Ухвала
Іменем України
28 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 724/416/21
провадження № 51-4540 ск 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Хотинського районного суду Чернівецької області від 26 травня 2021 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 27 липня 2021 року стосовно нього,
встановив:
За вироком Хотинського районного суду Чернівецької області від 26 травня 2021 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання до покарання за даним вироком суду, невідбутої частини покарання, у вигляді трьох років позбавлення волі, за вироком Хотинського районного суду Чернівецької області від 17 серпня 2020 року, остаточно призначено ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Крім цього, ОСОБА_4 визнано невинуватим за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, в частині викрадення продуктів харчування в обсязі більшому, ніж встановлено судом.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 27 липня 2021 року апеляційну скаргу обвинуваченого залишено без задоволення, а вирок Хотинського районного суду Чернівецької області від 26 травня 2021 року - без змін.
Засуджений, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, зі змісту касаційної скарги просить змінити вирок Хотинського районного суду Чернівецької області від 26 травня 2021 року і ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 27 липня 2021 року та призначити йому менш суворе покарання. Вважає, що судами не в повній мірі враховано мотиви та мету скоєного ним кримінального правопорушення, а також розмір завданої шкоди.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Перевіривши доводи касаційної скарги та копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки суду першої інстанції щодо визнання винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та правильності кваліфікації його дій в касаційному порядку не оспорюються.
Оцінюючи обґрунтованість доводів касаційної скарги засудженого, Суд враховує наступне.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Статті 65-73 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, а також звільнення від покарання та його відбування.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Разом із тим, як уже зазначалось раніше, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к та інші).
У постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, який, при призначенні покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, зокрема, що він раніше неодноразово судимий за умисні корисливі злочини, за місцем проживання характеризується негативно, перебуває з 2006 року на обліку в лікаря-нарколога, має групу інвалідності. Врахував відсутність обставин, які пом'якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України. До обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого, суд відніс вчинення злочину повторно. Також, суд врахував і позицію потерпілої, яка наполягала на призначенні більш суворого покарання, вказавши, що обвинувачений є сусідом її батька похилого віку, зловживає алкогольними напоями та неодноразово викрадав у них речі протягом багатьох років.
Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку не залишив поза увагою посилання засудженого про наявність обставин, що пом'якшують покарання, як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Так, в оскаржуваній ухвалі, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненому визнав частково, впродовж судового розгляду в суді першої інстанції змінював свої показання, не відшкодував шкоду, заподіяну кримінальним правопорушенням, у потерпілої вибачення не просив, а лише формально розкаявся у вчиненому. У зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку, що наведене не може свідчити про наявність щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину та не може бути підставою для пом'якшення призначеного покарання.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції вірно призначив покарання, передбачене санкцією інкримінованої статті КК України, воно відповідає характеру і ступеню суспільної небезпеки вчиненого обвинуваченим, даним, що характеризують його особу і є достатнім та справедливим.
Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив посилання й доводи, викладені засудженим в апеляційній скарзі і, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку суду першої інстанції, вмотивовано відмовив у їх задоволенні, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.
У зв'язку з тим, що в касаційній скарзі засудженого відсутнє таке обґрунтування необхідності пом'якшити йому покарання, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Суд вважає, що призначене засудженому покарання, не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України та відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування.
Отже, касаційна скарга засудженого не містить конкретного обґрунтування невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, яке перешкодило чи могло перешкодити судам першої та апеляційної інстанції ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення ст. 414 КПК України, а відтак й необхідності зміни вироку Хотинського районного суду Чернівецької області від 26 травня 2021 року та ухвали Чернівецького апеляційного суду від 27 липня 2021 року на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК України.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.419 КПК України.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги засудженого та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Хотинського районного суду Чернівецької області від 26 травня 2021 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 27 липня 2021 року стосовно нього відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3