20 жовтня 2021 року місто Київ
справа № 757/57728/16-ц
провадження №22-ц/824/11703/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.,
сторони:
позивач - ВГО «Всеукраїнський громадський рух «Український вибір»
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
відповідач - ТОВ «ТРК «112-ТВ»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Демченком Юрієм Васильовичем,
на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 25 травня 2021 року, ухвалене у складі судді Андрейчука Т.В,
у справі за позовом Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнський громадський рух «Український вибір» , ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК «112-ТВ» про захист ділової репутації юридичної особи, захист честі, гідності та ділової репутації фізичної особи, спростування недостовірної інформації,-
У листопаді 2016 року позивачі звернулися до суду з позовом до відповідачів з зазначеним позовом.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 систематично поширював негативну, недостовірну інформацію щодо діяльності позивачів.
Так, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ) з використанням нецензурної лексики поширив таку інформацію: "… ОСОБА_1 - кремлівський … і ОСОБА_4 …! Він активний представник держави-агресора і рупор російських терористів в Мінському процесі. Ідеологічний ворог Українськоі державності і просто … …! … і федераст, одним словом…; … державного зрадника, адепта "руського міра" і агента російських спецслужб в Украіні… ОСОБА_1 ! Цю заслану … потрібно судити!". Також ОСОБА_2 у своєму дописі поширив негативну інформацію стосовно позивача ВГО "Всеукраїнський громадський рух "Український вибір" таку негативну інформацію: ""Український вибір" - це особистий вибір ОСОБА_4! Це вибір росийсько-терористичних банд "л-днр": вбивць, ґвалтівників, мародерів та окупаційних військ РФ! Злочинно-пропагандистський осередок сепаратизму, спроб розколу і дестабілізації внутрішньоі ситуаціі в Україні. Збіговисько антиукраїнської нечисті, що баламутить тут воду за наказом Кремля! Ім поставили задачу - розхитувати Украіну з зсередини…; Їхню мрачну "контору" вже давно пора прикрити, як організацію, що сповідує фашистсько-сталінські, ворожі і неприйнятні для нашої країни принципи. Вони розпалюють національний розбрат, а їхні дії координуються і фінансуються з Москви та загрожують державному суверенітету і цілісності України!; …"куманьок" ОСОБА_4 , … ОСОБА_1 , був завербованим агентом КГБ СРСР ще зі своїх студентських років…".
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) поширив недостовірні відомості щодо ОСОБА_1 : " ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 … "; …Він … є державним зрадником, прямим агентом ФСБ і відкритим рупором російсько-терористичних банд "л-днр"…; …він відповідальний і за шантаж та зрив обміну військовополоненими з боку бойовиків "…; …"куманьок" ОСОБА_4 …". Окрім цього ОСОБА_2 поширив недостовірну інформацію щодо ВГО "Всеукраїнський громадський рух "Український вибір": "…російсько-сепаратистської організації "український вибір".
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 у прямому ефірі телеканалу "112 Україна" з 12 год 48 хв до 12 год 53 хв під час телепередачі "Студія 112" за ініціативою ведучих було взято коментар у, ОСОБА_2 , який поширив про ВГО "Всеукраїнський громадський рух "Український вибір" негативну інформацію такого змісту: ""Український вибір" є ворожою, сепаратистською, антидержавницькою організацією…, …організації, в якій сприяють сепаратизму і розпалюванню національної ворожнечі і по суті є агентами впливу російських спецслужб"…, …тих сепаратистських форумів, які вони організовували до нового року в різних містах України". Також ОСОБА_2 поширив про ОСОБА_1 негативну інформацію такого змісту: "… є прямим агентом російських спецслужб ще з часів ІНФОРМАЦІЯ_6 " в мінських перемовинах…, …так, я в цьому абсолютно переконаний, що ОСОБА_1 також має відношення сьогодні до того, що відбувається зрив обміну полоненими…".
ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_2 на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) поширив недостовірні відомості щодо ОСОБА_1 : "… Це офіційний звіт ОБСЄ ще за червень 2014 року!!! Разом з державним злочинцем ОСОБА_6 вони захищали і відстоювали інтереси росийсько-терористичних банд ДНР-ЛНР ще з початку конфлікту…, …Він, які і його кремлівський кум, відповідальний за масові вбивства, зґвалтування, мародерства та інші злочини, що скоює окупаційна орда на території України! …".
ІНФОРМАЦІЯ_7 в ефірі телеканалу "112 Україна" з 21 год 56 хв до 21 год 58 хв в інтерв'ю в програмі "Воєнний щоденник" ОСОБА_2 поширив таку недостовірну інформацію: "… Я вчора у себе на сторінці виклав офіційний звіт ОБСЄ за червень 2014 року, де чітко написано: " ОСОБА_1 разом з ОСОБА_6 у тристоронніх перемовинах представляють "ДНР", "ЛНР"…".
Посилаючись на вказані обставини, позивачі просили суд визнати недостовірною інформацію, поширену стосовно них відповідачем ОСОБА_2 , зобов'язати відповідача ОСОБА_2 припинити поширювати та видалити недостовірну інформацію, яку він поширив ІНФОРМАЦІЯ_12 та ІНФОРМАЦІЯ_8 в соціальній мережі Facebook, зобов'язати відповідача ТОВ "ТРК "112-ТВ" надати представнику позивачів ефірний час для оголошення рішення, ухваленого у цій справі.
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 25 травня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) такого змісту: "… Він активний представник держави-агресора і рупор російських терористів в Мінському процесі…, …державного зрадника, адепта "руського міра" і агента російських спецслужб в Украіні… ОСОБА_1 Цю заслану … потрібно судити!".
Визнано недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) такого змісту: "… ОСОБА_1 , був завербованим агентом КГБ СРСР ще зі своїх студентських років".
Визнано недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_4 )такого змісту: "…Він … є… державним зрадником, прямим агентом ІНФОРМАЦІЯ_9 "…".
Зобов'язано ОСОБА_2 спростувати поширену ним недостовірну інформацію шляхом публікації на сторінці ОСОБА_2 в соціальній мережі Facebook резолютивної частини цього рішення без зазначення персональних даних сторін справи протягом 10 днів дня набрання рішенням законної сили.
Визнано недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 у прямому ефірі телеканалу " такого змісту: "… є прямим агентом російських спецслужб ще з часів Радянського Союзу…, …сьогодні є рупором російсько-терористичних банд "ЛНР", "ДНР" в мінських перемовинах…".
Визнано недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 у студії телеканалу "112 Україна" такого змісту: "… Я вчора у себе на сторінці виклав офіційний звіт ОБСЄ за червень 2014 року, де чітко написано: " ОСОБА_1 разом з ОСОБА_6 у тристоронніх перемовинах представляють "ДНР", "ЛНР"…".
Зобов'язано товариство з обмеженою відповідністю "ТРК "112-ТВ" надати представнику позивача ОСОБА_1 ефірний час для спростування поширеної ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 у прямому ефірі телеканалу « ІНФОРМАЦІЯ_10 » та ІНФОРМАЦІЯ_7 у студії телеканалу «112 Україна» недостовірної інформації шляхом оголошення резолютивної частини цього рішення без зазначення персональних даних сторін справи протягом 10 днів дня набрання рішенням законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2204 (дві тисячі двісті чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що: ОСОБА_1 був народним депутатом ІІ-IV скликань, першим заступником Голови Верховної Ради України, Главою Адміністрації Президента України. Станом на січень-лютий 2016 року позивач був головою ВГО "Всеукраїнський громадський рух "Український вибір", а отже, він був публічною особою.
Зважаючи на те, що дописи відповідача ОСОБА_2 в соціальній мережі Facebook від ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_7 згідно з налаштуваннями приватності його особистої сторінки були доступні необмеженому колу користувачів соціальної мережі Facebook, суд вважав, що розміщення ОСОБА_2 таких дописів є поширенням інформації. Також поширенням інформації є її повідомлення ОСОБА_2 в ефірі телеканалу «112 Україна» ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_7;
Поширена відповідачем ОСОБА_2 інформація стосується ОСОБА_1 та ВГО «Всеукраїнський громадський рух «Український вибір».
Інформація такого змісту: "… Він активний представник держави-агресора і рупор російських терористів в Мінському процесі…, …державного зрадника, адепта "руського міра" і агента російських спецслужб в Украіні… ОСОБА_1 Цю заслану … потрібно судити!", "…Він … є… державним зрадником, прямим агентом ФСБ і відкритим рупором російсько-терористичних банд "л-днр"…", "… є прямим агентом російських спецслужб ще з часів Радянського Союзу…, …сьогодні є рупором російсько-терористичних банд "ЛНР", "ДНР" в мінських перемовинах…", поширена відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook, ІНФОРМАЦІЯ_1 на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook , ІНФОРМАЦІЯ_1 у прямому ефірі телеканалу « ІНФОРМАЦІЯ_10 », повідомлена останнім у стверджувальній формі, не містить алегорій, сатири, гіпербол, не є припущенням. Так, у дописі фактично стверджується, що ОСОБА_1 вчинив державну зраду, а також співпрацював з т.зв. «ДНР», «ЛНР», які у зверненнях Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою - агресором, які затверджено постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII, заяві Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян», схваленою постановою Верховної Ради України від 4 лютого 2015 року № 145- VIII, заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленою постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337- VIII, визначено терористичними організаціями.
Таким чином, наведена інформація містила фактичні твердження, позаяк їх можна перевірити на відповідність їх дійсності шляхом звернення до Служби безпеки України, до підслідності якої віднесено кримінальні правопорушення, передбачені, зокрема, ст.ст. 110, 111, 258-258-5 КК України.
Головне слідче управління СБУ повідомило, що станом на 24 березня 2017 року ОСОБА_1 у кримінальних провадженнях, провадження у яких здійснюється слідчими органів безпеки, повідомлення про підозру не здійснювалось. Натомість ОСОБА_2 не надав суду жодного доказу на підтвердження достовірності поширеної ним інформації, що свідчить про її недостовірність ( т. 2 а.с. 96, 97).
Інформація такого змісту: "… ОСОБА_1 , був завербованим агентом КГБ СРСР ще зі своїх студентських років", поширена відповідачем на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook, повідомлена останнім способом категоричного висловлювання у формі існування конкретних обставин (фактів), не містить критики чи оцінки дій, виражена без застосування і вживання алегорій, сатири, гіпербол, не є припущенням.
Згадана інформація містила фактичні твердження, позаяк їх можна перевірити на відповідність їх дійсності шляхом звернення до Галузевого державного архіву Служби безпеки України, який здійснює приймання, облік та централізоване зберігання документів Національного архівного фонду, які утворилися в процесі оперативно-службової діяльності органів державної безпеки колишніх УРСР та СРСР ( т. 2 а.с. 97,122).
Так, згідно з відповіддю від 12 лютого 2019 року № 24/5-К-423/1, К-423, наданою Галузевим державним архівом Служби безпеки України, в архіві відсутні будь-які докази про співробітництво з органами державної безпеки СРСР-УРСР ОСОБА_1 .
Водночас ОСОБА_2 не надав суду жодного доказу на підтвердження правдивості поширеної ним інформації, що свідчить про її недостовірність.
Інформація такого змісту: "… Я вчора у себе на сторінці виклав офіційний звіт ОБСЄ за червень 2014 року, де чітко написано: " ОСОБА_1 разом з ОСОБА_6 у тристоронніх перемовинах представляють "ДНР", "ЛНР"…", поширена ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 у студії телеканалу " 112 Україна", повідомлена відповідачем у стверджувальній формі, не містить алегорій, сатири, гіпербол, не є припущенням.
Однак ця інформація є очевидно недостовірною, оскільки у дописі від ІНФОРМАЦІЯ_7 на сторінці ОСОБА_2 в соціальній мережі Facebook відсутнє відтворення змісту звіту ОБСЄ за червень 2014 року чи гіперпосилання на нього. Натомість, відповідач поширив посилання на вебсторінку порталу ІНФОРМАЦІЯ_13 ІНФОРМАЦІЯ_11 ), на якій відсутня публікація звіту ОБСЄ за червень 2014 року. Також у звіті Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні від 24 червня 2014 року відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 у перемовинах представляв інтереси т. зв. "ДНР", "ЛНР" (т. 1, а. с. 22, 23).
Відмовляючи у решті позовних вимог, суд виходив із того, що інша інформація, поширена відповідачем , містить критику діяльності ВГО "Всеукраїнський громадський рух "Український вибір" та оціночні судження щодо ОСОБА_1 , а тому не може бути спростована. Інформація, поширена відповідачем у дописі від 03 лютого 2016 року на сторінці в соціальній мережі Facebook, також не підлягає спростуванню, оскільки відповідач експресивно-гіперболізовано інтерпретує новину, розміщену на порталі ІНФОРМАЦІЯ_13, не вказуючи прямо у пості на особу ОСОБА_1 , зокрема, використовує займенник "вони".
Не погоджуючись з таким рішенням, представник ОСОБА_2 - адвокат Демченко Ю.В., подав апеляційну скаргу, в який просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. В апеляційній скарзі посилається на те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, незаконним, а також таким, що прийняте із порушенням норм матеріального права, а саме ст.10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, неправильним застосуванням положення ст.30 Закону України «Про інформацію», і не застосуванням положення ст.17 Закону України «Про виконання рішень та практики Європейського суду з прав людини; таким, що прийняте із порушенням норм процесуального права, а саме ст.ст.83, 263, 265 ЦПК України; прийняте із неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, зокрема, неповним з'ясуванням характеру спростовуваної інформації; прийняте із неправильними виновками, що не відповідають обставинам справи, зокрема, щодо фактичного характеру спірної інформації.
Зокрема, посилається на те, що висновок суду першої інстанції про те, що інформація поширена відповідачами, не є оціночним судженням, не відповідає дійсності та обставинам справи і є таким, що зроблений на підставі неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи. Поширена інформація викладена у формі оціночного судження, а тому спростуванню не підлягає.
Висновок суду першої інстанції, що розміщення ОСОБА_2 в соціальній мережі на його особистій сторінці дописів є поширенням інформації, є помилковим, та таким, що не відповідає дійсності. Позивачем не підтверджено факт поширення інформації. Скриншот сторінки в Інтернет мережі, долучений до позовної заяви, не є достовірним і допустимим доказом в розумінні ст.ст.78, 79 ЦПК України, адже зміст веб-сторінки належним чином не засвідчено та не зафіксовано.
З огляду на очевидний пріоритет суспільної значимості поширеної суб'єктивної інформації над інтересами позивача, апелянт вважає, що права позивачів не є порушеними, а тому захисту у судовому порядку не підлягають. В даному конкретному випадку, перевірити на предмет істинності інформацію, поширену ОСОБА_2 , не вбачається можливим, оскільки вона викладена у формі суб'єктивної думки автора допису, критичного висловлення сумнівної діяльності позивачів, а тому спростовувана інформація не є і не може бути фактичним твердженням. В свою чергу зазначене свідчить про те, що вказану інформацію не можна визнати недостовірною та спростувати.
У порушення ч.8 ст.83 ЦПК України суд протиправно прийняв та долучив до матеріалів справи докази, які були приєднані до відповіді на відзив. При цьому апелянт посилається на те, що представник позивача не повідомив письмово суд про неможливість подання доказів разом з позовною заявою, стороною позивача не було заявлено про поновлення пропущеного процесуального строку на подання доказу.
В порушення ст. 212 ЦПК України суд першої інстанції не відобразив в оскаржуваному рішенні результати оцінки усіх доказів у справі і мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Зокрема, судом не зазначено результатів оцінки доказів, які надав відповідач ОСОБА_2 , а саме: роздруківки із мережі Інтернет щодо діяльності позивачів. Вказані роздруківки підтверджують, що у мережі Інтернет неодноразово вказувалось про причетність позивачів до проросійських сил.
Крім того, суд першої інстанції не врахував, що для висловлювання вказаних оціночних суджень у відповідача були обґрунтовані підстави, з урахуванням викладеної позиції ЄСПЛ у справі «Нова газета» і Бородянський проти Росії».
Суд першої інстанції не врахував правові позиції Верховного Суду, зокрема Верховний Суд вказував, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремо пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Представник позивачів у відзиві на апеляційну скаргу просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Сторона позивача вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Позивачі рішення суду, ухвалене в даній справі не оскаржували, доводів щодо законності та/або незаконності рішення суду в частині незадоволених вимог позивачів, апеляційна скарга не містить, тому відповідно до положень ч.1 ст. 367 ЦПК України законність ухваленого у цій частині рішення суду першої інстанції колегією суддів не перевіряється.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 , його представники адвокати Демченко Ю.В. та Сіліна М.Д. апеляційну скаргу підтримали і просили її задовольнити.
Представник ТОВ «ТРК «112-ТВ» адвокат Оніщук Д.С. підтримавши пояснення представника ОСОБА_8 , просила рішення в частині вимог до ТОВ «ТРК «112-ТВ» залишити без змін.
Представник позивачів адвокат Кириленко І.І. проти доводів апеляційної скарги заперечував і просив рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Шкоріної О.І., пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, дослідивши її матеріали, колегія суддів приходить до наступного.
Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Положеннями статті 201 Цивільного кодексу України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканість ділової репутації (стаття 299 ЦК України).
Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади
і незалежно від кордонів.
Згідно з частиною першою статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
Пленум Верховного Суду України в постанові від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснив судам, що беручи до уваги положення статей 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку ( п. 1).
Відповідно до статей 94, 277 ЦК фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
При цьому суди повинні враховувати такі відмінності: а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення
особистого немайнового права без визнання її недостовірною; б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію (п.5).
При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома
хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або
перекручені) ( п.15).
Звернушись з даним позовом, ОСОБА_1 зазначав, що ОСОБА_2 систематично поширював негативну, недостовірну інформацію щодо його діяльності , зокрема, у дописах на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook ІНФОРМАЦІЯ_12 та ІНФОРМАЦІЯ_7 та в ефірах телеканалу "112 Україна", зокрема ІНФОРМАЦІЯ_7, які дослівно наведено у вступній частині рішення.
ОСОБА_2 , заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 не оспорював факту поширення проти останнього інформації, проте вказував, що поширена ним інформація викладена у формі оціночних суджень, а тому відповідно до ст. 30 Закону України "Про інформацію" спростуванню не підлягає. Наголошував, що перевірити на предмет істинності поширену ним інформацію неможливо, позаяк вона викладена у формі його суб'єктивної думки, критичного висловлення сумнівної і неоднозначної діяльності позивачів, а тому не може бути фактичним твердженням.
Пленум Верховного Суду України в постанові від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснив судам, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та
з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть
бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на
предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод ( п. 19).
Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо недостовірності, поширеної ОСОБА_2 інформації, ОСОБА_1 зазначав, що його політична, громадська та наукова діяльність є відкритою, публічною та ведеться виключно в правовому полі і базується на виконанні програмних цілей очолюваної ним Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнський громадський рух «Український вибір» щодо відновлення народовладдя, наведення конституційного правопорядку, утвердження миру, безпеки, суверенітету та територіальної цілісності держави. Він ( ОСОБА_1 ) є спецпредставником з гуманітарних питань в рамках Тристоронньої контактної групи по врегулюванню ситуації на Сході України та виступає за збереження української державності на тимчасово непідконтрольних Україні територіях Донецької та Луганської областей. Позивачі здійснюють миротоворчі заходи та вирішують гуманітарні питання щодо повернення громадян України, які перебувають в полоні, заручниках чи у в'язницях Російської Федерації.
Окрім вказаних вище заперечень, відповідач ОСОБА_2 стверджував, що його висловлювання були різкими, гострими та носили гіперболічно-експресивний характер, проте цього вимагали обставини та суспільний інтерес, що в свою чергу не може бути дифамацією, оскільки відповідає ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та є необхідним в демократичному суспільстві і інтересах національної безпеки. Частина 2 ст. 10 Конвенції та практика Європейського суду з прав людини вказує, що сфера для обмеження політичних висловлювань чи дебатів щодо питань, які становлять загальний інтерес, є дуже малою.
Верховний Суд України роз'яснив у п. 21 постанови № 1 від 27.02.2009 року Пленуму «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.
Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки,мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Суд першої інстанції, врахувавши тематику публікацій в соціальній мережі Facebook та виступів ОСОБА_2 на телебаченні, урахувавши, що позивач ОСОБА_1 є публічною особою, частково задовольнивши позовні вимоги останнього з указаних вище підстав, вважав, що втручання у здійснення свободи вираження поглядів, обґрунтованим відповідно до п. 2 ст. 10 Конвенції» є необхідним у демократичному суспільстві".
Проте, колегія суддів погодитися з таким висновком суду першої інстанції не може, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно з ч. 4 ст.10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
Якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання у право має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя.
Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ЄСПЛ 2001-11).
Загальновідомою обставиною є те, що позивач ОСОБА_1 з огляду на визначення, викладене у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя, був, на час поширення відповідачем інформації, яка є предметом розгляду в даній справі, публічною особою, яка відігравала певну роль у суспільному житті, про що зазначає і сам позивач.
Європейський суд з прав людини , розглядаючи спори щодо захисту честі та гідності, по суті, перевіряє дотримання балансу між правом, передбаченим статтею 8 ( "право на повагу до приватного і сімейного життя") та правом, передбаченим статтею 10 ( "свобода вираження поглядів") Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому Суд допускає, що ці погляди можуть бути образливими чи подаватись у неприємній, навіть жорсткій формі, що може викликати обурення. Пояснюється це неможливістю побудови демократичного суспільства без плюралізму та терпимості.
Беззаперечно визнається право всіх людей на захист репутації, та спочатку ретельно з'ясовується, чи не буде такий захист втручанням у право на вираження поглядів. Якщо баланс все ж буде порушений, наступним кроком стане з'ясування таких питань:
1) чи було втручання «встановлене законом»;
2) чи переслідувало воно цілі, які містить п. 2 ст. 10 Конвенції;
3) чи було воно необхідним у демократичному суспільстві (справа «Санді Таймс проти Сполученого Королівства»).
Втручання у право на вираження поглядів за відсутності цих елементів визнається порушенням ст. 10 Конвенції, що є неприпустимим.
Проте у спорах, де скривдженою стороною виступає публічна особа, цей баланс «легітимно» порушується на користь права на свободу слова. Так, у справі «Сюрек проти Туреччини» ЄСПЛ зазначив, що п. 2 ст. 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або питання, які становлять суспільний інтерес.
Європейський суд з прав людини розробив ряд критеріїв, що стосуються публічних осіб, при розгляді справ про захист честі, гідності та ділової репутації.
Саме в контексті співвідношення прав на повагу до приватного і сімейного життя та свободи вираження поглядів ЄСПЛ прийняв ряд рішень, у яких обґрунтував можливості і підстави для їх обмеження.
У таких справах необхідно враховувати дві ключові обставини: (1) ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації і (2) ступінь публічності особи, щодо якої поширена інформація.
Значний суспільний інтерес, на думку Суду, має місце тоді, коли інформація безпосередньо впливає на суспільство в значній мірі, і суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (п. 66 рішення у справі «Sunday Times проти Великобританії»), особливо, якщо це стосується добробуту населення (п. 58 рішення у справі «Barthold проти Німеччини»).
Численна практика ЄСПЛ виходить з того, що у випадках, коли поширена інформація стосується теми, що становить суспільний інтерес, держави мають обмежену сферу розсуду (наприклад, п.44 рішення у справі «Editions Рlon проти Франції»). Тобто випадки, коли відхід від практики Суду в таких справах може бути виправданий внутрішнім законодавством, надзвичайно обмежений в порівнянні зі справами про захист честі і гідності та спростування недостовірної інформації, яка не становить значного суспільного інтересу.
Отже, якщо про особу поширена інформація, яка викликає у суспільства великий інтерес, то ЄСПЛ визнає обмеження прав такої особи на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8 Конвенції) виправданим і баланс прав в таких випадках зміщується в сторону свободи слова (стаття 10). Ця інформація повинна бути розцінена судами як оцінне судження, про що ЄСПЛ зазначив в п. 43 рішення у справі «Ghiulfer Predescu проти Румунії»: якщо мова йде про тему, яка становить суспільний інтерес, висловлювання скоріше слід вважати оціночним судженням, а не фактичним твердженням.
Ступінь публічності особи також має безпосереднє значення: чим вищу посаду обіймає особа, тим сильніше її право на приватне та сімейне життя може бути обмеженим шляхом публікації про нього відповідної інформації (п. 52 рішення у справі «Ojala and Etukeno Oy проти Фінляндії», п.119 рішення у справі «Нachette Filipacchi Associes проти Франції»).
Констатувавши порушення статті 10 Конвенції, в п.42 рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» ЄСПЛ визначив, яким чином статус особи як політичного діяча впливає на можливості захищати свою репутацію, вказавши, що вимоги до захисту репутації повинні розглядатися з урахуванням статусу особи і у зв'язку з інтересом обговорення політичних питань.
Тобто, позиція ЄСПЛ зводиться до того, що, чим більш відомою є особа і чим більшими повноваженнями вона наділена, тим сильніше може бути обмежене її право на недоторканність приватного життя на користь свободи слова.
Наводячи конкретну практику Європейського суду з прав людини по застосуванню статті 10 Конвенції, можна відзначити такі справи як «Лінгенс проти Австрії» (1986р.); «Обершлік проти Австрії» (1991) у яких йшлось про публічну критику політиків.
Зокрема, суд дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів. Тому, Європейський суд вважає порушенням статті 10 Конвенції задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації.
У справі «Єрусалим проти Австрії» суд встановив, що ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.
Зважаючи на статус позивача ОСОБА_1 , який був спецпредставником з гуманітарних питань в рамках Тристоронньої контактної групи по врегулюванню ситуації на Сході України, його діяльність становила високий ступінь суспільного інтересу.
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Отже, ОСОБА_1 , будучи спецпредставником з гуманітарних питань в рамках Тристоронньої контактної групи по врегулюванню ситуації на Сході України, є публічною особою, а тому свідомо відкритий для прискіпливого контролю за його особою, а враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація стосувалася його публічної діяльності та мала суспільний інтерес, позивач повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб.
Отже, якщо про публічну особу поширена інформація, яка викликає у суспільства великий інтерес, то ЄСПЛ визнає обмеження прав такої особи на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8 Конвенції) виправданим і баланс прав в таких випадках зміщується в сторону свободи слова (стаття 10).
За вказаних обставин, апеляційний суд вважає, що поширена відповідачем ОСОБА_2 інформація повинна бути розцінена як оціночне судження, а не фактичне твердження.
Указаної правової позиції притримується і Верховний Суд, зокрема у постановах: від 21 березня 2018 року у справі № 752/21313/15-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 127/24530/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 725/6601/18, від 4 листопада 2020 року у справі № 373/1994/17, від 23 травня 2018 року у справі № 486/813/16-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 766/12234/17, від 14 серпня 2019 року у справі № 757/2533/16-ц.
Частково задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції не звернув увагу на вказану практику Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, унаслідок чого неправильно вирішив справу.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку (частина третя статті 30 Закону України «Про інформацію»).
Тобто, законодавством України передбачено спосіб захисту прав шляхом надання права на відповідь з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
При цьому, відповідно до частини 3 статті 30 Закону України «Про інформацію», якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Як убачається із матеріалів справи, то поширена відповідачем ОСОБА_2 інформація щодо діяльності позивача ОСОБА_1 , висловлена в брутальній, принизливій та непристойній формі, що принижує честь і гідність позивача, що є недопустимим в демократичному суспільстві, унаслідок чого останній має право на відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Вимог про відшкодування моральної шкоди позивачем ОСОБА_1 не заявлено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Зважаючи на викладене, керуючись ст. 376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цієї частини вимог ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Демченком Юрієм Васильовичем, задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м.Києва від 25 травня 2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні цієї частини позовних вимог.
В решті рішення Оболонського районного суду м.Києва від 25 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 28 жовтня 2021 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус