ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.10.2021Справа № 910/15719/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД СИСТЕМИ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГ - БУД - ПАРТНЕР"
про стягнення 232 740, 18 грн.
Без виклику представників учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "БУД СИСТЕМИ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГ - БУД - ПАРТНЕР" (далі - відповідач) про стягнення 232 740, 18 грн , з яких: 223 684, 13 грн основна заборгованість, інфляційні втрати у розмірі 2 451, 67 грн та 3 % річних у розмірі 6 604, 38 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умова Договору поставки № 226т/17 від 28.02.2017 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД СИСТЕМИ" залишено без руху, встановлено заявнику строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивачем було усунуто недоліки, вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва від 26.10.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 судом відкрито провадження у справі № 910/15719/20, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив (якщо такий буде подано) - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
Відповідач, у строк, визначений законом, відзиву не надав.
Конверт, в якому наявна ухвала Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі, яка надсилалась на адресу: 01001, м. Київ, вул. Ольгинська, буд. 3 був повернутий відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Інших адрес місцезнаходження відповідача суду не повідомлено.
У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
28.02.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БУД СИСТЕМИ» (далі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГ-БУД-ПАРТНЕР» (далі - Відповідач) було укладено Договір поставки № 226т/17 від 28.02.2017 року (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1. Договору Постачальник зобов'язався передати у власність покупця матеріали для оздоблення фасаду (надалі іменується «Товар») згідно його замовлень, у відповідній кількості, визначеної якості та за узгодженою вартістю, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити Товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Найменування товару, кількість, асортимент, комплектність та інші технічні вимоги до товару, його вартість визначається у наданих Постачальником Покупцю відповідних накладних на товар, які після підписання Сторонами стають невід'ємною частиною цього Договору. Під терміном «накладна на товар» за цим Договором розуміється видаткова накладна, товарна накладна або будь-який інший документ первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує передачу товару від Постачальника Покупцеві (п. 1.2 договору).
Загальна вартість поставленого за цим Договором товару складає суму вартості товару, вказану у накладних на товар, складених та підписаних Сторонами протягом строку дії цього Договору. Ціна Договору, станом на дату укладання, орієнтовно становить 2 010 700,00 грн. (два мільйони десять тисяч сімсот гривень), в тому числі ПДВ 20% - 335 116,67 грн (п. 1.4 договору).
Згідно з пунктом 2.4. Договору Постачальник зобов'язаний здійснити поставку Товару на умовах DDP - Київ. Місце поставки - склад покупця, зазначений в заявці (специфікації) на поставку Товару (окремої партії товару).
Відповідно до пункту 3.2. договору оплата за Товар здійснюється покупцем наступним чином:
Попередня оплата у розмірі 50% вартості партії Товару сплачується Покупцем не пізніше ніж через 7 (сім) робочих днів з дати отримання Покупцем рахунку-фактури від Постачальника, в разі згоди Покупцю з цінами, зазначеними в рахунку-фактурі (п. 3.2.1 договору).
Згідно з п. 3.2.2 договору остаточні розрахунки між сторонами у розмірі 50% вартості партії Товару здійснюються протягом 7 (семи) календарних днів з моменту здійснення поставки Товару.
За порушення термінів розрахунків, передбачених підпунктом 3.2. даного договору покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення від прострочення суми за кожен день прострочки платежу (п. 5.2 договору).
У разі прострочення поставки товару Постачальник сплачує на користь Покупця неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення від вартості товару, поставка якого прострочена, за кожен день прострочення (п. 5.3 договору).
Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2017 року (п. 6.1 договору).
У разі відсутності за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії Договору письмового повідомлення, направленого рекомендованим листом від будь - якої із сторін, про його припинення або необхідність перегляду, строк дії цього договору вважається кожного разу автоматично продовженим до 31 грудня наступного календарного року включно (п. 6.2 договору).
17.05.2017 між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду № 1 до Договору поставки № 226т/17 від 28.02.2017, відповідно до якої внесено зміни до п. 1.4 договору виклавши його у такій редакції:
«Загальна вартість поставленого за цим Договором товару складає суму вартості товару, у накладних на товар, складених та підписаних Сторонами протягом строку дії цього
Договору. Ціна Договору орієнтовно становить 8 680 000,00 грн. (вісім мільйонів шістсот вісімдесят гривень), в тому числі ПДВ 20% - 1 446 666,67 грн.».
В подальшому, 25.07.2018 між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду № 2 до Договору поставки № 226т/17 від 28.02.2017, відповідно до якої внесено зміни до п. 1.4 договору виклавши його у такій редакції:
«Загальна вартість поставленого за цим Договором товару складає суму вартості товару, у накладних на товар, складених та підписаних Сторонами протягом строку дії цього
Договору. Ціна Договору орієнтовно становить 13 680 000, 00 грн. (тринадцять мільйонів шістсот вісімдесят тисяч гривень), в тому числі ПДВ 20% - 2 280 000, 00 грн.».
На виконання взятих на себе договірних зобов'язань Позивачем за період з 27.03.2017 року до 09.10.2019 року було здійснено ряд поставок товару на загальну суму 12 128 553.91 грн. (дванадцять мільйонів сто двадцять вісім тисяч п'ятсот п'ятдесят три гривні 91 копійка), що підтверджується відповідними видатковими накладними, копії яких долучено до матеріалів справи.
Відповідач порушив умови Договору поставки в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, здійснив оплату лише у розмірі 11 904 869,78 грн. (одинадцять мільйонів дев'ятсот чотири тисячі вісімсот шістдесят дев'ять гривень 78 копійок).
Як зазначає позивач у відповідача існує заборгованість за поставлений товар за Договором у розмірі 223 684, 13 грн, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 223 684, 13 грн, інфляційних втрат у розмірі 2 451, 67 грн та 3 % річних у розмірі 6 604, 38 грн.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, заперечень не надав.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладених між сторонами договорів поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
На підтвердження виконання позивачем своїх зобов'язань за Договорами, останнім було надано підписані сторонами видаткові накладні.
Відповідно до пункту 3.2. договору оплата за Товар здійснюється покупцем наступним чином:
Попередня оплата у розмірі 50% вартості партії Товару сплачується Покупцем не пізніше ніж через 7 (сім) робочих днів з дати отримання Покупцем рахунку-фактури від Постачальника, в разі згоди Покупцю з цінами, зазначеними в рахунку-фактурі (п. 3.2.1 договору).
Згідно з п. 3.2.2 договору остаточні розрахунки між сторонами у розмірі 50% вартості партії Товару здійснюються протягом 7 (семи) календарних днів з моменту здійснення поставки Товару.
Судом встановлено, що товар за видатковими накладними був прийнятий відповідачем без жодних зауважень та заперечень щодо кількості та якості.
Частинами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
З матеріалів справи вбачається, що сума основного боргу у розмірі 223 684, 13 грн відповідачем не сплачена.
В свою чергу відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та умов договору, виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті 223 684, 13 грн, станом на момент розгляду справи, настало.
Оскільки, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за Договором поставки належним чином доведений та документально підтверджений, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 223 684, 13 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивач просить стягнути із відповідача 3 % річних у розмірі 6 604, 38 грн та інфляційні втрати у розмірі 2 451, 67 грн за період з 16.10.2019 по 09.10.2020.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 ст. 625 цього ж кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розрахунок 3% річних та інфляційного збільшення від суми основної заборгованості, виконаний позивачем за період з 16.10.2019 по 09.10.2020, є обґрунтованим та вірним, а тому суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення із відповідача 3% річних у розмірі 6 604, 38 грн та інфляційного нарахування у розмірі 2 451, 67 грн.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідачем письмового відзиву на позов не подано, належними та допустимим доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано, підстав звільнення від обов'язку виконання зобов'язання зі сплати заявленої до стягнення суми не доведено.
Крім того, у позовній заяві позивач просив суд покласти на відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.
Ст.126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи Договір про надання правової допомоги № 3/20 від 01.05.2020, який укладено між Адвокатським об'єднанням «Нечаєв і партнери» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Буд Системи» (клієнт), акт про надані юридичні послуги від 09.10.2020, в якому сторони погодили перелік наданих послуг (підготовка позовної заяви, кількість годин - 5, розмір винагороди - 8 333, 33 грн), виписка з про сплату ТОВ «Буд Системи» винагороди за надання послуг у розмірі 10 000, 00 грн, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 004311 від 30.01.2015, ордер серії КВ № 063502 від 01.10.2020.
Наразі, позивачем подано до матеріалів справи достатньо доказів на підтвердження факту надання адвокатом професійної правничої допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Буд Системи» в межах розглядуваної справи на суму 10 000, 00 грн.
Відповідач заперечень щодо заявлених позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 10 000, 00 грн не надав.
У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбаченим цим Кодексом.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240, 247- 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд Системи» задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торг - Буд - Партнер» (вул. Ольгинська, буд. 3, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 39634258) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд Системи» (Набережно - Печерська дорога, буд. 9-А, м. Київ, 01013; код ЄДРПОУ 40443988) заборгованість у розмірі 223 684 (двісті двадцять три тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 13 коп, інфляційні втрати у розмірі 2 451 (дві тисячі чотириста п'ятдесят одну) грн 67 коп, 3 % річних у розмірі 6 604 (шість тисяч шістсот чотири) грн 38 коп, судовий збір у розмірі 3 491 (три тисячі чотириста дев'яносто одну) грн. 10 коп та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч ) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
4. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 25.10.2021.
Суддя М.Є.Літвінова