79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
17.05.10 Справа № 27/2
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого-судді Мельник Г.І.
суддів: Новосад Д.Ф.
Орищин Г.В.
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Стрий Львівської області б/н від 10.04.2010 року
на рішення господарського суду Львівської області від 16.03.2010 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 22.03.2010 року)
у справі № 27/2
за позовом: фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м. Стрий Львівської області
до відповідача-1: Відкритого акціонерного товариства «Галол», м. Дрогобич Львівської області
до відповідача-2: Закритого акціонерного товариства «Автолізинг Україна», м. Київ
до відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр сприяння розвитку ринку», м. Київ
про визнання недійсними договорів міни векселів,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: не з'явився;
від відповідача-3: не з'явився;
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 27.04.2010 року у складі колегії: головуючого-судді Мельник Г.І., суддів: Новосад Д.Ф. та Михалюк О.В. відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду. У зв'язку з перебуванням судді Михалюк О.В. у відпустці, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 14.05.2010 року в склад колегії по розгляду даної справи введено суддю Орищин Г.В.
Рішенням господарського суду Львівської області (суддя Судова-Хомюк Н.М.) від 16.03.2010 року у справі № 27/2 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Позивач -фізична особа -підприємець ОСОБА_2 з постановленим рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити, оскільки вважає дане рішення таким, що прийняте за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Свої вимоги скаржник аргументує, зокрема тим, що договір міни векселів від 28.12.2001 року, укладений між ЗАТ «Автолізинг Україна»та ТзОВ «Центр сприяння розвитку ринку», є таким, що не відповідає вимогам ст. ст. 225, 242, ч. 1 ст. 413 ЦК Української РСР і Положенню про переказний і простий вексель, яке затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.1937 року. Покликається на те, що в результаті укладення оспорюваних правочинів ТзОВ «Центр сприяння розвитку ринку»протиправно заволоділо п'ятьма простими векселями, власником яких є ВАТ «Галол». Окрім того, вважає, що договір міни векселів від 28.12.2001 року, укладений між ВАТ «Галол»та ЗАТ «Автолізинг Україна», та договір доручення від 17.01.2002 року, укладений між ВАТ «Галол»та ТзОВ «Центр сприяння розвитку ринку», є мнимими (фіктивними) і такими, що не відбулися, оскільки сторони ніяких дій по здійсненню цих договорів не вчиняли.
Відповідачі-1,2,3 -ВАТ «Галол», ЗАТ «Автолізинг Україна»та ТзОВ «Центр сприяння розвитку ринку»вимоги ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 27.04.2010 року не виконали, відзивів на апеляційну скаргу у відповідності до вимог ст. 96 ГПК України не надали.
Позивач та відповідач-1 участь уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень № 428890 та № 428889.
Відповідачі-2,3 явку уповноважених представників в судове засідання також не забезпечили. Згідно довідок органу поштового зв'язку ЗАТ «Автолізинг Україна»та ТзОВ «Центр сприяння розвитку ринку»за адресами, зазначеними судом на поштових конвертах, не знаходяться (підприємства немає). При цьому, поштова кореспонденція надсилалась за останніми відомими місцями знаходження ЗАТ «Автолізинг Україна»та ТзОВ «Центр сприяння розвитку ринку», вказаними в позовній заяві, апеляційній скарзі та довідках з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців (а. с. 131, 132). Інформацію щодо нових місць знаходження відповідачів-2,3 сторони суду не надали.
Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.
Водночас, до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Відтак, примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органом зв'язку з позначками «за зазначеною адресою не знаходиться», «підприємства немає»з урахуванням обставин даної справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення відповідачів-2,3 про вчинення судом певних процесуальних дій.
Враховуючи вищенаведене, колегія прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ст. 75 ГПК України.
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Львівської області від 16.03.2010 року у справі № 27/2 -залишити без змін, виходячи з наступного.
Проаналізувавши матеріали справи та наявні у ній докази, колегією встановлено, що 01.10.2001 року господарський суд Львівської області за заявою Дрогобицького міського управління Пенсійного фонду України порушив провадження у справі № 7/150-7/210 про банкрутство ВАТ «Галол».
Ухвалою господарського суду Львівської області від 09.10.2001 року у справі № 7/150-7/210 розпорядником майна ВАТ «Галол»призначено арбітражного керуючого ОСОБА_2, а ухвалою від 18.10.2001 року обов'язки керівника ВАТ «Галол»тимчасово покладено на арбітражного керуючого ОСОБА_2, який приступив до їх виконання з 19.10.2001 року (наказ ВАТ «Галол»№ 1 від 19.10.2001 року).
20.10.2001 року між ЗАТ «Автолізинг Україна»(продавець) та ВАТ «Галол»(покупець) було укладено договір купівлі-продажу векселів № 20/-1, згідно умов якого продавець взяв на себе зобов'язання передати у власність покупця п'ять простих векселів на загальну суму 2 627 132,45 грн., а саме № 65305136304074 на суму 425 715,41 грн., векселедавцем якого є Управління житлово-комунального господарства м. Павлограда, та № 65305136304475 на суму 170 000,00 грн., № 65305136303780 на суму 111 417,04 грн., № 65305136303777 на суму 960 000,00 грн., 65305136303776 на суму 960 000,00 грн., векселедавцем яких є Павлоградське підприємство теплових мереж. Відповідно до п. п. 1, 4 та 5 даного договору покупець зобов'язався прийняти зазначені векселі та сплатити продавцю 80% номінальної суми векселів, що становить 2 101 705,96 грн., до 01.02.2002 року. Згідно акту приймання-передачі від 20.10.2001 року ЗАТ «Автолізинг Україна»передало, а ВАТ «Галол»прийняло вищезазначені векселі.
20.10.2001 року між ВАТ «Галол»та ЗАТ «Автолізинг Україна»було укладено договір 20/10-01г про відповідальне зберігання п'ятьох придбаних відповідачем-1 простих векселів на загальну суму 2 627 132,45 грн., які були передані відповідачу-2 по акту приймання-передачі векселів від 20.10.2001 року.
Додатковою ухвалою від 17.12.2001 року у справі № 7/150-7/210 господарський суд Львівської області припинив повноваження розпорядника майна ВАТ «Галол»арбітражного керуючого ОСОБА_2 і призначив з 17.12.2001 року розпорядником майна ВАТ «Галол»арбітражного керуючого Поліщука І.Г., а ухвалою господарського суду Львівської області від 18.12.2001 року ОСОБА_2 звільнено від виконання обов'язків керівника ВАТ «Галол».
28.12.2001 року між ВАТ «Галол»та ЗАТ «Автолізинг Україна»було укладено договір міни векселів, згідно умов якого відповідач-1 взяв на себе зобов'язання передати у власність відповідача-2 п'ять простих векселів на загальну суму 2 627 132,45 грн., які ВАТ «Галол»придбало у ЗАТ «Автолізинг Україна»згідно договору купівлі-продажу векселів № 20/-1 від 20.10.2001 року і передало останньому на відповідальне зберігання згідно договору № 20/10-01г від 20.10.2001 року, а ЗАТ «Автолізинг Україна»зобов'язалося прийняти ці векселі і в замін передати у власність ВАТ «Галол»два прості векселі за № 65306889469368 на суму 1 351 000,00 грн. та 65306889412636 на суму 1 101 000,00 грн., векселедавцем яких є ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», всього на загальну суму 2 452 000,00 грн. Передача вищезазначених векселів оформлена актом прийому-передачі простих векселів від 28.12.2001 року.
Одночасно, 28.12.2001 року між ЗАТ «Автолізинг Україна»та ТзОВ «Центр сприяння розвитку ринку»було укладено договір міни векселів, за умовами якого відповідач-2 зобов'язався передати у власність відповідача-3 п'ять простих векселів на загальну суму 2 627 132,45 грн., які були передані у власність ЗАТ «Автолізинг Україна»згідно вищенаведеного договору міни векселів від 28.12.2001 року, а відповідач-3 зобов'язався прийняти ці векселі і в замін передати у власність відповідача-2 два прості векселі за № 65306889469368 на суму 1 351 000,00 грн. (дата погашення 25.09.2002 року) та № 65306889412636 на суму 1 101 000,00 грн. (дата погашення 10.08.2002 року), векселедавцем яких є ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», всього на загальну суму 2 452 000,00 грн. Передача вищезазначених векселів оформлена актом прийому-передачі простих векселів від 28.12.2001 року.
17.01.2002 року між ВАТ «Галол»та ТзОВ «Центр сприяння розвитку ринку»укладено договір, предметом якого було здійснення останнім дій, пов'язаних зі стягненням боргу по векселях ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», на умовах та за ціною, вказаних у цьому договору.
08.07.2009 року фізична особа -підприємець ОСОБА_2, посилаючись на необхідність захисту його оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, звернувся до господарського суду Львівської області з позовом у даній справі про визнання вищенаведених договорів міни векселів від 28.12.2001 року та договору від 17.01.2002 року недійсними.
У відповідності до вимог п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Підстави і наслідки недійсності угод, вчинених до набрання чинності Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року, в тому числі оспорюваних позивачем, визначаються положеннями Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року з наступними змінами і доповненнями, якщо угоди не підпадають під дію інших законів, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод.
Згідно ч. 1 ст. 48 ЦК Української РСР, на підставі якої позивач просить визнати недійсним договір міни векселів від 28.12.2001 року, укладений між ЗАТ «Автолізинг Україна»і ТзОВ «Центр сприяння розвитку ринку», недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод, зокрема статей 49, 50, 56, 57, 58 Цивільного кодексу, абзацу другого пункту 6 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", пункту 2 статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", пункту 3 статті 14 Закону України "Про оренду землі" тощо (роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. N 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»).
За приписами ст. ст. 241, 242 ЦК Української РСР за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує. До договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає зі змісту відносин сторін.
Статтею 225 ЦК Української РСР передбачено, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.
Документальні докази у справі свідчать про те, що ЗАТ «Автолізинг Україна»на момент укладення з ТзОВ «Центр сприяння розвитку ринку»договору міни п'яти простих векселів на загальну суму 2 627 132,45 грн. являлося власником цих векселів в результаті їх придбання по договору міни векселів, укладеного 28.12.2001 року з ВАТ «Галол», чим спростовуються доводи апеляційної скарги щодо відсутності у відповідача-2 права власності на вищевказані векселі на момент укладення 28.12.2001 року з ТзОВ «Центр сприяння розвитку ринку»договору міни векселів.
Колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що наявність інших обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними на підставі ч. 1 ст. 48 ЦК Української РСР, зокрема невідповідність вищевказаного договору іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції, позивачем у встановленому порядку належними та допустимими доказами не доведено.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦК Української РСР, на підставі якої позивач просить визнати недійсними договір міни векселів від 28.12.2001 року, укладений між ВАТ «Галол»і ЗАТ «Автолізинг Україна», та договір доручення від 17.01.2002 року, укладений між ВАТ «Галол»і ТзОВ «Центр сприяння розвитку ринку», недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).
Доводи позивача щодо відсутності спрямованості вказаних договорів на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, зокрема, що станом на 17.01.2002 року відповідач-1 не володів двома простими векселями на загальну суму 2 452 000,00 грн., векселедавцем яких є ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», і які були передані відповідачу-3 для виконання договору від 17.01.2002 року, спростовуються матеріалами справи, оскільки ВАТ «Галол»отримало вказані векселі внаслідок укладення 28.12.2001 року із ЗАТ «Автолізинг Україна»договору міни векселів і підписання відповідного акта приймання-передачі. Наявність інших обставин, які б свідчили про мнимість (фіктивність) вищезазначених договорів позивачем не доведено.
Таким чином, зважаючи на вищенаведені обставини справи, колегія вважає вірним і обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав, встановлених законодавством, яке регулює спірні правовідносини, для визнання оспорюваних договорів міни векселів від 28.12.2001 року та договору від 17.01.2002 року недійсними.
Підставно зауважено господарським судом першої інстанції і той факт, що наслідком укладення оспорюваних правочинів стало укладення безпосередньо позивачем як тимчасовим керівником ВАТ «Галол», яке перебувало в процедурі банкрутства, договору купівлі-продажу п'яти простих векселів № 20/-1 від 20.10.20001 року, згідно умов якого ВАТ «Галол»зобов'язалося сплатити ЗАТ «Автолізинг Україна»2 101 705,96 грн., чим створило заборгованість на вказану суму відповідача-1 перед відповідачем-2.
Поряд з цим, слід звернути увагу на те, що за загальним правилом ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України (чинного на момент звернення позивача до господарського суду з даним позовом), якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин); згідно ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено право громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, на звернення до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Місцевим господарським судом правомірно зауважено, що позивач не є стороною оспорюваних договорів, і на момент їх укладення не був розпорядником майна та тимчасовим керівником ВАТ «Галол», не є та не був у минулому власником векселів, які є предметом оспорюваних договорів, не має жодних інших майнових прав стосовно вищезазначених векселів.
Таким чином, позивач, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання недійсними договорів, укладених ВАТ «Галол», відносно якого порушено справу про банкрутство, в порядку позовного провадження на загально-цивільних підставах, всупереч вимогам ст. ст. 33, 34 ГПК України не довів факту порушення його прав та охоронюваних законом інтересів внаслідок укладення оспорюваних правочинів. Судом першої інстанції правомірно не взято до уваги посилання позивача на наявність у ВАТ «Галол»перед позивачем заборгованості по заробітній платі за здійснення повноважень розпорядника майна, оскільки такі не можуть виступати правовим обґрунтуванням підставності звернення позивача до суду з позовом про визнання договорів недійсними.
Зважаючи на вищенаведені обставини справи в їх сукупності, колегія вважає правильним та обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог фізичної особи -підприємця ОСОБА_2.
Не підлягають задоволенню вимоги апеляційної скарги щодо надіслання органам внутрішніх справ чи прокуратури повідомлення про дії директора ЗАТ «Автолізинг Україна»Башловки А.М., виконавчого директора ВАТ «Галол»Вітер С.В. та директора ТзОВ «Центр сприяння розвитку ринку»Соколова А.Г., оскільки матеріалами даної господарської справи не підтверджується наявність у діях вищевказаних осіб ознак діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 16.03.2010 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -
1. Рішення господарського суду Львівської області від 16.03.2010 року у справі № 27/2 залишити без змін, апеляційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м. Стрий Львівської області б/н від 10.04.2010 року -без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Львівської області.
Головуючий-суддя Мельник Г.І.
Суддя Новосад Д.Ф.
Суддя Орищин Г.В.