справа №380/11318/21
21 жовтня 2021 року зал судових засідань №3
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Лебєдєва Д.Ю.,
представника позивача Яцишин У.М.,
представника відповідача Голоденка І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові у режимі відеоконференції у порядку загального позовного провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “ОККО-ДРАЙВ” до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про визнання протиправними і скасування постанов
I. Стислий виклад позицій учасників справи
1. до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «ОККО-ДРАЙВ» код ЄДРПОУ 20122395, місцезнаходження: 81660, Львівська область, Сколівський район, смт Славське, вул.Івана Франка, 14а (далі - позивач або Товариство) до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області код ЄДРПОУ 40342996, місцезнаходження: 65042, м.Одеса, вул.Пересипська, 7а (далі - відповідач), в якій позивач просить визнати протиправними та скасувати постанови відповідача від 18.06.2021 №24, №25.
2. Позов обґрунтований тим, що позивач не може нести відповідальність за порушення пункту 37 Технічного регламенту безпечності іграшок, затвердженого Постановою КМУ від 28.02.2020 за №151 (далі - Регламент №151), оскільки наносити чітко видимі, розбірливі, зрозумілі та точні попередження на іграшку, прикріплений до неї ярлик (етикетку) або пакування та у разі потреби зазначати попередження в інструкціях з експлуатації, які супроводжують іграшку, повинен саме виробник продукції, а не позивач, який у розумінні Регламенту №151 є розповсюджувачем продукції. При цьому посилається на те, що розповсюджувач продукції самостійно не може наносити будь-яких маркувань на товар, оскільки він лише реалізовує придбаний товар.
3. Також зазначає, що перед прийняттям відповідачем обмежувальних рішень їх проекти позивачу не скеровувалися, що, своєю чергою, позбавило позивача можливості надати будь-які пояснення з приводу виявлених порушень.
4. Вважає помилковим винесення постанов про №24 та №25 від 18.06.2021 без внесення змін чи скасування рішень №61 та №62 про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, що не відповідає положенням статей 33 і 34 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції».
5. Зауважує, що відповідач порушив принцип «не двічі за одне», оскільки ним винесено дві постанови за одне правопорушення.
6. Стверджує, що застосовані відповідачем заходи відповідальності не є пропорційними. Окрім цього, звертає увагу суду на те, що оскаржувані постанови не містять достатніх підстав для їх прийняття.
7. 27.08.2021 до суду від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній проти задоволення позову заперечив. Відзив обґрунтований тим, що рішенням №62 від 25.02.2021 відповідач визначив спосіб його виконання, у відповідності до якого на позивача обов'язок стосовно вжиття заходів щодо повернення продукції по ланцюгу постачання покладається разом із виробником, а тому доводи позивача, що він є неналежним суб'єктом відповідальності вважає помилковим.
8. Зазначає, що рішення про вжиття обмежувальних заходів позивачу направлялися, а тому його права не порушено. Також посилається на те, що постанови №24 та №25 стосуються різних правопорушень, а тому принцип «не двічі за одне» не є порушеним.
9. 31.08.2021 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити повністю.
10. Відповідь на відзив обґрунтована тим, що висновки відповідача про наявність порушень пункту 37 Регламенту №151 є помилковими, зважаючи на те, що іграшка «Зайка в шортах» не повинна містити зображення, визначене додатком 5 Регламенту №151, зважаючи на те, що така призначена для дітей віком від 36 місяців.
11. 22.09.2021 до суду від представника відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якому останній позовні вимоги не визнав. Заперечення обґрунтоване тим, що виконання позивачем рішень №61 та №62 свідчить про визнання інкримінованих його порушень, а тому позовні вимоги є безпідставні.
12. У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити повністю.
13. У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, просив суд позов залишити без задоволення.
II. Рух справи
1. Ухвалою від 19.07.2021 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.
2. Ухвалою від 15.09.2021 суд закрив підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.
3. Заходи забезпечення позов або доказів, у тому числі й шляхом їх витребування не вживались.
III. Фактичні обставини справи
1. Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
2. На підставі Секторального плану державного нагляду на 2021 рік, Наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області «Про проведення планової перевірки» №344 від 18.02.2021 та направлення на проведення перевірки №331 від 18.02.2021 посадовими особами Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області з 22.02.2021 по 25.02.2021 проведено планову виїзну перевірку характеристик іграшок, мийних засобів, електричного та електронного обладнання, у тому числі низьковольтного, електричних ламп та світильників за місцем розташування продукції: Одеська обл., Біляївський р-н, с. Нерубайське, с/р Нерубайка, а/д Київ-Одеса, 454-й км, буд.1, «ОККО», маркет.
3. За результатами перевірки складено Акт перевірки характеристик продукції №290 від 22.02.2021 (далі - Акт перевірки №290), в якому зафіксовано порушення позивачем пунктів 6, 27, 37, 44, 45, 48 Технічного регламенту безпечності іграшок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2018 за №151.
4. На підставі Акта №290 відповідач прийняв рішення про вжиття обмежувальних заходів від 25.02.2021 за № 60,61,62.
5. Позивач для надання зауважень, підписання та отримання другого примірника акта не з'явився.
6. Акт перевірки характеристик продукції №290 від 22.02.2021 направлено на адресу ТОВ «ОККО-ДРАЙВ» листом з рекомендованим повідомленням про вручення №6508601627863 від 25.02.2021 та згідно з відміткою вручено 05.03.2021 під розписку.
7. Рішенням про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 25.02.2021 року, зокрема №60, до позивача вжито обмежувальні (корегувальні) заходи стосовно продукції «сюрприз-яйце з цукерками ш/к 8714786243552», шляхом обмеження надання продукції на ринку до усунення формальної невідповідності за встановлено термін виконання рішення 26 травня 2021 року.
8. Рішенням про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 25.02.2021 року, зокрема №61, до позивача вжито обмежувальні (корегувальні) заходи стосовно продукції «Іграшка зайка в шортах ш/к 2500732001996», шляхом тимчасової заборони надання продукції на ринку та встановлено термін виконання рішення 26 травня 2021 року.
9. Рішенням про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 25.02.2021 року, зокрема №62, до позивача вжито обмежувальні (корегувальні) заходи стосовно продукції «Іграшка зайка в шортах ш/к 2500732001996», шляхом обмеження надання продукції на ринку до приведення продукції у відповідність до встановлених вимог та встановлено термін виконання рішення 26 травня 2021 року.
10. Згадані рішення направлені на адресу позивача листом з рекомендованим повідомленням про вручення №6500142040772 від 04.03.2021 та отриманні останнім 11.03.2021.
11. На підставі наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №1320 від 03.06.2021 та направлення на проведення перевірки №1207 від 03.06.2021, посадовими особами Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області з 07.06.2021 по 10.06.2021 проведено позапланову виїзну перевірку стану виконання суб'єктом господарювання ТОВ «ОККО-ДРАЙВ» рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №60, 61 та 62 від 25.02.2021.
12. За результатами проведення перевірки складено Акт перевірки стану виконання суб'єктом господарювання рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №22 від 10.06.2021, в якому зафіксовано, що рішення №60 суб'єктом господарювання виконано, а рішення №61 та №62 не виконані. Представник позивача з актом ознайомився під розписку.
13. 10.06.2021 за результатами проведення позапланової перевірки ТОВ «ОККО- ДРАЙВ», посадовими особами відповідача складено протокол №9 про виявленні порушення вимог Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» та Закону України «Про загальну безпечність нехарчової продукції» а саме: невиконання або неповного виконання рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №61 від 25.02.2021 та №62 від 25.02.2021.
14. Рішенням відповідача №97 від 10.06.2021 внесено зміни до рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №61 та №62 від 25.02.2021 року шляхом продовження терміну виконання рішень до 23.07.2021 року. Рішенням відповідача №125 від 10.06.2021 скасовано рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №60 від 25.02.2021 з підстав повного і результативного виконання рішення.
15. 18.06.2021 відповідач склав постанови про накладення штрафу №24 та №25, якими щодо позивача застосовано штрафні санкції у загальному розмірі 8000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 136000,00 грн. за порушення вимог пункту 2 частини 4 статті 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» а саме невиконання рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №61 від 25.02.2021 та №62 від 25.02.2021.
16. Постанови №24 та №25 від 18.06.2021 направлені на адресу ТзОВ «ОККО- ДРАЙВ» 18.06.2021 листом з рекомендованим повідомленням №6500142331807 та згідно з відміткою вручено під розписку 01.07.2021.
17. Вважаючи постанови №24 та №25 від 18.06.2020 протиправними, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
IV. Позиція суду
1. Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.
2. Частиною 2 статті 19 Конституції України від 28.06.1991 №254к/96-ВР визначено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Указана норма основного закону означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
3. «На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
4. «У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень,не перевищуючи їх.
5. «У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
6. Перевіряючи оскаржене рішення на предмет відповідності критеріям правомірності, суд зазначає наступне.
7. Суд здійснює перевірку юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу оскаржених рішень крізь призму положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
8. Аналізуючи оскаржене рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
9. Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
10. У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
11. Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: взяти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
12. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
13. При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
14. Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
15. При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
16. Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
17. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи.
18. Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення позову.
19. Правові та організаційні засади здійснення державного ринкового нагляду і контролю нехарчової продукції унормовано Законом України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» (далі - Закон №2735).
20. Відповідно до статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
21. Таким чином, контроль за якістю і безпечністю продукції гарантується державою, а право на безпечність та якість продукції є конституційним правом людини.
22. За змістом абзацу третього статті 1 вказаного Закону державний ринковий нагляд (далі - ринковий нагляд) - діяльність органів ринкового нагляду з метою забезпечення відповідності продукції встановленим вимогам, а також забезпечення відсутності загроз суспільним інтересам.
23. Стаття 4 Закону №2735 визначає, що метою здійснення ринкового нагляду є вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів з відповідним інформуванням про це громадськості щодо продукції, яка при її використанні за призначенням або за обґрунтовано передбачуваних умов при належному встановленні та технічному обслуговуванні становить загрозу суспільним інтересам чи яка в інший спосіб не відповідає встановленим вимогам.
24. Відповідно до статті 5 Закону №2735-VІ основними принципи ринкового нагляду і контролю продукції є, зокрема, пропорційність заходів ринкового нагляду, що вживаються органами ринкового нагляду, рівню загрози суспільним інтересам; об'єктивність, неупередженість та компетентність органів ринкового нагляду і митних органів при здійсненні ринкового нагляду і контролю продукції; наявність законних підстав, визначених цим Законом та виданими відповідно до нього іншими нормативно-правовими актами, для вжиття заходів ринкового нагляду і контролю продукції; результативність та пропорційність відповідальності суб'єктів господарювання за порушення вимог цього Закону, Закону України «Про загальну безпечність нехарчової продукції» та інших встановлених вимог, її спрямованість на попередження вчинення суб'єктами господарювання порушень, а також можливість посилення санкцій у разі повторного вчинення суб'єктом господарювання того самого порушення.
25. Згідно з частиною першою статті 22 Закону №2735 заходами ринкового нагляду є: 1) перевірки характеристик продукції, у тому числі відбір зразків продукції та їх експертиза (випробування); 2) обмежувальні (корегувальні) заходи, що включають: а) обмеження надання продукції на ринку; б) заборону надання продукції на ринку; в) вилучення продукції з обігу; г) відкликання продукції; 3) контроль стану виконання рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів; 4) попередження органами ринкового нагляду споживачів (користувачів) про виявлену цими органами небезпеку, що становить продукція.
26. Як вбачається з обставин справи, рішеннями №61 та №62 від 25.02.2021 позивача зобов'язано привести продукцію у відповідність до встановлених вимог (рішенням №62), а також тимчасово заборонено надавати відповідну продукцію на ринку. В контексті викладеного суд зазначає наступне.
27. Пунктом 1 частини 1 статті 30 Закону №2735 передбачено, що обмеження надання продукції на ринку здійснюються, зокрема, шляхом приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами (згідно з частинами першою і четвертою статті 29 цього Закону).
28. У свою чергу, тимчасова заборона надання продукції на ринку застосовується органами ринкового нагляду у разі прийняття ними рішення про приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами - на строк дії відповідного обмеження (пункт 2 частини 5 статті 30 Закону №2735).
29. За наведених обставин суд акцентує увагу на тому, що як приведення продукції у відповідність до встановлених вимог, так і тимчасово заборона її надання є обмежувальними заходами у розумінні аналізованого Закону.
30. У вимірі вказаного висновку суд вважає, що аргумент позивача про неможливість накладення штрафу без одночасного скасування чи зміни рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних заходів) є надуманим і таким, що ґрунтується на помилковому тлумаченні нормативних приписів. В обґрунтування свого доводу позивач посилається на статтю 33 Закону №2735, предметом правового регулювання якої є порядок прийняття рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів.
31. Між тим, суд звертає увагу, що правова регламентація застосування штрафу у спірних правовідносинах забезпечується нормою 44 Закону №2735, яка структурно розміщена у розділі «Відповідальність». Відтак застосування штрафу носить похідний характер та обумовлене невиконанням раніше прийнятих рішень про застосування обмежувальних (корегувальних) заходів. Іншими словами, зміст положень статей 33 і 44 Закону №2735 не встановлює залежність застосування штрафних санкцій від внесення змін до рішень, неналежне виконання яких обумовило застосування штрафу.
32. Також суд не погоджується із твердженнями представника позивача про застосування відповідачем до позивача подвійної відповідальності за одне й те саме порушення, зважаючи на таке.
33. Частиною 1 статті 61 Конституції України визначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Цитована норм закріплює універсальне правило, згідно з яким ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
34. Між тим, аналіз змісту наведеного нормативного припису дозволяє стверджувати, що останній встановлює заборону саме «подвійного», а не «повторного» притягнення до відповідальності. Застосування зазначеного конституційного положення не залежить від того, за яким рішенням особу було притягнуто до відповідальності раніше. В контексті викладеного суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19.03.2021 у справі №342/1519/19.
35. Суд зазначає, що настання юридичної відповідальності як інституціоналізованої форми суспільного контролю обумовлене наявністю обставин, сукупність яких утворює склад правопорушення. У свою чергу, відсутність обов'язкових елементів відповідного складу правопорушення унеможливлює притягнення особи до юридичної відповідальності.
36. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стосовно критеріїв оцінки двох правопорушень як тотожних. Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ тотожність стосується не лише назви правопорушень за законом, а, що найголовніше, їх змісту та мети.
37. Так, у справі «Сергій Золотухін проти Росії» ЄСПЛ вирішив зробити уточнення стосовно того, яке поняття необхідно вкладати у вислів «те саме правопорушення» у сенсі Конвенції та зазначив, що тотожним є правопорушення, якщо останнє походить із тих самих фактів або фактів, що «по суті» є такими ж, як і ті, по яких мало місце перше правопорушення.
38. Резюмуючи дослідження правомірності прийнятих відповідачем постанов про накладення штрафу крізь призму дотримання вимог принципу «non bis in idem», суд зазначає таке. Зі змісту спірних постанов №24 та 25 від 18.06.2021 вбачається, що їх прийняття зумовлене невиконанням позивачем рішень відповідача №62 та №61 відповідно. При цьому у спірних рішеннях про застосування фінансових санкцій містяться посилання на акт перевірки №22 від 10.06.2021. У свою чергу, дослідження змісту останнього дозволяє стверджувати, що підставами для винесення оскаржуваних постанов стали з'ясовані відповідачем факти про (а) розповсюдження продукції, а саме - іграшки «зайка в шортах» та (б) не повернення постачальнику та не приведення продукції у відповідність до встановлених вимог. Отже, приймаючи спірні рішення про накладення штрафних санкцій, відповідач керувався різними мотивами та в основу оскаржуваних рішень поклав відмінні фактичні підстави. Як наслідок, невиконання рішень №61 та №62 становлять окремі та завершені склади правопорушень, які обумовлюють застосування заходів фінансової відповідальності згідно з приписами пункту 2 частини 4 статті 44 Закону №2735.
39. З приводу невідповідності накладеного штрафу критеріям результативності та пропорційності суд зазначає наступне.
40. Пунктом 17 частини 1 статті 5 Закону №2735 встановлено, що результативність та пропорційність відповідальності суб'єктів господарювання за порушення вимог зазначеного Закону, Закону України "Про загальну безпечність нехарчової продукції" та інших встановлених вимог, її спрямованість на попередження вчинення суб'єктами господарювання порушень, а також можливість посилення санкцій у разі повторного вчинення суб'єктом господарювання того самого порушення є основними принципами ринкового нагляду і контролю продукції.
41. З обставин справи вбачається, що правовою підставою для застосування фінансових санкцій до позивача слугував пункт 2 частини 4 статті 44 Закону №2735, згідно з яким невиконання або неповне виконання рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, визначених статтею 29 зазначеного Закону, крім усунення формальної невідповідності, передбаченої частиною третьою статті 29 зазначеного Закону, - тягне відповідальність у розмірі шести тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для осіб, які ввели продукцію в обіг або відповідно до зазначеного Закону вважаються такими, що ввели продукцію в обіг, та у розмірі чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для розповсюджувачів.
42. Суд виходить з того, що визначення точної суми штрафу належить до дискреційних повноважень відповідача. Разом з цим, адміністративний суд управі проаналізувати прийняте рішення з точки зору співмірності та пропорційності обставин вчиненого порушення покладеним на позивача негативних наслідків. Додатково суд звертає увагу на те, що стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами ЄСПЛ сформував позицію, згідно з якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.
43. Суд при розгляді справи враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20.02.2020 у справі №2040/7713/18.
44. Із урахуванням викладеного суд звертає увагу, що спірними постановами відповідач застосував до позивача штраф у розмірі чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто у максимально допустимому розмірі, визначеному санкцією статті, проте будь-яких мотивів такого рішення не навів. Відповідач фактично самоусунувся від аналізу індивідуального ступеня тяжкості інкримінованого порушення, не врахував жодних характеризуючих позивача відомостей чи будь-яких інших обставин, які мають істотне значення при визначенні конкретної суми штрафних санкцій, а також не врахував причини невиконання рішень №62 та 61 від 25.02.2021.
45. Таким чином, суд погоджується із доводами представника відповідача щодо невідповідності застосованого виду юридичної відповідальності відносно позивача результативності та пропорційності як принципам ринкового нагляду і контролю продукції.
46. Щодо не надіслання відповідачем проектів рішень №№60, 61 та 62 від 25.02.2021 суд зауважує, що, необхідність аналізу правомірності прийняття рішень №61 та №62 від 25.02.2021 зумовлена тим, що їх невиконання слугувало підставою для винесення оскаржуваних постанов.
47. Відповідно до частини 11 статті 33 Закону №2735 до прийняття рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів орган ринкового нагляду надає (надсилає) суб'єкту господарювання, щодо якого передбачається прийняти рішення, проект відповідного рішення з пропозицією надати в письмовій формі свої пояснення, заперечення до проекту рішення, інформацію про вжиття ним заходів, спрямованих на запобігання або уникнення ризиків суспільним інтересам, усунення невідповідності продукції, що є предметом проекту рішення, встановленим вимогам.
48. Згідно з частиною 12 статті 33 Закону №2735 суб'єкт господарювання, якого стосується проект рішення, має право надати (надіслати) органу ринкового нагляду свої пояснення, заперечення та/або інформацію до проекту такого рішення протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту. Цей строк може бути продовжено органом ринкового нагляду за обґрунтованим клопотанням відповідного суб'єкта господарювання.
49. До своїх пояснень, заперечень та/або інформації суб'єкт господарювання може додавати документи чи їх копії, що обґрунтовують його позицію та підтверджують наведені ним дані (частина 13 статті 33 Закону №2735).
50. У відповідності до положень частини 14 згаданої статті Закону №2735 пояснення, заперечення та інформація до проекту рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, надані (надіслані) суб'єктом господарювання, підлягають обов'язковому розгляду органом ринкового нагляду та зберігаються в органі ринкового нагляду.
51. Системний аналіз зазначених положень дозволяє стверджувати, що надіслання проектів рішень про застосування обмежувальних (корегувальних) заходів є процедурним елементом державного ринкового нагляду і контролю нехарчової продукції. При цьому аналізованим законодавством імперативно встановлено обов'язок контролюючого органу надсилати проекти рішень про застосування обмежувальних (корегувальних) заходів. Названий обов'язок відповідача кореспондує праву об'єкта перевірки надавати пояснення з приводу застосування обмежувальних заходів. Суд акцентує увагу на тому, що Закон №2735 не передбачає можливості відповідача відступати від положень таких приписів. Суд відхиляє доводи представника відповідача про надіслання рішень №№60-62 від 25.02.2021 позивачу, оскільки приписи частин 11-14 статті 33 Закону №2735 стосуються саме попереднього надіслання проектів рішення. Окрім цього, надіслання самих рішень не звільняє відповідача від обов'язку попереднього надіслання їх проектів. Доказів, які б підтверджували факт попереднього надіслання позивачу проектів рішення, відповідач не подав.
52. Додатково суд звертає увагу, що дефекти процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act) порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
53. Позиція суду узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23.04.2020 у справі 813/1790/18.
54. Критерій щодо ухвалення адміністративного акта з урахуванням права особи на участь у процесі його прийняття випливає з принципу гласності прийняття рішень. Відповідний дисциплінарний орган зобов'язаний застосовувати цей критерій у процесі прийняття рішення, особливо, якщо воно матиме несприятливі наслідки для особи. Особа, щодо якої приймається рішення, має право бути вислуханою, наводити доводи та докази на їх підтвердження.
55. З огляду на вказане, суд констатує, що бездіяльність відповідача, яка полягала у не надісланні проектів рішень №61 та 62 від 25.02.2021 є протиправною.
56. Щодо твердження представника позивача про те, що він є лише розповсюджувачем продукції, а тому не може нести відповідальність за невиконання будь-яких дій її виробником суд зазначає таке.
57. Частиною 2 статті 1 Закону №2735 закріплено положення, у відповідності до якого термін «розповсюджувач» вживається у розумінні Закону України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» №124-VIII від 15.01.2015 у редакції спірних правовідносин (далі - Закон №124).
58. Названою нормою дефіновано, що розповсюджувачем є відмінна від виробника або імпортеру, фізична чи юридична особа в ланцюгу постачання продукції, яка надає продукцію на ринку.
59. Вимоги до безпечності іграшок та їх обігу на території України встановлено Регламентом №151. При цьому обов'язки розповсюджувачів продукції закріплено пунктами 26-30 названого акта.
60. Згідно з пунктом 27 Регламенту №151 перед наданням іграшки на ринок розповсюджувачі перевіряють наявність на іграшці знака відповідності технічним регламентам, необхідних документів, інструкцій з експлуатації та інформації щодо безпечності, що складені згідно з вимогами закону про порядок застосування мов, та виконання виробником та імпортером вимог, визначених у пунктах 9, 10 і 19 цього Технічного регламенту.
61. Якщо розповсюджувач вважає або має підстави вважати, що іграшка не відповідає суттєвим вимогам, визначеним у пунктах 33-35 цього Технічного регламенту і додатку 2, він не надає таку іграшку на ринок України до приведення її у відповідність з такими вимогами. Крім того, якщо зазначена іграшка становить ризик, розповсюджувач повідомляє про це виробнику або імпортеру, а також відповідному органу державного ринкового нагляду.
62. Так, цитований пункт детермінує варіанти допустимої поведінки розповсюджувача продукції перед її наданням на ринок України. Аналіз наведеного припису дозволяє стверджувати, що розповсюджувач повинен здійснити перевірку відповідності іграшки законодавчо встановленим вимоги щодо її безпечності. У подальшому за умови відповідності продукції вимогам щодо її безпечності розповсюджувач випускає продукцію (іграшку) на ринок України. Натомість у випадку з'ясування факту дефектності продукції в аспекті вимог її безпечності розповсюджувач не надає таку продукцію на ринок України.
63. Введення іграшок в обіг здійснюється за умови їх відповідності встановленим суттєвим вимогам щодо безпечності, а саме загальним вимогам щодо безпечності, визначеним у пункті 34 цього Технічного регламенту, та особливим вимогам щодо безпечності, які їх стосуються і наведені в додатку 2 (пункт 33 Регламенту №151).
64. За змістом пункту 34 Регламенту №151 іграшки, у тому числі хімічні речовини, які вони містять, не повинні загрожувати безпеці чи здоров'ю користувачів або третіх осіб, коли вони використовуються за призначенням або з урахуванням передбачуваної поведінки дітей. Можливості дітей та осіб, які наглядають за ними, повинні враховуватися, зокрема, у разі, коли іграшки призначені для використання дітьми віком до 36 місяців або інших визначених вікових груп. Маркування, нанесене відповідно до пункту 37 цього Технічного регламенту, та інструкції з експлуатації, які супроводжують іграшку, повинні звертати увагу користувачів або осіб, які наглядають за ними, на небезпеку та ризики заподіяння шкоди під час використання іграшки та шляхи їх уникнення.
65. У свою чергу пунктом 37 цього Регламенту персоніфіковано, що виробник повинен наносити чітко видимі, розбірливі, зрозумілі та точні попередження на іграшку, прикріплений до неї ярлик (етикетку) або пакування та у разі потреби зазначати попередження в інструкціях з експлуатації, які супроводжують іграшку. Маленькі іграшки, які продаються без упаковки, повинні мати відповідні попередження, прикріплені до них.
66. Таким чином, маркування попереджень щодо безпечності продукції мають не формальний, а істотний характер та підлягають перевірці розповсюджувачем перед наданням продукції на ринок України.
67. Між тим, суд шляхом буквального тлумачення цитованого вище пункту 37 висновує, що обов'язок нанесення маркувань та попереджень про іграшку покладається на виробника. Випадки, в яких обов'язки виробників покладаються на імпортерів і розповсюджувачів персоніфіковано пунктом 31 Регламенту №151, за змістом якого у разі коли імпортер або розповсюджувач вводить іграшку в обіг під своїм найменуванням чи торговельною маркою (знаком для товарів і послуг) або модифікує вже введену в обіг іграшку таким чином, що це може вплинути на її відповідність визначеним вимогам, він вважається виробником для цілей цього Технічного регламенту та повинен виконувати обов'язки виробника, визначені у пунктах 5-13 цього Технічного регламенту.
68. Виробники під час введення іграшки в обіг повинні забезпечити, щоб іграшка була розроблена та виготовлена відповідно до суттєвих вимог щодо безпечності, визначених у пунктах 33-35 цього Технічного регламенту та додатку 2 (пункт 5 Регламенту №151).
69. Таким чином, обов'язки виробника, у тому числі й щодо нанесення маркувань про безпечність продукції та попереджень про іграшку, покладаються на розповсюджувача за умови випуску продукції під свої торговельною маркою або здійснення модифікації такої продукції. На переконання суду, положення, закріплене пунктом 31 Регламенту №151 перерозподіляє обсяг обов'язків за умови наявності конкретних підстав, перелік яких є вичерпним та поширювальному тлумаченню не підлягає.
70. Водночас у вимірі спірних правовідносин підстав вважати, що обов'язки виробника перейшли до позивача як розповсюджувача продукції відсутні. Відтак суд погоджується із представником позивача, що він є неналежним суб'єктом відповідальності за недотримання вимог пункту 37 Регламенту №151. Суд відхиляє доводи представника відповідача про визначення способу виконання рішень №61 та №62 таким чином, що вони поширюються і на позивача, оскільки реалізація контролюючим органом своїх повноважень не може заміняти правове регулювання.
71. Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
72. Суд бере до уваги позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A.303-A; пункт 29).
73. Із урахуванням викладеного, суд вважає, що дослідження аргументу позивача про те, що іграшка «Зайка в шортах» не повинна містити зображення, визначене додатком 5 Регламенту №151, зважаючи на те, що така призначена для дітей віком від 36 місяців не впливає на правомірність оскаржуваних рішень, оскільки, як встановлено судом, у позивача у будь-якому разі не було обов'язку наносити зображення, визначене додатком 5 Регламенту №151.
74. З огляду на встановлені обставини, суд висновує, що оскаржені постанови є протиправними та підлягають скасуванню.
75. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
76. Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
77. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
78. Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
79. Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
80. Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне. Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
81. Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
82. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
83. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
84. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
85. Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
86. Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
87. Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
88. Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
89. Згідно з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
90. Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
91. При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
92. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
93. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
94. Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
95. Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
96. Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.
97. Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
98. Суд встановив, що між позивачем (клієнт) та адвокатським об'єднанням «Ловейлс» укладено договір про надання правової допомоги №АО/С-21/75 від 15.02.2021, згідно з умовами якого виконавець зобов'язується надати клієнту правову допомогу на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
99. Згідно з актом наданої правової допомоги від 15.02.2021 виконавець в інтересах клієнта виконав такі зобов'язання:
- підготовка позову - 2 год (9843 грн.);
- участь в судових засіданнях (5000 грн.).
100. Згідно з платіжним дорученням №0002349838 від 23.09.2021 вбачається, що позивач здійснив оплату за договором про надання професійної правничої допомоги в розмірі 14834,00 грн.
101. У частині 6 статті 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
102. Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
103. На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд зазначає, що позивачем не долучено будь-яких матеріалів на підтвердження вартості оплати адвоката за одиницю часу, що унеможливлює визначення співмірності та пропорційності вартості наданих послуг часу їх надання.
104. Більше того, суд враховує, що у справі було лише 4 судові засідання (06.10.2021; 04.08.2021; 15.09.2021 та 21.10.2021), одне з яких, а саме - за 04.08.2021 не відбулося, зокрема, через неявку представника позивача. Суд наголошує, що відшкодування адвокатських витрат не повинно бути інструментом зловживання та використовуватися з метою особисто збагачення.
105. Крім того, суд зауважує, що справа, яка розглядається, не потребує збору та дослідження значних обсягів доказового матеріалу. Правове регулювання спірних правовідносин не викликає проблем у правозастосуванні, є зрозумілим та не містить колізій, що ускладнюють його тлумачення. Окрім цього, судова практика у цій категорії справ не містить суперечливих висновків, що утруднює розгляд конкретної справи.
106. Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
107. Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд враховує під час вирішення такого питання.
108. Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
109. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
110. Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню на підставі заперечень відповідача та у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
111. Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 14843,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
112. Відтак, з огляду на складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 7000,00 грн.
113. За таких обставин, суд дійшов висновку, що за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7000,00 грн.
114. Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, враховуючи положення статті 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 4540 грн.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд
1. позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати постанови Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про накладення штрафу від 18.06.2021 №24 та від 18.06.2021 №25.
3. Стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області код ЄДРПОУ 40342996, місцезнаходження: 65042, м.Одеса, вул.Пересипська, 7а за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОККО-ДРАЙВ» код ЄДРПОУ 20122395, місцезнаходження: 81660, Львівська область, Сколівський район, смт Славське, вул.Івана Франка, 14а судовий збір в розмірі 4540,00грн.
4. Стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області код ЄДРПОУ 40342996, місцезнаходження: 65042, м.Одеса, вул.Пересипська, 7а за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОККО-ДРАЙВ» код ЄДРПОУ 20122395, місцезнаходження: 81660, Львівська область, Сколівський район, смт Славське, вул.Івана Франка, 14а витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 (сім тисяч) грн.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повне рішення суду складене 28 жовтня 2021 року.
Суддя А.Г. Гулик