Справа № 560/409/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Божук Д.А.
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
25 жовтня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Гонтарука В. М. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Хмельницькій області на додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС в Хмельницькій області з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №1112941 від 22.03.2018 року та №1112941/2016 від 13.04.2018 року.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року позов задоволено повністю.
09.07.2021 до суду надійшла заява представника позивача про стягнення судових витрат.
Додатковим рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.07.2021 заяву про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення судових витрат задоволено. Стягнуто на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3500,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач - Головне управління ДПС у Хмельницькій області подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Так, відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, на переконання апелянта, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд апеляційної інстанції, в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до змісту вказаної статті додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними позовні вимоги особи, яка бере участь у справі або процесуальні питання пов'язані з вирішенням справи по суті.
За правилами ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
При цьому, положеннями ч. 6 та ч. 7 ст. 132 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частинами першою та другою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
При цьому, даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Зокрема, згідно з пунктом 1 частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат-розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За правилами ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. (ч.3 ст.143 КАС України).
Таким чином, витрати на правничу допомогу адвоката в порядку ст.143 КАС України, можуть бути відшкодовані після постановлення судового рішення лише за наявності умови, що особа, яка понесла судові витрати до закінчення судових дебатів подасть суду заяву.
Приписами п. 4 ч. 1ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За визначенням, що міститься у статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення усієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що не тільки ухвалено рішення на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин такі витрати сторони були необхідними, а розмір розумним та виправданим.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, усі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Верховний Суд у постанові від 17.09.2019 (справа № 810/3806/18) зазначив, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Як вірно встановлено з матеріалів справи, під час її розгляду, позивач заявив клопотання про розподіл судових витрат, про що зазначено в рішенні Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.06.2021.
У постанові від 01.10.2018 року у справі №569/17904/17, Верховний Суд зауважив, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати у тому числі розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
На підтвердження надання правової допомоги, представник позивача надав суду договір про надання правової допомоги 11.07.2018 №02-07/2018, додатковий договір від 01.12.2018, акт наданих послуг від 30.06.2021, рахунок-фактуру 01-06/2021 та квитанцію до прибуткового касового ордера.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що витрати на правову допомогу позивача були пов'язані саме із розглядом цієї справи та документально підтверджуються матеріалами справи.
Доводи апеляційної скарги про відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, суд вважає помилковими, оскільки чинним законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документу, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документу. Адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року по справі №727/4597/19.
Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про підтвердження здійснених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн, їх пов'язаність з розглядом справи, пропорційність та обґрунтованість розміру судових витрат до предмета спору, обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, співмірність виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) у задоволеному судом розмірі, відтак погоджується із висновком суду першої інстанції про їх стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про доведеність позивачем понесених ним в ході розгляду даної справи судових витрат.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо часткового задоволення заявлених позивачем вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315,316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не встановлено.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Хмельницькій області залишити без задоволення, а додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 липня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Гонтарук В. М. Граб Л.С.