ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.10.2021Справа № 910/10866/21
За позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Анарто»
третя особа Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про стягнення 90 026,44 грн.,
Суддя Борисенко І.І.
Представники сторін: без виклику.
обставини справи:
Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Анарто» про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 83 739,28 грн., пені 3 161,03 грн., 3 % річних 614,49 грн., інфляційних втрат 2 511,64 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2446-1 від 31.07.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10866/21, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
22.07.2021 від третьої особи до суду надійшли письмові пояснення на позов, відповідно до яких позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідно до ст. 120 ГПК України судом вчинені дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.
Ухвала суду про порушення провадження у справі була надіслана за адресою місцезнаходження відповідача (вул. В. Липківського, 43, Київ 03035), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Проте конверт із копією ухвали суду повернулись на адресу суду підприємством поштового зв'язку без вручення відповідачу у зв'язку з відсутністю адресата за вказаними адресами.
За приписами частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, з огляду на підставу повернення до суду конвертів з ухвалою, надісланою відповідачу, суд доходить висновку, що ухвала про відкриття провадження у справі вважається врученою останньому.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Правом на подання відзиву відповідач у визначений судом, п'ятнадцятиденний з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для надання суду відзиву на позов з доданням доказів, строк не скористався та заперечення на позов не подав.
Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву та додані до неї докази, пояснення третьої особи.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
31.07.2020 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), як орендодавцем, Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація», як підприємством, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Анарто» як орендарем, укладено договір про передачу майна територіальної громади м. Києва в оренду № 2446-1 (далі - договір).
Згідно з пунктами 1.1, 2.1 договору орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 19.05.2020 №18/204 (п.34) передає, а ОРЕНДАР приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, далі - об'єкт оренди, або об'єкт, який знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Героїв Дніпра, 53 літера А для розміщення суб'єкта господарювання, діяльність якого спрямована на організацію та проведення занять різними видами спорту.
Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
На виконання умов договору 31.07.2020 сторонами підписано акт приймання-передачі нерухомого майна в орендне користування.
Відповідно до п.3.1 договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 №415/1280 і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку травень 2020 року:
48,29 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає : 14 455,92 грн.
Спір у справі виник у зв'язку з неналежним, за твердженнями позивача, виконанням відповідачем свого обов'язку зі сплати платежів за договором №2446-1 від 31.07.2020 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором, інфляційних втрат, 3% річних та пені.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди (найму), який підпадає під правове регулювання глави 58 Цивільного кодексу України, глави 30 Господарського кодексу України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Відповідно до ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Матеріалами справи (акт приймання-передачі нерухомого майна) підтверджується факт передачі орендодавцем та балансоутримувачем в оренду майна, що є об'єктом оренди за договором.
За змістом ст.762 Цивільного кодексу України передбачено, що з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» Орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором, а частиною 4 вказаної статті встановлений обов'язок орендаря вносити орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності та в строк, встановлений договором.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Порядок сплати орендної плати та інших платежів за договором №2446-1 від 31.07.2020 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду сторони визначили у розділі 3 договору.
Як вже зазначалось судом, відповідно до п.3.1 договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 №415/1280 і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку травень 2020 року: 48,29 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає : 14 455,92 грн.
Відповідно до п.п.3.7 договору, орендна плата сплачується Орендарем на рахунок підприємства - балансоутримувач в розмірах та порядку визначених законодавством України щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця за поточний місяць.
Згідно п. 3.1 Договору за користуванням об'єктом оренди Орендар сплачує на рахунок КП «Київжитлоспецексплуатація» орендну плату починаючи з дати підписання цього договору.
Згідно з п.3.2 Договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць та індекс інфляції за поточний місяць.
Цей Договір згідно п. 9.1 є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 31.07.2020 до 29.07.2023.
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Отже, з урахуванням положень ст.530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п.3.7 договору, відповідач повинен був сплачувати орендну плату та інші платежі за договором до 5-го числа поточного місяця за поточний місяць.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як слідує з Довідки про нарахування і надходження орендної плати згідно Договору №2446-1 від 31.07.2020, за відповідачем рахується заборгованість по оплаті орендної плати за період з 20.02.2021 по 30.06.2021, що складає 83 739,28 грн.
Відповідач доказів на спростування обставин повідомлених позивачем суду не надав.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення основного боргу за договором оренди від 31.07.2020 № 2446-1 83 739,28 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.
Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 3 161,03 грн. за період з 01.01.2021 по 30.06.2021, 3 % річних у розмірі 614,49 грн. та інфляційних в сумі 2 511,64 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором у період з 01.01.2021 по 30.06.2021.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 6.2 Договору передбачено, що за несвоєчасну та не в повному обсязі сплату орендної плати на користь підприємства - балансоутримувач орендар сплачує на користь підприємства - балансоутримувач пеню в розмірі 0,5 %від розміру несплачених платежів з орендної плати за кожен день прострочення, але не більше розміру встановленого законодавством України.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, приписами вказаних норм передбачено зобов'язання боржника сплатити пеню, 3% річних та інфляційні, які нараховуються на несвоєчасно виконане грошове зобов'язання.
Здійснивши перевірку розрахунку позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правильність нарахування позивачем до стягнення пені у розмірі 3 161,03 грн., 3 % річних 614,49 грн., та інфляційних в сумі 2 511,64 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Стаття 79 Господарського процесуального кодексу України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Відповідач доказів на спростування обставин повідомлених позивачем суду не надав. Доказів сплати заборгованості матеріали справи не містять.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судовий збір згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Анарто» (вул. Василя Липківського, 43, м. Київ, 03035, ідентифікаційний код 39049295) на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А; ідентифікаційний код 03366500) заборгованості з орендної плати 83 739 (вісімдесят три тисячі сімсот тридцять дев'ять) грн. 28 коп., 3 161 (три тисячі сто шістдесят одну) грн. 03 коп. пені, 614 (шістсот чотирнадцять) грн. 49 коп. 3 % річних, 2 511 (дві тисячі п'ятсот одинадцять) грн. 64 коп. інфляційних втрат та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.
Наказ видати відповідно до ст. 327 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення набирає законної сили в порядку в порядку встановленому в ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя І.І. Борисенко