Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" жовтня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2160/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СП ТАТА ГРУП", м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Стем", м. Харків
про стягнення 132 207,62 грн.
за участю представників:
позивача - Омелян О.О. (посвідчення № 2027 від 19.12.1992)
відповідача - не з'явився
03 червня 2021 р. до Господарського суду Харківської області звернувся Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "СП ТАТА ГРУП" з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанії Стем" суму попередньої оплати у розмірі 92557,50 грн., індексу інфляції в сумі 14253,86 грн., 3% річних в сумі 6884,76 грн., 20% штрафної неустойки в сумі 18511,50 грн. Також Позивач просить суд стягнути з Відповідача вартість судових витрат та вартість послуг професійної правничої допомоги в розмірі 20000,00 грн.
Судом 07.06.2021 постановлено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі № 922/2160/21 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 19.07.2021 р. справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін з призначенням її на 03.08.2021 р. о 12:30. Ухвалою суду від 03.08.2021 р. повідомлено про наступне підготовче засідання на 07.09.2021 р. о 10:45.
Ухвалою суду від 07.09.2021 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 14.09.2021 р. о 11:30.
Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.
Представник Відповідача у судовому засідання не з'явився, у наданій заяві (вх. №23920 від 11.10.2021) зазначив про неможливість бути присутнім у судовому засіданні, проти позовних вимог заперечує повному обсязі та не заперечує щодо винесення судового рішення за відсутності уповноваженого представника.
Заперечуючи проти позову, представником Відповідача було надано відзив (вх. №15708 від 06.07.2021) у якому зазначено, що Відповідачем, як виконавцем було виконано умови договору в повному обсязі та 23.11.2018 року були направлені акти виконаних робіт Замовнику, які останнім не підписані.
У відповідності до п.2.3. розділу 2 Договору №1 від 08.06.2018 встановлено, що кожний етап затверджується уповноваженою особою Замовника перед початком його виконання, у тому числі шляхом електронної пошти, факсу і т.і.
Так, Відповідач направив на електронну адресу електрону версію Технічного завдання та План-Графік , після чого Позивачем було сплачено другий рахунок, що свідчить про відсутність зауважень щодо Технічних завдань та продовження подальшої роботи.
Відповідач посилається на ухилення Позивачем своїх зобов'язань, що передбачені п. 3.1.3 Договору, де передбачено, що Замовник зобов'язується приймати кожний етап виконання створення програмного Продукту, в порядку передбаченого даним договором.
Відповідач у своєму відзиві зазначив, що повідомляв Позивача, який є замовником по Договору, про необхідність прийняти виконання робіт та підписати відповідні акти.
Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Враховуючи положення ст. ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання Відповідача.
Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.
Як встановлено матеріалами справи та не спростовується сторонами, 08 червня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СП Тата Груп» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Стем» (Виконавець) було укладено Договір №1 про створення за замовленням і використання електронно-інформаційного ресурсу (WWW сайту) (надалі Договір), предметом якого є зобов'язання Виконавця на замовлення Замовника на підставі і відповідно до Технічного завдання (додаток №1 до Договору) створити програмний продукт - WEB сайт у складі комп'ютерної програми, бази даних, тексту, графіки, далі програмний продукт. (п.1.1 Договору). Розробка програмного продукту виконується наступними етапами: - створення технічного завдання
- створення дизайну проекту
- створення web-сторінок сайту (верстка)
- система роботи з користувачами сайту
- статистичні сторінки
- пошук товару
- робота з прайс-листами
- підсистема управління дебіторської заборгованості
- інтеграція з системою 1C
- створення технічного завдання для SEO оптимізації сайту.
А також передати Замовнику все (в повному складі) виключні майнові права на всі об'єкти, які створені або будуть створені виконавцем при виконанні цього договору, а замовник зобов'язуєтеся прийняти належним чином виконані роботи, послуги і права, які передають за договором, і призвести оплату у відповідності до умов цього Договору і переліком етапів робіт (далі Етапи), строків виконання і вартості робіт (додаток №2 до цього договору).
Розділом другим Договору, сторони визначили порядок виконання такого договору, так у відповідності до п.2.1 Договору, Виконавець створює програмний продукт в цілому в термін до 9 (дев'яти) календарних місяців з дати підписання цього договору.
Розробка програмного продукту здійснюється поетапно в терміни і у відповідності з Додатком №2 (п.2.2 Договору).
Згідно з п.2.5 Договору, з метою підтвердження факту виконання робіт виконавцем в цілому або виконання конкретного етапу на певну дату сторони складають відповідний Акт прийому-передачі виконаних робіт.
Сторони договору домовились, що виконавець надає замовнику два примірника підписаного Акту прийому-передачі виконаних робіт протягом 7 (семи) календарних днів після закінчення виконання робіт в цілому або закінчення виконання конкретного етапу згідно Технічного завдання (п.2.6 Договору).
Згідно умов договору встановлені обов'зяки сторін, як Замовника так і Виконавця, де у розділі 3.1 на Замовника покладено зобов'язння: - надати необхідну інформацію для виконання Виконавцем своїх зобов'язань щодо Договору погодження та затвердження Сторонами Технічного завдання, п.3.1.1 Договору.; - своєчасно оплачувати роботи Виконавця за цим Договором в порядку, встановленому в розділі 4 цього Договору, п.3.1.4 Договору.
А розділом 3.3. визначені обов'язки Виконавця: - на підставі і відповідно до Технічного завдання створити і надати замовнику для затвердження програмний продукт в порядку і в терміни, передбачені цим Договором, п.3.3.1 Договору.; - передати всі права на Програмний продукт відповідно до умов цього договору і виконати роботи по створенню програмного продукту і введення програми в експлуатацію відповідно до Технічного завдання (Додаток №1), якісно і в терміни встановлені у Додатку №2 цього Договору.
Сторони у п.4.1 Договору, погодили загальну вартість робіт, послуг, які виконуються / створюваних при виконанні цього договору (далі Вартість) в сумі 260000,00 (двісті шістдесят тисяч гривень 00 коп.).
Пунктом 4.2.1 Договору, встановлена оплата за технічне завдання в розмірі 70% передоплата, 30% після підписання акту виконаних робіт. Оплата етапів в розмірі 50% передоплата, 50% після підписання акту виконаних робіт.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Стем» було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «СП Тата Груп» рахунок на оплату № Т000005387 від 08.06.2018 року на суму 13 000,00 грн., який 11.06.2018 року на підставі платіжного доручення №2193 був оплачений Позивачем, де призначення платежу - рахунок Т000005387 від 08.06.2018 створення технічного завдання, без ПДВ.
Відповідно до виставленого рахунку на оплату № Т000005387 від 08.06.2018 року, Відповідач зобов'язувався створити технічне завдання, відповідно до укладеного Договору.
18.07.2018 року Відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату №Т000005422 на суму 79 557,50 грн.
На момент виставлення другого рахунку (18.07.2018р.), Відповідачем не було створено ні технічного завдання, що є обов'язковим Додатком №1 до Договору, ні надано Додатку №2 переліку етапів, види, терміни виконання і вартості робіт, що в свою чергу є похідним від Додатку №1. В своїх постійних поясненнях Відповідач запевняв що ось ось наддасть Технічне Завдання Додаток №1 та Додаток №2 .
З метою не затягування розробки та отримання кінцевого продукту, а саме програмного забезпечення (WEB сайту), так як Позивач розраховував отримати від Відповідача кінцевий продукт в визначений строк встановлений у Договорі, тай те що Позивачем була надано вся необхідна інформація для створення сайту, 23.07.2018 року Позивач платіжним дорученням №2250 оплатив вищевказаний рахунок, призначення платежу - рахунок Т000005422 від 18.07.2018 розробка програмного забезпечення, без ПДВ.
Після оплати вище зазначеного рахунку, а саме рахунок Т000005422 від 18.07.2018, Відповідача так і не створив Технічне завдання Додаток №1 ні надав Додатку №2 - з переліком етапів, видів, строків виконання та вартості робіт.
На звернення Позивача, Відповідач постійно наголошував, що роботи по розробці сайту ведуться, сайт буде зроблено в строк, а Технічне завдання Додаток №1 та Додаток №2 майже готові та будуть надані Позивачу.
Зрозумівши, що робота по створенню WEB сайту не буде створена ні в строк визначений Договором тай в загалі Відповідачем, так як минуло вже більше шести місяців від дати укладання Договору, та отримавши нові рахунки на оплату від 23.11.2018 року №Т000005424, №Т000005423, та Акти приймання передачі результатів виконаних робіт за договором які нібито були наданні, враховуючи що Відповідачем не виконанні вже оплачені роботи по створенню WEB сайту, ТОВ «СП ТАТА ГРУП» на адресу ТОВ «Компанія Стем» засобами поштового зв'язку було направлено Лист від 08.12.2018 року про розірвання Договору в односторонньому порядку з підстав не виконання відповідних умов договору, а саме не додержання вимог п.п.2.2, 3.3.1 та з вимогою повернення отриманих грошових коштів за договором.
Право позивача на односторонню відмову від договору передбачено пунктом 6.2. Договору, в якому сторони визначили таке: якщо в ході виконання виконавцем програми по договору стане очевидним, що робота не буде виконана виконавцем належним чином з вини виконавця, замовник вправі відмовитися від договору або доручити створення програми іншій особі за рахунок виконавця, а також вимагати від виконавця повного відшкодування завданих йому збитків.
Вказане право замовника (Позивача) також передбачене ст.849 ЦК України, в якій визначено, що замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Дана норма фіксує загальне право кредитора відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків внаслідок втрати інтересу для кредитора у зв'язку з простроченням боржника (частина 3 статті 612 Цивільного кодексу України).
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина 3 статті 651 Цивільного кодексу України).
Позивач посилається, що договором та законом передбачено право замовника (Позивача) в односторонньому порядку відмовитись від договору підряду, чим і скористався Позивач.
Відповідний Лист від 08.12.2018р. про відмову від договору, як вже зазначалось позивач направив відповідачу 08.12.2018, про що свідчить опис вкладення у цінний лист, фіскальний чек та накладна.
Позивач виконав свої зобов'язання щодо здійснення попередньої оплати, сплативши 70% за технічне завдання та 50% за розробку програмного забезпечення та протягом дії договору надавав відповідачу всі необхідні дані.
У зв'язку з невиконанням Відповідачем роботи за договором, останній, на думку Позивача, вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, в зв'язку з чим, має право на захист свого порушеного права, відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України.
ТОВ «СП ТАТА ГРУП» понесла витрати за Договором №1 про створення за замовленням і використання електронно-інформаційного ресурсу (WWW сайту) від 08.06.2018 у розмірі 92557 грн. 50 коп. перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з порушенням умов договору.
Сума боргу Відповідача перед Позивачем з урахуванням індексу інфляції, трьох відсотків річних від простроченої суми, 20% штрафної неустойки за станом на 31.05.2021 року складає 132 207,62 грн. (сто тридцять дві тисячі двісті сім грн. 62коп.)
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права щодо правомірності та обґрунтованості заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003).
В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є принцип верховенства права.
Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року №15-рп/2004 верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
П. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Чинним законодавством України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу; договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч.ч. 1-2 ст. 837 ЦК України).
Ураховуючи викладене, суд визнає, що Позивачем доведено прострочення виконання Відповідачем зобов'язань щодо надання послуг в обумовлений договором строк.
У відповідності до ст. 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання; якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом.
Предметом Договору є саме досягнення результату, яким є створення ТОВ «Компанія Стем» програмного забезпечення, що повинно було неодноразово використовуватись ТОВ «СП ТАТА ГРУП» в своїй діяльності.
Позивач посилається, що за змістом договору, процес розробки даного програмного забезпечення здійснюється під контролем замовника. На відміну від договору про надання послуги, для якого спосіб її надання не має вирішального значення, за умовами спірного договору процес створення програмного забезпечення є важливою процедурою, і в процесі даної процедури не споживається те нематеріальне благо, заради якого сторони вступили у договірні відносини, а створюється кінцевий матеріалізований результат, використання якого може мати місце тільки після виконання ТОВ «Компанія Стем» повного комплексу робіт, визначених договором.
На думку Позивача, укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Розділом 4 Договору сторонами була визначена ціна договору.
Відповідно до ст.846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
У розділі 2 Договору сторони погодили порядок виконання договору.
Згідно до ст.629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних витрат на суму боргу та процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов'язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку, нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
До матеріалів справи Позивачем надано розрахунок трьох процентів річних, 20% штрафу та індексу інфляції станом на 31.05.2021р., що складає 132 207,62 грн. (сто тридцять дві тисячі двісті сім грн. 62коп.), а отже враховуючи дослідження матеріалів справи, наданих доказів та правових обґрунтувань, суд вважає, що такі вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині покладення на Відповідача трьох відсотків річних від простроченої суми в розмірі 6884,76 гривень та 20% штрафної неустойки в розмірі 18511,50 гривень.
Відповідно до заявленої Позивачем суми до стягнення інфляційних витрат у розмірі 14253,86 грн., суд зазначає наступне.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (п. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (п. З ст. 549 ЦК України).
Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Водночас формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова ВСУ від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс1 1).
Як передбачено нормами Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року № 1282-XII (надалі - Закон) та Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (надалі - Постанова) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення (ст. 1). Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (ст. 3 Закону). Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України встановлена оплата за технічне завдання в розмірі 70% передоплата, 30% після підписання акту виконаних робіт. Оплата етапів в розмірі 50% передоплата, 50% після підписання акту ви
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні. Індекс інфляції застосовується для індексації грошових доходів населення, для розрахунку компенсації втрати частини грошових доходів, які виплачується у разі затримки їх виплати більше, ніж на один місяць, для переоцінки об'єктів основних засобів, для індексації збитків від крадіжок, недостачі, псування (втрати) матеріальних цінностей, індексації нормативної грошової оцінки землі, індексації величини орендної плати за землю і ще в деяких інших випадках.
Позивачем не надано до матеріалів справи доказів обчислення індексу інфляції центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики та публікації в офіційних періодичних виданнях останнього. Також, не надано доказів того, що величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка та не надано доказів того, що Держстатом здійснено публікацію щодо цього не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, в офіційних періодичних виданнях
Вищий господарський суд України інформаційним листом 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" визначив щодо частини другої статті 625 ЦК України у розгляді справ зі спорів, пов'язаних з визначенням суми боргу з урахуванням індексу інфляції.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р].
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення (див. постанови Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 та від 12.09.2011 № 6/433-42/183 і постанову Вищого господарського суду України від 16.03.2011 № 11/109).
Виходячи з переліку зазначених норм та норм встановлених у статтях 73, 74, 76, 77 та 86 ГПК України, суд вважає за доцільне зазначити, що зазначена Позивачем сума індексу інфляції у позові не має жодного обґрунтування та посилання, що прострочення грошового зобов'язання від Відповідача, виступає способом захисту майнового права у вигляді відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора саме від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та на підставі чого Позивачем (кредитором) повинно бути отримано компенсацію (плату) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Тому суд не вбачає правових підстав в задоволенні в даному позові щодо стягнення з Відповідача індексу інфляції, як такої що спричинило Позивачеві матеріальні втрати (збитки) саме від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Стем" (61037, м. Харків, просп. Московський, 262, офіс 301, код ЄДРПОУ 37575678) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СП ТАТА ГРУП" (49000, м. Дніпро, вул. Караваєва, 39, код ЄДРПОУ 40257391) загальну суму у розмірі 117 953,76грн. (де: сума попередньої оплати у розмірі 92557,50 грн., 3% річних в сумі 6884,76 грн., 20% штрафної неустойки в сумі 18511,50 грн.), сума судового збору у розмірі 2 025,26 грн., а також вартість послуг професійної правничої допомоги в розмірі 20000,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення індексу інфляції в сумі 14253,86 грн. - відмовити.
Повне рішення складено "22" жовтня 2021 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя І.П. Жигалкін