ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.10.2021Справа № 910/7470/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Стінгрей"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП ІНТА"
про стягнення 551790,00 грн та зобов'язання вчинити певні дії
Суддя Усатенко І.В.
Секретар судового засідання Єременок О.В.
Представники сторін:
Від позивача Сердюк К.В.
Від відповідача Сацюк В.В.
У судовому засіданні 21.10.2021, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Стінгрей" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП ІНТА" про стягнення 480000,00 грн та зобов'язання внести зміни до договору.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він втратив інтерес до договору, оскільки, відповідачем не було виконано свої зобов'язання своєчасно, а тому позивач просить повернути суму попередньої оплати та внести зміни до договору щодо кількості майна та зменшення суми договору.
Ухвалою суду від 18.05.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.06.2021.
17.06.2021 від відповідача надійшов відзив з додатками, в якому відповідач проти позову заперечує, оскільки, відповідачем виконано зобов'язання з поставки товару, що підтверджено матеріалами справи.
17.06.2021 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 15.07.2021.
12.07.2021 від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог з додатками, яку 15.07.2021 у підготовчому засіданні представник позивача просила не розглядати.
12.07.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив з додатками, в якій позивач підтримав позовні вимоги та зазначив, що відповідач погоджувався на внесення змін до договору щодо кількості товару, що підлягає поставці. Крім того, товар йому був поставлений не належної якості та не проведено пусконалагоджувальні роботи, в зв'язку з чим не може використовуватись за призначенням, а тому позивач втратив інтерес до договору, що зумовило звернення з даним позовом.
14.07.2021 від відповідача надійшло клопотання про приєднання електронних доказів з додатками.
15.07.2021 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 12.08.2021, задоволено клопотання відповідача про залучення електронних доказів та залучено докази до матеріалів справи.
02.08.2021 від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій він просив стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 551790,00 грн за обладнання, яке не постачалось та зобов'язати відповідача внести зміни в договір у визначеній позивачем редакції
12.08.2021 від відповідача надійшло клопотання про призначення експертизи.
В підготовчому засіданні 12.08.2021 представник позивача підтримав свою заяву про збільшення позовних вимог та просив її прийняти.
Суд розцінив заяву позивача про збільшення позовних вимог як заяву про зміну предмету позову та протокольною ухвалою від 12.08.2021 прийняв заяву позивача.
12.08.2021 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 09.09.2021.
30.09.2021 від відповідача надійшли заперечення на заяву про зміну предмету позову з доказами направлення позивачу, в якій заперечував проти позовних вимог, посилаючись на відсутність нормативних підстав для внесення змін в укладений сторонами договір.
09.09.2021 від позивача надійшли пояснення, клопотання про долучення доказів та заперечення на клопотання відповідача про призначення експертизи.
09.09.2021 від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.
Суд протокольною ухвалою від 09.09.2021 прийняв докази подані позивачем та відповідачем.
За результатами розгляду клопотання про призначення експертизи, суд протокольною ухвалою від 09.09.2021 відмовив у його задоволенні, в зв'язку з необґрунтованістю.
Ухвалою суду від 09.09.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.10.2021.
07.10.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшли пояснення, в яких зазначено, що кожна одиниця обладнання поставлена відповідачем є самостійним апаратом, що виготовлявся за індивідуальним замовленням, і може працювати автономно від інших. Заявлений позивачем спосіб захисту щодо повернення коштів за не поставлений (на думку позивача) товар не передбачений для правовідносин підряду. Щодо внесення змін до договору, для задоволення відповідних вимог відсутні правові підстави, визначені законодавством. Також відповідачем подано клопотання про приєднання доказів.
В судовому засіданні 07.10.2021 відповідачем озвучено клопотання про поновлення строку на подання доказів та про долучення доказів до матеріалів справи.
Представник позивача проти задоволення клопотання заперечував.
Відповідно до ч. 3,4, 8 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідачем не було зазначено об'єктивних причин, що унеможливлювали подання доказів у визначені ГПК України строки, в зв'язку з чим, клопотання відповідач не підлягає задоволенню.
Суд, протокольною ухвалою від 07.10.2021 відмовив відповідачу у поновленні строку на подання доказів, долучив їх до матеріалів справи та зазначив, що вони не будуть враховані при дослідженні доказів та прийнятті рішення.
В судовому засіданні 07.10.2021 оголошено перерву до 21.10.2021.
21.10.2021 через канцелярію суду від позивача надійшли пояснення, в яких зазначено, що вимога про повернення автомату фасовки ґрунтується на праві позивача, передбаченому ст. 670 ЦК України, строк на усунення недоліків аплікатора етикеток був встановлений при підписанні акту прийому-передачі від 28.11.2019 (до 27.12.2019). Оскільки укладений між сторонами договір є змішаним, а тому обґрунтованим є застосування до правовідносин сторін, в тому числі, норм статей, що регламентують поставку (купівлю-продаж). Оскільки, обладнання було передано у меншій кількості, ніж обумовлено договором. Це є істотним порушенням умов договору, що зумовлює право на внесення змін до нього, крім того, позивачем дотримані вимоги ст. 188 ГК України.
В судовому засіданні 21.10.2021 позивач підтримав обставини, викладені в заявах по суті справи на підтвердження позовних вимог.
Представник відповідача проти позову заперечував, з підстав викладених у заявах по суті спору.
Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.
В судових дебатах позивач підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача просив у позові відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
01.03.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП Інта" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Стінгрей" (замовник) укладено договір № 180117-04 індивідуального замовлення відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується у встановлений даним договором строк виконати власними силами роботи по виготовленню, поставці і пусконалагодження обладнання, вказаного у таблиці № 1, згідно креслень і технічного завдання.
Згідно таблиці 1 виготовленню і поставці підлягало наступне обладнання: 1. Автомат фасовки у пластикові контейнери у кількості 1 штука, вартістю 480000,00 грн без ПДВ; 2. Автомат фасовки у скляні банки у кількості 1 штука, вартістю - 517500,00 грн без ПДВ; 3. Пластинчато-ланцюговий транспортер подачі тари з пресервами від транспортера замовника до одного з автоматів у кількості 1 штука, вартістю 57500,00 грн без ПДВ; 4. Пластинчато-ланцюговий транспортер відводу розфасованої продукції від одного з автоматів на транспортер замовника у кількості 1 штука, вартістю 57500,00 грн; 5. Аплікатор кругових етикеток у кількості 1 штука, вартістю 109250,00 грн без ПДВ; 6. Аплікатор етикеток на кришку пластикової тари у кількості 1 штука, вартістю 119250,00 грн без ПДВ; 7 Поворотний стіл подачі круглої тари у кількості 1 штука, вартістю 28500,00 грн без ПДВ; 8. Поворотний стіл приймання тари у кількості 1 штука, вартістю 24750,00 грн без ПДВ. Загальна вартість майн а з урахуванням ПДВ становить 1673100,00 грн.
Відповідно до п. 1.2 договору замовник в свою чергу, зобов'язується прийняти виготовлене обладнання і роботи з його пусконалагодження, а також оплатити загальну вартість обладнання з урахуванням виготовлення та пусконалагодження, вказану у п. 4.1 договору.
Виконавець приступає до виконання робіт протягом 3 робочих днів після підписання сторонами договору з усіма додатками і отримання першого платежу попередньої оплати у розмірі 10% від суми, вказаної в п. 4.1 договору, передбаченого першим етапом порядку оплати. Строк виготовлення виконавцем обладнання складає не більше 120 робочих днів з моменту здійснення замовником першого етапу попередньої оплати згідно п. 4.2 даного договору, строк початку виконання робіт по пусконалагодженню обладнання складає не більше 5 робочих днів з моменту повідомлення замовником виконавця про його готовність до даних робіт. Відвантаження обладнання здійснюється після 90% оплатою Поставка обладнання здійснюється шляхом самовивозу зі складу виконавця, що знаходиться за адресою: 03680, м. Київ, вул. Полковника Шутова, 18. Обладнання вважається прийнятим замовником з моменту підписання ним видаткової накладної. Закінчення виконання робіт за даним договором фіксується підписанням сторонами акту виконаних пусконалагоджувальних робіт (п. 2.1, 2.2, 2.4-2.8 договору).
Згідно п. 3.1.1, 3.1.3-3.1.5 договору виконавець зобов'язується виготовити обладнання згідно креслень і технічного завдання; провести пусконалагоджувальні роботи обладнання і навчання персоналу замовника протягом 8 робочих днів за умови виконання замовником ТУ для підключення обладнання; надати ТУ для підключення обладнання протягом 40 робочих днів після отримання першого етапу попередньої оплати в розмірі 10% від загальної суми, вказаної у п. 4.1 договору; кожна партія продукції має супроводжуватись наступними документами: видаткова накладна, технічна документація на обладнання, сертифікат відповідності, висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи. Постачальник несе відповідальність за достовірність і відповідність даних документів встановленим вимогам.
Загальна вартість обладнання, з урахуванням виготовлення і пусконалагодження, складає 1673100,00 грн з урахуванням ПДВ. Порядок оплати - замовник оплачує виконавцю згідно договору поетапно: - етап 1: попередня оплата у розмірі 10% від загальної суми, вказаної у п. 4.1 договору; - етап 2: попередня оплата у розмірі 5% від загальної суми, вказаної у п. 4.1 договору через 25 робочих днів після першого платежу; - етап3: попередня оплата у розмірі 35% від загальної
Суми вказаної у п. 4.1 договору через 45 робочих днів після першого платежу; 0- етап 4: 40% від суми, вказаної у п. 4.1 договору, протягом 7 банківських днів з моменту отримання замовником письмового повідомлення виконавця про закінчення виготовлення обладнання і його готовності до відвантаження зі складу виконавця. - 10% від загальної суми, вказаної у п. 4.1 договору, протягом 5 банківських днів з моменту підписання сторонами акту виконаних пусконалагоджувальних робіт (п. 4.1, 4.2 договору).
Згідно п. 5.1 договору по завершенню робіт з пусконалагодження обладнання, виконавець передає замовнику акт виконаних пусконалагоджувальних робіт. Замовник повертає виконавцю підписаний акт виконаних пусконалагоджувальних робіт протягом 3 робочих днів або надає в письмовому вигляді у вказаний строк мотивовану відмову від приймання виконаних робіт.
За несвоєчасне виконання виконавцем зобов'язань за договором: виготовлення обладнання; пуско-налагодження обладнання; усунення поломок в обладнанні в гарантійний період, виконавець сплачує замовнику неустойку у розмірі 0,3% від загальної суми отриманих в рамках даного договору від замовника платежів, за кожен день прострочення, але не більше 5% вартості договору (п. 6.3 договору).
Даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним. Даний договір може бути змінений чи розірваний за згодою сторін (п. 7.1, 7.2 договору).
До матеріалів справи долучено додатки до договору: № 1 "Протокол узгодження договірної ціни", № 2 "Технічне завдання на розробку і виготовлення пакувальної установки "Твіст-Офф" з дозуванням і вакуумуванням".
На виконання умов договору позивачем було перераховано відповідачу суму попередньої оплати, що підтверджується доданими до матеріалів справи платіжними дорученнями: № 2031828 від 20.03.2018 на суму 167310,00 грн, № 2351868 від 23.05.2018 на суму 585585,00 грн, № 2041850 від 23.04.2018 на суму 83655,00 грн. Згідно доданих платіжних доручень позивач сплатив грошові кошти у розмірі 836550,00 грн. Проте, позивачем у позові зазначено про оплату грошових коштів у сумі 1505790,00 грн з посиланням в тому числі на платіжне доручення № 29111832 від 29.11.2018 на суму 669240,00 грн.
Відповідач не заперечив та не спростував обставин, що позивачем внесено попередню оплату саме у розмірі 1505790,00 грн.
Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Оскільки, суд не має підстав сумніватись у достовірності зазначених позивачем обставин щодо суми внесеної попередньої оплати, то обставини щодо внесення позивачем попередньої оплати у розмірі 1505790,00 грн не підлягають доказуванню.
Відповідачем до матеріалів справи долучено видаткові накладні на підтвердження обставин поставки товару: № 177 від 10.10.2018 на суму 131100,00 грн (аплікатор кругових етикеток); № 240 від 29.11.2018 на суму 1542000,00 грн (автомат фасовки у пластикові контейнери, автомат фасовки у скляні банки, пластинчато-ланцюговий транспортер, аплікатор етикеток на кришку пластикової тари, поворотний стіл подачі круглої тари, поворотний стіл прийому тари). Підпис та печатка обох контрагентів міститься на видатковій накладній № 240 від 29.11.2018, проте сторонами не заперечувались та визнавались у листуванні обставини, що поставлено було весь обсяг обладнання, обумовлений договором.
До матеріалів справи долучено лист позивача до відповідача від 07.05.2019 № 210, в якому зазначено, що відповідачем поставлено обладнання, передбачене договором № 180117-04 від 01.03.2018 у повному обсязі, в зв'язку з чим позивач просив приступити до пусконалагоджувальних робіт відповідного обладнання з 03.06.2019.
11.07.2019 було складено акт зауважень щодо лінії закупорювання та дозування ІНТА, яким зафіксовані наступні невідповідності: в момент зупинки чи відсутності банки з дозатора капає олія (не повинна); аплікатор етикеток не клеїть етикетку на пластикову кришку; продуктивність не відповідає заявленій; на багатьох деталях проступає іржа; на поставленому обладнанні відсутнє ущільнення дротів.
В листі позивача до відповідача від 09.08.2019 № 343 зазначено, що згідно умов договору № 180117-04 від 01.03.2018 було поставлено обладнання. Позивач вказує, що співробітники відповідача 03.06.2019 розпочали проведення пусконалагоджувальних робіт за результатами яких був складений акт зауважень від 13.06.2019 і роботи не були прийняті. Після повторного прибуття співробітників відповідача для проведення пусконалагоджувальних робіт, вони не були прийняті, про що складено акт зауважень від 11.07.2019. Оскільки відповідач поставив не якісний товар, позивач просив повернути йому суму попередньої оплати у розмірі 1505790,00 грн та забрати обладнання (докази отримання в матеріалах справи).
15.08.2019 сторонами було складено акт зауважень до лінії закупорювання і дозування ІНТА, в якому встановлено, що аплікатор етикеток не клеїть етикетку на пластикову кришку; на деяких деталях обладнання виступила іржа. Висновок: необхідне доопрацювання лінії дозування і закупорювання ІНТА, усунення всіх зауважень.
28.08.2019 відповідач звернувся до позивача з листом, в якому зазначив про поставку всього обсягу обладнання за договором № 180117-04 від 01.03.2018 та зазначив про докладання всіх зусиль для доведення конструкції поставленого обладнання до оптимального робочого стану.
30.09.2019 позивач звернувся до відповідача з листом № 422/1, в якому зазначив, що в зв'язку з відсутністю результату після проведених робіт 26.09.2019 з наклеювання етикеток на кришку пластикової тари ТОВ "Компанія Стінгрей" просило повідомити коли буде виконане доопрацювання.
31.10.2019 відповідач звернувся до позивача з листом № 65, в якому зазначив про неможливість завершити роботи з модернізації вузла нанесення етикеток на кришку пластикової тари в строк до 15.10.2019, оскільки, кришки мають ввігнутості різної конфігурації. Відповідач зазначив про намагання усунути недоліки в строк до середини листопада.
28.11.2019 сторонами було складено акт приймання-передачі про те, що ТОВ "Компанія Стінгрей" передає, а ТОВ "НВП Інта" приймає наступне обладнання: "Аплікатор етикеток на кришку пластикової таки, поставлений ТОВ "НВП Інта" згідно договору № 180117-04 від 01.03.2018, для доопрацювання. Обладнання передається на 30 календарних днів. ТОВ "НВП Інта" зобов'язується повернути вказане обладнання в строк не пізніше 27.12.2019 у справному стані та повній комплектності.
08.01.2020 позивач звернувся до відповідача з листом № 1, в якому зазначив, що 28.11.2019 для доопрацювання відповідачу був направлений "аплікатор етикеток на кришку пластикової тари", про що було складено відповідний акт 28.11.2019 та вказано зобов'язання повернути його до 27.12.2019. Оскільки, обладнання не було повернуто у визначений строк, позивач просив повідомити дату виконання доопрацювання обладнання та повернення його позивачу (докази отримання в матеріалах справи).
24.01.2020 у відповідь на лист № 1 від 08.01.2020 відповідач зазначив у листі № 8, що буде докладено всіх зусиль для вирішення питання щодо нанесення етикеток на пластикові контейнери до середини лютого.
В листі від 07.04.2020 № 79 позивач просив повернути отриману попередню оплату за обладнання у розмірі 1505790,00 грн та забрати обладнання, оскільки, відповідачем не усунуто невідповідності, які були виявлені під час приймання товару (докази отримання в матеріалах справи).
20.01.2021 позивач звернувся до відповідача з листом № 11 "Про втрату інтересу щодо подальшого виконання зобов'язання в натурі, внесення змін до умов укладеного договору та відшкодування шкоди", в якому зазначено, що сплачені 480000,00 грн грошових коштів за "Автомат фасовки в пластикові контейнери", який не може бути використаний без "Аплікатора етикеток на кришку пластикової тари", є збитками позивача, які він просить відшкодувати у семиденний термін з дня отримання даного листа. Докази направлення долучені до матеріалів справи.
У відповідь на лист № 11 від 20.01.2021 відповідач в листі № 4 від 08.02.2021 погодився на внесення змін до договору щодо кількості замовленого обладнання та виключити з переліку "Аплікатор етикеток на кришку пластикової тари" з відповідним зменшенням ціни договору. До листа долучено додаткову угоду № 1 від 26.03.2021 відповідного змісту.
24.02.2021 позивач звернувся до відповідача з листом № 33, в якому пропонував внести зміни в предмет договору та виключити з переліку "Аплікатор етикеток на кришку пластикової тари", зменшити суму договору. Погодити повернення та отримати "Автомат фасовки у пластикові контейнери"; повернути вартість обладнання у сумі 480000,00 грн.
До матеріалів справи не додано доказів в підтвердження укладення між сторонами додаткової угоди щодо зменшення ціни договору та зміни предмета договору шляхом виключення частини обладнання.
Позивач просить стягнути з відповідача 551790,00 грн сплачені за обладнання, яке не постачалось, оскільки, в нього відпав інтерес у отриманні обладнання через прострочення з боку відповідача. Вищезазначену суму позивач розраховує наступним чином: 1673100,00 (ціна договору)-576000,00 (вартість автомата фасовки в пластикові контейнери з ПДВ)-143100,00 (вартість аплікатора етикеток на кришку пластикової тари)=954000,00 (нова ціна договору); 1505790,00 (сума попередньої оплати сплачена позивачем)-954000,00 (нова ціна договору)=551790,00 грн.
Як вбачається з суті договору він є змішаним та містить елементи поставки (купівлі-продажу) та підряду.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому, зобов'язання в силу вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за є договором поставки, а відповідно до ч. 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Згідно ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Згідно ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.
Як вбачається з умов договору, відповідач мав поставити товар у кількості 8 одиниць - 1. Автомат фасовки у пластикові контейнери у кількості 1 штука, вартістю 480000,00 грн без ПДВ; 2. Автомат фасовки у скляні банки у кількості 1 штука, вартістю - 517500,00 грн без ПДВ; 3. Пластинчато-ланцюговий транспортер подачі тари з пресервами від транспортера замовника до одного з автоматів у кількості 1 штука, вартістю 57500,00 грн без ПДВ; 4. Пластинчато-ланцюговий транспортер відводу розфасованої продукції від одного з автоматів на транспортер замовника у кількості 1 штука, вартістю 57500,00 грн; 5. Аплікатор кругових етикеток у кількості 1 штука, вартістю 109250,00 грн без ПДВ; 6. Аплікатор етикеток на кришку пластикової тари у кількості 1 штука, вартістю 119250,00 грн без ПДВ; 7 Поворотний стіл подачі круглої тари у кількості 1 штука, вартістю 28500,00 грн без ПДВ; 8. Поворотний стіл приймання тари у кількості 1 штука, вартістю 24750,00 грн без ПДВ.
Як підтверджено матеріалами справи, відповідач поставив позивачу товар у поновному обсязі (в кількості 8 одиниць) 29.11.2018.
Згідно ст. 670, 693 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Оскільки, позивач мотивує свої позовні вимоги саме ст. 670, 693 ЦК України, про що наголошувалось ним у поданих поясненнях, суд не вбачає підстав для задоволення позову, щодо стягнення з відповідача вартості не переданого товару, оскільки, товар, як підтверджено матеріалами справи був переданий у кількості, визначеній договором (в повному обсязі).
Отже, судом встановлено належне виконання відповідачем своїх зобов'язань саме щодо поставки товару.
В подальшому 28.11.2019 "аплікатор етикеток на кришку пластикової тари" був повернутий відповідачу на доопрацювання, докази його повернення покупцю до матеріалів справи наразі не надані. Однак, доопрацювання товарів передбачає як таку невідповідність товару певним вимогам по якості. Однак, фабула статті ст. 670, 693 ЦК України надає право покупцю вимагати повернення саме не поставленого товару, а не товару, отриманого покупцем та повернутого на доопрацювання. Крім того, "аплікатор етикеток на кришку пластикової тари" згідно умов договору коштує 143100,00 грн, а позивачем оплачено за договором суму 1505790,00 грн з 1673100,00 грн. Тобто сума недоплаченої вартості товару становить 167310,00 грн. А отже вартість повернутого на доопрацювання обладнання так і не була оплачена позивачем.
Автомат фасовки у пластикові контейнери, на вартість якого позивач, в тому числі зменшує ціну договору, як вбачається з матеріалів, справи був поставлений відповідачем позивачу. Доказів того, що вказаний товар не був прийнятий позивачем, в тому числі за якістю чи комплектністю, суду надано не було. З огляду на зазначене відсутні підстави для стягнення з відповідача вартості Автомата фасовки у пластикові контейнери, в зв'язку з не поставкою, оскільки, товар був поставлений та прийнятий згідно умов укладеного сторонами договору.
З огляду на все вищезазначене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача вартості не поставленого товар у розмірі 551790,00 грн.
Позивач також просив зобов'язати відповідача внести зміни до договору у наведеній позивачем редакції.
Суд відзначає, що позивачем не наведено правове обгрунтування підстав для покладення на відповідача обов'язку внести зміни в договір.
Згідно п. 7.2 договору даний договір може бути змінений чи розірваний за згодою сторін.
Відповідно до ст. 188 ГПК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
У відповідача, згідно приписів чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору відсутній обов'язок вносити зміни в договір.
У свою чергу, згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 Цивільного кодексу України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.
Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також (2) має бути передбачений приписами ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами Договором.
Згідно практики Верховного Суду ефективним способом захисту, в разі необхідності внесення змін до договору є визнання додаткової угоди укладеною у визначеній стороною редакції. Тобто, наразі, зобов'язання відповідача внести зміни до договору, виклавши його пункти у визначеній позивачем редакції не є належним та ефективним способом захисту, зокрема і тому, що у відповідача відсутній обов'язок вносити відповідні зміни в договір.
Як встановлено у ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Суд зазначає, що частина 1 статті 15 Цивільного кодексу України закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для їх захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Дана норма кореспондується з положенням ст.20 Господарського кодексу України, в якій передбачено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачеві, тоді як перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду є обов'язком суду, який має приймати рішення зі справи в межах заявлених позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги як можливість у той чи іншій спосіб захистити порушене право (за наявності підстав для цього), так і необхідність подальшого виконання прийнятого судом рішення.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу, які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з нормами статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення (вказана правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 № 911/1563/17).
Суд також враховує положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.
Зміст зобов'язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.
Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Загалом, необхідно зазначити, що власник порушеного права може скористатися не будь - яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Тобто саме ефективність способу захисту є основоположним принципом, який має враховуватись судом при ухваленні рішення.
З поданого позову вбачається, що обраний позивачами спосіб захисту є неефективним та не належним, а тому вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо посилань позивача, що ним було замовлено у іншого контрагента обладнання, яке не зміг виготовити та поставити відповідач суд зазначає наступне.
Позивач долучив до матеріалів справи контракт № 572 від 20.01.2020, укладений між UAB "ORKOS" (продавець) та ТОВ "Компанія Стінгрей" (покупець) відповідно до якого продавець поставить, а покупець придбає обладнання, згідно умов даного контракту і за необхідності виконає пусконалагоджувальні роботи поставленого обладнання. Згідно специфікації № 1 до вказаного контракту сторони обумовили поставку наступного обладнання: 1. Лінія укладки та закупорювання пресервів у пластикову тару: - плавний транспортер між машиною для нарізки філе риби з місцями укладки; - робочі місця для укладки шматочків філе в банки з відведенням укладених банок; - робоче місце для зважування; - дозатор для олії чи тузлуку; - вакуумна машина; - матриця для закупорювання тари; - вузол накладання кришок; 2. Пусконалагоджувальні роботи. Загальна вартість обладнання -177605,00 євро. Відповідно до специфікації № 2 до контракту сторони обумовили поставку наступного обладнання: 1. Лінія укладення філе в термоформер: - робоче місце для укладення філе в термоформер; - шкурознімаюча машина; - дозатор олії. 2. Пусконалагоджувальні роботи. Загальна вартість - 65395,00 євро.
Суд, дослідивши умови договору позивача з відповідачем та контракту, укладеного позивачем з третьою особою, відзначає, що згідно вказаних правочинів поставці підлягало не ідентичне обладнання, в зв'язку з чим, позивачем не доведено, що саме в зв'язку з поставкою відповідачем обладнання не у повному обсязі, позивач був змушений придбати не допоставлене обладнання у третьої особи.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Позовні вимоги визнані судом не обгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Стінгрей" (вул. Скворцова, буд. 236, м. Запоріжжя, 69106, ідентифікаційний код 41888526) до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП Інта" (проспект Перемоги, буд. 74, м. Київ, 03113, ідентифікаційний код 36353555) стягнення грошових коштів у розмірі 551790,00 грн, сплачених за обладнання, яке не постачалось та зобов'язання відповідача внести зміни до договору індивідуального замовлення № 180117-4 від 01.03.2018, виклавши у зазначеній позивачем редакції - відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 28.10.2021
Суддя І.В.Усатенко