Номер провадження: 22-ц/813/3404/21
Номер справи місцевого суду: 514/1801/19
Головуючий у першій інстанції Тончева Н. М.
Доповідач Погорєлова С. О.
29.10.2021 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргупредставника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, на заочне рішення Тарутинського районного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Тончевої Н.М. 14 травня 2020 року у смт. Тарутине Одеської області, -
встановила:
У жовтні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 13 грудня 2017 року у розмірі 79 507 гривень 46 копійок та судовий збір в розмірі 1921 гривня 00 копійок.
Свої вимоги Банк мотивував тим, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Заяву №б/н від 13 грудня 2017 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 55 000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Однак, відповідач не виконував умови договору, тобто не сплачував кожного місяця обов'язковий мінімальний платіж, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 79 507 гривень 46 копійок, що і стало підставою для звернення представника позивача до суду зі вказаним позовом.
Заочним рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 14 травня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» було відмовлено.
В апеляційній скарзі представник Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись необґрунтованість рішення суду, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, на думку апелянта, судом не було враховано факт визнання відповідачем отримання кредиту, судом немотивовано відхилено надані позивачем докази, на підставі чого ухвалене необґрунтоване рішення, яким звільнено відповідача від відповідальності.
Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши розгляд апеляційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч.1, 2 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено суду ті обставини, на які він посилається у позові як на підставу своїх вимог.
Однак, колегія суддів не може у повному обсязі погодитись зі вказаним висновком суду, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку із чим підписав Заяву №б/н від 13 грудня 2017 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 55000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
У анкеті-заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку зазначено, що відповідач підписанням цієї анкети-заяви у повному обсязі приєднується до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк», які розміщені на офіційному сайті банку в мережі інтернет та які разом із Пам'яткою клієнта, Тарифами, складають між ним та позивачем договір банківського обслуговування.
Також, до позовної заяви позивачем додано довідку (а.с.49), з якої вбачається, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір №б/н, за яким останньому 06 червня 2018 року було надано кредитну картку № НОМЕР_1 (термін дії - 06/1)9.
З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ОСОБА_1 (а.с.48) вбачається, що по картці № НОМЕР_1 06 червня 2018 року зафіксовано страт карткового рахунку; 04 червня 2018 року встановлено кредитний ліміт в розмірі 00 гривень; 11 червня 2018 року збільшено кредитний ліміт до 18000 гривень; 10 липня 2018 року збільшено кредитний ліміт до 50000 гривень; 10 грудня 2018 року збільшено кредитний ліміт до 55000 гривень; 30 липня 2019 року знижений кредитний ліміт до 0.00 гривень.
Згідно наданого Банком розрахунку, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 10 жовтня 2019 року складала 79 507 гривень 46 копійок (а.с. 57-58), у тому числі :
заборгованість за кредитом - 55300 гривень 00 копійок;
заборгованість по процентам за користування кредитом - 19945 гривень 20 копійок;
штраф (фіксована частина) - 500 гривень 00 копійок;
штраф (процентна складова) - 3762 гривні 26 копійок.
Таким чином, з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає встановленим і не спростованим відповідачем той факт, що між сторонами у справі дійсно 13 грудня 2017 року було укладено кредитний договір б/н.
Згідно положень ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
За приписом ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов.
Відповідно до?ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі?статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього?Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому, в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (стаття 530 ЦК України).
Статтею 525 ЦК?заборонено односторонню відмову від зобов'язання або односторонню зміну його умов.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у?ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до?статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до?ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ч.1?ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частинами першою, другою?статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою?статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до?статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника процентна ставка не зазначена, також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути такі його складові: заборгованість за простроченим тілом кредиту, пеню за прострочене зобов'язання, пеню за несвоєчасність сплати боргу, і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємні частини спірного?договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
В заяві-анкеті, яку підписав відповідач, не зазначено розмір відсотків, розмір пені та інших умов отримання кредиту.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що стороною позивача не доведено, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
У частинах першій, третій?статті 509 ЦК України?вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку, договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша?статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів»)
Згідно?з п. 22 ч. 1?ст. 1 цього Закону?споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту?та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому, у суду були відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою?статті 11 вказаного Закону?про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Крім цього, безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями?625,?1048 ЦК України, Банк не пред'явив.
Дійшовши вірних висновків щодо вказаних обставин, судом першої інстанції не було враховано, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також, враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів доходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 55 300 грн., яка підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком, не спростованим відповідачем.
Вказане узгоджується із правовою позицією, висловленою 03 липня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Згідно п.п. 1-3 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
При вказаних обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку із чим заочне рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 14 травня 2020 року підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Також, на підставі положень ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, пропорційно задоволених вимог, у сумі 2 004, 18 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково.
Заочне рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 14 травня 2020 року - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
Позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, № 50, МФО 305229, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість по кредитному договору б/н від 13 грудня 2017 р. у сумі 55 300 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, № 50, МФО 305229, код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір пропорційно задоволених вимог у сумі 2 004, 18 гривень.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими п.2«а» - 2 «г» ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 29.10.2021 року.
Судді Одеського апеляційного суду С.О. Погорєлова
А.П. Заїкін
О.М. Таварткіладзе