№11-269/2010 Головуючий у 1 інстанції Сівчук А.Є.
ст.121 ч.1 КК України Доповідач в апеляційній інстанції Опейда В.О.
м. Луцьк 25 червня 2010 року
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Волинського області в складі:
головуючого - судді Опейди В.О.,
суддів Матвієнко Н.В., Силки Г.І.,
з участю прокурора Свириденко З.В.,
засудженого ОСОБА_2,
захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4,
представникапотерпілого ОСОБА_5,
розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Луцьку кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Луцького міськрайонного суду від 30 березня 2010 року, яким ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Горохів Волинської області, житель АДРЕСА_1 українець, громадянин України, з неповною середньою освітою, одружений, непрацюючий, інвалід II групи загального захворювання, не судимий, засуджений за ч.1 ст.121 КК України до 5 років позбавлення волі.
Запобіжний захід засудженому до вступу вироку в законну силу залишено попередній - тримання під вартою.
Вирішено строк відбування покарання засудженому ОСОБА_2 рахувати з 22 березня 2008 року.
Цивільний позов прокурора міста Луцька в інтересах держави та територіальної громади м. Луцька в особі Луцької міської ради задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь Луцької міської ради 15091 (п'ятнадцять тисяч дев'яносто одну) гривню витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_6
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_6 матеріальні збитки в розмірі 14596 (чотирнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто шість) гривень та 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень моральної шкоди, а всього 64596 (шістдесят чотири тисячі п'ятсот дев'яносто шість) гривень.
Призначено ОСОБА_2 примусове лікування у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку по місцю відбування покарання.
Вироком вирішено питання судових витрат у справі.
Розглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів судової палати, -
За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він 24 лютого 2008 року, близько 22 години, знаходячись неподалік бару “До спілки” по вулиці Ковельська, 146 в місті Луцьку, умисно наніс потерпілому ОСОБА_6 удар металевою трубою по голові, заподіявши тілесні ушкодження у вигляді важкої черепно-мозкової травми, забою головного мозку, внутрішньо-мозкової гематоми в скронево-тім'яній ділянці справа, крововиливу під м'яку мозкову оболонку, перелому скроневої та тім'яної кісток черепа справа, забійної рани до 10 см в тім'яно-скроневій ділянці голови справа, що, згідно висновку судово-медичної експертизи №693 від 11.04.2008 року, відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя.
В поданій на вирок апеляції засуджений ОСОБА_2 просить вирок щодо нього змінити, застосувати до нього покарання яке не передбачає позбавлення волі. Вважає, що злочин вчинив в стані сильного душевного хвилювання. В доповненні до апеляції, просив застосувати щодо нього ст.69 КК України, оскільки на його утриманні знаходиться двоє малолітніх дітей, є інвалідом II групи та донором, а також визнає свою вину за ч.1 ст.121 КК України. Просив врахувати його клопотання, так як він хворіє і потребує стаціонарного лікування.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку і доводи апеляції, прокурора та законного представника потерпілого, які просили апеляцію залишити без задоволення, думку засудженого і його захисників, які просили апеляцію задоволити. Розглянувши матеріали кримінальної справи і обговоривши доводи апеляції, колегія суддів судової палати знаходить, що апеляція не підлягає до задоволення.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого злочину та правильність кваліфікації його дій ґрунтуються на зібраних у справі і досліджених у судовому засіданні доказах в їх сукупності.
Твердження ОСОБА_2 про його незадовільний стан здоров'я, перебування у стані сильного душевного хвилювання під час нанесення удару ОСОБА_6, в зв'язку з захистом його дочок не заслуговують на увагу.
Зокрема, показаннями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 спростовуються твердження засудженого про те, що він вдарив ОСОБА_6 у зв'язку з тим, що той знущався над його дочками. Вони показали, що під час нанесення удару ОСОБА_2 ОСОБА_6 останній тримав за куртку ОСОБА_9 і ніяких протиправних дій проти дочок ОСОБА_2 не вчиняв. Сам засуджений у відповідності до змісту доповнень зроблених ним до поданої ним апеляції, визнав вину у скоєнні злочину за вчинення якого він був засуджений.
У відповідності до акту амбулаторної комплексної додаткової судової психолого-психіатричної експертизи №521, згідно якої ОСОБА_2 визнано обмежено осудним, оскільки в нього виявлялися в період, що відноситься до часу вчинення інкримінованого злочину і виявляються в даний час ознаки психічного розладу у вигляді органічного ураження головного мозку травматичного генезу з психоорганічним синдромом, експлозивним варіантом на фоні легкої розумової відсталості, через які він не був здатний повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Емоційні переживання на які посилався ОСОБА_2 виникли у нього при обставинах, що на той момент суттєво декомпенсували особистість (загострили психічний стан, ускладнили прояви його хвороби). Перебіг емоцій і поведінки ОСОБА_2 розгортався в рамках вираженого захворювання психіки, що не дозволяє психологу діагностувати у нього суто природні гострі емоційні стани (фізіологічний афект, стрес, фрустрація, психоемоційне збудження), які стосуються здорових людей або осіб із пограничними психічними вадами.
Крім цього, суд вірно дійшов висновку про те, що отримання амбулаторної допомоги можливе і по місцю відбування засудженим покарання.
Твердження в апеляції засудженого ОСОБА_2 про розгляд справи у відсутності його законного представника ОСОБА_4 не заслуговують на увагу, так з матеріалів справи вбачається, що під час розгляду даної кримінальної справи Луцьким міськрайонним судом законний представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 приймала участь у всіх засіданнях. Лише 12 березня 2010 року вона не з'явилась на судове засідання, і в зв'язку із заявленим прокурором клопотання про неможливість слухання справи у відсутності ОСОБА_4, розгляд був перенесено на іншу дату (а.с.403).
Доводи ОСОБА_2 про необхідність застосування покарання, яке не передбачає позбавлення волі, то вони, на думку колегії суддів, позбавлені підстав.
Посилання засудженого на можливість застосування при призначенні йому покарання ст.69 КК України не заслуговує на увагу. Так, судом першої інстанції при визначенні міри покарання враховано, що ОСОБА_2 своєї вини у вчиненні інкримінованого злочину фактично не визнав, внаслідок вчинення протиправних дій наступили тяжкі наслідки, а також враховано думка представника потерпілого, яка просила призначити покарання у виді позбавлення волі, при цьому враховані конкретні обставини справи. Разом з тим, при призначенні остаточного покарання винному, судом першої інстанції було враховано всі обставини щодо останнього, в тому числі і ті на які він посилається в апеляції. Враховуючи наведене, вказані обставини у цьому випадку не можуть бути визнані такими, що істотно знижують ступінь тяжкості і суспільної небезпечності скоєного злочину.
Як вбачається з матеріалів справи, суд при вирішенні питання про покарання винному, відповідно до вимог ст.65 КК України, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_2 злочину, дані про особу винного, який свою вину не визнав, у скоєному не розкаявся, вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, шкоду завдану злочином не відшкодував, тривалий час переховувався від слідства та суду, спричинив тяжкі наслідки скоєним злочином (потерпілий ОСОБА_6 залишився інвалідом 1 групи), думку потерпілої, яка наполягає на суворій мірі покарання і дійшов правильного висновку про неможливість виправлення та перевиховання ОСОБА_2 без ізоляції від суспільства.
З урахуванням наведених обставин суд обґрунтовано призначив покарання, зважаючи на тяжкість наслідків спричинених вчиненням злочину, а також відношення потерпілої сторони.
Проаналізувавши зазначені та інші докази в їх сукупності, суд дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 в умисному нанесенні тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння та правильно кваліфікував його дії за ч.1 ст.121 КК України. Порушень норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для зміни чи скасування постановленого у справі судового рішення не встановлено.
Заявлений потерпілим цивільний позов розглянутий на підставі наявних у матеріалах справи доказів, та вирішений з врахуванням думки учасників розгляду, які рішення суду в цій частині не оспорювали.
Враховуючи наведене апеляцію засудженого ОСОБА_2 слід залишити без задоволення.
Виходячи з вищенаведеного, керуючись ст.365, 366 КПК України, колегія суддів судової палати, -
Апеляцію ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду від 30 березня 2010 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін.
Головуючий /-/ Опейда В.О.
Судді /-/ Матвієнко Н.В. /-/ Силка Г.І.
Оригіналу відповідає:
Суддя апеляційного суду
Волинської області Опейда В.О.