справа №380/12267/21
27 жовтня 2021 року місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов'язання вчинити дії
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява заяви ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10, в якій позивач просить:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати подання про повернення позивачу суми помилково (надмірно) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмір 1 % від вартості об'єкта купівлі-продажу, що становить 6552,00 грн. відповідно до квитанції №171 від 23.06.2020.
Ухвалою від 02.08.2021 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі, а також залучив третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача управління Державної казначейської служби України у Франківському районі міста Львова Львівської області (далі - третя особа).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 №400/97-ВР платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Позивач зазначає, що вперше придбала житло та при укладенні договору безпідставно (помилково) сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1% від вартості придбаного нею майна. Позивач вважає, що має право на повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% від вартості квартири у розмірі 6552,00 грн.
25.08.2021 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив. Відзив обґрунтований тим, що відповідач не володіє інформацією щодо прав власності на нерухоме майно, йому не відомо чи придбавають таке житло вперше. Позивач не надала жодних документів, які б підтверджували, що майно придбане вперше. Питання звільнення від сплати збору мало б вирішуватись при нотаріальному оформленні цивільно-правового договору. Також звертає увагу на те, що згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта у власності позивача перебуває квартира у АДРЕСА_2 , яка набута позивачем у власність 31.07.2018. А, отже, вимога позивача щодо повернення суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 6552,00 грн. є безпідставною, оскільки на час укладення даного договору у власності позивача вже була квартира по АДРЕСА_2 .
Третя особа правом на подання пояснень щодо позову або відзиву не скористалася, що не перешкоджає розгляду та вирішенню справи по суті за наявними матеріалами.
Дослідивши та об'єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, суд встановив наступне.
23.06.2020 між позивачем та громадянкою ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 .
Відповідно до абзацу 4 вказаного договору Сторони домовилися, що продаж квартири вчиняється за ціною 655200,00 грн.
Вказаний договір купівлі-продажу квартири від 23.06.2020 року посвідчений державним нотаріусом П'ятої Львівської державної нотаріальної контори Львівського міського нотаріального округу Львівської області Кіріловою Т. М. та підлягає державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Зареєстровано в реєстрі за №3-927.
При укладанні зазначеного договору позивачем до УК у Франківському районі м.Львова (код отримувача - 37965138). було сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна (1% її вартості) в розмірі 6552 грн. 00 коп., що підтверджується копією квитанції від 23.06.2020 №171.
Відповідно до інформаційної довідки №264661066 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, сформованої 06.07.2021, позивач є власником квартири за адресою АДРЕСА_3 .
Зі змісту цієї ж інформаційної довідки вбачається, що позивач є також власником квартири у АДРЕСА_2 , дата державної реєстрації права власності 31.07.2018.
При цьому підставою для державної реєстрації стали акт приймання-передачі б/н, виданий 26.07.2018; довідка №3279 від 06.06.2018; додаток 2від14.03.2016; договір про зміни до договору, серія та номер: 1, виданий 19.07.2017, видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕКО-ДІМ" та ОСОБА_1 ; договір про участь у фонді фінансування будівництва, серія та номер: 169-113-ФФБ-ВЛ.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою від 31.05.2021, в якій просив повернути помилково сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 6552 грн.
За результатами розгляду зазначеної заяви відповідач листом від 10.06.2021 №1300-5604-8/52113 повідомив, що у зв'язку з набранням чинності 26.09.2020 змін, внесених постановою КМУ «Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» №866 від 23.09.2020 долучені до заяви документи не підтверджують факту придбавання нерухомого майна вперше, тому підстави для формування подання про повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів відсутні.
Виходячи з наявності підстав для повернення помилково сплаченого до бюджету збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.
Відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" платниками збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ, організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Згідно з пунктом 8 статті 2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" об'єктом оподаткування для платників збору, визначених у пункті 9 статті 1 вказаного Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Ставки збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для таких суб'єктів встановлюються у розмірі 1 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного у пункті 8 статті 2 вказаного Закону (пункт 10 статті 4 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування").
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 (далі - Порядок №1740).
Суд з'ясував, що договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме - квартири за адресою АДРЕСА_3 укладено 23.06.2020, тому, на переконання суду, релевантною у спірній ситуації є редакція Порядку №1740, яка діяла станом на момент укладення договору, тобто від 04.04.2018. Відтак суд вважає помилковим посилання відповідача на та, що у зв'язку з набранням чинності 26.09.2020 змін, внесених постановою КМУ «Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» №866 від 23.09.2020 долучені позивачем до заяви документи не підтверджують факту придбавання нерухомого майна вперше, тому підстави для формування подання про повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів відсутні.
Згідно з вимогами пункту 15-1 Порядку №1740 збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обмеження, суб'єктів речових прав, технічні характеристики об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об'єктів нерухомого майна.
Щодо тверджень відповідача про те, що він не володіє інформацією щодо прав власності на нерухоме майно, йому не відомо чи придбавають таке житло вперше, суд зазначає наступне.
У постанові від 21.08.2018 при розгляді у касаційному порядку справи №819/657/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що в Україні відсутній механізми перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість. Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміну "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше. Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у ПФУ права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
Верховний Суд зазначив, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Верховний Суд врахував правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovdandPine v. The Czech Republic), "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), "Трго проти Хорватії" (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу "належного урядування", згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Отже, посилання на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачам в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, є необґрунтованими.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 21.08.2018 (справа №819/657/17), від 20.03.2018 (справа № 819/1249/17), від 19.06.2018 (справа № 819/1554/16).
Разом з тим, як встановлено судом шляхом дослідження інформаційної довідки №264661066 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, сформованої 06.07.2021, позивач є власником квартири за адресою АДРЕСА_2 , дата державної реєстрації права власності 31.07.2018.
При цьому підставою для державної реєстрації стали акт приймання-передачі б/н, виданий 26.07.2018; довідка №3279 від 06.06.2018; додаток від14.03.2016; договір про зміни до договору, серія та номер: 1, виданий 19.07.2017, видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕКО-ДІМ" та ОСОБА_1 ; договір про участь у фонді фінансування будівництва, серія та номер: 169-113-ФФБ-ВЛ.
Загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами, а також правові засади та особливості випуску, розміщення та обліку сертифікатів фондів операцій з нерухомістю визначаються Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» №978-VI від 19.06.2003 в редакції спірних правовідносин (далі - Закон №978).
Відповідно до статті 2 цього Закону договір управління майном - договір, за яким установник управління передає управителю у довірчу власність майно з метою досягнення визначених ним цілей та встановлює обмеження щодо окремих дій управителя з управління цим майном. За цим Законом договором управління майном для фонду фінансування будівництва (далі - ФФБ) є договір про участь у ФФБ, а для фонду операцій з нерухомістю (далі - ФОН) та системи ФОН-ФФБ - договір про придбання сертифікатів ФОН.
Своєю чергою, управитель - фінансова установа, яка від свого імені діє в інтересах установників управління майном і здійснює управління залученими коштами згідно із законодавством, Правилами фонду та відповідає вимогам, встановленим цим Законом
Із урахуванням викладеного вбачається, що позивачем укладався договір управління майном, згідно з яким позивач був установником управління.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що суть управління інвестованими коштами в процесі будівництва житла полягає в отриманні інвестором (установником управління) позитивного ефекту (блага) у вигляді вимірного об'єкта будівництва, передбаченого договором, а не повернення йому такої самої кількості грошових коштів. Особливість відносин між інвестором і управителем ФФБ полягає в тому, що останній надає фактичні та юридичні послуги, наслідком яких є набуття інвестором у власність житла. Це прямо визначено в законі, який передбачає, що за договором управління майном у сфері будівництва житла відбувається управління залученими грошовими коштами, за рахунок яких власне і формується ФФБ житла.
Зважаючи на юридичну природу договору про участь у ФФБ, суд констатує про наявність в установника управління майнових прав на об'єкти, що будуть збудовані.
Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.
Майнові права на нерухомість - об'єкт будівництва (інвестування) не вважаються речовими правами на чуже майно, оскільки об'єктом цих прав є не чуже майно, а також не вважаються правом власності, оскільки об'єкт будівництва (інвестування) ще не існує на в натурі, а тому не може існувати й право власності на нього.
Майнове право, що є предметом договору про участь у ФФБ - це обумовлене право набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.
Майновими визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.
Тобто майнові права є одним із способів набуття права власності на нерухоме майно та спрямовані на виникнення права власності на майно.
Враховуючи, що позивач до укладення договору купівлі-продажу від 23.06.2020 набув право власності на нерухоме майно 31.07.2018, визначена Порядком №1740 пільга щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на позивача не поширюється.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 КАС України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повне рішення суду складене 27 жовтня 2021 року.
Суддя А.Г. Гулик