вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи 757/60318/19-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/9193/2021Головуючий у суді першої інстанції - Остпачук Т.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
20 жовтня 2021 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Верланов С.М.,
секретар Ющенко Я.М.,
за участю:
представника позивача Тесленка І.С.,
представника відповідача
прокуратури АР Крим Спори Г.І.,
представника відповідача
Офісу Генерального прокурора Петрика В.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Тесленком Іваном Сергійовичем, який діє на підставі договору, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 березня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Офісу генерального прокурора, Прокуратури Автономної Республіки Крим, про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади,
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Офісу генерального прокурора, Прокуратури Автономної Республіки Крим, згідно з яким просив: стягнути з Держави Україна шляхом списання коштів в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку на його користь 7 500 000,00 млн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, яка завдана незаконними діями органів державної влади в особі Генеральної прокуратури України (Офісу генерального прокурора) та прокуратури Автономної Республіки Крим.
В обгрунтування позову посилався на те, що на початку 2012 року прокуратурою АР Крим відносно нього була порушена кримінальна справа за ч.3 ст.364 КК України, а в квітні 2012 року його оголошено у Державний та міжнародний розшук.
05.12.2012 року кримінальна справа була перереєстрована в кримінальне провадження № 42012130000000022 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205, ч.3 ст.364 КК України, визначено орган досудового розслідування прокуратура АР Крим.
У лютому 2014 року ч.3 ст. 364 КК України виключено з КК України, однак кримінальне провадження відносно нього не закрито.
До 12.09.2017 року посадові особи прокуратури позбавили його можливості виїхати з тимчасово окупованої території АР Крим, оскільки статус міжнародного розшуку не було змінено. На його заяву прокуратура АР Крим листом від 08.08.2019 року відмовила в припиненні розшуку, зазначила, що матеріали кримінального провадження втрачені. На підставі Закону ст. 205 виключено з КК України, але кримінальне провадження не було закрито. 13.11.2019 року він прибув до м. Києва та в аеропорту був затриманий.
Вказане стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29.03.2021 року в задоволенні позову відмовлено (а.с. т. 2, а.с. 150-154).
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, а також неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення та постановити нове про задоволення позовних вимог.
Вказує на безпідставність висновку суду про недоведеність факту заподіяння моральної шкоди та її розміру (т. 2, а.с. 157-169).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24.05.2021 року відкрито апеляційне провадження та надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (т. 2, а.с. 183, 184).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24.05.2021 року справу призначено до розгляду (а.с. 185).
Представник позивача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.
Представники відповідачів у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на початку 2012 року прокуратурою АР Крим відносно позивача була порушена кримінальна справа за ч.3 ст.364 КК України, а в квітні 2012 року його оголошено у Державний та міжнародний розшук.
05.12.2012 року кримінальна справа була перереєстрована в кримінальне провадження № 42012130000000022 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205, ч.3 ст.364 КК України, визначено орган досудового розслідування прокуратура АР Крим.
У лютому 2014 року ч.3 ст. 364 КК України виключено з КК України.
На заяву позивача прокуратура АР Крим листом від 08.08.2019 року відмовила в припиненні розшуку, зазначила, що матеріали кримінального провадження втрачені.
Крім того, на підставі Закону від 18.09.2019 року № 101-ІХ, який набрав чинності 25.09.2019 року, ст. 205 виключено з КК України.
13.11.2019 року ОСОБА_1 прибув до м. Києва, в аеропорту був затриманий, проте в подальшому звільнений.
Кримінальне провадження відносно позивача закрите згідно постанови прокурора АР Крим від 03.02.2020 року (т. 2, а.с. 138-140).
Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач звернувся до суду у порядку ст.ст. 23, 1173, 1174 ЦК України з метою стягнення з Держави України в особі Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) та прокуратури АР Крим, заподіяну працівниками вказаних органів досудового розслідування грубим порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства України та невиконанням покладених на них обов'язків.
Так, як передбачено ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно зі ст. 56 Конституції України Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
В свою чергу, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
При цьому, за відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Так, статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою.
Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Таким чином, на відміну від загальної норми ст. 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст. 1173, 1174 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.
За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є одночасна наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
При цьому, відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки відповідача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача. Таким чином, позивач повинен довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена в Постанові від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17.
Разом з тим, відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Так, на підтвердження протиправності дій відповідачів щодо розшуку позивача останній посилається на Консультативний Висновок № 011-СЛМ/18 науково-правового дослідження, складеного фахівцем Центру судової експертизи та експертних досліджень.
Однак, у розумінні вищенаведених положень ст. 76-77 ЦПК України, вказаний Висновок не може вважатися належним та допустимим доказом, який б підтверджував викладені позивачем в обгрунтування своїх позовних вимог обставини, адже для відшкодування шкоди, завданої неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, їх неправомірність повинна бути встановлена відповідним судовим рішенням, якого, у свою чергу, матеріали справи не містять.
Більш того,звертаючись до суду з даним позовом, позивачем не заявлено вимоги про визнання незаконними дій чи бездіяльності відповідачів та, як наслідок, не визначено яку бездіяльність та хто саме з відповідачів допустив і у який період, з урахуванням того, що вперше позивач звернувся з відповідною вимогою лише у травні 2017 року.
Відтак, позивачем не доведено, що протиправна бездіяльність одного чи обох відповідачів є причиною заподіяння йому моральної шкоди.
Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем не доведено жодними належними та допустимими доказами як протиправності дій відповідачів, так і наявності причинного зв'язку між шкодою, заподіяною позивачу, і протиправним діянням відповідачів.
Тобто, оскільки відсутній елемент протиправності (незаконності) поведінки органу державної влади, відсутні і підстави для притягнення державного органу до цивільно-правової відповідальності та стягнення з державного органу (державного бюджету) завданої шкоди.
З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта щодо незаконності оскаржуваного рішення не грунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обгрунтованість ухваленого судом рішення.
Крім цього, наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його поясненнями на обгрунтування позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав грунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.
У свою чергу, слід зауважити, що, як вірно зазначив суд першої інстанції, оскільки постановою прокурора прокуратури АР Крим Литвиненко Д.В. кримінальне провадження № 42012130000000022 за ч. 3 ст. 364, ч. 3 ст. 38, ч. 2, ст. 205 КК України відносно ОСОБА_1 закрито на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, що є безумовною сатисфакцією позивача, останній не позбавлений права на відшкодування шкоди у порядку, передбаченому Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюються оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", за наявності для того відповідних правових підстав.
Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.
При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Тесленком Іваном Сергійовичем, - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 березня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Офісу генерального прокурора, Прокуратури Автономної Республіки Крим, про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 25 жовтня 2021 року.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
С.М. Верланов