Справа № 752/10164/21
Провадження № 2/752/6627/21
іменем України
30 серпня 2021 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій,-
у квітні 2021 року позивач КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» звернулось до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми.
В обґрунтування позову зазначило, що будинок АДРЕСА_1 знаходиться на балансі та обслуговуванні у КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва».
ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
Відповідач свій обов'язок по оплаті витрат на утримання будинку й прибудинкової території не виконує належним чином, внаслідок чого останнім за період з 01.07.2016 року по 01.02.2021 року рахується заборгованість, що становить 19 097,32 грн.
Оскільки у добровільному порядку ОСОБА_1 не сплачує виниклу заборгованість, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» звернулось до суду за захистом права, яке вважає порушеним, та просило стягнути заборгованість за надані послуги з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних, а також судові витрати.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 23.04.2021 року відкрито провадження у цивільній справі з проведенням розгляду в порядку спрощеного позовного провадження справі без повідомлення сторін 30.08.2021 року (а.с. 179-180).
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти пред'явленого позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що не був власником, наймачем чи орендарем квартири АДРЕСА_1 у період з 01.07.2016 року до 06.01.2021 року, і власником цієї квартири став лише 06.01.2021 року - з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, тому він як новий власник майна не зобов'язаний повертати борги попереднього власника. Вказав, що після набуття у власність квартири АДРЕСА_1 будь-яка заборгованість з комунальних послуг у нього відсутня. Також просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, про що подав відповідну заяву.
У відповідності до гл. 10 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема, малозначні справи.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; кількість сторін та інших учасників справи (ч. 2 ст. 274 ЦПК України).
При цьому у відповідності до ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже, суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
З матеріалів справи вбачаєтеся та не заперечено сторонами, що рішенням Київської міської ради від 09.09.2010 року № 7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві» вирішено не утворювати районні у місті Києві ради, припинити з 31.10.2010 року шляхом ліквідації районні в місті Києві ради та їх виконавчі органи.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.09.2010 року № 787 «Про організаційно-правові заходи, пов'язані з виконанням рішення Київської міської ради від 09.09.2010 року № 7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві» з 31.10.2010 року у районах міста Києва утворено районні в місті Києві державні адміністрації, підпорядковані Київській міській державній адміністрації та припинено шляхом ліквідації виконавчі органи районних в місті Києві рад.
Рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» було затверджено переліки об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1-10 до цього рішення, та визнано такими, що втратили чинність, додатки 2-12 до рішення Київради від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва».
Згідно з переліком, наведеним в додатку 1 до рішення Київської міської ради від 02.12.2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» до об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва віднесено будівлі і споруди, а відповідно до розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві», із змінами та доповненнями, передано до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, в тому числі будинок АДРЕСА_1 .
Рішенням Голосіївського районної в місті Києві ради 41 сесії V скликання від 19.10.2010 року № 41/10 передано майно територіальної громади Голосіївського району м. Києва з балансу Голосіївської районної в м. Києві ради на баланс КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району» 31.10.2010 року (а.с. 23-24).
Рішенням Київської міської ради від 09.10.2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району» перейменовано в КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» (а.с. 25-28).
Отже, з матеріалів справи вбачається, що будинок АДРЕСА_1 віднесений до комунальної власності територіальної громади міста Києва та переданий до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації.
Крім того, на сайті «Муніципал» (https://www.municipal.kiev.ua/kiev/) виконавчого органу Київської міської ради Київської міської адміністрації міститься інформація про те, що будинок АДРЕСА_1 знаходиться на обслуговуванні КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва».
Також, матеріали справи містять копії договорів, зокрема: договір № 03/08Д від 03.08.2015 року щодо проведення профілактичних дезінфекційних робіт (дератизація та дезінсекція), укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та ТОВ «Укрбіоекологія» (а.с. 35-37); договір про надання послуг з вивезення побутових відходів № 406 від 04.06.2015 року, укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» (а.с. 38-43); договір про надання послуг з вивезення побутових відходів № 10 від 25.01.2016 року, укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» (а.с. 44-48); договір № 07/10-16Д/311 від 15.10.2016 року щодо надання послуг дислокації, укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та ТОВ «Укрбіоекологія» (а.с. 49-52); договір № 427/1 від 11.01.2016 року щодо проведення робіт з дератизації та дезінсекції, укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та ТОВ «Укрбіоекологія» (а.с. 53-57); договір № 2 про надання послуг дератизації та дезінсекції від 05.01.2017 року, укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та ТОВ «Проф Дез Контроль Плюс» (а.с. 58-62); договір про надання послуг з вивезення побутових відходів № 13 від 20.01.2017 року, укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» (а.с. 63-67); договір № 85 про надання послуг з обробки даних, укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та КК «Центр комунального сервісу» (а.с. 68-74); договір № 37 про надання послуг дератизації та дезінсекції від 07.02.2018 року, укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та ТОВ «Комуналка» (а.с. 75-78); договір про надання послуг з вивезення побутових відходів № 54 від 12.02.2018 року, укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» (а.с. 79-83); договір № 114 про надання послуг з обробки даних від 02.03.2018 року, укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та КК «Центр комунального сервісу» (а.с. 84-91); договір № 17 про надання послуг з обробки даних від 10.01.2019 року, укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та КК «Центр комунального сервісу» (а.с. 92-100); договір про постачання електричної енергії № 17195 від 31.08.2004 року, укладений між ПАТ «Київенерго» та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» (а.с. 101-105); договір про закупівлю електричної енергії № 17195-Т117/350 від 26.12.2016 року, укладений між ПАТ «Київенерго» та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» (а.с. 106-111); договір про закупівлю електричної енергії № 17195-Т118/587 від 13.12.2017 року, укладений між ПАТ «Київенерго» та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» (а.с. 112-117); договір № 20114011 ПВ про постачання електричної енергії споживачу від 04.01.2019 року, укладений між ТОВ «Київські енергетичні послуги» та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» (а.с. 118-130); договір № 540 від 16.12.2019 року, укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та МП «Промкомплекс» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про повне технічне обслуговування ліфтів (а.с. 131-137); договір № 562 від 19.12.2019 року, укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та ТОВ «Укрдимовент» (а.с. 138-143); договір № 835 від 18.12.2018 року, укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та ТОВ «Укрдимовент» (а.с. 144-148); договір № 835-Д/528 від 11.12.2019 року щодо проведення робіт з дератизації та дезінсекції, укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та ТОВ «Емпекс» (а.с. 149-154); договір № 840 від 21.12.2018 року щодо проведення робіт з дератизації та дезінсекції, укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та ТОВ «Емпекс» (а.с. 155-161); договір № 844 від 26.12.2018 року, укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та МП «Промкомплекс» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про повне технічне обслуговування ліфтів (а.с. 162-168); договір № D2 4M 0200 від 31.07.2015 року, укладений між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та ПрАТ «Отіс» про повне технічне обслуговування та ремонту ліфтів (а.с. 169-174).
Отже, вбачається, що послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в будинку АДРЕСА_1 надаються КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», що підтверджується належними та допустимими доказами, які приймаються судом. Доказів на підтвердження зворотного, зокрема відповідачем, не надано.
Також, з матеріалів справи вбачається та не заперечено відповідачем при поданні відзиву, що останній зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 з 01.08.1996 року (а.с. 178).
Звертаючись до суду із вказаним позовом, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», посилаючись на положення ст. ст. 319, 320, 322 ЦК України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», зазначало, що відповідач, як власник квартири, зобов'язаний утримувати майно, що йому належить.
Водночас, відповідач, заперечуючи проти позову, вказав про те, що набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 лише 06.01.2021 року - з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, тому він як новий власник майна не зобов'язаний повертати борги попереднього власника.
Проте, суд критично оцінює такі твердження відповідача та не приймає їх до уваги, з огляду на наступне.
З наявної в матеріалах справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 246725482 від 03.03.2021 року вбачається, що відповідач ОСОБА_1 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 - на підставі договору дарування частини квартири, серія та номер: 2-2518, виданого 28.12.2005 року державним нотаріусом Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори Мінерт А.О., та 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 5, виданого 06.01.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Костюк О.С. Державна реєстрація проведена державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Костюк О.С. (а.с. 21).
Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Згідно з ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Згідно ст. 27 вказаного Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката.
За змістом наведених норм державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає, але становить засіб підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно.
При цьому, не вчинення власником нерухомого майна дії щодо його реєстрації не є підставою для припинення права власності на таке майно відповідно, і закон не визначає строки реєстрації права власності на нерухоме майно.
Тому, проведення державної реєстрації права власності 06.01.2021 року не означає, що відповідач набув право власності на квартиру з вказаної дати.
Отже, вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності відповідачу на підставі договору дарування частини квартири, серія та номер: 2-2518, виданого 28.12.2005 року державним нотаріусом Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори Мінерт А.О., та іншому співвласнику, після смерті якого відповідач успадкував відповідно до закону іншу 1/2 частину квартири, про що державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Костюк О.С. 06.01.2021 року було здійснено відповідний запис в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, і на момент звернення до суду відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 ст. 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Правовідносини з приводу користування та утримання будинком (квартирою), у тому числі тих, що належать громадянам на праві власності, регулюються, зокрема, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує, а відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно із ч. ч. 1,2 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Відповідно до ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ч. 4 ст. 544 ЦК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь в у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто із співвласників укладає правочин або здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 13.03.2019 року у справі № 521/3743/17-ц (провадження № 61-26462св18) та від 19.08.2020 року у справі № 703/2200/15-ц (провадження № 61-7289св20).
Участь кожного співвласника у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна означає необхідність несення витрат, які є об'єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості.
Виходячи зі змісту цих норм, у разі ухилення співвласника від участі у витратах на утримання спільної власності, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно й вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна. У свою чергу, такий співвласник може висунути відповідні заперечення, вважаючи здійснені співвласниками витрати надмірними або зайвими.
Утримання будинків і прибудинкових територій полягає у забезпеченні експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством (ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року).
Отже, витрати на утримання будинку та прибудинкової території є об'єктивно необхідними для належного функціонування спільного майна та збереження його експлуатаційних якостей, які відповідно до ст. 360 ЦК України визначаються як витрати на управління, утримання і збереження спільного майна та покладаються на співвласника відповідно до його частки у праві спільної часткової власності.
Згідно із положеннями ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Статтею 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Хоч у ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Вказане визначено також ст. ст. 12, 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», котрий набрав чинності 10.12.2017 року і введений в дію з 01.05.2019 року
Разом з тим, відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20.04.2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у ч. 1 ст. 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.09.2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2019 року у справі № 642/2858/16).
Наявність договірних відносин між сторонами у справі не встановлена, проте, факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
З матеріалів справи вбачається, що по особовому рахунку № НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , рахується заборгованість 19 097,32 грн. за період з 01.07.2016 року по 01.02.2021 року, 971,72 грн. - 3% річних та інфляційні втрати - 2 477,7 грн. (а.с. 20).
Наявність заборгованості та її розмір відповідачем у справі не заперечений, відповідним контрахунком не спростований.
При дослідженні наданого позивачем розрахунку заборгованості з усіма його складовими, суд прийшов до висновку про те, що зазначений розрахунок зроблено вірно та у повній відповідності до інших наявних у справі доказів, та стверджує порушення відповідачем обов'язків щодо своєчасного та повного сплати отриманих послуг, тому вважає за можливе покласти останній в основу судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З урахуванням викладеного, суд надходить до висновку про те, що, оскільки встановлено факт надання послуг позивачем, а відповідач у встановленому законом порядку не відмовлявся від надання послуг позивачем, доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, відповідно до порядку, визначеному Законом України «Про житлово-комунальні послуги», що б дало підстави для звільнення від їх оплати, не надав, то з останнього підлягає стягненню заборгованість послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій як з власника 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , належної йому на праві спільної часткової власності на підставі договору дарування частини квартири, серія та номер: 2-2518, виданого 28.12.2005 року державним нотаріусом Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори Мінерт А.О.
Крім того, як встановлено судом, 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 належить відповідачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 5, виданого 06.01.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Костюк О.С.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 3 ст. 46 цього Кодексу).
Оскільки зі смертю боржника зобов'язання щодо повернення позики входять до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми ст. 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.
Тому, пред'являючи вимоги до відповідача, позивач саме на підставі норм ст. ст. 1281, 1282 ЦК України заявив вимоги до спадкоємця.
Згідно зі ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Таким чином, правовідносини, що виникли між позивачем та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов'язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень ст. 1282 ЦК України.
Отже, при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, необхідно встановлювати такі обставини: чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені ч. ч. 2, 3 ст. 1281 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі ч. 4 ст. 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; при дотриманні кредитором строків, визначених ст. 1281 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, встановити дійсний розмір вимог кредитора (перевірити розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України.
Разом з тим, положення ст. 1282 ЦК України застосовуються у випадку дотримання кредитором норм ст. 1281 ЦК України щодо строків пред'явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.
Статтею 1281 ЦК України встановлено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені ч. ч. 2, 3 цієї статті, позбавляється права вимоги.
Зазначена норма не встановлює певного порядку пред'явлення таких вимог і має на меті у передбачений законом строк інформувати спадкоємців про зобов'язання спадкодавця перед кредитором, а частина перша цієї норми зобов'язує спадкоємців повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борг.
При цьому вимога може бути заявлена кредитором безпосередньо спадкоємцю, а також через нотаріуса за місцем відкриття спадщини, який у строк, встановлений ст. 1281 ЦК України приймає претензії кредиторів спадкодавця.
При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, необхідно встановлювати такі обставини:
- чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені ч. ч. 2, 3 ст. 1281 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі ч. 4 ст. 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;
- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;
- при дотриманні кредитором строків, визначених ст. 1281 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);
- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України.
Встановлено, що відповідачу приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Костюк О.С. видано 06.01.2021 року свідоцтво про право на спадщину за законом, серія та номер: 5, зокрема, на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 (а.с. 21).
Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача-спадкоємця 22.04.2021 року, тобто у межах строку, визначеного ч. 2 ст. 1281 ЦК України, з вимогою про сплату заборгованості у розмірі 19 097,32 грн. за період з 01.07.2016 року по 01.02.2021 року, котра відповідачем не була заперечена та спростована. Тому, суд надходить до висновку про доведеність та обґрунтованість вимог кредитора боржника.
В той же час, матеріали справи не містять відомостей про обсяг спадкового майна та його вартість для визначення тим самим меж відповідальності спадкоємця за боргами спадкодавця відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України. Однак, відсутність у матеріалах справи відомостей про вартість спадкового майна не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Відповідно до висновків, викладених у Постанові Верховного Суду від 18.09.2019 року у справі №640/6274/16-ц, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора, оскільки його відповідальність за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого.
За таких обставин, позовні вимоги КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у розмірі 19 097,32 грн. підлягають задоволенню.
Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Закріплена в п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у ч. 2 ст. 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається на боржника відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 року у справі №401/710/15-ц.
Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання. Розрахунок відповідачем також не спростований.
Тому, суд надходить до висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню 971,72 грн. - 3% річних та інфляційні втрати - 2 477,77 грн.
Разом з тим, відповідач, не заперечуючи проти позову, подав заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.
З даного приводу суд зазначає наступне.
Так, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав і протягом часу її дії особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Стаття 261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні моменти (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення).
Таким чином, за змістом ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов'язку особи знати про стан її майнових прав.
Європейський суд прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення у справі «Стаббінг та інші проти Сполученого Королівства» та у справі «ВАТ "Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, згідно з ч. 3 цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.
При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Враховуючи зазначене вище, суди повинні дослідити призначення платежів, квитанції на сплату житлово-комунальних послуг та історію таких оплат, і в разі вчинення боржником оплати чергового платежу встановити, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, що не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу (правова позиція сформована на підставі постанови Верховного Суду України, номер 6-43цс17 від 22.03.2017 року).
Тобто, часткова оплата комунальних послуг не є підставою для переривання строку позовної давності.
Однак, знову-таки, відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України строк позовної давності переривається разом з учиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. При цьому визнання боргу повинно бути усвідомленим та свідчити про те, що особа згодна з його наявністю. Коли особа вносить плату за комунальні послуги, вона вказує відповідний місяць, і виконавець зобов'язаний зарахувати кошти саме за місяць, указаний у платіжному документі. Якщо особа не вказує місяць оплати або вносить суму більшу, ніж нараховано, виконавець на власний розсуд може віднести надлишок та непозначену суму до сплати заборгованості за попередні періоди.
В цьому випадку суду потрібно встановлювати намір особи: чи хотіла вона сплатити попередню заборгованість. Усвідомлена оплата за попередній період є підставою для переривання строку позовної давності.
Дослідивши розрахунок заборгованості, наданий КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», судом встановлено, що за період з липня 2016 року по січень 2021 року по особовому рахунку № НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , було здійснено загалом 2 оплати за отримані послуги: у листопаді 2016 року - 236,06 грн. та у червні 2018 року - 2 700,00 грн.
Як зазначалось, вказаний розрахунок відповідачем в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України не спростований.
Дослідивши розрахунок заборгованості за період з 01.07.2016 року по 01.02.2021 року суд встановив, що вказаний період по особовому рахунку № НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , здійснювалась часткова сплата боргу. Загалом, у листопаді 2016 року при нарахованих 37,39 грн. було сплачено 236,06 грн.; у червні 2018 року було сплачено 2 700,00 грн. при нарахованих 507,44 грн. та не сплачених за попередній місяць 507,44 грн.
Тому, суд надходить до висновку про те, що усвідомлена оплата за попередній період, навіть часткова, є підставою для переривання строку позовної давності.
Отже, підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності з даного приводу немає.
Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18.07.2006 року).
Понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача відповідно до правил ст. 141 ЦПК України.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 64, 65, 65-1, 66, 67, 68 ЖК України, ст. ст. 81, 89, 141, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з 01.07.2016 року по 01.02.2021 року в розмірі 19 097,32 грн. (дев'ятнадцять тисяч дев'яносто сім гривень 32 копійки), інфляційні втрати в розмірі 2 477,77 грн. (дві тисячі чотириста сімдесят сім гривень 77 копійок), 3% річних у розмірі 971,72 грн. (дев'ятсот сімдесят одна гривня 72 копійки), а всього - 22 546,81 грн. (двадцять дві тисячі п'ятсот сорок шість гривень 81 копійка).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» в рівних частинах судовий збір у розмірі 2 270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 копійок).
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», адреса: 03039, м. Київ, пр. Голосіївський, буд. 17-Б, код ЄДРПОУ 32375554, р/р НОМЕР_2 в ТВБВ № 10026/01 філії Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк», МФО 322669.
Відповідач: - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Суддя В.С. Хоменко