28 жовтня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/4155/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з вказаним позовом, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 117 від 25.03.2021 року, прийняте 9 сесією Лазурненської селищної ради 8 скликання, в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0905 га для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, що розташована на території смт. Лазурне, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 від 05.03.2021 року;
- зобов'язати Лазурненську селищну раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0905 га для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, що розташована на території смт. Лазурне, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 від 05.03.2020 року;
- зобов'язати Лазурненську селищну раду подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що 05.03.2021 звернулася до Лазурненської селищної ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0905 га для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, що розташована на території смт. Лазурне, Скадовського району, Херсонської області та детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місце розташуванням , що були додані до клопотання від 05.03.2021.
9 сесією 8 скликання Лазурненської селищної ради 25.03.2021 прийнято рішення №117 про відмову в наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0905 га для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного Кодексу України.
Інших причин, які б заважали відповідачу надати дозвіл, як зазначає позивачка, у оспорюваному рішенні не було зазначено.
Також, на думку позивачки, посилання відповідача у відмові на ч. 7 ст. 118 Земельного Кодексу України є недоречним, оскільки дана стаття має місце у випадку надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а не відмови в наданні такого дозволу. До того ж, на думку позивачки, нею повністю було дотримано вимоги щодо розміщення бажаного місця земельної ділянки на території, призначеній для житлової забудови.
Враховуючи вищевикладене, позивачка вважає бездіяльність Лазурненської селищної ради протиправною, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 16.08.2021 провадження відкрито, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Також ухвалою було зобов'язано відповідача надати до суду додаткові документи в строк до 15.09.2021.
28.09.2021 до суду було подано клопотання від представника позивачки про залучення Виконавчого комітету Лазурненської селищної ради в якості співвідповідача.
29.09.2021 до суду надійшло клопотання від представника позивачки про розподіл витрат на правничу допомогу.
11.10.2021 відповідачем надано додаткові документи на виконання вимог ухвали суду від 16.08.2021 та відзив на позов, згідно якого останній позов не визнає. Вказує, що ОСОБА_1 дійсно зверталась до селищної ради з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0905 га для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, що розташована на території смт. Лазурне, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 від 05.03.2021 року.
Рішенням № 117 від 25.03.2021 року Лазурненська селищна рада відмовила у наданні дозволу позивачці на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0905 га для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, на підставі ч. 7 ст. 118 Кодексу України.
Твердження позивачки щодо безпідставності такої відмови відповідач вважає хибним, оскільки земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивачка для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, розташована на дорозі загального користування ( АДРЕСА_1 ). Тобто місце розташування бажаної ділянки не відповідає вимогам ч. 7 ст. 118 ЗК України, в якій зазначено, що підставою для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації.
Враховучи викладене, просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
12.10.2021 ухвалою суду було відмовлено у задоволенні клопотання представника позивачки про залучення Виконавчого комітету Лазурненської селищної ради в якості співвідповідача.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 звернулась до голови Лазурненської селищної ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0905 га для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, що розташована на території смт. Лазурне, Скадовського району Херсонської області яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, які додаються до клопотання. Вказане клопотання зареєстроване селищною радою 16.03.2021 вх.№172/02-14.
До клопотання позивачкою додані документи, а саме: копії паспорта та ідентифікаційного номера заявника, графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, копія довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності, копія посвідчення учасника бойових дій.
Відповідно до п.п. 5.4 п.5 рішення 9 сесії 8 скликання Лазурненської селищної ради від 25.03.2021 №117 ОСОБА_1 відмовлено у дозволі на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0905 га для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, що розташована на території смт. Лазурне, Скадовського району, Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах з відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, які додаються до клопотання, на підставі ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.
Позивачка, вважаючи рішення у вказаній частині протиправним, звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи даний спір, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Відповідно до п.34 ч.1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Згідно з п. б, ч. 1 ст. 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
За змістом положень ст. 122 ЗК України, вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, ст. 118 ЗК України встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. В даній статті відсутня така підстави для відмови у наданні дозволу як надання аналогічного дозволу іншій особі, яка звернулась раніш.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі №607/4538/16-а, від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.
Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою є тільки першою стадією, а тому надання тотожних дозволів щодо розробки проекту землеустрою на одну й ту саму земельну ділянку не порушує права іншої особи.
Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на раду обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.05.2018р. у справі №826/5737/16 отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов'язані з неправомірністю його прийняття.
Така ж позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 року у справі № 826/5735/16, від 18.12.2019 року у справі №160/4211/19.
З наданих відповідачем письмових пояснень убачається, що позивачу відмовлено у дозволі на розробку проекту землеустрою у зв'язку з тим, що відповідно до генерального плану земельна ділянка зображена на землях загального користування.
Разом з тим, зі змісту оскаржуваного рішення убачається, що у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки позивачу відмовлено на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
При цьому, частиною 7 статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Суд зауважує, що в оскаржуваному рішенні не наведена жодна із вимог ч. 7 ст. 118 ЗК України та зі змісту вказаного рішення незрозуміло, наявність яких саме обставин стало підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Посилання ж відповідача про те, що земельна ділянка зображена на землях загального користування, наведені у письмових поясненнях, наданих до суду, суд не приймає з огляду на те, що адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.
Вказана позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 06 червня 2019 року у справі №804/4435/16 та від 19 грудня 2018 року у справі №806/1049/15.
З огляду на викладене, суд зауважує, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зазначає, що приймаючи рішення, суб'єкт владних повноважень повинен навести усі підстави його прийняття у цьому рішенні. Водночас, рішення суб'єкта владних повноважень вважається прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, та не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, якщо належних мотивів та причин такої відмови у вказаному рішенні не наведено.
Таким чином, суд дійшов до висновку про протиправність №117 від 25.03.2021 року, прийняте 9 сесією Лазурненської селищної ради 8 скликання, в частині відмови позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв'язку із чим вказане рішення в означеній частині підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивачки про зобов'язання Лазурненської селищної ради надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки, суд виходить з наступного.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
У даній справі повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі № 804/1469/17, від 14.08.2019 у справі № 0640/4434/18, від 12.09.2019 у справі № 0640/4248/18 та від 28.11.2019 у справі №803/1067/17.
Щодо ефективності вибраного способу захисту, суд зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
Прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.
У контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Проте, наведених обставин судом не встановлено. Оцінка правомірності рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено в оскаржуваному рішенні. Однак суд, в межах даної справи, не має повноважень досліджувати чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усі інші умови для надання дозволу. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення.
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що хоч і повноваження Лазурненської селищної ради щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, необхідно визнати саме зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою.
Такий висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 10.10.2019 р. у справі № 814/1959/17 та від 28.11.2019 р. у справі № 803/1067/17.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав, свобод та інтересів позивачки в даному випадку є зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 05.03.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0905 га для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, що розташована на території смт. Лазурне, Скадовського району Херсонської області яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, які додаються до клопотання, з урахуванням висновків суду.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача надати позивачці дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність задоволенню не підлягають.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду, слід зазначити зазначає наступне.
Статтею 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Наведені процесуальні приписи не є імперативними, передбачають диспозитивну поведінку суду щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, суд вважає, що зобов'язати надати такий звіт, це право суду, а не обов'язок. В даному спорі суд не вбачає підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, оскільки позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.
Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до ст. 383 КАС України, особа - позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених по справі судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно із ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч.ч.1, 7, 9 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц 19 лютого 2020 року ухвалила Додаткову Постанову, яка стосується розподілу судових витрат, а саме: відшкодування витрат на послуги адвоката, у якій зазначила, що при визначенні суми відшкодування на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимоги заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходить з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
З наданих до суду документів убачається, що між ОСОБА_1 та адвокатом Мельничуком Д. М. укладений договір про надання правничої допомоги від 01.07.2021 №01/07/21.
Згідно п.2 розділу Гонорар договору про надання правничої допомоги від 01.07.2021 №01/07/21, сторони погодили, що гонорар адвоката складається з розрахунку часу, витраченого на виконання даного договору, враховуючи вартість однієї години - 2000 грн.
Зі змісту наданих до суду документів убачається, що судові витрати позивача складаються з витрат на професійну правничу допомогу та становить 3500,00 грн. На підтвердження сплати вказаної суми до суду надана довідка-рахунок №21-27 від 27.09.2021, у якій міститься детальний обсяг робіт виконаних адвокатом, а саме: складання позовної заяви, формування матеріалів, що додаються до позову - 1 година (2000 грн); складання клопотання про залучення співвідповідача по справі № 540/4155/21 - 15 хв. (500 грн); складання заяви про стягнення витрат на правову допомогу - 30 хв. (1000 грн.).
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Щодо включення до складу витрат роботи адвоката зі складання клопотання про залучення відповідача, суд зазначає, що згідно обґрунтування, наведеного в ухвалі суду від 12.10.2021 року, подання такого клопотання в рамках даної справи не було необхідним та обґрунтованим, а тому відшкодуванню не підлягають.
Стосовно обґрунтованості та пропорційності заявленого розміру витрат до предмета спору, суд зазначає наступне.
Так, дана справа на підставі положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України, віднесена до справ незначної складності. Спори з аналогічним предметом неодноразово перебували на розгляді судів різних інстанції, відносно них сформовано сталу судову практику. Отже, заявлений розмір витрат на правничу допомогу, пов'язану зі складанням позову в розмірі 2000,00 грн суд вважає обґрунтованим та співмірним.
Разом з тим, протилежною є ситуація з заявленими витратами на складання заяви про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 1000,00 грн. Суд вказує, що додані до заяви документи, складені не з метою подання відповідної заяви, а в результаті господарської діяльності адвоката з нею не пов'язаною. Тому, фактично у вартість витрат зі складання заяви входить виключно робота адвоката з написання такої заяви, для якої розмір в 1000,00 грн суд вважає неспівмірним. Заява не є складним процесуальним документом, правові позиції, наведені в заяві, не є новаторськими, а вже були сформовані Верховним судом України.
На підставі викладеного, в даному конкретному випадку, суд вважає, що розмір витрат на складання заяви про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 1000,00 грн є не співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Обґрунтованим для даної заяви суд вважає розмір витрат у 200,00 грн.
Отже, суд погоджується з необхідністю та неминучістю понесених витрат на правничу допомогу, виходячи з складових такої допомоги з урахуванням висновків суду щодо співмірності.
Таким чином, суд дійшов до висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката в сумі 2200,00 грн (2000,грн - позовна заява, 200,00 грн - складення заяви про розподіл витрат) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення №117 від 25.03.2021 року, прийняте 9 сесією Лазурненської селищної ради 8 скликання, в частині відмови у наданні ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0905 га для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, що розташована на території смт. Лазурне, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 від 05.03.2021 року;
Зобов'язати Лазурненську селищну раду Скадовського району Херсонської області (75722, Херсонська область, Скадовський район, смт.Лазурне, вул. Жовтнева, 57, код ЄДРПОУ 04526457) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (рнокпп: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) від 05.03.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0905 га для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, що розташована на території смт. Лазурне, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 від 05.03.2021 року.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області (75722, Херсонська область, Скадовський район, смт.Лазурне, вул. Жовтнева, 57, код ЄДРПОУ 04526457) на користь ОСОБА_1 (рнокпп: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2200 (дві тисячі двісті) грн 00 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.В. Ковбій
кат. 109020100