21 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 675/253/17
Провадження № 13-186зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15
розглянула заяву засудженого ОСОБА_16 про перегляд судових рішень за виключними обставинами і
Вироком Апеляційного суду Одеської області від 13 квітня 2005 року, залишеним без зміни 5 липня 2005 року Верховним Судом України, ОСОБА_16 було засуджено за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 187, пунктами 1, 6 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Засуджений ОСОБА_16 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) з заявою про перегляд за виключними обставинами ухвали Ізяславського районного суду Хмельницької області від 24 лютого 2017 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання засудженого про умовно-дострокове звільнення та заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Це рішення Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою від 18 квітня 2017 року залишив без змін.
Посилаючись на встановлення Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 1 квітня 2021 року в справі «Фарзієв та інші проти України» (заява № 63747/14 та 23 інших, у тому числі ОСОБА_16 ) порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), заявник доводить неправомірність відмови йому в умовно-достроковому звільненні та вважає, що для відновлення порушеного права необхідно скасувати оскаржені ухвали та розглянути його клопотання.
Велика Палата, перевіривши подану заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею належить відмовити з огляду на таке.
ЄСПЛ у рішенні «Фарзієв та інші проти України», констатуючи порушення ст. 3 Конвенції стосовно довічного ув'язнення без перспективи звільнення, зазначив, що Конвенція не забороняє застосування цього виду покарання до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів, таких як убивство. Однак у європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув'язнених; первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для додержання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув'язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув'язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація. При цьому ЄСПЛ постановив, що факт визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
У рішенні міжнародної судової установи, на яке ОСОБА_16 посилається як на підставу для перегляду, ЄСПЛ указав на системну проблему в українському законодавстві, що належить подолати заходами загального характеру - шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини, а саме шляхом запровадження в Україні процедур, котрі би на законодавчому рівні забезпечували у перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.
Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, у тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Застосовані у справі ОСОБА_16 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що не було додержано такого права заявника, яке наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до порушення Конвенції. У таких випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.
Рішення ЄСПЛ, ухвалене на користь ОСОБА_16 та 23 інших осіб, не містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо заявника порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінальної справи, які й надалі зумовлюють шкідливі наслідки і не можуть бути усунуті іншим способом, як під час повторного розгляду справи.
З урахуванням наведеного відсутні правові підстави для відкриття провадження за заявою ОСОБА_16 про перегляд оскаржених ухвал за виключними обставинами у зв'язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Керуючись статтями 459, 463, 464 КПК, Велика Палата Верховного Суду
Відмовити у відкритті провадження за заявою ОСОБА_16 про перегляд за виключними обставинами на підставі пункту 2 частини 3 статті 459 КПК ухвал Ізяславського районного суду Хмельницької області від 24 лютого 2017 року та Апеляційного суду Хмельницької області від 18 квітня 2017 року.
Заяву ОСОБА_16 з усіма доданими матеріалами повернути заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідачОСОБА_1
Судді:ОСОБА_2 ОСОБА_9
ОСОБА_3 ОСОБА_10
ОСОБА_4 ОСОБА_11
ОСОБА_5 ОСОБА_12
ОСОБА_6 ОСОБА_13
ОСОБА_7 ОСОБА_14
ОСОБА_8 ОСОБА_15