Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
28 жовтня 2021 р. справа № 520/15369/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши за процедурою письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
встановив:
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ), грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері за період 2012-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 28 жовтня 2020 року; 2) зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахування та виплати ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ), грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері за період 2012-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 28 жовтня 2020 року; 3) визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року; 4) зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року; 5) визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не проведення перерахунку посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ), з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.03.2018 року, на 01.01.2019 року та на 01.01.2020 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, надбавки за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 та норми приміток Додатків 1-14 до неї, «Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 року № 45; 6) зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) провести перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ), з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.03.2018 року, на 01.01.2019 року та на 01.01.2020 роду та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, надбавки за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХП, постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 та норми приміток Додатків 1-14 до неї, «Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 року № 45.
Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що владним суб'єктом заявнику протиправно не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері за період 2012-2020 роки; індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби за період з 01.01.2016 по 28.02.2018; а також не проведено перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.03.2018 року, на 01.01.2019 року та на 01.01.2020 роду та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, надбавки за вислугу років. Вказана бездіяльність суб'єкта владних повноважень, на думку заявника, грубо порушує його права та законні інтереси, що й зумовило звернення до суду з адміністративним позовом.
Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 (далі за текстом - владний суб'єкт, Військова частина), надав відзив на позов, в якому посилався на відсутність законодавчо визначених підстав для виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері за період 2012-2020 роки; індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби за період з 01.01.2016 по 28.02.2018; а також проведення перерахунку посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.03.2018 року, на 01.01.2019 року та на 01.01.2020 роду та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, надбавки за вислугу років.
Період відпустки з 20.09.2021р. по 26.09.2021р., вихідні та святкові дні з 14.10.2021р. по 17.10.2021р. зумовили розгляд справи по суті - 28.10.2021р.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник з 01.03.2000р. проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та з 22.12.2020 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, що підтверджується витягом з наказу від 22.12.2020р. №275 та витягом із послужного списку.
Викладені обставини відповідачем у ході розгляду справи не спростовувались.
На заяву заявника від 25.03.2021р. (зареєстрована 05.04.2021р. за №69/15) листом від 13.04.2021р. №208 владним суб'єктом повідомлено про відсутність законодавчих підстав та бюджетного фінансування для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби за період з 01.01.2016 по 28.02.2018; а також відсутність законодавчих підстав для виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері за період 2012-2020 роки та проведення перерахунку посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.03.2018 року, на 01.01.2019 року та на 01.01.2020 роду та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, надбавки за вислугу років.
Не погодившись із правомірністю діянь владного суб'єкта з приводи не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері за період 2012-2020 роки; індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року; а також не проведення перерахунку посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.03.2018 року, на 01.01.2019 року та на 01.01.2020 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, надбавки за вислугу років, заявник ініціював даний спір.
Суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Стосовно грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері за період 2012-2020 роки, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про відпустки" (у редакції станом на час виключення заявника зі списків особового складу військової частини) передбачено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про відпустки" (у редакції станом на час виключення заявника зі списків особового складу військової частини) жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Визначення «одинокої матері» наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 та пункті 5 частини дванадцятої статті 10 Закону України "Про відпустки".
Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.
За приписами пункту 5 частини дванадцятої статті 10 Закону України "Про відпустки" одинока матір це матір, яка виховує дитину без батька.
Отже, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька.
При цьому, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є: виховання та утримування дитини без участі батька.
Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред'явити жінці, котра виховує дитину без батька, для отримання додаткової відпустки.
Разом з цим, суд зазначає, що з аналізу вищевказаних норм, вбачається що саме на жінку покладається обов'язок довести до відома роботодавця про наявність у неї статусу «одинокої матері» та надати будь-які документи, які б належним чином підтверджували наявність в неї такого статусу (копію свідоцтва про народження дитини, в якому відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері, документ, який підтверджував би те, що батько не бере участі саме у вихованні дитини, довідка про перебування жінки на обліку у органах соціального захисту населення як такої, що є одинокою матір'ю тощо).
Тобто, одинокій матері додаткова оплачувана відпустка повинна надаватися виключно за умови підтвердження відповідними документами такого статусу.
Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі №520/2226/19, від 13 березня 2019 року у справі № 299/2388/16-ц (провадження № 61-21372св18).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Однак, дослідивши матеріалів справи, судом встановлено, що заявником до Військової частини надавалось лише свідоцтво про народження дитини, інших документів, що підтверджують статус одинокої матері, заявником не надавалось, що, в свою чергу, не спростовано позивачем.
Згідно відомостей свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_4 батьком дитини - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), записано - ОСОБА_3 відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України.
Водночас, ані під час звернення до відповідача, ані під час розгляду даної справи, заявником не доведено те, що батько не бере участі саме у вихованні дитини.
З огляду на викладене, позовній вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Стосовно індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року, суд зазначає наступне.
Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням конституційного обов'язку по захисту Вітчизни здійснюється, насамперед, за Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі за текстом - Закон №2232-XII).
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону №2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 40 Закону №2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, “Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей” та іншими законами.
Отже, норми Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі за текстом - Закон №2011-ХІІ) присвячені унормуванню відносин з приводу прав, пільг та соціальних гарантій військовослужбовців.
Зокрема, ст.1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 3 ст. 9 зазначеного Закону передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 вказаного Закону встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно із ст. 3 зазначеного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Відповідно до абз. 3 ст. 1 зазначеного Закону індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Згідно із ст. 4 вказаного Закону (в редакцій з 01.01.2016р.) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 5 зазначеного Закону підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно із ст. 6 вказаного Закону у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України, зокрема Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до п.п. 2 п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Оскільки індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, що також має значення для розрахунку їх пенсії за вислугу років, оскільки забезпечує дотримання прав осіб, які проходили військову службу, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.
Таким чином, заробітна плата (грошове забезпечення) підлягає обов'язковій індексації як державна соціальна гарантія яка надається для соціальної підтримки населення в умовах зростання цін, а державні соціальні гарантії обов'язкові для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 29.04.2020 по справі № 240/10130/19, від 16.09.2020 по справі № 815/2590/18.
В рамках спірних правовідносин заявнику за період січень 2016 року лютий 2018 року індексацію грошового забезпечення не нараховано та не виплачено.
В запереченнях відповідач посилається на відсутність фінансового ресурсу для виплати заявнику за період січень 2016 року лютий 2018 року індексації грошового забезпечення.
З цього приводу суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У п. 23, 26 рішення у справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Тому суд зауважує, що і обмежене фінансування жодним чином не впливає на обов'язок нарахування індексації грошового забезпечення.
Відсутність на рахунках коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є тією підставою, котра звільняє від обов'язку проведення вказаних виплат (і не може бути кваліфіковано у якості доказу наявності поважних причин не проведення розрахунку).
Додатково суд зважає, що оскільки право на індексацію грошового забезпечення прямо і безумовно передбачено законом, то положення будь-яких підзаконних актів права, а тим більше листів, телеграм та інших подібних документів, об'єктивно не здатні змінити норми акту права вищої юридичної сили.
Отже, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення.
У спірних відносинах владним суб'єктом листом від 13.04.2021р. №208 відмовлено заявнику у нарахуванні та виплаті спірної індексації, а не вчинено бездіяльність, на чому помилково наполягає заявник.
Таким чином, дії відповідача з приводу відмови у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року мають місце, і за змістом та характером вчиненого діяння є протиправними, що зумовлює суд вийти за межі позовних вимог та визнати вказані дії протиправними.
Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006р. у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Тому, з урахуванням запровадженого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права та визначеного ст. 2 КАС України завдання адміністративного судочинства, суд вважає за необхідне обтяжити владного суб'єкта обов'язком нарахувати та виплатити індексацію за період 01.01.2016-28.02.2018р.р. із врахуванням наявності підстав, визначених Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" №1282-XII від 03.07.1991 року та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року, з утриманням належних податків та зборів.
Стосовно перерахунку посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ), з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.03.2018 року, на 01.01.2019 року та на 01.01.2020 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, надбавки за вислугу років, суд зазначає наступне.
Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.
У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією законами України.
При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Отже, усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ч.1 ст.43); кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (ч.4 ст.43).
Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Згідно з ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення згаданих вище осіб входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 4 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Визначенню розмірів грошового забезпечення військовослужбовців були присвячені, зокрема, приписи постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі за текстом постанова КМУ №704), згідно з п.4 якої у первісній редакції було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постанова КМУ №704 набрала чинності з 01.03.2018р.
Вже на момент набрання чинності постановою КМУ №704 п.4 цього акту права був викладений у редакції згідно з п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 (далі за текстом постанова КМУ №103), а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Пункт 6 постанови КМУ №103 втратив чинність у зв'язку із набуттям законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. по справі №826/6453/18.
Тобто лише з 29.01.2020р. була відновлена дія п.4 постанови КМУ №704 у первісній редакції, котра запроваджувала у якості однієї із величин алгоритму розрахунку показника окладу за посадою мінімальний розмір заробітної плати.
Проте, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
У силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019р. по справі №240/4946/18: 1) 01.01.2017р. набрав чинності Закон України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»; 2) За змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року; 3) Таким чином, за загальним правилом дії норм права у часі, у зв'язку з набранням чинності Законом України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення ст.37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991р. №796-XII №796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Останні у часі правові висновки постанови Верховного Суду від 18.02.2021р. у справі №200/3775/20-а, постанови Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а також указують на неможливість використання при обчисленні розміру окладу за посадою і окладу за військовим званням та похідних від цих величин суміжних складових грошового забезпечення військовослужбовця мінімального розміру заробітної плати.
Тому, суд вважає, що під час розв'язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ та п.4 постанови КМУ №704 у редакції до внесення змін постановою КМУ №103 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Крім того, суд зазначає, що лише з 29.01.2020р. була відновлена дія п.4 постанови КМУ №704 у первісній редакції, котра запроваджувала у якості однієї із величин алгоритму розрахунку показника окладу за посадою мінімальний розмір заробітної плати.
При цьому, в матеріалах справи відсутності будь-які докази на підтвердження обставин отримання діючими військовослужбовцями виплат з окладу за посадою та з окладу за військовим званням і похідних від цих величин платежів саме з розрахунку мінімальної заробітної плати, у тому числі щодо перерахунку пенсій за цими показниками.
Оскільки норма п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п.4 постанови КМУ №704 у редакції до внесення змін постановою КМУ №103, то суд не знаходить правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Крім того, доводи позивача щодо необхідності застосування при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням мінімальної заробітної плати, також обґрунтовані посиланням на текст приміток до Додатків 1 та 14 до постанови КМУ № 704.
Суд зазначає, що вказані Додатки 1 та 14 до постанови КМУ № 704 закріплені у вигляді таблиць, в яких зазначені відповідні тарифні коефіцієнти та містяться відповідні примітки пояснюючого характеру.
Згідно Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 6 вересня 2005 р. N 870, в п.п. 2 п. 20 визначено, що до змісту проекту положення або іншого нормативно-правового акта (далі - документ), який передбачається затвердити постановою, встановлюються, зокрема, такі вимоги стосовно структури проекту документа: в окремих випадках допускається, як виняток, застосування примітки (зноски) без нормативних положень.
Отже, "примітка" ототожнюється поняттю "зноска", а тому примітки вказані в Додатках 1 та 14 до постанови КМУ № 704, не містять норм права, мають пояснювальний характер та суперечать пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII, який натомість такі норми права містить.
Таким чином, перевіривши аргументи учасників справи добутими по справі доказами в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб'єкт у спірних правовідносинах при обчисленні розміру винагороди військовослужбовця забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, факт наявності неповного розрахунку відсутній.
Відсутність порушеного суб'єктивного права (ущемленого охоронюваного законом інтересу) у сфері оплати праці є визначеною процесуальним законом підставою для відмови в цій частині позовних вимог.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам, доводам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Вийти за межі позовних вимог.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року із врахуванням наявності підстав, визначених Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" №1282-XII від 03.07.1991 року та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року, з утриманням належних податків та зборів.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя О.В. Старосєльцева