Справа № 950/1924/21
Провадження № 1-кп/950/238/21
28 жовтня 2021 року м. Лебедин
Лебединський районний суд Сумської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань у м. Лебедин обвинувальний акт з угодою про визнання винуватості у кримінальному провадженні № 12021200590000197, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.08.2021 за обвинуваченням
ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; уродженець с. Буцикове, Сумського району, Сумської області; громадянин України; освіта середня; одружений; має на утриманні малолітню та неповнолітню дитину; зареєстрований та фактично проживає: АДРЕСА_1 ; працює ТОВ «Райз Північ», тракторист; раніше не судимий)
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 Кримінального кодексу України,
учасники кримінального провадження:
прокурор - ОСОБА_4 ,
захисник - ОСОБА_5 ,
обвинувачений - ОСОБА_3 ,
Досудовим розслідуванням встановлено, що 13.07.1928 року постановою Сумського окружного виконавчого комітету як заповідник місцевого значення створено природний заповідник «Михайлівська цілина». У 1947 році його статус був підвищений до загальнодержавного значення. У 1961 році Постановою Ради Міністрів УРСР від 22.07.1961 року № 1118 у результаті об'єднання декількох природоохоронних територій (Хомутовського степу, Кам'яних Могил, Михайлівської цілини та Стрільцівського Степу) був заснований Український степовий природний заповідник. З цього часу «Михайлівська цілина» набула статусу його відділення.
Указом Президента України від 11.12.2009 № 1035/2009 заповідник «Михайлівська цілина» був виокремлений у самостійну структуру. До 2009 року площа «Михайлівської цілини» складала 202,48 га. Разом із оголошенням заповідника самостійною природоохоронною установою, його площа була збільшена до 882,9 га за рахунок приєднання до нього існуючих ботанічних заказників місцевого значення: «Довге», «Грушевський», «Лозовогрушевий», «Катеринівський», «Пристайлівський» у Лебединському районі та «Саївський» у Недригайлівському районі.
В порушення вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини», Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» у невстановлений в ході досудового розслідування час у квітні 2021 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не маючи правових підстав для використання земельної ділянки, діючи умисно, за допомогою сільськогосподарської техніки ТОВ «РАЙЗ ПІВНІЧ» розорав земельну ділянку з кадастровим номером 5922984600:06:002:0132 в охоронюваній зоні природного заповідника «Михайлівська цілина» площею 48000 кв. м на території Катеринівського старостинського округу Лебединської ОТГ, Сумської області поблизу с. Степове, Сумського району та надалі на вказаній самовільно зайнятій земельній ділянці ОСОБА_3 посіяв кукурудзу. Тобто останній упродовж весни 2021 року (більш точної дати в ході слідства не встановлено) самовільно зайняв земельну ділянку в охоронній зоні площею 48000 кв. м. Відповідно до проведеної перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом, шкода за самовільне зайняття земельної ділянки становить 11856,00 грн.
Суд кваліфікує такі дії обвинуваченого за ч. 2 ст. 197-1 КК України, тобто самовільне зайняття земельної ділянки в охоронних зонах.
17.09.2021 між прокурором Лебединського відділу Сумської окружної прокуратури ОСОБА_4 , якому надані повноваження прокурора у даному кримінальному провадженні та обвинуваченим ОСОБА_3 , за участю захисника ОСОБА_5 , укладено угоду про визнання винуватості.
Згідно з умовами вказаної угоди ОСОБА_3 зобов'язується: беззастережно визнати обвинувачення в обсязі підозри у судовому провадженні; співпрацювати із слідством та судом по вказаному кримінальному провадженню; відшкодувати завдану шкоду в повному обсязі.
Сторони узгодили ОСОБА_3 покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500,00 грн. Підставами для застосування ст. 69 КК України сторони угоди зазначили наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання, а саме щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданої шкоди.
У судовому засіданні обвинувачений визнав себе винним по пред'явленому обвинуваченню у повному обсязі. Підтвердив, що дійсно відшкодував суму завданої шкоди. Також ОСОБА_3 підтвердив, що угода була укладена ним добровільно.
Захисник вказав, що угода може бути затверджена із призначенням узгодженого покарання.
Прокурор вважав за можливе затвердити угоду та призначити узгоджене покарання.
Заслухавши учасників підготовчого провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, вирішуючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить із наступного.
Відповідно до ч. 2, п. 1 ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого.
Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 314 КПК України передбачено, що у підготовчому судовому засіданні суд має право затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 цього Кодексу.
Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином. Тому укладення угоди про визнання винуватості у даному кримінальному провадженні є можливим.
Роз'яснивши положення ч. 4 ст. 474 КПК України судом з'ясовано, що обвинувачений цілком розуміє права, визначені зазначеною нормою, наслідки укладення та затвердження цієї угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Судом встановлено, що укладення угоди про визнання винуватості є добровільним, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді, що підтверджено обвинуваченим у судовому засіданні та його захисником.
Суд зазначає, що зміст угоди відповідає вимогам статті 472 КПК України та положенням закону, правова кваліфікація кримінального правопорушення є правильною, умови угоди не суперечать інтересам суспільства, не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб. Крім того, наявні фактичні підстави для визнання винуватості.
Підстави для відмови у затвердженні угоди, що передбачені ч. 7 ст. 474 КПК України, судом не встановлені.
Обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_3 , відповідно до ч. 1 ст. 66 КК України, є щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданої шкоди. Обставини, які обтяжують покарання відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлені.
При призначенні покарання, передбаченого угодою, на підставі ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Вивченням даних про особу ОСОБА_3 встановлено, що він до кримінальної відповідальності притягується вперше, за місцем роботи характеризується позитивно, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.
Сторони угоди погодили покарання із застосуванням ст. 69 КК України, оскільки наявні декілька обставин, що пом'якшують покарання, в тому числі щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та відшкодування завданої шкоди, що в у своїй сукупності знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Узгоджені сторонами вид та міра покарання відповідають ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даним про особу обвинуваченого, відповідають загальним засадам призначення покарання, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про наявність правових підстав для затвердження угоди про визнання винуватості та призначення обвинуваченому узгодженого покарання за ч. 2 ст. 197-1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, у виді штрафу в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Запобіжний захід до обвинуваченого не застосувався.
Керуючись п. 1 ч. 3 ст. 314, ч. 2 ст. 373, ст. 374, 474, 475 КПК України, суд
Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 17.09.2021 між прокурором Лебединського відділу Сумської окружної прокуратури ОСОБА_4 та підозрюваним ОСОБА_3 за участю захисника ОСОБА_5 , у кримінальному провадженні № 12021200590000197.
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 197-1 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання, із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, у виді штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500,00 (вісім тисяч п'ятсот) грн.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід до ОСОБА_3 не застосовувати.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ч. 4 ст. 394 КПК України, до Сумського апеляційного суду через Лебединський районний суд Сумської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1