Постанова
іменем України
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа №159/2105/19
провадження №51-3640км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 червня 2020 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року та прокурора на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018030000000502, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого на підставі ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187,
ч. 2 ст. 353, ч. 1 ст. 263 КК,
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця
м. Шполи Черкаської області, жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187,
ч. 2 ст. 353 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 червня
2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 187 КК із застосуванням ч. 2 ст. 68 КК - на строк 5 років з конфіскацією майна, належного йому на праві приватної власності; за ч. 2 ст. 353 КК - на строк 2 роки, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна, належного йому на праві приватної власності.
Згідно зі ст. 72 КК зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 31 жовтня 2018 року по 2 серпня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, і виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні цього кримінального правопорушення.
Цим же вироком ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 187 КК із застосуванням ч. 2 ст. 68 КК - на строк 5 років з конфіскацією майна, належного йому на праві приватної власності; за ч. 2 ст. 353 КК - на строк 2 роки, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна, належного йому на праві приватної власності.
Згідно зі ст. 72 КК зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 31 жовтня 2018 року по 2 серпня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Вирішено питання щодо речових доказів, арешту, накладеного на майно ОСОБА_7 , та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Рівненський апеляційний суд ухвалою від 27 квітня 2021 року зазначений вирок місцевого суду залишив без змін.
За вироком суду ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано винуватими у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 187; ч. 2 ст. 353 КК, за таких обставин.
31 жовтня 2018 року 21:00 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за попередньою змовою групою осіб, діючи з прямим умислом, реалізуючи свій попередньо узгоджений план злочинних дій, спрямований на заволодіння чужим майном, зокрема грошима, належними особі, яка направлялася за межі України для придбання автомобілів, біля автомобільної газонаповнювальної компресорної станції на вул. Польовій, 1 у
с. Черкаси Ковельського району Волинської області, перебуваючи у форменому одязі працівників Національної поліції України, який вони попередньо придбали, маючи при собі кайданки металеві, хомути пластикові, пістолет, призначений для стрільби патронами Флобера кільцевого запалювання калібру 4 мм для тренувальної стрільби, балончик газовий, прут металевий, які, на їхню думку, могли бути використані при розбійному нападі, видаючи себе за працівників Національної поліції України, під приводом здійснення перевірки зупинили автомобіль «Volkswagen» LТ 46,
д.н.з. НОМЕР_1 , у якому перебували водій ОСОБА_8 та пасажир ОСОБА_9 .
При цьому ОСОБА_7 одягнув поліцейську кепку, балаклаву та жилетку з розпізнавальними знаками Національної поліції України, присвоївши собі таким чином владні повноваження працівника Національної поліції України, а ОСОБА_6 одягнув поліцейську кепку з розпізнавальними знаками Національної поліції України, формену куртку з шевронами Головного управління Національної поліції у Волинській області та погонами спеціального звання - старший лейтенант, присвоївши собі таким чином владні повноваження та звання працівника Національної поліції України.
Після зупинки вказаного автомобіля ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вийшли з автомобіля, у якому перебували, та рушили до автомобіля «Volkswagen». ОСОБА_6 , підійшовши до передніх дверей автомобіля з боку водія, після їх відкриття представився працівником Національної поліції України та поставив вимогу вийти з автомобіля і вимкнути двигун.
Однак у цей момент ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були затримані на місці вчинення злочину працівниками Національної поліції України.
Також органом досудового розслідування ОСОБА_7 було пред'явлено обвинувачення за ч. 1 ст. 263 КК.
В обвинуваченні зазначено, що ОСОБА_7 , керуючись метою незаконного придбання та зберігання бойових припасів, всупереч вимогам, визначеним Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями металевими снарядами смертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затвердженою наказом МВС України 21 серпня
1998 року № 622, та Положенням про дозвільну систему, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2012 року № 576, вчинив кримінальне правопорушення, пов'язане із зберіганням бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
Так, у не встановлені досудовим розслідуванням час та місці обвинувачений ОСОБА_7 , реалізуючи прямий умисел, спрямований на придбання та зберігання бойових припасів, без спеціального дозволу на зберігання та носіння вогнепальної зброї придбав 8 патронів калібру 9х18, які в подальшому зберігав у не встановленому досудовим розслідуванням місці.
У подальшому в період часу з 21:35 по 22:35 31 жовтня 2018 року після затримання обвинуваченого ОСОБА_7 на місці вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК, а саме біля автомобільної газонаповнювальної компресорної станції
на АДРЕСА_3 , під час проведення огляду місця події працівниками поліції було виявлено та вилучено
8 предметів, зовні схожих на патрони, які згідно з висновком експерта № 302/524 від 4 грудня 2018 року відносяться до боєприпасів і є пістолетними патронами калібру 9х18, придатними для стрільби.
Вимоги та доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , не погоджуючись з ухваленими щодо нього судовими рішеннями, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу Рівненського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року і закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Суть доводів засудженого зводиться до тверджень про те, що за ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 187;
ч. 2 ст. 353 КК його засуджено необґрунтовано й у справі відсутні належні та допустимі докази, які би підтверджували його винуватість за вказаними обвинуваченнями. Скаржник указує на те, що суд першої інстанції обґрунтував свої висновки про доведеність його винуватості недопустимими доказами, а саме: протоколом про прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, витягами з ЄРДР, постановою прокурора від 31 жовтня 2018 року про проведення контролю за вчиненням злочину, незаконними показаннями свідка ОСОБА_8 , показаннями потерпілого ОСОБА_10 та понятих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , протоколами огляду місця події від 31 жовтня 2018 року з відеофіксацією на камеру та огляду речей
і документів від 1 і 2 листопада 2018 року, протоколом огляду місця події від 24 січня 2019 року з фототаблицями та протоколом обшуку від 31 жовтня 2018 року.
Крім того, засуджений ОСОБА_6 вважає, що суд першої інстанції безпідставно залишив без задоволення клопотання сторони захисту про визнання ряду доказів неналежними та недопустимими, оскільки вони отримані з порушенням кримінального процесуального закону, слідчі дії у справі проводилися з численними порушеннями та неуповноваженими на те особами.
Зазначає, що суд, призначаючи йому покарання за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань, неправильно застосував вимоги
ч. 2 ст. 70 КК, відповідно до якої при складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах санкції Особливої частини КК, а санкцією ч. 2 ст. 187 КК з урахуванням ст. 68 КК передбачено максимальний строк покарання не більше 5 років.
Засуджений указує на те, що суд апеляційної інстанції не дав вичерпних відповідей на доводи його скарги, не вмотивував свого рішення належним чином, а тому вважає ухвалу суду також незаконною та такою, що не відповідає вимогам
ст. 419 КПК.
Прокурор у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у цьому суді з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особам засуджених внаслідок м'якості.
На обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції на порушення вимог кримінального процесуального закону безпідставно відмовив стороні обвинувачення в задоволенні клопотання про дослідження доказів, а саме протоколу огляду місця події від 31 жовтня 2018 року, висновку експерта та
протоколів за результатами проведення негласних слідчих розшукових дій з додатками, які у своїй сукупності підтверджували факт незаконного зберігання ОСОБА_7 боєприпасів, а також наявності в діях ОСОБА_6 та ОСОБА_7 закінченого складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК.
Прокурор у скарзі стверджує, що суд апеляційної інстанції на порушення вимог
ст. 419 КПК, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, належним чином не мотивував своєї ухвали, не спростував доводів прокурора щодо незаконної зміни кваліфікації дій ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з ч. 4 ст. 187 КК на ч. 1 ст. 14,
ч. 2 ст. 187 КК, а також виправдання ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 263 КК, що у свою чергу зумовило призначення засудженим покарання, яке не відповідає вимогам ст. 50 КК.
Також прокурор зауважує, що поза увагою суду залишилось питання щодо безпідставного визнання недопустимими доказами, які могли істотно вплинути на висновки суду, матеріалів проведення негласних слідчих (розшукових) дій стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_6 .
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор частково підтримав касаційні скарги прокурора та засудженого і просив скасувати ухвалу Рівненського апеляційного суду від
27 квітня 2021 року та призначити новий розгляд у цьому суді.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому згідно з положеннями ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Нормами ст. 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Доводи касаційних скарг засудженого ОСОБА_6 та прокурора про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК заслуговують на увагу.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК.
Відповідно до положень ст. 419 КПК у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду належить наводити мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Крім того, нормами ст. 419 цього Кодексу встановлено, що в мотивувальній частині ухвали апеляційного суду зазначаються: короткий зміст вимог, викладених в апеляційній скарзі; встановлені цим судом обставини з посиланням на докази; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; в резолютивній частині ухвали цього суду зазначаються висновки суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги.
Таким чином, закон вимагає від суду проаналізувати всі доводи апеляційної скарги та дати на них мотивовані відповіді.
З огляду на ухвалу суду апеляційної інстанції у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 ці вимоги закону при перевірці доводів апеляційних скарг засуджених ОСОБА_7 і ОСОБА_6 та прокурора взагалі не були виконані.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із постановленим вироком місцевого суду, засуджені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подали апеляційні скарги, в яких наводили доводи щодо незаконності, на їхню думку, вироку у зв'язку з його невідповідністю вимогам кримінального закону, наголошували про недопустимість доказів та стверджували, що стосовно них необхідно ухвалити виправдувальний вирок, оскільки у справі відсутні достатні та допустимі докази, які б доводили їх вину в інкримінованих кримінальних правопорушеннях.
Крім того, вирок було оскаржено і прокурором, який у скарзі зазначив про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного ОСОБА_6 і ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі внаслідок м'якості.
При цьому прокурор в апеляційній скарзі надавав свою детальну оцінку доказам, наявним у матеріалах провадження, стверджував про незаконність перекваліфікації дій ОСОБА_7 та ОСОБА_6 з ч. 4 ст. 187 КК на ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 187 КК
і виправдання ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 263 КК, висуваючи вимогу про скасування вироку та ухвалення нового вироку.
Апеляційний суд, залишаючи скарги засуджених ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та прокурора без задоволення, усупереч вимогам статей 370, 419 КПК не зазначив мотивованих підстав, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.
Крім того, апеляційний суд, залишаючи апеляційні скарги без задоволення, в мотивувальній частині ухвали неповно виклав зміст доводів засуджених ОСОБА_7
і ОСОБА_6 , обмежившись загальними фразами щодо незгоди з вироком та зазначенням вимоги апеляційних скарг засуджених за результатом їх розгляду, належним чином їх взагалі не перевірив, переконливих мотивів для їх спростування не навів та не вказав обґрунтованих підстав, через які залишив їх без задоволення.
Зокрема, без уваги апеляційного суду залишились доводи ОСОБА_7 та ОСОБА_6 щодо обґрунтування судом першої інстанції висновків про доведеність їх винуватості у вчиненні злочинів недопустимими доказами, а саме: протоколом про прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, згідно з яким було прийнято заяву свідка ОСОБА_8 , анкетні дані якого змінено, про готування до вчинення розбійного нападу, але стороні захисту не надано жодних доказів, які б підтверджували здійснення заходів безпеки шляхом нерозголошення відомостей про особу; витягами з ЄРДР; постановою прокурора від 31 жовтня 2018 року про проведення контролю за вчиненням злочину, яка не відповідає вимогам КПК, і при прийнятті цього рішення прокурор вийшов за межі своїх повноважень; незаконними показаннями свідка ОСОБА_8 , оскільки в судовому засіданні всупереч вимогам ч. 1 ст. 352 КПК судом не було встановлено відомостей про особу, стосовно якої було застосовано заходи безпеки, і не з'ясовано, чи саме ця особа підлягає допиту; показаннями потерпілого ОСОБА_10 та понятих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які жодним чином не доводять винуватості ОСОБА_7 та ОСОБА_6 ; протоколами огляду місця події від 31 жовтня 2018 року з відеофіксацією на камеру та огляду речей і документів від 1 і 2 листопада 2018 року, які проведено неуповноваженою особою; протоколом огляду місця події від 24 січня 2019 року з фототаблицями, для фотофіксації якого було застосовано неналежний технічний пристрій, а слідчу дію проведено без участі відповідного спеціаліста; протоколом обшуку від 31 жовтня 2018 року. Крім того, не дав відповідей суд і на доводи скарг засуджених про те, що докази у кримінальному провадженні отримані з порушенням кримінального процесуального закону, слідчі дії проводилися з численними порушеннями та неуповноваженими на те особами, але клопотання сторони захисту про визнання доказів неналежними та недопустимими безпідставно залишено судом першої інстанції без задоволення.
Також поза увагою апеляційного суду залишилися доводи сторони обвинувачення про допущені судом першої інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Зокрема, в ухвалі не міститься належного обґрунтування доводів прокурора в частині необґрунтованого виправдання ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 263 КК та незаконної зміни кваліфікації дій ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з ч. 4 ст. 187 КК на ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 187 КК, а також немає жодної оцінки доводам скарги
щодо безпідставного визнання судом першої інстанції недопустимими доказами матеріалів проведення негласних слідчих (розшукових) дій стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_6 .
Зміст ухвали апеляційного суду свідчить про формальний підхід до апеляційного розгляду скарг засуджених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та прокурора, оскільки наведені засудженими та прокурором обґрунтування щодо необхідності скасування вироку цей суд не перевірив та відповідей, які б ґрунтувалися на вимогах кримінального процесуального закону, на них не дав, зазначивши лише про дотримання місцевим судом вимог кримінального та кримінального процесуального закону.
Тобто апеляційний суд не проаналізував зазначених у скаргах доводів, не дав повної відповіді на твердження засуджених і прокурора у скаргах та оцінки стосовно їх обґрунтованості чи необґрунтованості.
З огляду на наведене ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам
ст. 419 КПК, а тому підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, ретельно перевірити доводи, наведені в апеляційних скаргах засуджених
ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та прокурора, дати на них вичерпні відповіді й постановити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення з дотриманням усіх вимог кримінального та кримінального процесуального закону.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційні скарги прокурора та засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу Рівненського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3