Ухвала
Іменем України
26 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 174/36/20
провадження № 51 - 3192 ск 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 7 грудня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 19040000000911, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого у АДРЕСА_1 ,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 7 грудня 2020 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишено без змін у виді тримання під вартою, а початок строку відбування покарання визначено рахувати з дня затримання, а саме з 10 листопада 2019 року.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він 9 листопада 2019 року, біля 21:20, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним легковим автомобілем марки «OPEL VECTRA», д.н.з. НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 12 вересня 2003 року належить ОСОБА_5 , рухаючись зі швидкістю не менш як 73-76 км/год по вул. Промислова з боку вул. Гагаріна у напрямку вул. Привокзальна, що в м. Вільногірськ Дніпропетровської області, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечної швидкості руху свого транспортного засобу, внаслідок чого втратив контроль над його керуванням і в стані бокового заносу, перетнувши зустрічну смугу руху, виїхав за межі проїзної частини дороги ліворуч, де правою боковою частиною здійснив наїзд на задню частину автомобіля марки «IVECO 3510», д.н.з. НОМЕР_3 , що перебував у нерухомому стані, після чого покинув місце дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).
У результаті порушення ОСОБА_4 вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України) сталася ДТП, внаслідок якої пасажир автомобіля марки «OPEL VECTRA», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_6 , яка знаходилася на передньому пасажирському сидінні справа, отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2021 рокувирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, зазначаючи про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого просить ухвалу Дніпровського апеляційного суду скасувати, та призначити новий судовий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Аргументуючи свою позицію зазначає, що висновок суду про вчинення ним кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння ґрунтується на недопустимих доказах, та суперечить показанням допитаних свідків.
Стверджує, що суд, призначив йому надмірно суворе покарання, безпідставно залишив поза увагою наявність пом'якшуючих обставин, які б у своїй сукупності дозволили застосувати до нього положення ст. 69 КК України або ст. 75 КК України.
Крім цього, звертає увагу, що станом на сьогодні у нього значно погіршився стан здоров'я, що позбавляє його можливості надалі перебувати в місцях позбавлення волі через потребу у постійному лікуванні.
Також ОСОБА_4 заявив клопотання про поновлення пропущеного строку касаційного оскарження судових рішень, оскільки у зв'язку з його переведенням із СІЗО до ДУ «Крюковська виправна колонія № 29», він був позбавлений можливості оперативно підтримувати зв'язок зі своїм захисником, дізнався про повернення касаційної скарги останньому через недоліки лише 16 вересня 2021 року, а тому не мав змоги самостійно реалізувати передбачене процесуальним законом право на звернення до Верховного Суду у межах відповідного строку.
Вказана ОСОБА_4 причина пропуску строку касаційного оскарження є поважною, а тому клопотання засудженого про його поновлення підлягає задоволенню.
Мотиви Суду
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги та виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Так, за положеннями ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Частина 1 ст. 412 КПК України визначає, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Засуджений у касаційній скарзі, серед іншого, посилається на неповноту судового розгляду, оскаржує фактичні обставини справи, а також не погоджується із оцінкою доказів, ставить їх під сумнів, втім наведене з огляду на положення як ст. 433, так і ст. 438 КПК України не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції.
Натомість зазначені обставини з достатньою повнотою були досліджені та перевірені судом апеляційної інстанції, який не встановив підстав для скасування чи зміни вироку, навів належні й достатні мотиви і підстави ухвалення рішення, з якими погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Зокрема, суди визнали неспроможними аргументи сторони захисту щодо встановлення факту перебування ОСОБА_4 у стані алкогольного сп'яніння на основі недопустимих доказів.
Так, на підтвердження вказаної обставини стороною обвинувачення було надано ряд документів, які свідчать про те, що після вчинення ДТП ОСОБА_4 було направлено на огляд до Вільногірської ЦМЛ з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до акту такого огляду № 108 від 9 липня 2019 року, у останнього вміст алкоголю у крові склав 1,88 проміле. Крім цього, суд врахував висновки КП «Вільногірська ЦМЛ» і КП «Обласний медичний психіатричний центр з лікування залежностей зі стаціонаром» ДОР, згідно яких також вбачається що засуджений знаходився в стані алкогольного сп'яніння.
Не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду й доводи захисника про те, що обстеження ОСОБА_4 відбувалось із суттєвим порушенням вимог Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також, що акт медичного огляду з метою виявлення алкогольного сп'яніння та відповідні висновки складено до направлення особи на медогляд до внесення відомостей про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР).
Так, суди констатували, що вказані твердження захисника є неспроможними з огляду на те, що відібрання біологічних зразків у ОСОБА_4 було здійснено відповідно до вимог п. 8 розділу І та п. 14 розділу ІІІ вказаної Інструкції, яка передбачає, що у разі ДТП, унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп'яніння учасників цієї пригоди є обов'язковим у відповідних закладах охорони здоров'я і може бути здійснено до внесення відповідних відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
До того ж, суди вмотивовано, на підставі письмових відомостей кримінального провадження, відкинули аргументи сторони захисту про те, що Вільногірська ЦМЛ ДОР не включена до переліку закладів, в яких можна проводити огляд особи на стан алкогольного сп'яніння, у ній відсутня відповідна вимірювальна техніка та обладнання для встановлення таких обставин, а лікар не мав права здійснювати дії по встановленню стану сп'яніння, через не проходження відповідного тематичного удосконалення за спеціальною програмою.
Посилання засудженого на відсутність захисника під час забору матеріалу для встановлення стану алкогольного сп'яніння і, як наслідок, порушення його права на захист, є необґрунтованими та не узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 25 червня 2019 року (справа № 423/1766/16, провадження № 51-1105км19).
У сукупності з наведеним, колегія суддів погоджується із висновками, що факт перебування ОСОБА_4 в стані алкогольного сп'яніння під час вчинення кримінального правопорушення підтверджується належними та допустимими доказами, які були належним чином досліджені та оцінені судом.
Переконливих доводів, які б спростовували вказане засуджений у касаційній скарзі не наводить.
Що стосується аргументів про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого у зв'язку із призначенням надмірно суворого покарання, неврахування пом'якшуючих обставин та незастосування до нього положень ст. 69 КК України чи ст. 75 КК України, слід вказати наступне.
Місцевий суд призначаючи ОСОБА_4 міру покарання, зважив на тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, характер та суспільну небезпеку скоєного, відсутність пом'якшуючих покарання обставин, та наявність обставини, що його обтяжує - вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння, дані про особу винного, який до адміністративної чи кримінальної відповідальності притягується вперше, не працює, має на утриманні неповнолітню дитину, хворіє на хронічне захворювання, а також висновок досудової доповіді.
З огляду на викладені чинники, суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_4 міри примусу у виді позбавлення волі на строк 6 років, яка буде пропорційною наслідкам вчиненого ним діяння та сприятиме досягненню справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи.
Апеляційний суд, оцінюючи правильність призначеного ОСОБА_4 покарання, взяв до уваги обставини, які були враховані районним судом, та дійшов висновку, що апеляційна скарга захисника в цій частині до задоволення не підлягає, а усі суб'єктивні та об'єктивні чинники, про які зазначала сторона захисту, вже були враховані при призначенні покарання, розмір якого знаходиться не у максимальній межі санкції частини статті, що передбачає відповідальність за це кримінальне правопорушення.
Крім цього, колегія суддів вказала, що такі обставини як перебування на утриманні престарілих батьків, перебування у шлюбі і наявність сталих сімейних зв'язків не є тими чинниками, які знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а тому й підстави для застосування у даному кримінальному провадженні положень ст. 69 КК України і ст. 75 КК України відсутні.
Враховуючи зазначені дані, Суд погоджується, що призначене ОСОБА_4 покарання, яке слід відбувати з ізоляцією від суспільства, є справедливим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Істотних порушень норм права, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які тягнуть за собою безумовне скасування оскаржуваних судових рішень не встановлено, а відповідні вирок та ухвала відповідають вимогам ст. 370 і 419 КПК України.
Що стосується посилання засудженого ОСОБА_4 на неможливість подальшого відбування покарання у зв'язку із погіршенням стану його здоров'я, то слід вказати, що дане питання згідно до ст. 537, 539 КПК України, за наявності відповідних підстав може бути вирішено місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого він відбуває покарання.
З огляду на наведені у скарзі мотиви та надані до неї копії судових рішень, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд дійшов висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги засудженого немає.
З цих підстав Суд постановив:
Поновити засудженому ОСОБА_4 строк касаційного оскарження.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 7 грудня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2021 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_7 ОСОБА_2 ОСОБА_3