справа № 368/963/20 Головуючий у 1 інстанції: Шевченко І.І.
провадження №22-ц/824/13377/2021 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
20 жовтня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г.,
при секретарі: Панчошній К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 01 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , Кагарлицької міської ради Київської області, третя особа: Виконавчий комітет Кагарлицької міської ради Київської області, про усунення в користуванні власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_2 у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення у користуванні житлом та вселення у будинок, -
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила суд визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зобов'язати Кагарлицьку міську раду зняти з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , і судові витрати покласти на відповідачів.
Свої вимога обгрунтовувала тим, що вона є власником будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22.03.2008 року №18201774.
У даному будинку позивачка проживає від 1982 року з донькою ОСОБА_6 та її онуком ОСОБА_7 .
У даному будинку зареєстрована позивачка, її син ОСОБА_2 , онука ОСОБА_3 , онук ОСОБА_5 , донька ОСОБА_4 , донька ОСОБА_6 , онук ОСОБА_7 , що підтверджується довідкою №250 від 18.08.2020 року.
Зазначає, що від 2001 року відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 не проживають у будинку, а проживають за іншими адресами, що підтверджується довідкою-актом складеною сусідами ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .
Вказувала, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 у зв'язку із тим, що вони не проживають у будинку, створюють позивачці перешкоди тим, що не змінюють своє місце реєстрації. Зокрема, позивачка не може отримати субсидію на оплату комунальних послуг у розмірі, в якому вона могла би отримувати.
У вересні 2020 року ОСОБА_2 у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом та просив суд усунути перешкоди у користуванні ними житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом їх вселення, і стягнути з ОСОБА_1 судові витрати.
Свої вимоги обгрунтовував тим, що вони зареєстровані в житловому будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.
Вказував, що ОСОБА_1 чинить перешкоди у доступі позивачам за зустрічним позовом до житла, не дає можливості проживати у будинку, незважаючи на те, що позивачі в ньому зареєстровані.
ОСОБА_1 стверджує, що реєстрація позивачів за зустрічним позовом у належному їй на праві власності будинку суперечить її законним інтересам та перешкоджає реалізації її прав як власника, з чим позивачі не погоджуються.
Так, позивачі не є сторонніми для відповідачки людьми, оскільки є членами її сім'ї, а тому зняття їх з реєстрації суперечитиме не лише інтересам позивачів, а й положенням чинного житлового законодавства. Право користування будинком позивачів є похідним від права власника будинку, тобто відповідача, членами сім'ї якої вони є.
Позивачі за зустрічним позовом роблять вклад в утримання житла та його поліпшення. Так, зокрема, ними у 2019 році було проведено ремонт у вказаному житловому будинку за власні кошти, що свідчить про те, що хоча позивачі на даний момент не проживають в будинку через створювані перешкоди, але беруть участь в його утриманні, а тому їх виселення було незаконним і необгрунтованим.
Зазначав, що випадку примусового зняття з реєстрації ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 їм ніде буде зареєструватися, а тому примусове виселення у судовому порядку суперечитиме їх інтересам та порушуватиме право на житло.
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 01 липня 2021 року у задоволенні позовних вимогах ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні зустрічних позовних вимогах ОСОБА_2 у свої інтересах та в інтересах ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалення в цій частині нового рішення, яким позов в цій частині задовольнити в повному обсязі.
Скаргу обґрунтовувала тим, що у зв'язку з тим, що відповідачі у справі понад десять років не проживають у будинку, що належить позивачці, та добровільно не бажають зніматися з реєстраційного обліку, то вважає, що рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 01 липня 2021 року в справі №368/963/20 має бути скасоване в частині відмови у задоволенні первісного позову, та прийняте нове рішення, яким первісний позов задовольнити у повному обсязі.
Вважає, що іншу частину рішення, а саме, відмову у задовленні зустрічного позову слід залишити без змін.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалення в цій частині нового рішення, яким зустрічні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Скаргу обґрунтовано тим, щооскаржуване рішення не відповідає вимогам ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України, оскільки ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного, всебічного з'ясування обставин справи.
Зазначає, що у разі виникнення спору між власником та членами його сім'ї суд повинен врахувати, що право члена сім'ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв'язку з чим припинення цього права повинно відбуватися відповідно з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Вважає, що не є підставою для виселення членів сім'ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.
Вказує, що аналогічних висновків дійшов Верховний суд у постанові від 22.07.2020 року у справі №279/3572/18.
Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не підлягає до задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 , слід задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що у даній справі зняття з реєстрації позивачів приведе до відсутності у них місця реєстрації, що суперечитиме праву на житло та не є необхідним і правомірним. Також вважав, що відсутні правові підстави для задоволення зустрічного позову.
Проте, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам закону відповідає не повністю.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, зняття з реєстрації проживання здійснюється протягом 7 днів на підставі заяви особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Частиною 1 статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Так, кожна особа, як слідує зі змісту ч.1 ст.4 ЦПК України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як гарантується статтею 41 Конституції України та визначено частиною 1 статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За правилами ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно зі ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
За ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.
Отже, у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 понад десять років не проживають у будинку, що належить позивачці та добровільно не бажають зніматися з реєстраційного обліку, то позивачка звернулася до суду за усуненням перешкод у користуванні власністю.
Частина 2 ст. 3 СК України визначає, що до складу сім'ї входять особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та зв'язки.
Відповідно до ст.9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
За ч.1 ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Згідно з ч.1 ст.156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та її представник адвокат Красуля І.О зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не визнали в повному обсязі, оскільки їхня реєстрація заважає їй взяти субсидію, а тому просили у задоволенні зустрічних позовних вимогах відмовити.
Відповідачі за первісним позовом та позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , та їх представник адвокат Клапчук Ф.П. і ОСОБА_3 , ОСОБА_4 заперечували проти первісного позову і ними було подано зустрічний позов, який вони підтримали.
Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення у користуванні житлом та вселення у будинок, то до позову позивачами за зустрічним позовом надано копії паспортів на ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджують місце їхньої реєстрації, а також копія свідоцтва про народження на ОСОБА_5 .
Також, було надано акт від 29.09.2020 року, який складено жителями села Горохуватка, а саме: ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_3 ), ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_4 ), ОСОБА_12 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_13 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_5 ) про те, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 . В ньому з 2003 р проживає сама ОСОБА_1 . Але зареєстровані 7 осіб, в тому числі 2 неповнолітніх дітей. На протязі 2016-2019 років у цьому будинку син ОСОБА_14 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та його сім'я проводили ремонт, допомагали по господарству. Дочка ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_1 перешкоджають проживати та проводити подальші ремонти у цьому будинку - сім'ї ОСОБА_2 та дочки ОСОБА_4 .
Допитані в якості свідків - ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 пояснили про те, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 разом зі своєю дочкою не дозволяють перебувати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у житловому будинку, який їй належить, а також проводити будь - які роботи, тобто створює перешкоди.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Статтею 41 Конституції України кожному гарантовано право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 150 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно з частиною першою статті 156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» зазначено, якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що правові підстави для задоволення зустрічного позову відсутні і вірно відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення у користуванні житлом та вселення у будинок в повному обсязі.
Що стосується позову ОСОБА_1 , то колегія суддів звертає увагу на наступне.
Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Горохуватською сільською радою №3/9 від 21.06.2006 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_2 (а.с.47).
Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №22605288 від 22.03.2008 року підтверджено, що було зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_2 (а.с.4).
Згідно довідки від 18.08.2021 року, виданої виконкомом Горохуватської сільської ради Кагарлицького району Київської області, у житловому будинку, який належить ОСОБА_1 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано сім осіб, а саме: ОСОБА_1 - власниця будинку, ОСОБА_6 - дочка, ОСОБА_7 - онук, ОСОБА_2 - син, ОСОБА_3 - онука, ОСОБА_5 - онук та ОСОБА_4 - дочка (а.с.7).
Як зазначено вище, ОСОБА_1 є власником будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22.03.2008 року №18201774.
У даному будинку позивачка проживає від 1982 року з її донькою ОСОБА_6 та онуком ОСОБА_7 .
У даному будинку зареєстрована позивачка, її син ОСОБА_2 (далі - відповідачів її онука ОСОБА_3 (далі - відповідач-2), її онук ОСОБА_5 (далі - відповідач-3), її донька ОСОБА_4 (далі - відповідач-4) , її донька ОСОБА_6 , її онук ОСОБА_7 , що підтверджується довідкою №250 від 18.08.2020 року.
Від 2001 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не проживають у будинку, а проживають за іншими адресами, як останні зазначали у судових засіданнях, а також у зустрічній позовній заяві.
ОСОБА_5 та ОСОБА_4 взагалі ніколи не проживали у спірному будинку, адже народилися після 2001 року, а отже, не відомо чому, їх батько ОСОБА_2 зареєстрував їх місце проживання за адресою, за якою він не проживав.
Щодо твердження, що відповідачам у разі зняття їх з реєстраційного обліку не буде де зареєструватися, то позивач долучав до матеріалів справи Інформаційну довідку по адресі: АДРЕСА_6 , з якої вбачається, що ОСОБА_2 , який є батьком ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є власником вищезазначеного будинку, а отже вищезазначені особи мають нерухомість для реєстрації їх місця проживання. Також вищезаначений будинок зазначався сторонами у судовому засіданні як місце проживання, а також у зустрічній позовній заяві
Також позивач долучав до матеріалів справи Інформаційну довідку по адресі: АДРЕСА_3 , з якої вбачається, що ОСОБА_16 , який є чоловіком Відповідача-4, є власником вищезазначеного будинку, а отже Відповідач-4 має нерухомість для реєстрації її місця проживання. Відповідач-4 зазначала у судовому засіданні, що проживає за вищезазначеною адресою, а також підтвердила, що перебуває з ОСОБА_16 у шлюбі від 1993 року, що є значно раніше ніж останній набув у власність житловий будинок.
Оскільки відповідачі за первісним позовом не проживають у будинку та створюють позивачці ОСОБА_1 перешкоди тим, що вони не змінюють своє місце реєстрації, і зокрема, позивач не може отримати субсидію на оплату комунальних послуг у розмірі, в якому вона могла би отримувати, то позовні вимоги щодо визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме, будинком в АДРЕСА_2 є такими, що підлягають до задоволення. В іншій частині вимог ОСОБА_1 слід відмовити.
Відповідачами не надано жодних доказів того, що ними провадився ремонту будинку, а тому даний аргумент не мав прийматися судом до уваги.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, зняття з реєстрації проживання здійснюється протягом 7 днів на підставі заяви особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
За правилами ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.
Отже, у зв'язку із тим, що відповідачу по первісному позову понад десять років не проживають у будинку, що належить позивачці ОСОБА_1 , та добровільно не бажають зніматися з реєстраційного обліку, то позивачка звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зокрема, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 01 липня 2021 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково та визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: будинком, що розташований за адресою:
АДРЕСА_1 . В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_17 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 01 липня 2021 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , Кагарлицької міської ради Київської області, третя особа: Виконавчий комітет Кагарлицької міської ради Київської області про усунення в користуванні власністю задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 27 жовтня 2021 року.
Головуючий:
Судді: