Постанова
Іменем України
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 686/23636/19
провадження № 51-2357 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 ,
ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),
засуджених ОСОБА_7 , ОСОБА_8
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженої ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_9 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 травня 2019 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 вересня 2014 року ОСОБА_7 засуджено за п.п. 1, 2, 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, крім житла.
Цим же вироком засуджено до довічного позбавлення волі ОСОБА_8 .
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 травня 2019 року відмовлено в задоволенні заяв засуджених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 про перегляд вищезазначеного вироку за нововиявленими обставинами, оскільки зазначені ними в заявах обставини відповідно до ст. 459 КПК України не є нововиявленими.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційні скарги засуджених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , а також захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_9 були залишені без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без зміни. Апеляційний суд зазначив, що місцевий суд дійшов вірного висновку про відсутність обставин, які б відповідно до ст. 459 КПК України були нововиявленими та слугували підставами для перегляду вироку щодо засуджених.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що: ухвала про об'єднання заяв в одне провадження винесена незаконним складом суду; суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про належну перевірку доводів стосовно порушення під час постановлення вироку таємниці нарадчої кімнати; не було взято до уваги доводів про те, що довічне позбавлення волі не відповідає ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; заява засудженої про перегляд вироку за нововиявленими обставинами розглянута з порушенням ст. 459 КПК України, яка діяла на момент подачі такої заяви, а також суд не розглянув клопотання ОСОБА_7 про розгляд її заяви судом присяжних.
Засуджена у своїй касаційній скарзі висловлює аналогічні доводи щодо порушень вимог кримінального процесуального закону під час об'єднання заяв в одне провадження та розгляду їх в суді першої інстанції. Також зазначає, що в апеляційній інстанції було порушено вимоги ст. 76 КПК України, оскільки в постановленні ухвали брали участь судді, які раніше вже приймали рішення у цій справі, а ухвала суду не містить відповідей на усі доводи апеляційної скарги.
У доповненні до касаційної скарги засуджена ОСОБА_7 вказує на те, що судами не було взято до уваги її доводів стосовно нероз'яснення їй права на розгляд кримінального провадження судом присяжних, порушення таємниці нарадчої кімнати при постановленні вироку та необґрунтоване застосування до неї покарання у виді довічного позбавлення волі, яке суперечить міжнародній судовій практиці. Наведені підстави засуджена вважає нововиявленими та вказує на те, що суди при розгляді її заяви про перегляд вироку щодо неї за нововиявленими обставинами не дали оцінку зазначеним доводам.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджена ОСОБА_7 та її захисник ОСОБА_6 у суді касаційної інстанції підтримали скарги з доповненнями та просили їх задовольнити у повному обсязі.
Засуджений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_5 також підтримали скарги та просили їх задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення касаційних скарг.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу визначено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
В касаційних скаргах засуджена та її захисник посилаються на неправомірне об'єднання в одне провадження заяв про перегляд вироку за нововиявленими обставинами, поданих засудженими ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
З таким твердженням колегія суддів погодитися не може. З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були засуджені одним і тим самим вироком за вчинення злочинів за попередньою змовою групою осіб. Обоє засуджені подали заяви про перегляд вироку щодо них за нововиявленими обставинами. Враховуючи зазначене, рішення суду про об'єднання цих звернень в одне провадження для розгляду по суті в судовому засіданні відповідає вимогам закону. Що ж стосується невручення засудженій ОСОБА_7 копії заяви ОСОБА_8 після вирішення питання про відкриття провадження за цією заявою, що, за твердженням касаторів, є порушенням права засудженої на захист, то з матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд поновив її права шляхом вручення їй цієї заяви з наданням строку для ознайомлення із нею, про що в матеріалах провадження міститься розписка засудженої.
Так само безпідставним є твердження сторони захисту про винесення ухвали від 29 грудня 2017 року щодо об'єднання заяв засуджених про перегляд вироку за нововиявленими обставинами незаконним складом суду.
Той факт, що суддя ОСОБА_10 , який був у складі колегії суддів, яка постановила ухвалу про об'єднання заяв засуджених, у подальшому заявив самовідвід у даному кримінальному провадженні, не свідчить про порушення вимог ст. 76 КПК України, оскільки рішення по суті заяв цей суддя не приймав, оцінку наведеним у них доводам не давав. Ухвала про об'єднання заяв стосується лише питань, які вирішуються під час підготовки справи до розгляду, а тому немає підстав стверджувати про те, що рішення у справі було винесено незаконним складом суду.
Посилання захисника на порушення права засудженої на розгляд її заяви судом присяжних суперечить правовій позиції Верховного Суду, яка міститься в постанові об'єднаної палати від 04 листопада 2019 року (справа № 496/4533/17). У зазначеній постанові суд касаційної інстанції зробив висновок, що за змістом ч. 3 ст. 31, ч. 2 ст. 383, ст. 384 КПК України обвинувачений у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, має право на розгляд кримінального провадження щодо нього в суді першої інстанції судом присяжних, проте таке право не виникає на стадії перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами.
Суд, з огляду на висновки вищезазначеної постанови Верховного Суду, звертає увагу на те, що право на розгляд кримінального провадження судом присяжних не поширюється на стадію перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. Отже, не роз'яснивши засудженій ОСОБА_7 права на здійснення кримінального провадження за нововиявленими обставинами судом присяжних, та, відповідно, провівши судовий розгляд без участі присяжних, місцевий суд не порушив вимог кримінального процесуального закону, оскільки процедура перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами не передбачає права засудженого (виправданого) на суд присяжних.
У той же час доводи засудженої щодо нероз'яснення їй права на розгляд кримінального провадження судом присяжних при розгляді справи в суді першої інстанції по суті були предметом перевірки суду касаційної інстанції та згідно рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2016 року визнані такими, що не відповідають дійсності, оскільки суд установив, що право на розгляд кримінального провадження судом присяжних роз'яснювалося обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 як прокурором перед направленням обвинувального акту до суду, так і самим судом.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що нововиявленими є обставини, які є абсолютно новими, раніше не відомими суду на час розгляду кримінального провадження, не висвітлені у матеріалах справи та потребують окремого провадження. Отже, судами було вірно зазначено, що наведені засудженою доводи не можуть вважатися нововиявленими обставинами у розумінні ст. 459 КПК України.
Тому не є слушними твердження засудженої та її захисника про неналежну перевірку місцевим судом доводів, викладених в заяві ОСОБА_7 , щодо наявності нововиявлених обставин, які можуть бути підставою для перегляду вироку щодо неї.
Місцевий суд у своїй ухвалі зазначив, що судові рішення у кримінальних справах, які набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами тільки на підставах, зазначених у ст. 459 КПК України. При цьому нововиявлені обставини - це встановлені розслідуванням або вироком суду, що набрав законної сили, і викладені у заяві учасників кримінального провадження юридичні факти, які знаходяться в органічному зв'язку з елементами предмета доказування у кримінальній справі і спростовують їх через попередню невідомість та істотність висновків, що містяться у вироку, ухвалі, як такі, що не відповідають об'єктивній дійсності. Нововиявленими вважаються обставини, які об'єктивно існували на момент вирішення кримінальної справи та не були відомі і не могли бути відомі на той час суду. Наведена норма процесуального закону містить виключний перелік обставин, які можна вважати нововиявленими.
Ретельно перевіривши заяву засудженої ОСОБА_7 , суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначені у цій заяві обставини у розумінні вищенаведеної норми закону нововиявленими не являються.
Так, засуджена у своїй заяві посилалася на практику Європейського суду з прав людини та зазначала про порушення при постановленні вироку щодо неї Конституції України та ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке полягало у неправомірному, на її думку, застосуванні до неї ст. 64 КК України і призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, а також вказувала на порушення судом вимог процесуального закону.
При наданні оцінки зазначеним доводам, суд вказав, що під час перегляду вироку суду відносно ОСОБА_7 судами вищих інстанцій констатовано, що призначення засудженій покарання у виді довічного позбавлення волі відповідає загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України, є справедливим та належним чином вмотивованим. При цьому суди погодилися із висновками про неможливість призначення засудженій покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Суд касаційної інстанції зазначає, що практика Європейського суду з прав людини у даному випадку не є нововиявленою обставиною у розумінні ст. 459 КПК України.
Так само обґрунтовано суд вказав на те, що доводи засудженої про порушення судом під час постановлення вироку Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можуть мати ознаки виключних обставин, розгляд яких віднесено до компетенції Верховного Суду, а тому посилання у касаційній скарзі захисника на невірне застосування ст. 459 КПК України є безпідставним.
Крім того, суд звертає увагу, що встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні конкретної справи судом є однією з підстав перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами, а не нововиявленими, як зазначається в касаційній скарзі.
При цьому, при з'ясуванні наявності підстав для перегляду судових рішень за виключними обставинами, такий перегляд може відбутися за дотримання сукупності таких умов: 1) встановлення ЄСПЛ порушень Україною міжнародних зобов'язань при розгляді конкретної справи, що потягло ухвалення ЄСПЛ рішення, яким визнано порушення Конвенції; 2) таке рішення ЄСПЛ має стосуватися саме справи, яка була предметом розгляду національними судами України та яку просить переглянути заявник; 3) ЄСПЛ зазначив, що такі порушення норм права допущені національними судами при розгляді справи до ухвалення судового рішення, яким закінчено розгляд справи по суті, або судового рішення, яке унеможливило цей розгляд; 4) у самому рішенні ЄСПЛ може бути зазначено про необхідність вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, або з самого рішення можна зробити висновок про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції, і таке відновлення можливе лише шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.
Отже, можна зробити висновок, що всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї є компетенцією ЄСПЛ, а застосування норм матеріального і процесуального права та вирішення справ при здійсненні правосуддя в Україні є виключними повноваженнями національних судів. Таким чином, судові рішення підлягають перегляду за виключними обставинами у зв'язку з установленням міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, у якій ці рішення ухвалені.
У зв'язку із цим посилання засудженої на Конвенцію та рішення ЄСПЛ, винесені в інших справах, не є підставою для перегляду кримінального провадження щодо неї у зв'язку із виключними обставинами, про що також зазначили у своєму рішенні суди першої та апеляційної інстанцій.
Крім того, судом під час судового засідання було перевірено доводи засудженої про порушення при постановленні вироку таємниці нарадчої кімнати та не знайдено достовірних доказів того, що один із колегії суддів, які виносили вирок у справі, під час перебування у нарадчій кімнаті виносив рішення по інших справах. Під час перевірки цього твердження засудженої, суд установив, що постанова в справі про адміністративне правопорушення, на яку вказувала заявниця, була винесена не 22 вересня 2014 року, а 25 вересня 2015 року, тобто поза межами нарадчої кімнати у справі за обвинуваченням ОСОБА_7 .
Суд апеляційної інстанції погодився із рішенням місцевого суду, про що в свою чергу навів відповідні мотиви, які узгоджуються з вимогами закону. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України та містить мотивовані відповіді на усі доводи апеляційних скарг.
Твердження засудженої про порушення апеляційним судом вимог ст. 76 КПК України суперечать положенням цієї норми процесуального закону та матеріалам кримінального провадження.
Відповідно до вищезазначеної норми закону, не допускається повторна участь судді у кримінальному провадженні, якщо:
- суддя брав участь у цьому провадженні під час досудового розслідування - він не має право брати участь у цьому провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій;
- суддя брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції - він не має право брати участь у цьому провадженні в судах апеляційної і касаційної інстанції, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду першої інстанції;
- суддя брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції - він не має брати участі у цьому провадженні в судах першої і касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду апеляційної інстанції;
- суддя брав участь у кримінальному провадженні в суді касаційної інстанції - він не має брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і апеляційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або постанови суду касаційної інстанції.
Під час перегляду матеріалів кримінального провадження жодних із цих підстав не встановлено та в касаційній скарзі не наведено.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення скарг ОСОБА_7 та її захисника немає.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги слід залишити без задоволення. У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.
З цих підстав суд ухвалив:
Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 травня 2019 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року залишити без зміни, а касаційні скарги засудженої ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_9 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3