Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" травня 2010 р. Справа № 29/80-10
вх. № 2431/5-29
Суддя господарського суду Тихий П.В.
при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.
за участю представників сторін:
позивача - не з"явився
1-го відповідача - не з"явився
2-го відповідача -Демченко Я.О.
розглянувши матеріали справи за позовом
ПП "Євро-Альянс", м. Харків
до Приватного підприємства "Меблевий Альянс", м. Харків
та до ПАТ "Банк Форум", м. Київ
про визнання недійсними :
- кредитного договору №121/03/00-KL від 12.05.03, підписаний між ПП "Меблевий Альянс", м. Київ та АКБ "Форум", м. Київ з додатковими угодами до нього від 12.05.03, 10.07.03, 27.05.04, 05.11.04, 28.03.05, 27.04.05, 07.02.06, 09.03.06, 19.05.06, 20.09.06, 27.11.06, 13.03.07, 12.03.08, 29.04.08, 11.03.09, 24.03.09, 27.03.09, 30.07.09,
- договору іпотеки №2266 від 13.05.03, підписаний між ПП "Євро-Альянс", м. Харків та АКБ "Форум", м. Київ з додатковими угодами до нього від 23.07.03, 10.11.04, 30.03.05, 14.03.06, 13.03.07, 06.05.08, 19.03.08, 29.12.08, 08.04.09, 26.08.09.
Позивач - ПП "Євро - Альянс" звернувся до суду з позовом до ПП "Меблевий Альянс" та до ПАТ "Банк Форум" в якому просить суд :
- визнати недійсним кредитний договір №121/03/00-KL від 12.05.03, підписаний між ПП "Меблевий Альянс" та АКБ "Форум", правонаступником якого є 2-й відповідач, з додатковими угодами до нього від 12.05.03, 10.07.03, 27.05.04, 05.11.04, 28.03.05, 27.04.05, 07.02.06, 09.03.06, 19.05.06, 20.09.06, 27.11.06, 13.03.07, 12.03.08, 29.04.08, 11.03.09, 24.03.09, 27.03.09, 30.07.09,
- визнати недійсним договір іпотеки №2266 від 13.05.03, підписаний між ПП "Євро-Альянс" та АКБ "Форум", правонаступником якого є 2-й відповідач, з додатковими угодами до нього від 23.07.03, 10.11.04, 30.03.05, 14.03.06, 13.03.07, 06.05.08, 19.03.08, 29.12.08, 08.04.09, 26.08.09.
В обгрунтування свого позову, позивач вказує на те, що в спірних договорах був визначений обов'язок по оплаті процентів за користування кредитом в іноземній валюті, що потребує наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України, а недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.
08.04.10 позивачем подано клопотання про забезпечення позову, в якому він просить суд заборонити 2-му відповідачу вчиняти дії щодо стягнення майна на підставі договору іпотеки.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.04.10 було відмовлено в задоволенні клопотання ПП "Євро - Альянс" про забезпечення позову та відкладено розгляд справи на 26.04.10.
2-й відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує повністю.
Також, 2-й відповідач звернувся до суду з заявою про застосування наслідків спливу строків позовної давності.
Представник позивача, в судове засідання 25.05.10 не з»явився
Представник першого відповідача в судове засідання 25.05.10 не з»явився.
Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Між відповідачами було підписано кредитний договір №121/03/00-KL від 12.05.03 з додатковими угодами до нього від 12.05.03, 10.07.03, 27.05.04, 05.11.04, 28.03.05, 27.04.05, 07.02.06, 09.03.06, 19.05.06, 20.09.06, 27.11.06, 13.03.07, 12.03.08, 29.04.08, 11.03.09, 24.03.09, 27.03.09, 30.07.09.
Між позивачем та другим відповідачем було підписано договір іпотеки №2266 від 13.05.03 з додатковими угодами до нього від 23.07.03, 10.11.04, 30.03.05, 14.03.06, 13.03.07, 06.05.08, 19.03.08, 29.12.08, 08.04.09, 26.08.09.
В своїй позовній заяві позивач як на підставу для визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки посилається на положення пунктів “в”, “г”, ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”№15-93 від 19.02.1993 року.
Обґрунтовуючи вимоги про неправомірність вираження зобов'язання у Кредитному договорі в іноземній валюті, Позивачі послаються на положення ст. 524 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, а також, ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України, яка встановлює загальне правило - ціна договору має бути виражена у гривні.
Однак, відповідно до ч. З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є: ЗУ “Про банки і банківську діяльність”, Декрет КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ЗУ “Про Національний банк України”. Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії.
31 січня 1994р. Національним банком України видано АКБ «Форум»банківську ліцензію №62 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовий Дозвіл №62-5 на право здійснювати операції з валютними цінностями.
Відповідно до ч. З ст. 14 ГК України ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Законом України “Про банки і банківську діяльність”визначено, що Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, банківська ліцензія надається Національним банком України (ст. 19). Відповідно до ст. 47 ЗУ “Про банки і банківську діяльність”на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Частиною 1 ст.49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією. Відповідно до ст.2 ЗУ “Про банки і банківську діяльність” коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Таким чином, відповідно до положень ЗУ “Про банки і банківську діяльність” банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті.
Таким чином, 2-й відповідач має право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання в кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за Кредитним договором відповідає вимогам законодавства.
Відповідно до ст. 5 Декрет КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Тобто виходячи з положень ст. 5 Декрету, генеральні ліцензії видаються Національним банком лише певному колу суб'єктів: банкам, фінустановам та оператору поштового зв'язку на здійснення ними валютних операцій на постійній основі. Натомість індивідуальні ліцензії можуть видаватися всім суб'єктам (резиденти і нерезиденти) на здійснення лише разової валютної операції, при цьому у Декреті визначено вичерпний перелік таких операцій.
Національним банком України прийнято Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, (затв. постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. № 275), відповідно до п. 5.3. якого письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 за N 15-93. Відповідно до п. 2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Оскільки Банк отримав банківську ліцензію та дозвіл Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями, він має право на постійній основі здійснювати операції з щодо розміщення іноземної валюти.
Відповідно до п. “в” ч. 4, ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Тому висновок позивача про обов'язковість отримання банком або позичальником індивідуальної ліцензії для кредитування в іноземній валюті незалежно від сум та термінів грошових коштів, які надаються банком, суперечить положенням ст. 19 Конституції України за якими правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Оскільки, чинним законодавством не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України, Банк не має зобов'язань щодо отримання індивідуальних ліцензій Національного банку для надання кредитів в іноземній валюті резидентам. Зазначений висновок також підтверджений самим Національним банком, який у своєму листі від 29.05.2001р. №28-313/2178 (додається) з посиланням на норми Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” визначив, що здійснення резидентами операцій по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Позиція щодо правомірності надання кредитів в іноземній валюті на підставі саме генеральної ліцензії також підтверджена іншими нормативними актами Національного банку, який відповідно до ст. 44 ЗУ “Про Національний банк України” діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. Так у Положенні про порядок діяльності "Вестерн Ен-Ай-Ес Ентерпрайз Фонду" (США) та його кредитно-фінансової установи в Україні, затвердженому постановою Правління НБУ №269 від 01.11.1995р. зазначається, що кредити в іноземній валюті господарюючим суб'єктам приватної форми власності України Установа надає на підставі отриманої від Національного банку України генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (п. 6 зазначеного Положення). За наявністю в Установи генеральної ліцензії Національного банку України на здійснення кредитних операцій з розміщення валютних коштів на внутрішньому ринку України Установа має право надавати кредити в іноземній валюті резидентам України -господарюючим суб'єктам приватної форми власності, (п. 10 зазначеного Положення).
Таким чином, банк має право на постійній основі здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії.
Щодо висновку позивача про необхідність отримання індивідуальних ліцензій сторонами Кредитного договору для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, суд зазначає, що аналіз положень ст. 47 та ст. 49 ЗУ “Про банки і банківську діяльність”, та ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" дозволяє зробити висновок, що наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій є достатньою підставою для здійснення Банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу.
Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою НБУ від 14.11.2004р. №483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, Національний банк України у своєму нормативно-правовому акті підтвердив позицію, закріплену в Декреті, та встановив, що операції з використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяється без отримання індивідуальної ліцензії, якщо однією стороною операції є банк, який має генеральну ліцензією. У зв*язку з чим, суд прийшов до висновку, що надання Банком кредиту в іноземній валюті та повернення позичальником такого кредиту здійснюється на підставі генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, виданої Баку Національним банком України, та не потребує отримання Банком чи позичальником індивідуальної ліцензії на операцію з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, та операцію з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Як було зазначено вище 2-й відповідач отримав від НБУ банківську ліцензію №62 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій Дозвіл №62-5 на право здійснювати операції з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", тому використання Банком і позичальником іноземної валюти як засобу платежу за Кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства.
За таких обставин, суд визнав позовні вимоги ПП "Євро-Альянс" щодо визнання недійсним кредитного договору №121/03/00-KL від 12.05.03 з додатковими угодами до нього від 12.05.03, 10.07.03, 27.05.04, 05.11.04, 28.03.05, 27.04.05, 07.02.06, 09.03.06, 19.05.06, 20.09.06, 27.11.06, 13.03.07, 12.03.08, 29.04.08, 11.03.09, 24.03.09, 27.03.09, 30.07.09, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно ст. 5 вказаного закону предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна.
В обгрунтування своїх вимог щодо визнання недійсними договорів застави та іпотеки позивач вказує на те, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Оскільки, під час розгляду справи, судом було встановлено, що кредитний договір підписаний між відповідачами з дотриманням вимог чинного законодавства, також, судом встановлено відсутність підстав для визнання недійсним цього кредитного договору, вимоги позивача щодо визнання недійсним договору іпотеки, укладеного на забезпечення вищевказаного кредитного договору, є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
За таких обставин, в задоволенні позову ПП "Євро-Альянс" щодо визнання недійсним договору іпотеки №2266 від 13.05.03 з додатковими угодами до нього від 23.07.03, 10.11.04, 30.03.05, 14.03.06, 13.03.07, 06.05.08, 19.03.08, 29.12.08, 08.04.09, 26.08.09 слід відмовити.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок іншої сторони і в тому разі коли друга сторона звільнена від його сплати; суми які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов"язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов"язаних з розглядом справи покладаються при задоволенні позову на відповідача, а при відмові в позові -на позивача.
За таких обставин, суд, керуючись ст. ст. 22, 27, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,
В позові ПП "Євро-Альянс" до ПП "Меблевий Альянс" відсовити повністю.
В позові ПП "Євро-Альянс" до ПАТ "Банк Форум" відмовити повністю.
Суддя підпис Тихий П.В.