Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" жовтня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2969/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Кухар Н.М.
при секретарі судового засідання Руденко О.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальпром", м.Харків,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "М Технологія", м.Харків,
про стягнення 432907,02 грн,
за участю представників:
позивача - Мартиненка А.М. (ордер серії АХ № 1060860 від 26.07.2021);
відповідача - Галенченка В.М. (ордер серії АХ № 1063668 від 16.08.2021);
Товариство з обмеженою відповідальністю "Стальпром", м.Харків, звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою (вх. № 2969/21 від 26.07.2021) до Товариства з обмеженою відповідальністю "М Технологія", м.Харків, про стягнення 328000,00 грн основного боргу, 75683,57 грн інфляційних втрат за період з серпня 2018 року по червень 2021 року та 3% річних у сумі 29223,45 грн за період прострочення з 01.08.2018 по 20.07.2021 (всього - 432907,02 грн). Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення умов Договору № 03/16 від 05.09.2016 та Договору № 06/16 від 01.12.2016, а також приписів чинного законодавства, не виконав у повному обсязі своїх зобов'язань щодо оплати за виконані позивачем роботи.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.08.2021 вищевказану позовну заяву було прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі 922/2969/21 за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання.
У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 18.08.2021, відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності. При цьому, відповідач вважає неналежними докази переривання строку позовної давності, на які посилається позивач у позовній заяві, оскільки Інвентаризаційне повідомлення та Підтвердження ТОВ "М Технологія" не містять повної інформації щодо реквізитів заборгованості. Крім того, відповідач вказує, що головний бухгалтер "М Технологія" Мартишко Н.В., якою підтверджено наявну заборгованість, не мала повноважень або прав на визнання або невизнання заборгованості між сторонами. Підписання додаткових угод № 52 від 01.10.2019 до спірних Договорів № 03/16 та № 06/16, на думку відповідача, не може свідчити про визнання відповідачем заборгованості, оскільки даними додатковими угодами було уточнено банківські реквізити сторін без оцінки якості виконання договору сторонами.
01.09.2021 відповідачем було подано до суду заяву щодо застосування строків позовної давності до позовних вимог.
Протокольною ухвалою господарського суду від 02.09.2021 строк підготовчого провадження у справі № 922/2969/21 було продовжено на 30 днів - до 31.10.2021.
02.09.2021 позивач надав до суду відповідь на відзив відповідача, в якому зазначив, що у відзиві відповідачем не наведено жодних обставин, доводів, аргументів, спростувань тощо по суті позовних вимог. Позивач вказує, що Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу, відтак Підтвердження ТОВ "М Технологія" є однією з форм належного повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором. Позивач також не погоджується з доводами відповідача щодо відсутності у головного бухгалтера повноважень на підписання Підтвердження, оскільки бухгалтер має повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов'язків на звіряння взаємних розрахунків між контрагентами та, як наслідок, підписання відповідних документів по такому звірянню. Крім того, підпис головного бухгалтера на вказаному Підтвердженні засвідчений печаткою відповідача. На думку позивача, Інвентаризаційне повідомлення за підписом головного бухгалтера відповідача складено з урахуванням всіх вимог законодавства щодо проведення такої інвентаризації. Отже, позивач вважає, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а зайняту позицію позивач сприймає як прояв недобросовісної поведінки у тривалих договірних відносинах.
Протокольною ухвалою господарського суду від 05.10.2021 підготовче провадження у справі № 922/2969/21 закрито; розгляд справи по суті призначено на 19.10.2021.
У судовому засіданні, яке відбулося 19.10.2021, представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечував, просив застосувати до позовних вимог позовну давність та відмовити у позові.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
05.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стальпром" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "М Технологія" (відповідач) було укладено Договір № 03/16, відповідно до п. 1.1 якого відповідач, як замовник, доручив, а позивач, як виконавець, прийняв на себе виконання робіт по розробці робочого проекту "Реконструкція системи охолодження заплічок і шахти ДП № 5" ПрАТ "ЄМЗ". Будівельна частина".
Згідно з п. 1.2 Договору № 03/16, замовник зобов'язується прийняти і оплатити роботи на умовах цього договору.
Відповідно до п. 2.1 Договору № 03/16, вартість робіт, які виконуються по цьому договору, у відповідності до протоколу погодження про договірну ціну (Додаток 1) складає: 220000,00 грн, крім того ПДВ 20% - 44000,00 грн. Всього з ПДВ - 264000,00грн.
За умовами п. 3.1 Договору № 03/16, розрахунки за виконані виконавцем роботи здійснюються на підставі акту здавання-приймання робіт, підписаного двома сторонами.
Замовник здійснює оплату виконаних робіт виконавцю протягом 30-ти календарних днів після підписання акту здавання-приймання робіт (п. 3.2 Договору №03/16).
При завершенні етапу робіт виконавець представляє замовнику акт здавання- приймання робіт. Замовник зобов'язаний в строк не пізніше 5-ти календарних днів з дня отримання ним акту здавання-приймання робіт і рахунку направити виконавцю підписаний акт здавання-приймання робіт. В цьому випадку роботи вважаються виконаними остаточно і підлягають оплаті у відповідності до п. 3.2 цього Договору (п.4.1, п. 4.2 Договору № 03/16).
Відповідно до Розділу 5 Договору № 03/16 (обов'язки та відповідальність сторін), виконавець зобов'язується виконати доручені в рамках цього Договору роботи у відповідності до правил і нормативно-технічної документації, діючими в Україні, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити виконані виконавцем роботи на умовах цього договору.
Додатковою угодою № 1 від 04.01.2017 до Договору № 03/16 сторони погодили збільшення вартості робіт по цьому договору та визначили остаточну вартість - 240000,00 грн, крім того, ПДВ - 20% - 48000,00 грн. Всього з ПДВ - 288000,00 грн.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов вказаного Договору № 03/16 виконавцем виконано, а замовником прийнято без зауважень роботи, про що складено та належним чином підписано з обох сторін акт № 03/16 здавання-приймання продукції від 30.12.2016 на загальну суму, в тому числі до сплати, 264000,00 грн, в тому числі ПДВ 44000,00 грн.
Крім того, 01.12.2016 між позивачем, як виконавцем, та відповідачем, як замовником, було укладено Договір № 06/16, відповідно до п. 1.1 якого відповідач, як замовник, доручив, а позивач, як виконавець, прийняв на себе виконання науково-технічної продукції по об'єкту: "Будівництво комплексу вдування ПВП в вапняно-випалювальні печі ПрАТ "ЄМЗ". Робоча Документація. Будівельна частина".
Згідно з п. 1.2 Договору № 06/16, замовник зобов'язується прийняти і оплатити роботи на умовах цього договору.
Відповідно до п. 2.1 Договору № 06/16, вартість робіт, які виконуються по цьому договору, у відповідності до протоколу погодження про договірну ціну (Додаток 1) складає: 70000,00 грн, крім того, ПДВ 20% - 14000,00 грн. Всього з ПДВ - 84000,00грн.
Згідно з п. 3.1 Договору № 06/16, розрахунки за виконані виконавцем роботи здійснюються на підставі акту здавання-приймання робіт, підписаного двома сторонами.
Замовник здійснює оплату виконаних робіт виконавцю протягом 30-ти календарних днів після підписання акту здавання-приймання робіт (п. 3.2 Договору №06/16).
При завершенні етапу робіт виконавець представляє замовнику акт здавання- приймання робіт. Замовник зобов'язаний в строк не пізніше 10-ти календарних днів з дня отримання ним акту здавання-приймання робіт і рахунку направити виконавцю підписаний акт здавання-приймання робіт. В цьому випадку роботи вважаються виконаними остаточно і підлягають оплаті у відповідності до п. 3.2 цього Договору (п.4.1., п. 4.2. Договору № 06/16).
Відповідно до Розділу 5 Договору № 06/16 (обов'язки та відповідальність сторін), виконавець зобов'язується виконати доручені в рамках цього Договору роботи у відповідності до правил і нормативно-технічної документації, діючими в Україні, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити виконані виконавцем роботи на умовах цього договору.
Матеріали справи свідчать, що на виконання умов вказаного Договору виконавцем виконано, а замовником прийнято без зауважень роботи, про що складено та належним чином підписано з обох сторін акт № 06/16 здавання-приймання продукції від 29.12.2016 на загальну суму 84000,00 грн, а до сплати - на суму 64 000,00 грн, в тому числі ПДВ 10666,67 грн.
Отже, умови вищевказаних договорів позивачем були виконані в повному обсязі, проте замовник своїх зобов'язань за договорами на підставі вказаних актів в повному обсязі не виконав, сплатив лише аванс за Договором № 06/16 на суму 20000,00 грн, що призвело до виникнення заборгованості на загальну суму 328000,00грн. (за Договором № 03/16 - на суму 264000,00 грн; за Договором № 06/16 - на суму 64000,00 грн).
18.05.2021 позивачем на адресу відповідача було направлено рекомендованим листом за вих. №180521/01 вимогу - претензію про перерахування простроченої відповідачем заборгованості за вказаними Договорами на рахунок позивача, яка була отримана представником відповідача 20.05.2021. Проте, відповіді на вказану претензію позивач не отримав; заборгованість не сплатив.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 7 цієї статті передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускаються.
Факт надання позивачем на користь відповідача послуг за Договорами № 03/16 від 05.09.2016 та № 06/16 від 01.12.2016 та їх вартість підтверджується матеріалами справи.
Строк оплати наданих послуг визначено умовами Договорів (п. 3.2) та є таким, що настав.
За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 328000,00 грн основного боргу.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Пунктом 7.1 Договору № 03/16 та Договору № 06/16 сторони визначили, що за невиконання або неналежне виконання ними зобов'язань по цьому договору, останні несуть відповідальність у відповідності до діючого законодавства України.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки, суд визнав вимоги про стягнення з відповідача 75683,57 грн інфляційних втрат за період з серпня 2018 року по червень 2021 року, а також 29223,45 грн - 3% річних за період прострочення з 01.08.2018 по 20.07.2021 законними та обґрунтованими.
Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем склав 432907,02 грн, у тому числі: 328000,00 грн основного боргу, 75683,57 грн інфляційних втрат, 29223,45 грн - 3% річних.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Надавши правову оцінку обставинам, встановленим на підставі наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальпром" обґрунтовані та підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.
Водночас, відповідачем у справі заявлено про застосування позовної давності до позовних вимог.
Зокрема, відповідач вказує, що, згідно з п. 3.2 Договорів, датою остаточного розрахунку за Договором № 03/16 є 30.01.2017, а за Договором № 06/16 - 29.01.2017.
Відтак, на думку відповідача, загальний строк позовної давності у даному випадку закінчився 30.01.2020. Оскільки позовну заяву подано позивачем до суду 26.07.2021, наявні підстави для відмови у позові у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Суд не погоджується з такою позицією відповідача та не вбачає підстав для застосування позовної давності до позовних вимог ТОВ "Стальпром", виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею боргу або іншого обов'язку.
Як на факт переривання строку позовної давності позивач посилається на те, що 01.11.2019 відповідачем підтверджено наявність заборгованості перед виконавцем за Договорами № 03/16 та № 06/16 на загальну суму 328000,00 грн. Обставина наявності зобов'язань за Договорами також, як вказує позивач, підтверджується укладеними у жовтні 2019 року між сторонами Додатковими угодами до вказаних договорів, якими викладені в новій редакції платіжні реквізити за Договорами.
Заперечуючи проти переривання строку позовної давності, відповідач посилається на неналежність доказів такого переривання та зазначає, що надані позивачем Інвентаризаційне повідомлення та Підтвердження ТОВ "М Технологія" не містять повної інформації щодо реквізитів заборгованості. Головний бухгалтер "М Технологія" Мартишко Н.В., якою підтверджено наявну заборгованість, не мала повноважень або прав на визнання або невизнання заборгованості між сторонами. Підписання додаткових угод № 52 від 01.10.2019 до спірних Договорів № 03/16 та №06/16, на думку відповідача, взагалі не може свідчити про визнання відповідачем заборгованості, оскільки даними додатковими угодами було уточнено банківські реквізити сторін без оцінки якості виконання договору сторонами.
Щодо заперечень відповідача про належність наданих позивачем доказів переривання строку позовної давності, суд зазначає, що Закон не містить переліку дій, які свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.
Аналогічні правові висновки щодо застосування положень ч. 1 ст. 264 ЦК України викладені Верховним Судом у постанови від 09.11.2018 по справі №911/3685/17, від 10.09.2019 по справі № 916/2403/18, від 30.03.2020 по справі №916/299/19.
Таким чином, суд приходить до висновку, що долучене до матеріалів справи Підтвердження ТОВ "М Технологія", зі змісту якого вбачається, що відповідач погодив заборгованість станом на 01.11.2019 в сумі 328000,00 грн на користь ТОВ "Стальпром", є однією з форм належного повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором.
Щодо посилань відповідача на неупоноваженість "підписанта" зазначеного вище документа та порушення процедури інвентаризації заборгованості, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ч. 7 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", головний бухгалтер або особа, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства, зокрема, забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.
З огляду на викладене вбачається, що бухгалтер має повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов'язків на звіряння взаємних розрахунків між контрагентами та, як наслідок, підписання відповідних документів по такому звірянню.
Вказане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 10.09.2019 справі №916/2403/18.
Головним бухгалтером позивача, у зв'язку з проведенням інвентаризації дебіторської та кредиторської заборгованості, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 № 879, було направлено головному бухгалтеру відповідача інвентаризаційне повідомлення, яким, зокрема, повідомлено про дебіторську заборгованість в сумі 328000,00 грн. Вказане інвентаризаційне повідомлення містило прохання направити підтвердження або заявити про свої заперечення відносно повідомленої заборгованості. Головним бухгалтером відповідача було письмово підтверджено наявність означеної заборгованості перед позивачем.
При цьому, умовами укладених сторонами договорів не встановлено будь-яких обмежень для головних бухгалтерів щодо проведення звіряння взаємних розрахунків в межах здійснення ними бухгалтерського обліку та не визначено виключного права саме для керівників сторін на підписання таких документів.
Крім того, підпис головного бухгалтера відповідача, як особи, яка у відповідності до чинного законодавства має відповідні повноваження щодо підписання відповідних документів по звірянню розрахунків між контрагентами, на вказаному підтвердженні засвідчений печаткою відповідача, якою також було скріплено договори та всі інші документи, які стосуються даних договорів, що також свідчить про те, що таке підтвердження підписано уповноваженою особою відповідача.
Суд також бере до уваги наявність тривалих ділових відносин між сторонами та відносин між головними бухгалтерами підприємств, внаслідок чого не виникає сумнівів, що відповідне підтвердження є дією саме відповідача.
Відповідно до п. 7 Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 № 879, інвентаризація дебіторської та кредиторської заборгованостей полягає у звірці документів і записів у реєстрах обліку і перевірці обґрунтованості сум, відображених на відповідних рахунках, та оформлюється актом інвентаризації.
При інвентаризації усім дебіторам підприємства-кредитори повинні передати виписки з аналітичних рахунків про їх заборгованість, які пред'являються інвентаризаційній комісії (робочій інвентаризаційній комісії) для підтвердження реальності заборгованості. Підприємства-дебітори мають підтвердити заборгованість або заявити свої заперечення.
Так, під час інвентаризації дебіторської та кредиторської заборгованостей головним бухгалтером позивача було направлено головному бухгалтеру відповідача інвентаризаційне повідомлення, яким повідомлено про дебіторську заборгованість в сумі 328000,00 грн.
Вказане інвентаризаційне повідомлення містить інформацію про заборгованість відповідача, а відтак останнє складено з урахуванням всіх вимог законодавства щодо проведення такої інвентаризації.
Зазначення в такому повідомленні будь-яких інших даних чинним законодавством не передбачено, відтак доводи відповідача про неналежне оформлення інвентаризаційного повідомлення є необґрунтованими.
До того ж, чинне законодавство України не містить конкретної затвердженої форми документів, які складаються за результатами звіряння розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності, зокрема, актів, довідок, погоджень тощо.
Таким чином, вбачається, що позивачем дотримано процедуру інвентаризації дебіторської та кредиторської заборгованостей, а відповідачем підтверджена наявна заборгованість.
При цьому, для цілей переривання строків даності, як наслідку визнання боргу, має значення не сама процедура інвентаризації, на що вказує відповідач, а саме підтвердження наявності відповідної заборгованості зі сторони відповідача.
Водночас, суд погоджується з доводами позивача про необхідність застосування у даному випадку принципу вірогідності доказів.
Так, відповідно до положень ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 916/3133/17, від 20.05.2021 у справі № 914/934/18.
На підтвердження своїх вимог позивач надав докази переривання строків позовної давності, які відповідачем не спростовано.
Посилання відповідача у своєму відзиві на незазначення в інвентаризаційному повідомленні позивача та підтвердженні відповідача інформації про природу виникнення заборгованості, з яких правочинів вона утворилася та за яких обставин, жодним чином не спростовують факту виникнення та існування такої заборгованості.
Відповідачем не надано жодних доказів, які б спростовували, що дані інвентаризаційного повідомлення та підтвердження не стосуються спірних Договорів.
Станом на 01.11.2019 дебіторська заборгованість в сумі 328000,00 грн виникла саме за спірними договорами, чого відповідачем не спростовано.
До того ж, позивачем додатково надані докази того, що кредиторська заборгованість на суму 789000,00 грн, яка також зазначена в інвентаризаційному повідомленні та підтвердженні, є авансовими платежами відповідача за іншими договорами, які в подальшому були закриті, на підтвердження чого позивач надав відповідні акти.
Таким чином, позивачем підтверджено дані інвентаризаційного повідомлення та підтвердження та доведено, а відповідачем не спростовано, що дебіторська заборгованість в сумі 328000,00 грн виникла за Договорами № 03/16 та № 06/16.
Суд також бере до уваги, що основоположними принципами судочинства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність, тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 та у постанові від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц зазначив, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Вказане також узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.08.2021 у справі № 909/436/20.
Як вбачається з пояснень позивача, взаємодія з головним бухгалтером відповідача ніколи не викликала сумніву у позивача та, в силу тривалих ділових відносин, така особа сприймалась позивачем як уповноважена на ведення бухгалтерського обліку та звіряння взаємних розрахунків зокрема. Саме через головного бухгалтера позивачем передавались на підпис акти та інші документи в рамках існуючих договірних відносин, а також здійснювалося звіряння розрахунків, на підтвердження чого позивачем надано відповідні докази.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано факту визнання ним заборгованості, а відтак переривання позовної давності внаслідок визнання ним заборгованості.
Оскільки наявність заборгованості перед виконавцем за Договорами № 03/16 та № 06/16 на загальну суму 328000,00 грн підтверджено відповідачем 01.11.2019, трирічний строк позовної давності на даний час не закінчився.
Тобто, позов подано позивачем до суду в межах встановленого законом строку позовної давності, а відтак заява відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог не підлягає задоволенню.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги ТОВ "Стальпром" визнані судом законними та обґрунтованими, а відповідачем не заявлено будь-яких заперечень по суті позовних вимог, суд визнав за необхідне задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 256, 257, 264, 525, 526, 530, 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 29, 42, 73, 74, 86, 91, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "М Технологія" (61001, м.Харків, пр. Гагаріна, буд. 43/2; код ЄДРПОУ: 39110400) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальпром" (61145, м. Харків, вул. Шатилова Дача, буд. 4; код ЄДРПОУ: 24270537) - основний борг в розмірі 328000,00 грн; інфляційні втрати за період з серпня 2018 року по червень 2021 року в розмірі 75683,57 грн та 3% річних за період прострочення з 01.08.2018 по 20.07.2021 в розмірі 29223,45 грн, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 6493,61 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до ст.ст. 256-257 ГПК України протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено "28" жовтня 2021 р.
Суддя Н.М. Кухар