Ухвала
іменем України
28 жовтня 2021 року
м. Київ
справа №747/359/20
провадження №51-4674ск21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
вивчивши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Талалаївського районного суду Чернігівської області від 02 квітня 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 23 червня 2021 року,
встановив:
За вироком Талалаївського районного суду Чернігівської області від 02 квітня 2021 року
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Вирішено питання про запобіжний захід, долю речових доказів і стягнення процесуальних витрат.
Суд першої інстанції встановив, що 03 квітня 2020 року близько 23:00 ОСОБА_4 , шляхом проникнення в приміщення магазину на АДРЕСА_2 та намагався повторно таємно викрасти належне ОСОБА_5 майно загальною вартістю 806, 66 грн, однак з причин, що не залежали від його волі, не вчинив усіх дій для доведення злочину до кінця, так як був помічений сторонніми особами і втік.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 23 червня 2021 року цей вирок залишив без змін.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 просить скасувати вказані судові рішення в зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог вказує про порушення судом першої інстанції статей 321, 345 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), який з власної ініціативи призначив та провів підготовче судове засідання в режимі відеоконференції, не встановивши його особу, не роз'яснивши його процесуальні права, у тому числі право мати захисника, та який не роз'яснив йому порядок проведення засідання в режимі відеоконференції і його право відмовитися від проведення засідання в такому режимі. Також зазначає, що всупереч вимог ст. 314-1 КПК суд першої інстанції не вирішив питання про надання органом пробації досудової доповіді, що, на думку засудженого, потягло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість. Вважає, що суд першої інстанції незаконно визнав потерпілою у кримінальному провадженні дружину потерпілого у справі ОСОБА_5 - ОСОБА_5 . Стверджує, що районний суд не в повній мірі дослідив усі обставини, які пом'якшують та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а тому безпідставно не визнав такими обставинамивідповідно до пунктів 2 та 5 ч. 1 ст. 66 КК вчинення злочину внаслідок збігу тяжких сімейних обставин та відшкодування завданого збитку. Також вказує на порушення судом першої інстанції положень п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК. На думку засудженого, при перегляді вироку суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводів, викладених в його апеляційній скарзі, та не дав цим доводам належної оцінки, і, не навівши жодного обґрунтованого мотиву, безпідставно залишив скаргу без задоволення, а оскаржуваний вирок без змін. Вважає, що оспорювані судові рішення не відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК.
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого, та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним та обґрунтованим є рішення, ухвалене компетентним судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу, тобто кожен доказ оцінюється з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_4 у його вчиненні, кримінально-правова оцінка діяння за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК у касаційній скарзі не оспорюється.
Як убачається із змісту касаційної скарги, засуджений посилається на відсутність в матеріалах кримінального провадження технічного носія інформації, на якому мали бути зафіксовані судові засідання 19 січня та 24 лютого 2021 року в суді першої інстанції, як на істотне порушення цим судом вимог кримінального процесуального закону, що, на його думку, є безумовною підставою для скасування вироку відповідно до вимог п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК
Статтею 412 КПК законодавець визначив невід'ємною властивістю поняття «істотність порушення вимог кримінального процесу» його здатність перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Тобто під істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, що можуть тягнути за собою зміну або скасування судового рішення вказана норма розуміє не будь які порушення, а лише ті, що перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Отже, аналізуючи цю норму закону, необхідно з'ясувати як саме неповне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів вплинуло на законність прийнятого судом рішення.
Однак засуджений, посилаючись на відсутність у матеріалах кримінального провадження вказаного технічного носія інформації в суді першої інстанції не вказує яким чином ця обставина вплинула на законність оскаржуваного вироку, а тому таких істотних порушень, які би могли вплинути на законність цього рішення колегія суддів тут не вбачає.
Крім того, у касаційній скарзі засуджений вказує на порушення місцевим судом положень ст. 314-1 КПК у зв'язку з тим, що не вирішувалося питання про надання органом пробації досудової доповіді.
Згідно з п. 6 ч. З ст. 314 КПК у підготовчому судовому засіданні суд має право постановити ухвалу, якою доручити представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь.
Частиною 5 ст. 314 КПК передбачено, що у підготовчому судовому засіданні суд у випадках, передбачених цим Кодексом, за власною ініціативою або за клопотанням обвинуваченого, його захисника чи законного представника, чи за клопотанням прокурора і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини вирішує питання щодо складання досудової доповіді, про що постановляє ухвалу із зазначенням строку підготовки такої доповіді.
Відповідно до ч. 2 ст. 314-1 КПК досудова доповідь складається щодо особи, обвинуваченої у вчиненні нетяжкого або тяжкого злочину, нижня межа санкції якого не перевищує п'яти років позбавлення волі.
Отже вирішення питання про складання досудової доповіді є правом суду, яке обмежується винятковими випадками, коли складання такої доповіді є обов'язковим. Проте в цьому кримінальному провадженні складання досудової доповіді щодо ОСОБА_4 не було обов'язковим.
Наведені засудженим у касаційній скарзі доводи про порушення судом першої інстанції його процесуальних прав, оскільки цей суд з власної ініціативи призначив та провів підготовче судове засідання в режимі відеоконференції, під час чого не встановив його особу, не роз'яснив його прав, у тому числі право мати захисника, а також не роз'яснив йому порядок проведення засідання в режимі відеоконференції та право відмовитися від проведення засідання в такому режимі, є аналогічними тим, що були викладені ним в апеляційній скарзі, на які апеляційний суд дав обґрунтовані відповіді у своємурішенні.
Відхиляючи ці доводи засудженого апеляційний суд у своєму рішенні послався на матеріали кримінального провадження, з яких вбачалося, що після отримання судом першої інстанції 21 вересня 2021 року обвинувального акту, цей суд постановив ухвалу з посиланням на положення ч. 2 ст. 336 КПК про проведення підготовчого судового засідання в режимі відеоконференції з Чернігівським слідчим ізолятором, мотивуючи таке рішення запровадженням карантинних обмежень, що стало підставою для рекомендації судам Чернігівської області по можливості обмежити їх відвідування учасниками судових проваджень з метою запобігання поширенню коронавірусу. Отримавши повідомлення про призначення підготовчого судового засідання ОСОБА_4 не був позбавлений можливості звернутися з заявою про розгляд справи за його безпосередньою участю, однак таким правом не скористався. Зважаючи на ці обставини суд апеляційної інстанції встановив, що право засудженого брати безпосередню участь у судовому засіданні в цьому випадку порушено не було.
Також суд апеляційної інстанції в своєму рішенні вказав, що під час підготовчого засідання суд роз'яснив ОСОБА_4 його право на подачу клопотань, яким він не скористався, та на питання головуючого повідомив, що копію обвинувального акта отримав, з ним ознайомлений і вину визнав повністю, а тому погодився на розгляд справи у порядку ст. 349 КПК.
У частині доводів засудженого про порушення права на захист апеляційний суд вказав, що під час досудового розслідування останньому неодноразово роз'яснювалося його право на правову допомогу, яким він не скористався. При цьому для отримання правової допомоги у кримінальному провадженні останній мав можливість самостійно звернутися до центру безоплатної правової вторинної допомоги. При першому бажанні ОСОБА_4 мати захисника, суд забезпечив йому таке право, викликавши захисника ОСОБА_6 , який брав участь у розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій.
З приводу доводів засудженого про незаконне визнання судом першої інстанції потерпілою дружину потерпілого ОСОБА_5 - ОСОБА_7 апеляційний суд зазначив, що вказана обставина не свідчить про порушення прав ОСОБА_4 , оскільки в ході судового розгляду провадження потерпілий ОСОБА_5 помер, а тому його дружина ОСОБА_7 , яка є спадкоємицею першої черги та наділена правом спадкування, у тому числі й щодо прав померлого чоловіка ОСОБА_5 , обґрунтовано була визнана районним судом потерпілою у цьому провадженні. Окрім цього, її позиція в суді нічим не відрізнялася від позиції її померлого чоловіка ОСОБА_5 , і остання не заявляла жодних претензій ні матеріального, ні морального характеру до засудженого.
Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_4 про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування положень ст. 69 КК, колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
Згідно зі ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину з урахуванням особи винного суд може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі.
Як убачається з наданих до касаційної скарги копій судових рішень, районний суд, обґрунтовуючи свій висновок у вироку щодо виду та розміру покарання, яке підлягало призначенню ОСОБА_4 згідно з вимогами ст. 65 КК, разом із ступенем тяжкості вчиненого злочину, яке за класифікацією ст. 12 КК відноситься до тяжкого злочину, також урахував й дані про особу засудженого, який по місцю проживання характеризується позитивно, раніше судимий, на той час мав не зняту та не погашену судимість, є інвалідом 3-ї групи, і має неповнолітню дитину, факту перебування якої на його утриманні під час судового розгляду встановлено не було, та аліментів на утримання якої він не сплачував.
Обставиною, яка пом'якшує покарання, суд визнав його щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, що обтяжують покарання, суд не встановив.
Відхиляючи ці доводи засудженого апеляційний суд в ухвалі вказав, що відсутність негативних характеристик, наявність вищої освіти та утримання неповнолітнього сина не можуть бути розцінені судом як обставини, що зменшують ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину та не можуть бути підставами для застосування до нього положень ст. 69 КК.
При цьому апеляційний суд також прийняв до уваги і періодичність вчинення засудженим кримінальних правопорушень проти чужого майна, що свідчить про його стійку протиправну поведінку та підвищену небезпеку для суспільства.
Водночас, погодившись із судом першої інстанції, апеляційний суд урахував і той факт, що ОСОБА_4 тяжко хворіє та потребує систематичного лікування, що, проте, не завадило йому вчинити злочин.
Відмовляючи в задоволенні вимог засудженого про визнання обставиною, що пом'якшує покарання відшкодування завданого збитку потерпілому, апеляційний суд в ухвалі слушно вказав на те, що вказане майно було повернуто лише завдяки тому, що дії ОСОБА_4 були помічені сином потерпілого, а самого засудженого затримано на місці злочину.
Як убачається зі змісту вироку, з висновками у якому погодився і суд апеляційної інстанції, при розгляді справи місцевим були встановлені лише обставини, які пом'якшують покарання і є підставою для призначення такого засудженому у мінімальних межах, визначених нормою закону за скоєний злочин, та не встановлено обставин, передбачених ст. 69 КК, які б істотно знижували тяжкість вчиненого злочину.
З урахуванням цього, суд першої інстанції визначив ОСОБА_4 покарання з дотриманням приписів статей 50, 65 КК, яке відповідає його загальним засадам та меті.
Вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно обгрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК.
Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів законність оскаржуваних судових рішень та вмотивованість їх висновків з питань істотного порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність засуджений ОСОБА_4 у касаційній скарзі не навів, і таких даних зі змісту судових рішень не вбачається.
З огляду на викладене, касаційна скарга засудженого та додані до неї матеріали не дають підстав для її задоволення,а тому колегія суддів вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
Враховуючи наведене, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, ст. 441 КПК, Верховний Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Талалаївського районного суду Чернігівської області від 02 квітня 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 23 червня 2021 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3