Ухвала
іменем України
28 жовтня 2021 року
м. Київ
справа №760/12040/15-к
провадження №51-5007ск21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 19 липня 2021 року відносно засудженої ОСОБА_5 ,
встановив:
За вирокомСолом'янського районного суду м. Києва від 12 березня 2021 року,
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Дністровська Слободзейського району Республіки Молдови та жительки м. Києва, визнано винуватою та засуджено за ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК) - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК.
Суд першої інстанції встановив, що 9 квітня 2014 року близько 13:10, перебуваючи у приміщенні торгівельної зали магазину «АТБ» на бул. Івана Лепсе, 79 в м Києві повторно ОСОБА_5 відкрито викрала чуже майно, чим завдала матеріальної шкоди ТОВ «АТБ- МАРКЕТ» на 189, 30 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 липня 2021 року вирок районного суду залишено без змін.
У касаційній скарзі прокурор просить на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. За твердженням прокурора, суд апеляційної інстанції не врахував повною мірою ступеня тяжкості вчиненого діяння і всіх даних про особу винної і, не вмотивувавши належним чином свого рішення, необґрунтовано погодився з рішенням місцевого суду про призначення покарання засудженій ОСОБА_5 із застосуванням положень ст. 75 КК, що потягло за собою невиправдану м'якість заходу примусу. Вважає, що оспорювана ухвала не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Розглянувши касаційну скаргу, дослідивши надані до неї копії судових рішень, перевіривши наведені доводи, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті провадження слід відмовити на таких підставах.
Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_5 у його вчиненні, кримінально-правова оцінка діянь за ч. 2 ст. 186 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, прокурор, вказуючи на істотні порушення апеляційною інстанцією вимог кримінального процесуального закону, не зазначає яких саме порушень, з огляду на положення ст. 412 КПК, було допущено цим судом, та які перешкодили чи могли перешкодити цьому суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, що є підставами для його скасування відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 вказаного Кодексу.
Фактично суть доводів касаційної скарги зводиться до незгоди прокурора із висновком суду про можливість виправлення засудженої без відбування покарання при умові застосування до неї положень ст. 75 КК.
Однак ці доводи не можна визнати прийнятними.
Відповідно до визначених кримінальним законом загальних засад призначення покарання значення заходу примусу для досягнення його мети (ст. 50 КК) визначається не лише його суворістю, а й справедливістю.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного і обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром воно повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
Як випливає із положень ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження, виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства.
З наданої до касаційної скарги копії ухвали апеляційного суду вбачається, що аналогічні за змістом доводи скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через м'якість були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, переглядаючи кримінальне провадження, ретельно їх перевірив та надав на них вичерпну відповідь, належним чином вмотивувавши своє рішення з наведенням докладних мотивів, з яких його апеляційну скаргу було залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Зокрема, апеляційний суд, переглянувши вирок районного суду, дійшов висновку про додержання цим судом вимог статей 50 та 65 КК при призначенні покарання ОСОБА_5 , яке є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів, а також правильність застосування до неї судом положень ст. 75 КК, і, не вбачаючи підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора, відмовив у її задоволенні.
При цьому апеляційний суд, погодившись із висновком суду першої інстанції про обрану ним міру покарання засудженій ОСОБА_5 у межах санкції ч. 2 ст. 186 КК,урахував, окрім ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, і особу останньої, яка раніше судима за вчинення аналогічних правопорушень, судимість не знята і не погашена в установленому законом порядку, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце реєстрації та проживання, де характеризується добре, на утриманні має матір пенсійного віку.
Крім того, цим судом було враховано обставину, що пом'якшує покарання засудженій- щире каяття, а також обставину, що його обтяжує, - рецидив злочину.
Окрім того, апеляційний суд взяв до уваги й конкретні обставини справи, час скоєння злочину та вартість викраденого майна, а також ставлення самої засудженого до вчиненого, яка свою вину визнала повністю, щиро розкаялася та під час досудового розслідування активно сприяла у розкритті злочину.
Водночас, апеляційний суд у своєму рішенні слушно зауважив, що ОСОБА_5 під час апеляційного розгляду також визнала вину у вчиненому, висловлювала жаль з приводу вчиненого нею злочину, а також повідомила, що змінила свій спосіб життя, займається волонтерською діяльністю, працює в компанії «Нова Пошта» та проживає з хлопцем.
При цьому апеляційний суд, погоджуючись із висновком суду першої інстанції про можливість виправлення ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства, зазначив в оскаржуваній ухвалі про те, що остання, звільнившись з місць позбавлення волі 20 січня 2020 року, не офіційно працює, протягом часу будь-яких правопорушень не вчиняла, на час апеляційного розгляду є волонтером громадської організації клубу «Еней» з 5 вересня 2020 року, згідно характеристики голови правління цього клуб остання безпосередньо бере участь у роботі та житті цієї громадської організації в якості волонтерки та помічниці фахівця з соціальної роботи у програмі «Профілактика ВІЛ/СНІДу та туберкульозу у м. Києві на 2020-2021 роки» серед споживачів ін'єкційних наркотиків, бездомних та колишніх ув'язнених. За специфікою своєї діяльності ОСОБА_5 проводить профілактичну роботу з попередження ВІЛ/СНІДУ, допомагає позбавитись наркотичної залежності хворим, розповсюджує тематичні матеріали та своїми досвідченими знаннями цієї проблеми дає надію тим, хто ще не може подолати цю хворобу. Під час роботи в організації ОСОБА_5 проявила себе як доброзичлива, відверта та старанна людина, користується повагою серед членів групи та Клубу.
Також суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи апеляційної скарги прокурора, аналогічні доводам його касаційної скарги про надмірну м'якість призначеного засудженій покарання з посиланням на неодноразову її судимість за вчинення, в тому числі, й злочинів проти власності, вказав у своєму рішенні про їх непереконливість з огляду на те, що минув вже тривалий проміжок часу та під час апеляційного розгляду остання довела, що стає на шлях виправлення.
Зважаючи на всі ці обставини, які за законом мають правове значення, апеляційний суд умотивовано дійшов згоди із висновком суду першої інстанції у вироку про можливість виправлення ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства та звільнення її від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Така позиція апеляційного суду не суперечить положенням статей 50, 65 КК, а призначене засудженій покарання відповідає його меті, загальним засадам призначення покарання та є справедливим.
Ухвала апеляційного суду за своїм змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення апеляційного суду та вмотивованість його висновків з питань істотного порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання засудженій ОСОБА_5 ступеню тяжкості кримінального правопорушення через м'якість, що тягнуть за собою його скасування на підставі ч. 1 ст. 438 КПК з урахуванням положень статей 412, 413, 414 цього Кодексу, прокурор у касаційній скарзі не навів, і таких даних зі змісту оспорюваної ухвали не вбачається.
З огляду на викладене касаційна скарга прокурора та додані до неї матеріали не дають підстав для її задоволення,а тому колегія суддів вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, ст. 441 КПК, Верховний Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 19 липня 2021 року відносно засудженої ОСОБА_5 відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3