоги про визнання недостовірною та такою, що порушує його особисте немайнове право на недоторканість ділової репутації інформацію про незаконну мету діяльності Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» та про діяльність з метою нашкодити АТ «КБ «Приватбанк» та народу України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Статтею 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно з ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Статтею 32 Конституції України передбачено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Пленум Верховного Суду України в пункті 1 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснив судам, що беручи до уваги положення статей 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
У пункті 15 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України судам також роз'снено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність.
У пунктах 18 та 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього порушено його особисті немайнові права.
Разом з тим, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Отже, спростуванню підлягає тільки поширена недостовірна інформація, яка викладена у формі твердження, і саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Відповідно до заявлених позивачем позовних вимог позивач, зокрема просив: « 1. Визнати недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право позивача на недоторканість ділової репутації інформацію поширену відповідачем на сайті інтернет видання «Новий час» у розділі «НВ Бізнес», а саме: 1.1 Інформацію про залежність Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» від ОСОБА_1 , викладену у публікаціях: 1) «ІНФОРМАЦІЯ_20» від ІНФОРМАЦІЯ_2 р.; 2) « ІНФОРМАЦІЯ_3» від ІНФОРМАЦІЯ_4 р.; 3) «ІНФОРМАЦІЯ_5» від ІНФОРМАЦІЯ_21.; 1.2. Інформацію про незаконну мету діяльності Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», про діяльність з метою нашкодити АТ КБ «Приватбанк» та народу України, викладену в публікації: «ІНФОРМАЦІЯ_7» від ІНФОРМАЦІЯ_8 року.».
Судом встановлено, що в публікаціях «ІНФОРМАЦІЯ_20», « ІНФОРМАЦІЯ_3», «ІНФОРМАЦІЯ_5» не зазначено і відсутній конкретний текст із інформацією про «ІНФОРМАЦІЯ_22 », а в публікації «ІНФОРМАЦІЯ_7» не зазначено і відсутній конкретний текст із інформацією про «ІНФОРМАЦІЯ_23».
Відповідно до пояснень, наданих представником позивача під час розгляду справи, інформацію про залежність позивача від ОСОБА_1 , якому в минулому належав АТ «КБ «Приватбанк», позивач вбачає із словосполучень «ІНФОРМАЦІЯ_24» та «ІНФОРМАЦІЯ_25», які застосовано у назвах відповідних публікацій «ІНФОРМАЦІЯ_20» та «ІНФОРМАЦІЯ_3», а в публікації «ІНФОРМАЦІЯ_5» - із тексту, який поширений в цій публікації, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_26». Інформацію про незаконну мету діяльності позивача та про діяльність з метою нашкодити АТ КБ «Приватбанк» та народу України позивач вбачає із тексту, який поширений в публікації «ІНФОРМАЦІЯ_7», а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_19.».
Однак, зі змісту заявлених позивачем позовних вимог вбачається, що позовні вимоги не містять жодних конкретних посилань на те, яку саме інформацію чи конкретні висловлювання, що були поширені у зазначених публікаціях, слід визнати недостовірними, і такими, що порушують особисте немайнове право позивача на недоторканість його ділової репутації, і такі позовні вимоги не були уточнені позивачем в ході розгляду справи.
Таким чином, зміст заявлених позовних вимог свідчить про те, що позивач просить суд зобов'язати відповідача спростувати не конкретну інформацію, поширену в публікаціях, а власну інтерпретацію/оцінку позивачем інформації, поширеної в цих публікаціях.
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що задовольняючи позов, суд повинен у резолютивній частині рішення зазначити, чи було порушено особисте немайнове право особи, яка саме інформація визнана недостовірною та порочить гідність, честь чи ділову репутацію позивача, а також вказати на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права.
Відповідно до принципу диспозитивності господарського судочинства, правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач, а суд при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог (ст. ст. 14, 42, 46, 162 ГПК України).
Враховуючи те, що спростуванню підлягає тільки недостовірна інформація, яка була поширена відповідачем та висловлена у формі фактичних тверджень, то позивач повинен був вказати в позовних вимогах конкретну інформацію, яка міститься в публікаціях, та яку він вважає недостовірною, а на суд відповідно покладається обов'язок оцінити, чи є ця інформація фактичними твердженнями чи оціночними судженнями. Однак, позивач в заявлених позовних вимогах не вказав, яка саме інформація чи конкретні висловлювання, поширені в спірних публікаціях є недостовірними на його думку, та такими, що порушують його немайнові права.
Отже, позивач не довів факт поширення відповідачем у спірних публікаціях саме тієї інформації, яку в заявлених позовних вимогах він просить визнати недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право позивача на недоторканість ділової репутації, а судження, які висловив позивач щодо поширеної інформації, так само як і думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності.
У Висновках експертів №3323-21 від 09.09.2021 та №3322-21 від 06.09.2021 за результатами проведення експертного лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження писемного мовлення, які надані позивачем, експертом за результатами дослідження спірних публікацій зроблено висновки про те, що у наданих на дослідженнях текстах статей міститься інформація негативного характеру по відношенню до позивача, і викладена така інформація у формі як фактичного твердження так і оціночного судження. Проте, експертом не визначено яка конкретно інформація, яка міститься в публікаціях має негативний характер по відношенню до позивача, і яка саме інформація, яка міститься в публікаціях, викладена у формі фактичного твердження, а яка є оціночним судженням.
Також позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що інформація, яка поширена у зазначених в позові публікаціях, або власна оцінка позивача інформації, поширеної у публікаціях, порушує будь-яким чином його особисті немайнові права, що така інформація завдає будь-якої шкоди відповідним його немайновим благам.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивачем, у супереч вимогам статей 13, 74 ГПК України, належними засобами доказування не доведено суду своїх позовних вимог, а також не спростовано обставин на які посилається відповідач на обґрунтування своїх заперечень на позов.
Судом, при розгляді спору по суті, відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України, враховано висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 11.07.3018 у справі № 658/1795/17-ц/19.
Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем позовних вимог.
Інші доводи сторін, наведені у наданих суду позові та відзивах, усних та письмових поясненнях, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні спору не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
Судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на позивача та йому не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 01.11.2021.
Суддя Р.Б. Сташків