Справа № 750/7509/21
Провадження № 2/750/1857/21
28 жовтня 2021 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:
судді Карапута Л.В.
секретаря Лось А.Ю.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа - Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради,
встановив:
09.07.2021 року позивач звернулася до суду із позовом до відповідача та просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо його неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути з відповідача судові витрати та витрати на правову допомогу.
Представник позивача подала заяву про розгляд справи без її участі, позов підтримала та просила задовольнити.
Відповідач подав заяву про розгляд справи без його участі.
Представник Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради подала заяву про розгляд справи без її участі, позов підтримує.
Фіксування судового засідання технічним записом не здійснювалося відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково із таких підстав.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Батьками неповнолітнього ОСОБА_3 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини (свідоцтво серії НОМЕР_1 , видане Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області від 14.07.2017 року(а.с. 10).
01.10.2020 року рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова - шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано (а.с. 20).
Після припинення стосунків, дитина залишилася проживати з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 . Батько участі в житті дитини не приймає, більш того, навіть за період спільного життя також не цікавився життям дитини. Фактично батько, ОСОБА_2 , самоусунувся від виконання своїх обов'язків щодо дитини та не приймає участі у їх вихованні, не надає матеріальної допомоги, не цікавиться здоров'ям та успіхами дитини.
Відповідач систематично ухиляється від виконання своїх обов'язків, передбачених ст. 150 СК України, по вихованню дітей, а саме: свідомо не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, про підготовку до самостійного життя, не надає будь-якої матеріальної допомоги.
За інформацією Комунального некомерційного підприємства «Сімейна поліклініка» Чернігівської міської ради від 01.07.2021 року №01-14/806 ОСОБА_3 з народження перебуває під наглядом Комунального некомерційного підприємства «Сімейна поліклініка» Чернігівської міської ради. Догляд за станом здоров'я здійснює мати, на прийом до лікаря-педіатра, дитина приходить в супроводі мами. На профілактичні огляди батько з дитиною не з'являється, у формі 112/о «Історія розвитку дитини» наявний лише один запис про відвідування дитиною лікаря разом з батьком.
Згідно з довідкою Чернігівського дошкільного навчального закладу №43 «Світлячок» № 01-46/26 від 25.06.2021 року, в якому виховується ОСОБА_4 від 02.09.2019 року по теперішній час, батько битини - ОСОБА_2 , не брав участі у вихованні сина, не відвідував святкові заходи та батьківські збори, не спілкувався з вихователями групи та адміністрацією закладу.
Від батька дитини до управління (служби) у справах дітей Чернігівської міської ради 07.10.2021 року надійшла заява, в якій він повідомив, що не заперечує проти позбавлення батьківських прав по відношенню до сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адже вихованням та матеріальним утриманням дитини не займається.
У відповідності дост.150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов'язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
У відповідності з вимогами п.п. 2,4 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; є хронічними алкоголіками або наркоманами; жорстоко поводяться з дитиною. Фактично вихованням та піклуванням про дитину займалася та займається на даний час мати - ОСОБА_1 .
Згідно висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до його малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 затвердженого рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 20.10.2021 року № 634, виконавчий комітет Чернігівської міської ради, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до його малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).
Згідно ч. 7, ч. 8 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до принципу ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованою постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ (789-12) від 27.02.1991 року та яка набула чинності 27 вересня 1991 року, у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 11 Закону «Про охорону дитинства» встановлено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно ст. 9 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Преамбулою Конвенції визначено, що держави-учасниці беруть до уваги принципи, закладені в Декларації прав дитини, яка прийнята Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року. У відповідності до 6 принципу цієї Декларації дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли мають місце виключні обставини, бути розлученою зі своєю матір'ю.
Згідно ч. 2 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Отже, ч. 2 ст. 155 СК забезпечує, в першу чергу, інтереси дитини.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. п. 15, 16 постанови від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 грудня 2008 року № 20, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
В силу ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
При прийнятті рішення у наявній справі судом також береться до уваги, що Європейський суд з прав людини (Справа «Савіни проти України» (Заява № 39948/06) у своєму рішенні від 18.12.2008 року наголошував, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Згідно ст. ст. 111, 112 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків, виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Держава надає батькам допомогу у виконанні ними своїх обов'язків щодо виховання дітей, захищає права сім'ї.
Крім того, діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили (ст. 114 вищенаведеного вище Закону).
В судовому засіданні встановлено, що відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, що підтверджується письмовими доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Таким чином, судом з достовірністю встановлено, що позовні вимоги позивача про позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа - Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради, задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Л.В.Карапута