ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.10.2021Справа № 910/9770/21
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Національної поліції України
до приватного акціонерного товариства "Прилуцька швейна фабрика"
про стягнення штрафних санкцій в розмірі 2 092 400,35 грн.
При секретарю судового засідання: Радченко А.А.
Представники сторін:
від позивача: Рогова І.А. - виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань №186846752433 від 18.03.2021;
від відповідача: Понько Р.В. - серія АА №1128810 від 06.08.2021.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до відповідача про стягнення 2 092 400,35 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 року (суддя Алєєва І.В.) позовну заяву з додатками повернуто Національній поліції України.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою Національна поліція України звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 року та передати матеріали справи №910/9770/21 для розгляду до Господарського суду міста Києва.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2021 року апеляційну скаргу Національної поліції України задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 року у справі №910/9770/21 скасовано, а справу направлено на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва №05-23/1289/21 від 10.08.2021 року призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/770/21, у зв'язку з відпусткою судді Алєєвої І.В.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2021 року, справу №910/9770/21 передано на розгляд судді ОСОБА_1
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2021 (суддя ОСОБА_1) прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи №910/9770/21 здійснювати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 15.09.2021.
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва № 05-23/1521/21 від 06.09.2021 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/9770/21 у зв'язку з звільненням судді ОСОБА_1 .
Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ між суддями справу № 910/9770/21 передано на розгляд судді Мудрому С.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2021 суддею Мудрим С.М. прийнято справу №910/9770/21 до свого провадження. Підготовче засідання у справі № 910/9770/21 призначено на 05.10.2021.
22.09.2021 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні 05.10.2021 представник відповідача подав клопотання про зменшення заявленою до стягнення заборгованості (штрафних санкцій).
Представник позивача повідомив суд, що будуть подані заперечення на клопотання про зменшення штрафних санкцій.
В судовому засіданні 05.10.2021 суд постановив протокольну ухвалу якою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 19.10.2021.
13.10.2021 до канцелярії суду від позивача надійшли заперечення проти клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій.
В судовому засіданні 19.10.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 80%.
В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
06.05.2020 року між Національною поліцією України (покупець) та приватним акціонерним товариством «Прилуцька швейна фабрика» (постачальник) укладено договір про закупівлю форменого одягу (костюм (сорочка, брюки) (код згідно ЄЗС ДК 021:2015-18110000-3) №94НП.
Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов'язується поставити покупцю костюми (сорочка, брюки) (код згідно з ЄЗС ДК 021:2015-18110000-3), далі - товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказаний товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Загальна кількість товару, що підлягає поставці та ціна договору визначається у специфікації товару (додаток №1 до договору) і ростовці товару (додаток №2 до договору) (п.1.2 договору).
Відповідно до п.3.1 договору ціна договору становить 21 114 468,00 грн., в тому числі ПДВ 3 519 078,00 грн.
Згідно з п.12.1 договору договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, реєстрації у покупця та діє до 31 грудня 2020 року, але в будь-якому - до повного виконання сторонами зобов'язання за цим договором.
Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п.12.2 договору).
Згідно з п.5.1 договору постачальник зобов'язується здійснити поставку товару протягом 45 календарних днів з дати набрання чинності цього договору, за адресою покупця у м. Києві (вул. Святошинська, 27, м. Київ, 03115).
У разі, якщо останній день поставки припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем поставки товару вважається перший за ним робочий день.
Таким чином, згідно умов договору постачальник був зобов'язаний поставити покупцю товар у кількості 14 100 к-т по 22.06.2020 включно.
Відповідно до п.5.2 договору датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін накладної.
23.12.2020 року між сторонами укладено додаткову угоду №2/274 НП до договору від 06.05.2020 № 94НП про закупівлю форменого одягу (костюм (сорочка, брюки) (код згідно ЄЗС ДК 021:2015-18110000-3), відповідно до умов якої вирішено:
- Продовжити дію договору на строк, достатній для процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі. Обсяг закупівлі буде визначений після затвердження в установленому порядку видатків на цю мету шляхом укладення сторонами додаткової угоди до цього договору.
- пункт 12.1 договору викласти у такій редакції: договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, реєстрації у покупця та діє до 31 травня 2021 року, але в будь-якому - до повного виконання сторонами зобов'язання за цим договором.
05.02.2021 року між сторонами укладено додаткову угоду №3/57 НП до договору від 06.05.2020 № 94НП про закупівлю форменого одягу (костюм (сорочка, брюки) (код згідно ЄЗС ДК 021:2015-18110000-3), відповідно до умов якої дійшли згоди про наступне: обсяг коштів загального фонду Державного бюджету, необхідний для здійснення розрахунків у період з 1 січня по 31 травня 2021 року, визначити в розмірі, що не перевищує 20 відсотків від ціни договору та складає 4 222 893,60 грн., у тому числі ПДВ 703 815,60 грн.
У зв'язку з цим внесено наступні зміни до договору:
П.3.1 ціна договору становить 25 337 361,60 грн., в тому числі ПДВ 4 222 893,60 грн.
П. 5.1 постачальник зобов'язується здійснити поставку товару партіями: перша партія у кількості 14 100 к-ть протягом 45 календарних днів включно з дати набрання чинності цього договору, друга партія у кількості 2 820 к-тів в термін по 31 березня 2021 року включно, за адресою покупця у місті Києві (вул. Святошинська, 27, м. Київ, 03115).
Додаток №1 «Специфікація товару» до договору викладено у новій редакції згідно додатку №1 до цієї угоди.
Додаток №2 «Ростовка товару» до договору викладено у новій редакції згідно додатку №2 до цієї угоди.
Таким чином, згідно умов договору (в редакції додаткової угоди №3/57ПН від 05.02.2021) постачальник був зобов'язаний поставити покупцю першу партію у кількості 14 100 к-т по 22.06.2020 включно, другу партію у кількості 2 820 к-тів по 31.03.2021 року включно.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору відповідач поставив товар, а позивач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними, а саме:
- №ПР-0000032 від 22.06.2020 року на суму 1 504 967,40 грн.,
- №ПР-0000038 від 30.06.2020 року на суму 2 770 338,00 грн.,
- №ПР-0000044 від 15.07.2020 року на суму 2 117 436,72 грн.,
- №ПР-0000047 від 21.06.2020 року на суму 333 938,04 грн.,
- №ПР-0000050 від 06.08.2020 року на суму 1 412 123,64 грн.,
- №ПР-0000054 від 17.08.2020 року на суму 816 126,60 грн.,
- №ПР-0000061 від 18.08.2020 року на суму 1 460 043,00 грн.,
- №ПР-0000067 від 31.08.2020 року на суму 2 740 388,40 грн.,
- №ПР-0000070 від 31.08.2020 року на суму 4 769 473,80 грн.,
- №ПР-0000071 від 07.09.2020 року на суму 22 462,20 грн.,
- №ПР-0000074 від 07.09.2020 року на суму 3 167 170,20 грн.,
- №ПР-0000010 від 01.03.2021 року на суму 1 298 315,16 грн.,
- №ПР-0000015 від 14.04.2021 року на суму 2 924 578,44 грн.
20.10.2020 року позивач надіслав на адресу відповідача претензію №5043/26/3-2020 від 19.10.2020 року з вимогою сплатити штрафні санкції у розмірі 2 051 456,25, у зв'язку з тим, що частина (кількість) товару була поставлена постачальником покупцю з порушенням строку, визначеного пунктом 5.1 договору, що підтверджується копією фіскального чеку від 20.10.2020.
Оскільки відповідач штрафних санкцій на вимогу позивача не сплатив, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача пені в сумі 1 085 255,20 грн та штрафу в сумі 1 007 145,15 грн.
Судом встановлено, що тільки дві партії були поставлені у строк (термін), визначений договором, а саме: партія товару у кількості 1005 к-тів поставлена 22.06.2020, що підтверджується накладною №ПР-0000032 від 22.06.2020 року на суму 1 504 967,40 грн. та партія товару у кількості 867 к-тів поставлена 01.03.2021, що підтверджується накладною №ПР-0000010 від 01.03.2021 року на суму 1 298 315,16 грн.
Інший товар був поставлений відповідачем з порушенням строку визначеним договором, що підтверджується зазначеними вище накладними. Факт прострочення поставки товару відповідачем не заперечувався.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що він добросовісно виконував умови договору №94 НП від 06.05.2020, вживав всі можливі заходи задля якнайшвидшого виконання умов договору, та в кінцевому результаті надав позивачеві замовлений товар в повному обсязі на підтвердження чого надано висновок Київської торгово-промислової палати № 1703-4/456 від 17.08.2020.
Відповідно до висновку Київської торгово-промислової палати № 1703-4/456 від 17.08.2020 про істотну зміну обставин (hardship), Київська торгово-промислова палата підтвердила настання істотної зміни обставин за договором №94 НП про закупівлю форменого одягу (костюм (сорочка, брюки) від 06.05.2020, у зв'язку з настанням істотної зміни обставин згідно зі ст. 652 ЦК України приватне акціонерне товариство "Прилуцька швейна фабрика" має право вимагати перегляду та внесення змін до умов договору від 06.05.20 №94НП в частині строків постачання товару.
Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
За приписами ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України встановлено, що сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Відповідно до пунктів 10.3, 10.4 договору сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий Торгово-промисловою палатою України постраждалій стороні за цим договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України, зокрема:
- засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб;
- засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників).
Згідно із ч.1 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо. (ч.2 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").
Пунктами 13.1, 13.2 договору передбачено, що будь-які зміни і доповнення до цього договору, в тому числі щодо коригування його ціни, вважають дійсними, якщо вони оформлені в письмовому вигляді та підписані уповноваженими на це представниками сторін.
Настання істотних змін обставин, які сторони не могли передбачити при укладенні цього договору підтверджується виключно висновком щодо унеможливлення виконання зобов'язань за цим договором, виданим Торгово-промисловою палатою України.
В матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача щодо перенесення термінів постачання продукції за договором у зв'язку із суттєвою зміною обставин та направлення висновку Київської торгово-промислової палати № 1703-4/456 від 17.08.2020 на адресу позивача.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять, а відповідачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження виникнення обставин непереборної сили відповідно до умов договору про закупівлю форменого одягу (костюм (сорочка, брюки) №94НП від 06.05.2020 року, тобто отримання відповідачем сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданого Торгово-промисловою палатою України.
Отже, враховуючи викладені обставини, висновок про істотну зміну обставин (hardship) № 1703-4/456 від 17.08.2020 складений Київською торгово-промисловою палатою не є належним доказом для звільнення від відповідальності за порушення умов договору, оскільки істотна зміна обставин, про яку йде мова у висновку може бути підставою для зміни положень договору щодо терміну поставки, проте матеріали справи не містять доказів внесення сторонами відповідних змін до вказаного договору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від сплати штрафних санкцій за порушення взятих на себе зобов'язань зі своєчасної поставки товару за договором.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з статтею 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 9.2 договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язання з постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
У відповідності до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
З огляду на викладене, оскільки відповідачем допущено порушення строків постачання товару, позивачем правомірно нараховані пеня та 7% штрафу, у зв'язку із простроченням виконання зобов'язання з поставки товару.
Суд погоджується з розрахунком наданим позивачем та вважає вимоги щодо стягнення пені в розмірі 1 085 255.20 грн. та штрафу в розмірі 1 007 145,15 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також, відповідачем подане клопотання про зменшення заявленої до стягнення заборгованості (штрафних санкцій) в якому просить суд зменшити розмір штрафних санкцій (в судовому засіданні просив суд зменшити на 80%).
В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначав, що виконував умови договору № 94 НП від 06.05.2020 року та вжив можливі заходи задля якнайшвидшого виконання умов договору, та надав позивачу замовлений товар в повному обсязі. Відповідач звернувся до Київської торгово-промислової палати із запитом про надання юридичних послуг з правової експертизи документів та видачі юридичного висновку за договором. Під час виконання умов договору істотно змінились обставини, що вплинули на строки виконання зобов'язань відповідача.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, враховуючи повну поставку відповідачем товару, період прострочення поставки за яким є незначним, також враховуючи затримку поставки продукції у зв'язку із пандемією, з огляду на відсутність доказів понесення позивачем збитків, встановлені судом обставини щодо причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним заходів до виконання зобов'язання, та за наявності обставин щодо надання відповідачем пропозицію з найнижчою ціною та здійснення поставки товару в узгодженій кількості і належної якості, що не заперечується позивачем, а також з огляду на загальні засади, встановлені статтею 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги значний розмір неустойки, суд прийшов до висновку про обґрунтованість клопотання відповідача про зменшення розміру пені та штрафу, при цьому суд вважає, що суми пені та штрафу підлягають зменшенню до 70%, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 325 576,56 грн. та штраф в розмірі 302 143,55 грн.
Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 123, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Прилуцька швейна фабрика" (17500, Чернігівська обл., місто Прилуки, вулиця Київська, будинок 299, ідентифікаційний код юридичної особи 00310093) на користь Національної поліції України (01601, місто Київ, вулиця Богомольця, будинок 10, ідентифікаційний код юридичної особи 40108578) пеню у розмірі 325 576 (триста двадцять п'ять тисяч п'ятсот сімдесят шість) грн. 56 коп., штраф у розмірі 302 143 (триста дві тисячі сто сорок три) грн. 55 коп. та судовий збір у розмірі 31 386 (тридцять одна тисяча триста вісімдесят шість) грн. 01 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата підписання рішення: 28.10.2021 року.
Суддя С. М. Мудрий