19.10.2021м. СумиСправа № 920/967/21
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. розглянувши матеріали справи № 920/967/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання за наявними у справі матеріалами
за позовом: Сумського міського центру зайнятості (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 45, ідентифікаційний код 13996509),
до відповідача: Сумської митниці ДФС (40020, м. Суми, вул. Юрія Вєтрова, буд. 24, ідентифікаційний код 39420037),
про стягнення 89 246,75 грн.
06.05.2021 позивач звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до відповідача, відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 89 246,75 грн виплачені як допомога по безробіттю гр. ОСОБА_1 , а також покласти на відповідача судові витрати у розмірі 2 270,00 грн.
Позов обґрунтовано тим, що кошти в сумі 89 246,75 грн, виплачені як допомога по безробіттю гр. ОСОБА_1 за період з 29.03.2020 по 03.02.2021, підлягають стягненню з відповідача, у зв'язку з поновленням гр. ОСОБА_1 на роботі за рішенням суду.
У позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які складаються з судового збору в сумі 2 270,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 09.09.2021 постановлено відкрити провадження у справі № 920/967/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання за наявними у справі матеріалами; розгляд справи по суті призначено на 19.10.2021, 10:30; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив до 13.10.2021; встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення до 18.10.2021.
Копію вищезазначеної ухвали направлено судом 09.09.2021 на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві, а саме: 40020, м. Суми, вул. Юрія Вєтрова, буд. 24.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернуто на адресу суду відділенням поштового зв'язку, копію вищезазначеної ухвали отримано уповноваженим представником відповідача 13.09.2021.
Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд даної справи Господарським судом Сумської області.
Станом на 19.10.2021 від відповідача на адресу суду не надходило відзиву на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог.
Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Відповідно до частини дев'ятої статті 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно частини другої статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до частини другої статті 178 ГПК України.
Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
На підставі абзацу «е» підпункту 5 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про зайнятість населення» Сумський міський центр зайнятості виконує функції територіального органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (далі - Фонд).
Сумський міський центр зайнятості відповідно до пункту 21 частини другої статті 22 Закону України «Про зайнятість населення» забезпечує надання соціальних послуг та виплату матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та цього Закону за рахунок коштів Фонду.
Відповідно до пункту 2 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом.
Для реалізації державної політики зайнятості позивач, діяльність якого фінансується за рахунок коштів фонду, в установленому порядку, виплачує матеріальне забезпечення та надає соціальні послуги, передбачені статтею 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
03.03.2020 до позивача звернувся гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), після звільнення з посади заступника начальника управління - начальника відділу експлуатації майна управління матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Сумської митниці ДФС відповідно до наказу від 21.02.2020 № 87-о на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
Після звернення до позивача гр. ОСОБА_1 отримав статус безробітного з виплатою допомоги по безробіттю у відповідності до частини першої статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» (наказ від 10.03.2020 № НТ200310).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу позивача від 13.03.2020 № НТ200313 гр. ОСОБА_1 призначена допомога по безробіттю згідно частин першої, третьої, четвертої статті 22 та частини першої статті 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»; відповідно до наказу позивача від 13.03.2020 № НТ200313 відкладено виплату допомоги по безробіттю у зв'язку з надання особі вихідної допомоги або інших виплат при звільнені з ПОУ або закінченні строку повноважень за виборною посадою, що забезпечують часткову або тимчасову компенсацію втраченого заробітку з 13.03.2020 по 28.03.2020; відповідно до наказу позивача від 30.03.2020 № НТ200330 розпочато (поновлено) виплату допомоги по безробіттю з 29.03.2020; відповідно до наказу позивача від 05.02.2020 № НТ210205 припинено виплату допомоги по безробіттю у зв'язку з припиненням реєстрації безробітного відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону України «Про зайнятість населення», частини першої статті 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та пп. 1, 2 п. 37 Порядку від 20.03.2013 № 198 та у зв'язку з поновленням на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про зайнятість населення», п. 2 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та пп. 2 п. 1 частини V Порядку надання допомоги по безробіттю, у т.ч. одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності з 04.02.2021; та наказам позивача від 05.02.2020 № НТ210205 припинено реєстрацію безробітного гр. ОСОБА_1 у зв'язку з виданням відповідно до законодавства про працю наказу (розпорядження) про поновлення зареєстрованого безробітного на роботі за рішенням суду з 29.02.2020.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду Сумської області від 29.09.2020 у справі № 480/4071/20 ухвалено:
- адміністративний позов ОСОБА_1 до Сумської митниці ДФС, Слобожанської митниці Держмитслужби про визнання протиправним скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати задовольнити;
- визнати протиправним та скасувати наказ Сумської митниці ДФС від 21.02.2020 № 87-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника адміністративно-господарського управління, заступника начальника управління інфраструктури Сумської митниці ДФС;
- стягнути з Слобожанської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 234 500,52 грн;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника адміністративно-господарського управління, заступника начальника управління інфраструктури Сумської митниці ДФС та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 21 135,24 грн.
Відповідно до наказу Сумської митниці ДФС від 04.02.2021 № 3-о гр. ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника управління - начальника відділу експлуатації майна управління матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Сумської митниці ДФС з 29.02.2020.
Згідно пункту 2 частини першої статті 45 Закону України «Про зайнятість населення» реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.
Пунктом 2 частини першої статті 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
З урахуванням наведених правових норм наказом позивача від 05.02.2021 № НТ210205 припинено виплату допомоги по безробіттю і припинено реєстрацію безробітного гр. ОСОБА_1 .
У період реєстрації як безробітного, з 29.03.2020 по 03.02.2021, гр. ОСОБА_1 виплачена допомогу по безробіттю на загальну суму 89 246,75 грн, що підтверджується довідкою позивача від 05.02.2021 № 146/102 (а.с. 18).
За приписами частини п'ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Пунктом 1 статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Згідно з пунктом 8 статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» страховим випадком є подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.
Частиною першою статті 34 цього ж Закону визначено, що Фонд має право: стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.
За приписами частини четвертої статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» із роботодавця утримуються: сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду; незаконно виплачена безробітному сума забезпечення у разі неповідомлення про його прийняття на роботу; незаконно отримана сума допомоги по частковому безробіттю.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років).
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за ознаками використання праці та оформлення трудових відносин Сумська митниця ДФС (відповідач) - роботодавець.
Згідно пункту 2 частини другої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці беруть участь у здійсненні заходів щодо забезпечення зайнятості населення шляхом додержання вимог законодавства про працю, зайнятість населення та загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.
У зв'язку з поновленням безробітного гр. ОСОБА_1 на роботі за рішенням суду позивачем прийнято наказ від 08.02.2021 № 6 про повернення відповідачем коштів, виплачених як допомога по безробіттю гр. ОСОБА_1 за період з 29.03.2020 по 03.02.2021 в сумі 89 246,75 грн.
08.02.2021 позивач звернувся до відповідача з претензією № 07/232 про повернення суми виплаченого забезпечення, до якої позивачем додано копію наказу від 08.02.2021 № 6.
28.05.2021 позивач повторно звернувся до відповідача з претензією № 07/785 про повернення суми 89 246,75 грн, виплаченої як допомога по безробіттю поновленому на роботі за рішенням суду гр. ОСОБА_1 , проте відповідач відповіді на претензію не направив та вищезазначені кошти в добровільному порядку не повернув.
Положеннями частини четвертої статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначено, що саме судове рішення про поновлення працівника на роботі може бути правовою підставою для стягнення із працедавця суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному. Отже, обов'язок роботодавця відшкодувати Фонду суму виплат по безробіттю та наданих соціальних послуг виникає за наслідком прийняття судового рішення про поновлення працівника на роботі. Про такий висновок йдеться і у постанові Верховного Суду у складі колегії КГС від 06.07.2018 у справі № 921/220/17-г/16.
Відповідно до статті 39 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» спір підлягає вирішенню у судовому порядку.
Утворена постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 311 Сумська митниця ДФС є територіальним органом Державної фіскальної служби України в Сумській області та діє як юридична особа публічного права.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Сумська митниця ДФС (код ЄДРПОУ 39420037) має статус юридичної особи та перебуває у стані припинення.
Водночас, Сумська митниця ДФС є зобов'язаною стороною у трудовому спорі та роботодавцем за ознаками використання робочої сили гр. ОСОБА_2 . За таких підстав Сумська митниця ДФС згідно зі статті 44 ГПК України має процесуальну правоздатність і може бути відповідачем у суді.
Спір про стягнення зазначених сум не є публічно-правовим, так як виник за участю суб'єкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції, а виступає як роботодавець поновленої ні роботі за рішенням суду особи, якій було виплачено забезпечення та надане соціальні послуги як безробітному відповідно до Закону України «Пре загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Спір про право, яке виникає в силу визначеного Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття зобов'язання, за наслідком прийняття судового рішення про поновлення на роботі працівника юридичної особи, яка не перебуває у відносинах владного підпорядкування щодо Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, є за своєю правовою природою господарсько-правовим і підлягає розгляду в судах господарської юрисдикції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 814/2595/16).
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 813/6770/13-а (провадження № 11-189апп18) та 23.05.2018 у справі № 911/1626/17 (провадження №12-86гс18).
Факт неправомірних дій по відношенню до гр. ОСОБА_1 щодо звільнення його із займаної посади - встановлено рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 04.02.2021 у справі № 480/4701/20, що набрало законної сили.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставина, встановлена рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.
Таким чином, обставини протиправної поведінки відповідача у даній справі, яка виявилась у неправомірному звільненні гр. ОСОБА_1 , є встановленими та не підлягають доведенню.
На дату звернення позивача до суду сума коштів, виплачених як допомога по безробіттю гр. ОСОБА_1 за період з 29.03.2020 по 03.02.2021 в розмірі 89 246,75 грн відповідачем на користь позивача не сплачена.
З огляду на вищевикладене, суд вважає позовні вимоги Сумського міського центру зайнятості обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Стосовно розподілу судових витрат між сторонами суд зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Сумської митниці ДФС (40020, м. Суми, вул. Юрія Вєтрова, буд. 24, ідентифікаційний код 39420037) на користь Сумського міського центру зайнятості (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 45, ідентифікаційний код 13996509) кошти в сумі 89 246,75 грн (вісімдесят дев'ять тисяч двісті сорок шість гривень 75 коп.), виплачені як допомога по безробіттю гр. ОСОБА_1 ; та відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.).
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повне рішення складено та підписано суддею 25 жовтня 2021 року.
Суддя Ю.А. Джепа