Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"26" травня 2010 р. Справа № 43/126-10
вх. № 3634/3-43
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Підгородецька С.М., дор. б/н від 30.11.2009 року
відповідача - не з'явився
розглянувши справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Чернівці
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, смт. Безлюдівка
про стягнення 27355,76 грн.
Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в який просить суд стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з перевезення згідно договору № НОМЕР_3 на перевезення вантажів в міжнародному сполученні автомобільним транспортом від 11.04.2008 року, укладеного між сторонами. Відповідно до вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума становить 27355,76 грн., з якої 15294,00 грн. - сума основного боргу, 1867,40 грн. - пеня, 3838,81 грн. - інфляційні витрати, 948,29 грн. - три відсотки річних та 5406,91 грн. - сума курсової різниці. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не сплачує суму заборгованості у добровільному порядку.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити. Через канцелярію суду надав письмові пояснення, які були залучені судом до матеріалів справи.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, документів, витребуваних ухвалою суду та відзиву на позов не надав, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
В ухвалі суду від 11.05.2010 року сторони попереджені про те, що у разі неявки сторони в судове засідання суд має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та надання доказів покладений на сторони, тому суд, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, встановив наступне.
11 квітня 2008р. між фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 (відповідач по справі - Замовник) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (позивач по справі - Виконавець) був укладений договір на перевезення вантажів в міжнародному сполученні автомобільним транспортом за № НОМЕР_3 (в подальшому договір), згідно якого позивач зобов'язувався організовувати та здійснювати перевезення вантажів, а відповідач оплачувати вартість кожного перевезення.
На виконання умов п.2.2. договору між позивачем та відповідачем була погоджена та підписана Заявка № 11/04-01 від 11.04.2008р. (в подальшому заявка), в якій були узгоджені конкретні умови перевезення вантажу по маршруту г. Руднице над Лабем (Чехія) - м. Харків (Україна). Дана заявка являється невід'ємною частиною договору.
Як свідчать матеріали справи, позивач виконав свої зобов'язання за договором відповідно умов заявки № 11/04-01 від 11.04.2008р., вантаж 26.04.2008 року був доставлений вантажоодержувачу в належній якості, про що свідчить відмітка вантажоодержувача в графі 24 СМР № 0066832.
Пункт 4.1. Договору передбачає, що сума, форма і порядок оплати за перевезення вантажу та інші виплати визначаються сторонами в заявці на кожне перевезення. Заявкою була узгоджена вартість перевезення в сумі 1 900 євро по курсу Національного Банку України на день вивантаження автомобіля, що відповідно курсу НБУ на день вивантаження автомобіля становило 15 294,00 (п'ятнадцять тисяч двісті дев'яносто чотири) грн.. Відповідно до умов Заявки форма оплати визначалася безготівкова шляхом здійснення перерахунку грошових коштів протягом 3-х банківських днів по факту вивантаження автомобіля.
Проте, оплата за виконану роботу відповідачем в порядку, передбаченому п. 4.1. договору не була здійснена, в результаті чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у сумі 15 294,00 грн.
14 травня 2008р. позивач направляв на адресу відповідача цінним листом з повідомленням було відправлено пакет документів в підтвердження виконання роботи, а саме рахунок № 60 від 24.04.2008р., акт виконаних робіт № 60 від 24.04.2008р. та оригінал СМК № 0066832. Документи відповідачем були отримані 22.05.2008 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого додана до матеріалів справи.
03.12.2009 року позивач направляв відповідачу претензію - вимогу вих. № 466, в який просив перерахувати заборгованість та нараховані штрафні санкції. Зазначена вимога отримана відповідачем 14.12.2009 року, по що свідчить особистий підпис відповідача на копії повідомлення про вручення поштового відправлення, копія якого додана до матеріалів справи. Відповідач суму боргу не перерахував, відповіді на претензію не надав.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч.1 ст. 307 господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).
Оскільки судом встановлено, що відповідач порушив умови договору, не сплатив за перевезення вантажу визначену заявкою плату, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 15294,00 грн. основного боргу обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.
Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що згідно з п. 4.4 договору зобов'язання відповідача забезпечуються нарахуванням пені у розмірі 0,5 % від суми заборгованості.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Відповідно до статті 3 цього ж Закону зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Позивач надав обґрунтований розрахунок пені, який відповідає вимогам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань" від 22.11.1996р. Таким чином, позовні вимоги про стягнення пені в сумі 1867,40 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
У відповідності із ст. 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання зобов'язання, за вимогою кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми боргу. За таких підстав вимога позивача про стягнення з відповідача 3838,81 грн. інфляційних витрат та 948,29 грн. трьох відсотків річних також обґрунтована та підлягаюча задоволенню.
В позовній заяві позивач просив суд також стягнути з відповідача 5406,91 грн. суми курсової різниці відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Проте умовами договору, а саме замовленям № 11/04-01 від 11.04.2008р. встановлений інший порядок визначення суми, що підлягає сплаті: по курсу НБУ на день вивантаження автомобіля, що і становило 15 294,00 грн. За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача 5406,91 грн. суми курсової різниці та відмовляє в задоволенні позову в цій частині.
Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених вимог. Тобто суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті державного мита у розмірі 219,49 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 189,35 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, ст. 82-85, Господарського процесуального кодексу України; -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (адреса: 62489, Харківська область, Харківський район, АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_4 в АСУБ "Грант" відділення № 20 м. Харків, МФО 351607, ідентифікаційний код НОМЕР_1, відомості про дату та місце народження в матеріалах справи відсутні) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (адреса: 58025, АДРЕСА_2, р/р НОМЕР_5 у ВАТ "Сведбанк", МФО 300161, код ОКПО 3010419521, відомості про дату та місце народження в матеріалах справи відсутні) - 15294,00 грн. основного боргу, 1867,40 грн. пені, 3838,81 грн. інфляційних витрат, 948,29 грн. трьох відсотків річних, 219,49 грн. витрат по сплаті державного мита та 189,35 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної чинності.
Відмовити в задоволенні вимоги про стягнення 5406,91 грн. курсової різниці.
Суддя
Повний текст рішення підписаний 31.05.2010 року.