61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002
іменем України
23.10.2021р. Справа №905/1309/21
за позовом: Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м.Київ, вул.Єжи Ґедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (84400, Донецька область, м.Лиман, вул.Привокзальна, 22, код ЄДРПОУ 40150216)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Карро Транс» (87506, Донецька область, м.Маріуполь, бул.Шевченка, буд.234/147, кв.78, код ЄДРПОУ 43463108)
про стягнення 227990 грн
Суддя: Паляниця Ю.О.
Позивач, Акціонерне товариство «Українська залізниця», м.Київ в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м.Лиман звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Карро Транс», м.Маріуполь про стягнення штрафу за невірно зазначену в накладній масу вантажу в сумі 227990 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що інформація про масу вантажу у вагоні №68702851, визначена Товариством з обмеженою відповідальністю «Карро Транс» у накладній №38834040, не відповідала масі, встановленій внаслідок проведення контрольної перевірки станцією Сартана Донецької залізниці, з огляду на що існують підстави для стягнення з відповідача на користь позивача штрафу у розмірі 227990 грн.
Ухвалою суду від 04.08.2021р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/1309/21, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач відзиву у встановлений судом строк не надав, будь-яких пояснень по суті спору не представив. Одночасно, за висновками суду, відповідач про відкриття провадження у справі №905/1309/21 та розгляд вказаної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін був належним чином повідомлений, з огляду на таке:
Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.
Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами ч.1 ст.7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 04.08.2021р. про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу відповідача, наявну у матеріалах справи та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 87506, Донецька область, м.Маріуполь, бул.Шевченка, буд.234/147, кв.78.
Вказаний процесуальний документ було повернуто відділенням поштового зв'язку на адресу суду із позначкою «за закінченням встановленого терміну зберігання».
В той же час, відповідно до інформації, яка наявна у розділі «Трекінг» офіційного веб-порталу Акціонерного товариства «Укрпошта», поштове відправлення за номером №6102256098430 було не вручено під час доставки: інші причини.
Згідно з п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення.
Відтак, за висновками суду, днем вручення (отримання) відповідачем процесуального документа по справі №905/1309/21 є дата невдалої спроби вручення вищевказаного поштового відправлення.
Разом з цим, 03.09.2021р. на адресу суду від представника відповідача Аркатова В.І. (директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Карро Транс») надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (внесення РНОКПП/коду ЄДРПОУ до додаткових відомостей про учасника справи та надання доступу до електронної справи), яка була задоволена судом 07.09.2021р. (відомості комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» (графа «учасники процесу»).
Отже, наведене вище свідчить про обізнаність Товариства з обмеженою відповідальністю «Карро Транс» про наявність судового процесу, учасником (відповідачем) якого останній є.
Частиною 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений нормами процесуального законодавства України та судом відзиву на позов суду не представив, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ч.2 ст.178 вказаного нормативно-правового акту.
Як зазначалось, провадження у справі було відкрито 04.08.2021р. та її розгляд здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених у ст.ст.2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
За приписами ст.248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
В силу норм ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17.07.1997p. і набула чинності в Україні 11.09.1997p.
З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до ст.6 Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж «розумного строку» цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Однак, Конвенція в першу чергу також гарантує «процесуальну» справедливість розгляду справи, а вже потім дотримання розумного строку, що на практиці розуміється як змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (Star Cate Epilekta Gevmata and Others v. Greece (Star Cate Epilekta Gevmata та інші проти Греції). Справедливість проваджень завжди оцінюється їх розглядом загалом для того, щоб окрема помилка не порушувала справедливість усього провадження (Mirolubov and Others v. Latvia (Миролюбов та інші проти Латвії), §103).
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, суд не вправі допустити юридичну помилку виключно з метою дотримання розумного строку розгляду справи, так як в такому разі не буде досягнуто завдання господарського судочинства.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття «розумного строку» не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013р., Папазова та інші проти України від 15.03.2012р.).
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити «розумним», не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Приймаючи до уваги вищенаведене, розгляд справи здійснюється у строк, який перевищує встановлений ст.248 Господарського процесуального кодексу України, проте, відповідає критеріям розумності строку розгляду справи судом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:
За приписами ч.1 ст.909 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно із ч.2 ст.908 Цивільного кодексу України та ч.5 ст.307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За змістом ч.5 ст.307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами.
Відповідно до ч.3 ст.909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної.
За приписами ст.6 глави 1 Статуту залізниць України накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи - одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення.
Статтею 37 вказаного Статуту встановлено, що під час здавання вантажів для перевезення відправником має бути зазначена у накладній їх маса. Маса вантажів визначається відправником. Спосіб визначення маси зазначається у накладній.
Згідно із п.1.1 розділу 4 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом №644 від 21.11.2000р. Міністерства транспорту України, а також ст.23 Статуту залізниць України передбачено, що відправник повинен надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). У відповідності до п.п.2.1, 2.2 цих Правил графи «Маса вантажу, визначена відправником, кг», «Спосіб визначення маси» заповнюються вантажовідправником. Маса вантажу згідно із ст.37 Статуту та п.5 Правил приймання вантажів до перевезення, визначається відправником.
Правильність внесених у накладну відомостей, як це передбачено п.2.3 Правил оформлення перевізних документів, своїм підписом підтверджує представник відправника.
Згідно з п.28 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом №644 від 21.11.2011р. Міністерства транспорту України, вантажі, завантажені відправниками у вагони закритого типу (криті, ізотермічні, хопери, цистерни тощо) та контейнери, приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду кузова (котла) вагона (контейнера), пломб (ЗПП), без перевірки вантажу. Вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т. ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.
Як свідчать матеріали справи, 28.01.2021р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Карро Транс» зі станції Тересва Львівської залізниці на станцію Сартана Донецької залізниці було направлено за залізничною накладною №38834040 у вагоні №68702851 вантаж - брухт чорних металів, вид 3 відповідно до ДСТУ 4121-2002, вантаж маркований по всій довжині вагона (вантажоодержувач - Приватне акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовсталь»).
Крім того, накладна №38834040 від 28.01.2021р. містила наступну інформацію:
- маса вантажу - 62200 кг;
- спосіб визначення маси - на автомобільних вагах заводський №17558 (п.26 накладної №38834040);
- ким завантажено вантаж у вагон (контейнер) - вантажовідправником (п.28 накладної №38834040).
На станції відправлення вантаж був прийнятий до перевезення без зауважень та заперечень. При цьому, правильність внесених відомостей до вищезазначеної накладної підтвердив своїм підписом представник відправника.
Відтак, з оформленням та підписанням накладної №38834040 Товариство з обмеженою відповідальністю «Карро Транс» засвідчило, зокрема, що маса вантажу (нетто) у вагоні становила 62200 кг.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
В силу приписів п.5 ч.3 ст.162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Відповідно до ст.86 наведеного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст.13, 86, 162 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з розглядуваним позовом заявником повинно бути доведено, що визначена відповідачем у накладній №38834040 від 28.01.2021р. маса вантажу у вагоні №68702851 не відповідала дійсній масі вантажу.
Відповідно до ст.24 Статуту залізниць України залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення. Вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній. Залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.
Згідно із ч.1 ст.129 вказаного Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Як зазначає позивач, під час прибуття вагону №68702851 на станцію призначення Сартана Донецької залізниці, останньою була проведена перевірка маси вантажу у вказаному вагоні, за результатами якої виявлена невідповідність фактичної маси вантажу тій масі вантажу, яка зазначена вантажовідправником у накладній №38834040 від 28.01.2021р., про що складено акти загальної форми №8 від 29.01.2021р. станції Хуст Львівської залізниці, №51/ПП від 06.02.2021р. станції Сартана Донецької області.
Згідно з комерційним актом №484809/26 від 07.02.2021р. контрольне переважування вагону №68702851 здійснювалось з розчепкою на справних 150 т вагонних вагах вантажоодержувача (повірка 04.09.2020р.), за результатами якого виявилось, що вага брутто становила 79850 кг, тара - 20900 кг, нетто - 58950 кг, що менше ваги, зазначеної у накладній на 3250 кг. При комерційному огляді вагона було виявлено наступне: навантаження на рівні бортів, вкрите листами заліза, марковано фарбою; виїмок та поглиблень немає; вагон бездверний, люка зачинені, технічно справний.
Водночас, відповідно до представленого позивачем технічного паспорту засобу ваговимірювальної техніки №1 станції Сартана Донецької залізниці (власник - Приватне акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовставль»), вагонні ваги перевірялись:
- 06.03.2020р. - огляд-повірка, ваги визнані придатними для зважування (запис від 13.03.2020р., акт №14);
- 04.09.2020р. - профілактичне обслуговування (акт №55); держповірка, ваги визнані придатними для зважування (свідоцтво №28/1/М/648 від 04.09.2020р., запис від 10.09.2020р.).
Також у технічному паспорті ваг наявні відмітки про зміну строків повірки ваг, а саме: огляд-повірка: 1 раз на 3 місяця, держповірка: 1 раз на 6 місяців.
Згідно з п.п.1.1 - 1.3 Інструкції про порядок застосування засобів ваговимірювальної техніки на залізничному транспорті України, затвердженої наказом №442 від 31.07.2012р. Міністерства інфраструктури України, остання розроблена відповідно до положень Законів України «Про метрологію та метрологічну діяльність» і спрямована на забезпечення єдності вимірювань, безпеки руху поїздів, схоронності вантажів під час перевезень залізничним транспортом. Інструкція визначає загальні положення, порядок обліку, встановлення, метрологічного забезпечення та обслуговування засобів ваговимірювальної техніки, вимоги до залізничних колій, де встановлюються вагонні ваги, структуру управління ваговим господарством на залізничному транспорті, порядок здійснення контролю за станом засобів ваговимірювальної техніки на залізничному транспорті. Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України, діяльність яких пов'язана із застосуванням, розробленням, виготовленням, продажем, прокатом та обслуговуванням засобів ваговимірювальної техніки, призначених для визначення маси вантажів, які перевозяться залізничним транспортом України, і за результатами зважування на яких оформлюються перевізні документи.
Пунктами 3.46, 3.47 вказаної Інструкції передбачено, що не допускається заїзд рухомого складу на вагонні ваги, які не пройшли необхідного діагностичного обстеження, мають прострочені терміни повірки чи огляду-перевірки або мають видимі деформації, тріщини в опорних частинах важелів та в елементах фундаменту, стійок, балок (поздовжніх та поперечних). Не допускається зважування вантажів, що перевозяться залізницями, на ЗВВТ, у яких зокрема прострочені терміни повірки, прострочені терміни огляду-перевірки.
Повірка та обслуговування ЗВВТ повинні проводитися відповідно до інтервалів, наведених в додатку 3 до цієї Інструкції (п.5.33 Інструкції), яким визначено, зокрема, що огляд-перевірка ваг (після закінчення строку служби, встановленого експлуатаційною документацією виробника, а також для вагонних ваг після модернізації) проводиться 1 раз на 3 місяці.
Згідно з п.5.37 зазначеної Інструкції своєчасність проведення повірки, огляду-перевірки, діагностичного обстеження, приведення вагонних ваг у відповідність із проектною та конструкторською документацією забезпечує власник вагонних ваг.
Як вказувалось, держповірка 150 т вагонних ваг здійснювалась 04.09.2020р. (запис про таку повірку внесено до технічного паспорту 10.09.2020р.) При цьому, відомостей щодо проведення наступного огляду-повірки 04.12.2020р., який здійснюється 1 раз на 3 місяці, наданий суду технічний паспорт ваг не містить.
За таких обставин, слід визнати, що 07.02.2021р. (дата переважування залізницею вагону №68702851) 150 т тензометричні вагонні ваги (номер під яким ЗВВТ занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки 15303-96), на яких залізницею здійснювалось переважування спірного вантажу, не були придатні для зважування. Протилежного суду не доведено.
Разом з цим, суд не приймає до уваги встановлені у паспорті ЗВВТ інтервали проведення повірок (держповірка - 1 раз на 12 місяців, огляд-повірка - 1 раз на 6 місяців), оскільки станом на момент проведення спірного зважування строк експлуатації вагонних ваг згідно з даними паспорту становив більше 10 років (дата прийняття ЗВВТ в експлуатацію - 30.08.2010р.).
В силу норм ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1 ст.76 вказаного кодексу належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Статтею 77 цього кодексу України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України ).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
Відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020р. у справі №924/233/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 20.08.2020р. у справі №914/1680/18).
Отже, зважаючи на те, що переважування вагону було здійснено з порушенням вказаних вище нормативних актів, представлені суду в обґрунтування власної позиції по суті спору акт загальної форми та комерційний акт в розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України не є належними та допустимими доказами, оскільки відображена у зазначених документах інформація, зокрема, щодо маси вантажу, не відповідає дійсності як така, що отримана шляхом зважування вантажу на непридатних для проведення такої операції на той момент (07.02.2021р.) вагах.
Таким чином, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, здійснивши відповідну юридичну оцінку всіх доказів, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відправника штрафу в порядку норм ст.ст.118, 122 Статуту залізниць України в розмірі 227990 грн.
З огляду на наведене, позов Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Карро Транс» про стягнення штрафу за невірно зазначену в накладній масу вантажу в сумі 227990 грн підлягає залишенню без задоволення.
Згідно зі ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 3419,85 грн підлягає віднесенню на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Повний текст рішення складено 23.10.2021р.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.О.Паляниця