21 жовтня 2021 року Справа № 915/568/21
м.Миколаїв
За позовом: Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури
(54001, м.Миколаїв, вул. Спаська, 28, код ЄДРПОУ 02910048, офіційна адреса в системі «Електронний суд» ІНФОРМАЦІЯ_2)
в інтересах держави в особі: Регіонального відділення Фонду державного майна України
по Одеській та Миколаївській області
(65048, м.Одеса, вул. Велика Арнаутська, 15, код ЄДРПОУ 43015722, e-mail: odesa@spfu.gov.ua)
ІІІ особа без самостійних позовних
вимог на стороні позивача: Миколаївський окружний адміністративний суд
(54001, м.Миколаїв, вул. Декабристів, 41/10, електронна адреса inbox@adm.mk.court.gov.ua)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінмарк»
(04080, м.Київ, вул. Новокостянтинівська, 2-А, код ЄДРПОУ 40424913 представник адвокат Костельнюк Володимир Ярославович, електронна адреса представника ІНФОРМАЦІЯ_1 )
Суддя Ткаченко О.В.
Секретар судового засідання Сулейманова С.М.
Представники:
від позивача: Стасюк О.Д., за довіреністю,
від відповідача: Костельнюк В.Я.
в судовому засіданні приймає участь: прокурор Дзюбан О.В.
СУТЬ СПОРУ: розірвання договору купівлі-продажу державного майна та стягнення коштів в сумі 360006,0 грн.,
26.04.2021р. перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях з позовною заявою №15/2-381вих-21 від 22.04.2021р., в якій просить суд розірвати договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації за результатами аукціону 27.08.2020р., що знаходиться за адресою м.Миколаїв, вул. Заводська, 11, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Одеській областях та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінмарк» та стягнути з ТОВ ФК «Фінмарк» 360006,0 грн. неустойки.
Предметом даного позову виступає одна немайнова вимога - щодо розірвання договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації за результатами аукціону від 27.08.2020р. та одна майнова вимога - стягнення з відповідача суми неустойки в розмірі 360006,0 грн.
Підставою - договір купівлі-продажу від 27.08.2020р., пропозиція про розірвання договору від 11.11.2020р., претензія від 06.01.2021р. та розрахунок суми неустойки, застосування норм статей 3, 11, 625, 655, 692, 712, Цивільного кодексу України, статей 188, 231 Господарського кодексу України та статей 11, 509, 526, 611, 626, 651 Цивільного кодексу України.
Ухвалою суду від 27.04.2021р. було прийнято позовну заяву першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України, відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 27.05.2021р.
21.05.2021р. від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує, зазначаючи що позивачем не враховано, що відповідно до ч.ч.1,2 ст. 651 Цивільного кодексу України, ст. 188 Господарського кодексу України та п.11.3 договору, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. відповідач зазначає, що зі змісту позову вбачається, що метою позивача є повернення лише майна, що є предметом спірного договору та стягнення неустойки, а не досягнення основної мети укладеного договору - отримання коштів за передане відповідачу майно. На думку відповідача, позивачем не доведено факту неможливості виконання відповідачем обов'язку з оплати за даним договором. Приписами ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Таким чином, відповідач зазначає, що враховуючи мету договору - отримання коштів за передане відповідачу майно, не здійснення відповідачем оплати за договором не є істотним порушенням умов цього договору і позивач не позбавлений права звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з відповідача заборгованості за передане за договором майно, що й відновить порушене право позивача на отримання оплати за спірне майно. Тому, на думку відповідача, належним способом захисту прав позивача є звернення до суду про стягнення з відповідача вартості майна згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 27 серпня 2020 року.
Ухвалою суду від 27.05.2021р. було продовжено строк підготовчого провадження, відкладено підготовче засідання на 01.07.2021р.
02.06.2021р. від Миколаївської обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якій прокурор наполягає на задоволенні позову, зазначаючи, що допущене відповідачем порушення умов договору є істотним, оскільки призвело до завдання шкоди позивачу, внаслідок чого не досягнуто основної мети приватизації: прискорення економічного зростання, залучення іноземних інвестицій шляхом продажу об'єктів приватизації ефективному приватному власнику. Також прокурор зазначає, що несплата коштів за об'єкт приватизації протягом 60 календарних днів за умовами п.8.2 договору є підставою для його розірвання та кореспондується із вимогами ч.3 ст. 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», якою визначені виключні умови для розірвання договору купівлі-продажу.
22.06.2021р. від РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач також підтримує позовні вимоги, просить суд їх задовольнити, зазначаючи, що відповідачем були допущені істотні порушення умов спірного договору купівлі-продажу, що є підставою для його розірвання, та, відповідно, закріплено у самому договорі (п.8.2 договору) та у спеціальному Законі України «Про приватизацію державного і комунального майна».
29.06.2021р.від Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла заява по вступ у справу в якості третьої особи.
Ухвалою суду від 01.07.2021р. вказану заяву було задоволено, залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних позовних вимог на стороні позивача Миколаївський окружних адміністративний суд, повідомлено учасників справи про відкладення підготовчого засідання на 21.07.2021р.
20.07.221р. від третьої особи до суду надійшли: письмові пояснення по справі та клопотання по розгляд справи без участі представника Миколаївського окружного адміністративного суду.
У письмових поясненнях третя особа повідомляє, що Миколаївський окружний адміністративний суд є балансоутримувачем приміщення, яке було предметом спірного договору купівлі-продажу. Протягом 4 років регіональним відділенням не було забезпечено продаж об'єкта малої приватизації, що призвело до часткової руйнації приміщення. Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У зв'язку з цим, Миколаївський окружний адміністративний суд наголошує на тому, що ефективним і правильним вирішенням спірної ситуації буде звернення до суду з позовом про примусове стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу, що відновить порушене право позивача.
21.07.2021р. від позивача до суду надійшли докази направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів на адресу третьої особи.
Ухвалою суду від 21.07.2021р. було закрито підготовче провадження, призначено засідання з розгляду справи по суті на 22 вересня 2021 року о 14 год. 00 хв.
Судове засідання 22.09.2021р. було відкладено на 20.10.2021р., про що учасникам справи було направлено відповідну ухвалу-повідомлення від 24.09.2021р.
20.10.2021р. від третьої особи до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника третьої особи.
В судовому засіданні прокурор та позивач підтримують заявлений позов, зазначаючи про наявне істотне порушення умов договору купівлі-продажу та, відповідно, про наявність підстав для розірвання цього договору і стягнення з відповідача нарахованої неустойки.
Представник відповідача в судовому засіданні проти заявленого позову заперечує, зазначаючи про те, що ним дійсно були допущені порушення умов договору купівлі-продажу, однак зауважив, що керівництвом прийнято рішення щодо здійснення оплати за придбане майно протягом 40-45 днів, тому просив відкласти розгляд даної справи, зазначивши, що сплата коштів за об'єкт приватизації відновить порушене право позивача. Також представник відповідача зазначив, що заперечує проти другої позовної вимоги щодо нарахування неустойки, оскільки постановою Кабінету Міністрів України, якою введено карантин на території України для запобігання поширення коронавірусної інфекції, передбачено заборону нараховувати пеню та інші неустойки за невиконання зобов'язань.
Прокурор та представник позивача проти відкладення розгляду справи заперечують, зазначаючи, що предметом розгляду у даній справі є не стягнення коштів за придбаний відповідачем об'єкт нерухомого майна, а розірвання договору купівлі-продажу, тому підстави для відкладення розгляду справи відсутні. Окрім цього, стосовно твердження щодо заборони нараховувати неустойку, прокурор та представник позивача зазначили, що такі обмеження стосуються правовідносин, які виникли до дня введення карантину, а спірний договір купівлі-продажу був укладений вже після введення карантину, та відповідач, підписуючи умови даного договору погодився з ними в повному обсязі, в т.ч. і з правом позивача нарахувати неустойку у випадку невиконання умови договору щодо повної та своєчасної оплати вартості об'єкту нерухомості.
В судовому засіданні 20.10.2021р. суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати до 21.10.2021р.
21.10.2021р. після виходу з нарадчої кімнати, судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
27 серпня 2020 року за реєстр. №221 між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, як продавцем, та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінмарк», як покупцем, за результатами електронного аукціону, оформленого протоколом про результати електронного аукціону №UA-PS-2020-05-29-000012-3 від 29.07.2020р., був укладений договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації за результатами аукціону, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю, котрий став переможцем електронного аукціону №UA-PS-2020-05-29-000012-3, який відбувся 30.06.2020р., об'єкт малої приватизації - нежитлову будівлю загальною площею 2935,1 кв.м,який розташований за адресою м.Миколаїв, вул. Заводська, 11, у складі: нежитлова будівля літ А-2, покриття -І, огорожа №11, а покупець зобов'язався прийняти об'єкт приватизації, сплатити ціну його продажу і виконати визначені в договорі умови.
Земельна ділянка, на якій розташований об'єкт приватизації, не є предметом купівлі-продажу за цим договором, тому питання землекористування покупець вирішує самостійно в установленому чинним законодавством порядку після переходу до покупця права власності на об'єкт приватизації (п.1.2 договору).
Умовами п.2.1 договору його учасники узгодили ціну продажу об'єкту, яка склала 7200120,0 грн. та визначили обов'язок покупця сплатити за придбаний об'єкт приватизації 7200120,0 грн. з урахуванням ПДВ в повному обсязі протягом 30 календарних днів з дня підписання цього договору в порядку, встановленому пунктом 2.2 договору.
Відповідно до умов п.2.2 договору, розрахунки за об'єкт приватизації здійснюються в такому порядку:
- гарантійний внесок для участі в аукціоні, сплачений покупцем на банківський рахунок оператора електронного майданчика ТОВ «Національна електронна біржа» в сумі 2569,23 грн., що становить 10% стартової ціни об'єкта приватизації, зараховується покупцеві в рахунок ціни продажу об'єкта приватизації шляхом його перерахування на рахунок, зазначений в інформаційному повідомленні №UA 888201720355229002001163735 в Державній казначейській службі України м.Київ, МФО 820172, одержувач Регіональне відділення ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях, код 43015722, протягом 10 днів з дня підписання цього договору;
- грошові кошти покупця в розмірі 7197550,77 грн. з урахуванням ПДВ в сумі 1200000,0 грн. за придбаний об'єкт приватизації сплачуються покупцем шляхом безготівкового перерахування з рахунка покупця відкритого в українському або іноземному банку (крім банків держав віднесених FAFT до списку держав, що не співпрацюють у сфері протидії відмиванню доходів одержаних злочинним шляхом) на рахунок покупця №UA118201720355589002000163735 в Державній казначейській службі України м.Київ, МФО 820172, одержувач Регіональне відділення ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях, код ЄДРПОУ 43015722 протягом 30 календарних днів з дня підписання цього договору.
Згідно з п.3.1 договору право власності на об'єкт приватизації переходить до покупця після державної реєстрації в установленому законом порядку права власності на придбаний об'єкт приватизації, яка здійснюється після сплати у повному обсязі ціни продажу об'єкта приватизації разом із неустойкою (у разі її нарахування).
Передача об'єкту приватизації здійснюється продавцем у п'ятиденний строк після сплати покупцем у повному обсязі ціни продажу об'єкта приватизації, разом із неустойкою (у разі її нарахування) (п.4.1 договору).
Відповідно до умов п.11.1 договору, внесення змін до нього здійснюється відповідно до вимог законодавства тільки за згодою сторін у порядку, затвердженому Фондом державного майна України шляхом укладення договору про внесення змін до договору.
Пунктом 11.2 договору його учасники узгодили, що одностороння відмова від виконання договору не допускається.
Договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін, в тому числі за рішенням суду, в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених цим договором, у визначені строки. У разі розірвання договору об'єкт приватизації підлягає поверненню у державну власність (п.11.3 договору).
Згідно з п.11.4 договору, виключними умовами для розірвання договору об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством є: несплата покупцем коштів за об'єкт приватизації протягом 60 днів з дати підписання договору відповідно до умов договору; невиконання умов продажу об'єкта приватизації і зобов'язань покупця, визначених умовами договору, в установлений договором строк; подання державному органу приватизації неправдивих відомостей; сплата за об'єкт приватизації коштів, отриманих з порушенням вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення; продаж або в інший спосіб відчуження покупцем приватизованого об'єкта особам, визначеним частиною другом статті 8 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», протягом виконання зобов'язань за договором.
Відповідач, в порушення вказаних умов договору, не сплатив повну вартість за придбаний об'єкт приватизації, що підтверджується відповідною довідкою позивача (а.с.22) та поясненнями представника позивача при розгляді даної справи.
У зв'язку з несплатою товариством «ФК «Фінмарк» коштів за придбаний об'єкт приватизації, регіональне відділення 11.11.2020р. за вих. №11-07-05124 звернулось до нього з відповідною пропозицією про розірвання договору купівлі-продажу №221 об'єкту малої приватизації за результатами аукціону від 27.08.2020р.
Вказану пропозицію ТОВ «ФК «Фінмарк» отримало 19.11.2020р., що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.14).
В подальшому, регіональне відділення звернулось до ТОВ «ФК «Фінмарк» із претензією від 06.01.2021р. за вих. №11-07-00051 про розірвання договору купівлі-продажу №221 від 27.08.2020р. та стягнення неустойки в сумі 360006,0 грн.
Вказану претензію відповідач отримав 20.01.2021р., що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.17).
Відповідей на вказані пропозицію та претензію відповідач не надав, вимоги позивача залишив без розгляду та задоволення.
Статтею 1311 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Приписами ч. 3 ст. 4 ГПК України передбачено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно зі ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999р. №3-рп/99 визначено, що під представництвом прокуратурою інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, у зв'язку із чим прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство підставу позову та зазначає, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.
З контексту викладеного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням публічного інтересу.
Визначальним при вирішенні наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
Держава зацікавлена у дотриманні процедур реалізації прав на державне майно, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти суспільного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості при реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб'єктів цивільних правовідносин.
У даній справі наявність «інтересу держави» полягає у порушенні права держави у сфері використання державного майна.
Несплата Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінмарк» коштів за об'єкт приватизації порушує економічні інтереси держави шляхом ненадходження коштів до державного бюджету та унеможливлює використання коштів для цілей та потреб держави у сфері ефективного розпорядження державним майном.
Забезпечення економічної безпеки України, згідно ст. 17 Конституції України, є однією з найважливіших функцій держави, справою всього Українського народу.
В свою чергу ненадходження коштів до бюджету спричиняє шкоду економічним інтересам держави, загрожує невиконанням загальнодержавних та місцевих програм, які фінансуються з бюджету, підриває основні принципи існуючого ладу. Зокрема, ненадходження коштів унеможливлює здійснення з Державного бюджету видатків, пов'язаних з виконанням найважливіших функцій держави, визначених Конституцією України: на забезпечення конституційного ладу держави, територіальної цілісності, недоторканності України та суверенітету, забезпечення громадського порядку, безпеки та судової влади, на економічну діяльність держави, на утримання установ та закладів соціально-культурної сфери, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій.
Вирішуючи ж питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, суд звертається до практики Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004р. категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».
Звернення прокурора до суду з даним позовом спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про використання об'єктів державної власності. Допущене відповідачем порушення умов договору призвело до завдання шкоди позивачу внаслідок чого не досягнуто основної мети приватизації: прискорення економічного зростання, залучення іноземних інвестицій шляхом продажу об'єктів приватизації ефективному приватному власнику.
Суд зазначає, що правовідносини щодо приватизації об'єктів державного майна становлять суспільний інтерес, а не дотримання вимог чинного законодавства при та не отримання державою коштів від продажу об'єктів приватизації такому суспільному інтересу не відповідає.
Зі змісту положень ч. 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.
У даній справі прокурором здійснюється представництво інтересів держави у суді в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, як органу, уповноваженого державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносин, враховуючи наступне.
Відповідно до Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, затвердженого головою Фонду державного майна України 25.05.2019, регіональне відділення реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, виступає орендодавцем нерухомого майна, яке є державною власністю; здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна по договорах оренди, укладених регіональним , відділенням.
Таким чином, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях є уповноваженим органом у сфері приватизації державного майна.
Водночас, зазначений орган самоусунувся від своєчасного реагування та захисту державних інтересів.
Так, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, маючи відповідні повноваження у вказаній сфері та усвідомлюючи факт невиконання покупцем умов договору купівлі-продажу з 27.09.2020р. лише 16.12.2020р. повідомило прокурора про відсутність кошторисних призначень для сплати судового збору та звернулось з проханням про представництво інтересів держави в особі відділенні в сумі, оскільки самостійно з позовною заявою про розірвання договору купівлі-продажу не зверталось.
З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави, керуючись ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Миколаївською обласною прокуратурою 14.01.2021р. на адресу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях скеровано запит про надання інформації щодо пред'явлення відділенням позову щодо розірвання договору купівлі-продажу та повідомлено, що у разі невжиття заходів регіональним відділенням, прокурором буде вирішено питання про звернення до суду з відповідним позовом.
Листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях від 16.03.2021Р. повідомлено, що на теперішній час позовну заяву про розірвання договору купівлі-продажу об'єкту малої приватизації до суду не подано та окремо зазначено, що 6 січня 2021 року за №11-07-00051 регіональним відділенням направлено товариству «ФК «Фінмарк» претензію про розірвання договору та стягнення неустойки в сумі 360006,0 грн..
Враховуючи викладене, зазначені дії Регіонального відділення як органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах, свідчать про неналежне здійснення своїх повноважень щодо захисту інтересів держави, а саме невжиття Регіональним управлінням належних заходів до розірвання договору купівлі-продажу об'єкта приватизації, щодо виконання кого відповідачем було допущено істотне порушення, а також до стягнення в дохід державного бюджету неустойки, нарахованої у зв'язку з невиконанням умов договору купівлі-продажу та ефективного захисту інтересів держави у цих правовідносинах.
Таким чином, невжиття своєчасно заходів до стягнення боргу та не звернення Регіонального відділення до суду з позовною заявою свідчить про неналежне виконання уповноваженим органом своїх обов'язків у сфері приватизації державного майна та є підставою для здійснення органами прокуратури захисту в суді інтересів держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях.
Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 ГПК України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються положеннями чинного законодавства про приватизацію, зокрема Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», а також нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 202 Господарського кодексу України та статтею 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Пунктами 2.1, 2.2 договору встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити залишок суми в розмірі 7 197 550,77 грн. у повному обсязі за придбаний об'єкт приватизації протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору купівлі-продажу.
З урахуванням п. 2.1 договору, строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати придбаного об'єкта приватизації настав 28.09.2020р.
Однак, відповідач порушив свої зобов'язання за договором та не сплатив вартість придбаного майна у встановлені строки.
При цьому, станом на дату розгляду даного спору відповідач не надав суду доказів сплати вартості придбаного майна згідно з умовами договору.
За приписами ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Так, відповідно до ч. 3. ст. 24 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), несплата коштів за об'єкт приватизації згідно з договором купівлі-продажу протягом 60 днів з дня укладення договору купівлі-продажу є підставою для розірвання такого договору відповідно до статті 30 цього Закону.
Частиною 3 ст. 26 вказаного Закону встановлено, що несплата протягом 60 днів коштів за об'єкт приватизації з дня укладення договору купівлі-продажу відповідно до його умов є виключною умовою для розірвання договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством.
Згідно з ч. 9. ст. 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано, у тому числі за рішенням суду, в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки або визнано недійсним за рішенням суду.
Частиною 11 ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» передбачено, що орган приватизації зобов'язаний вимагати від нового власника виконання зобов'язань, визначених договором купівлі-продажу об'єкта приватизації, а в разі їх невиконання застосовувати до нього санкції згідно із законом і захищати права держави або територіальної громади іншим чином, у тому числі звертатися до суду з позовом про розірвання договору купівлі-продажу об'єкта приватизації або визнання його недійсним.
Станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом - 24.04.2021р., з дня нотаріального посвідчення договору (27.08.2020р.) минуло 241 календарний день.
Позивач 11.11.2020р. та 06.01.2021р. звертався до відповідача із пропозицією та претензією про розірвання укладеного між сторонами договору за №221 від 27.08.2020р..
Проте, станом на момент ухвалення рішення суду у цій справі, договір №221 від 27.08.2020 у встановленому чинним законодавством порядку сторонами не розірваний.
Суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо неналежно обраного способу захисту порушених прав, оскільки у випадку несплати вартості за договором купівлі-продажу об'єкту приватизації Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна» передбачено саме розірвання договору купівлі-продажу, а не стягнення заборгованості судовому порядку.
Також суд не приймає до уваги твердження представника відповідача щодо готовності оплатити вартість придбаного об'єкту приватизації у грудні 2021 року, оскільки, по-перше, відповідачем не надано суду жодних доказів наявності можливості такої оплати, а по-друге, умовами спірного договору купівлі-продажу встановлений строк оплати відповідачем вартості придбаного об'єкту приватизації - протягом 30 днів з дня підписання договору та матеріали справи не містять доказів внесення змін до договору в частині зміни строків оплати.
За таких обставин, вимоги позивача про розірвання договору купівлі-продажу №221 від 27.08.2020р. - є обґрунтованими.
Стосовно позовної вимоги щодо стягнення неустойки за несплату вартості придбаного об'єкту приватизації, суд зазначає наступне.
Приписами ст.216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом та договором.
Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Окрім того, відповідно до частини першої статті 549, пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання.
Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Згідно з п. 2 ст. 24 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» за несплату коштів за об'єкт приватизації згідно з договором купівлі-продажу протягом 30 днів з дня укладення договору купівлі-продажу нараховується неустойка.
Відповідно до п.4 ст.29 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» у разі несплати коштів за об'єкт приватизації згідно з договором купівлі-продажу протягом 30 днів з дня укладення договору та його нотаріального посвідчення (у разі якщо нотаріальне посвідчення договору передбачено законодавством) покупець сплачує на користь органу приватизації неустойку в розмірі 5 відсотків ціни продажу об'єкта. У разі несплати коштів згідно з договором купівлі-продажу протягом наступних 30 днів договір підлягає розірванню.
Аналогічно, у п. 8.2. сторони передбачили, що у разі несплати покупцем ціни продажу об'єкта приватизації протягом 30 календарних днів з дня укладання цього договору покупець сплачує на користь продавця неустойку в розмірі 5 (п'яти) відсотків ціни продажу об'єкта приватизації. Несплата коштів за об'єкт приватизації згідно з договором купівлі-продажу протягом 60 днів з дня укладення цього договору є підставою для розірвання такого договору відповідно до чинного законодавства .
Таким чином, невиконання умов договору зі сплати частини платежу свідчить про неналежне виконання всього договору з оплати всієї суми та є підставою для нарахування неустойки, виходячи зі всієї суми договору.
З урахуванням наведеного, з огляду на положення частини 4 статті 29 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем зобов'язань зі сплати коштів за об'єкт приватизації у встановлені договором строки та розмірі, суд вважає підставним стягнення з відповідача неустойки в розмірі 360006,0 грн.
Суд не приймає до уваги твердження представника відповідача про те, що в силу введення карантинних обмежень постановою Кабінету Міністрів України заборонено нараховувати неустойку у випадку невиконання зобов'язань суб'єктами господарювання з огляду на наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (в редакції постанови від 04.05.2020р. №343) на період з 12.03.2020р. по 22.05.2020р. на всій території України був встановлений карантин.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020р. №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлений, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 31 грудня 2021 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"
Нормами п.п.4 п.3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020р. №530-ІХ передбачено, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» підрозділ 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., №№ 13-17, ст. 112) доповнено пунктами 52-1-52-5 такого змісту: "52-1. За порушення податкового законодавства, вчинені протягом періоду з 1 березня по 31 травня 2020 року, штрафні санкції не застосовуються, крім санкцій за: порушення вимог до договорів довгострокового страхування життя чи договорів страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема страхування додаткової пенсії; відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, без згоди контролюючого органу; порушення правил обліку, виробництва та обігу пального або спирту етилового на акцизних складах, що застосовуються на загальних підставах; порушення нарахування, декларування та сплати податку на додану вартість, акцизного податку, рентної плати. Протягом періоду з 1 березня по 31 травня 2020 року платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню.»
Також, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» від 16.06.2020р. №691-ХІ, були внесені зміни до Господарського кодексу України та доповнено розділ IX "Прикінцеві положення" пунктом 8 такого змісту: "8. У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення"; та до Цивільного кодексу України, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 15 такого змісту: "15. У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення".
Жоден із перелічених нормативно-правових актів не передбачає звільнення від сплати неустойки за несплату коштів за договорами купівлі-продажу державного майна, укладених відповідно до норм Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».
Відповідач не зазначив суду про відповідний конкретний нормативно-правовий акт, на підставі якого відбувається звільнення покупця від сплати неустойки у випадку несплати вартості об'єкту приватизації.
За таких обставин, позовні вимоги у цій частині є підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, підсумовуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір підлягає покладенню на відповідача.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Розірвати договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації за результатами аукціону від 27.08.2020р., що знаходиться за адресою: м.Миколаїв, вул. Заводська, 11, укладений між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінмарк».
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінмарк» (04080, м.Київ, вул. Новокостянтинівська, 2-А, код ЄДРПОУ 40424913) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській області (65048, м.Одеса, вул. Велика Арнаутська, 15, код ЄДРПОУ 43015722) 360006,0 грн. неустойки.
4. Стягнути з з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінмарк» (04080, м.Київ, вул. Новокостянтинівська, 2-А, код ЄДРПОУ 40424913) на користь Миколаївської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910048, банк ДКСУ м.Києва, МФО 820172, UA748201720343150001000000340) 7670,09 грн. судового збору.
Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складений та підписаний « 26» жовтня 2021 року.
Суддя О.В. Ткаченко