Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"18" травня 2010 р. Справа № 24/5-17-61/326-09
вх. № 9678/4-61
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1 від 08.07.2002р.;
відповідач - не з"явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Харківської області справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , м.Харків
про стягнення 14980,00 грн.
Позивач - ФОП ОСОБА_1, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до ФОП ОСОБА_2 про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 14980,00грн. Також позивач просить судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 16.11.2009р. матеріали позовної заяви за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення 14980,00грн. надіслано за підсудністю до господарського суду Харківської області.
Ухвалою господарського суду Харківської області про порушення провадження у справі від 26.11.2009р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 14.12.2009р. о 12:50 год.
04.02.2010 р. позивач надав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача загальну суму боргу в сумі 27071,00грн. з урахуванням державного мита та витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.02.2010р. прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог.
18.05.2010р. позивач через канцелярію суду, надав заяву , в якій просить суд вжити заходів щодо забезпечення позову , шляхом накладення арешту на майно, яке належить відповідачу.
Вирішуючи це клопотання суд керується ст.ст. 66, 67 ГПК України. Згідно ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Суд також враховує Роз'яснення ВАСУ від 23.08.94р. №02-5/611 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову ” та Інформаційний лист ВГСУ від 12.12.2006 р. №01-8/2776 „Про деякі питання практики забезпечення позову ”, де зокрема, звертається увагу судів на наступне. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
В даному разі до заяви про забезпечення позову позивачем не додано доказів того, що відповідне майно може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, а також доказів того, що відповідач дійсно має наміри і має можливість вчинити дії, та/або передбачені чинним законодавством правочини щодо відповідного майна, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Відсутні такі докази і в матеріалах справи.
За таких обставин суд приходить до висновку про те, що заява позивача про забезпечення позову є необґрунтованою, а тому правових підстав для її задоволення немає.
В судовому засіданні 18.05.2010р. позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні 18.05.2010р., не скористався, причину неявки не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.
Присутній в судовому засіданні 18.05.2010 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі відповідача.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також те, що ухвалою суду від 16.04.2010 року сторони було повідомлено , що у разі неявки їх представників у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів, суд має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами, суд згідно зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами без участі відповідача.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви, відзиву на неї, заслухавши пояснення позивача , повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.
05.06.2003р. між ФОП ОСОБА_1 (позивач по справі) та ФОП ОСОБА_2 (відповідач по справі) було укладено договір оренди кавового обладнання №02/06 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач передав , а відповідач прийняв у тимчасове строкове користування кавоварку "Superautomatica" фірми "SAECO".
Факт передачі майна в оренду підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання - передачі , підписаним сторонами 05.06.2003р.
Відповідно до п.2.1.2 договору позивач зобов"язується щомісячно проводити технічне обслуговування обладнання.
Згідно з п.2.2.3 договору відповідач вносить щомісячну орендну плату в порядку , передбаченому п.3 договору.
Відповідно до п.2.2.7 договору відповідач зобов"язаний повернути обладнання позивачу у справному стані , у повній комплектації у строк не пізніше одного календарного дня після припинення дії договору.
Розділом 3 договору передбачено , що за використання обладнання відповідно до п.1.1 договору відповідач щомісячно сплачує позивачу орендну плату в розмірі 160,00грн., разом з ПДВ, за одиницю обладнання. Орендна плата вноситься відповідачем на протязі 3-х календарних днів з початку кожного орендного місяця.
Відповідно до п.4.2 договору за порушення строків повернення обладнання відповідач зобов"язаний сплатити штраф у розмірі 5,0% від вартості кавоварки за кожний день прострочення.
Розділом 5 договору передбачено , що повернення обладнання оформлюється двостороннім актом , у строки передбачені пунктом 2.2.7 договору.
Строк дії договору визначено п.7.1 договору , а саме, він діє з дати його підписання сторонами до 31.12.2003р. договір вважається пролонгованим на наступний строк на тих самих умовах , якщо жодна із сторін не заявить про його розірвання за один місяць до закінчення строку дії договору.
28.01.2004р. позивач направив на адресу відповідача лист, в якому просив повернути кавоварку до 04.02.2004р. та погасити заборгованість з орендної плати, у зв"язку із одностороннім розірванням договору оренди, оскільки відповідач починаючи з 01 вересня 2003р. не вносить орендної плати.
31.01.2004р. відповідач особисто під підпис отримав вказаний лист, але залишив його без відповіді та без виконання.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Розділом 3 договору передбачено , що за використання обладнання відповідно до п.1.1 договору відповідач щомісячно сплачує позивачу орендну плату в розмірі 160,00грн., разом з ПДВ, за одиницю обладнання. Орендна плата вноситься відповідачем на протязі 3-х календарних днів з початку кожного орендного місяця.
Таким чином, наведені обставини справи, з урахуванням приписів чинного цивільного законодавства, дають підстави суду дійти висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 640,00грн. заборгованості за договором оренди кавового обладнання №02/06 від 05.06.2003р., яку було нараховано позивачем з вересня 2003р. по грудень 2003р.
Відповідно з ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Таким чином, позивачем обґрунтовано нараховано відповідачу інфляційні на суму 371,00 грн., розрахунок перевірено судом з урахуванням вимог діючого законодавства.
З огляду на вказане, суд вважає обґрунтованими та доведеними позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 1011,00грн., з яких: 640,00 грн. заборгованість з орендних платежів та інфляційні на суму 371,00 грн., в іншій частині нарахованої орендної плати та експлуатаційних витрат, які були нараховані позивачем за 2004р. та 2005р. , суд відмовляє як в необгрунтованих , оскільки договір припинив свою дію 31.12.2003р., про що свідчить наявний в матеріалах справи лист позивача від 28.01.2004р. про розірвання договору оренди.
Крім того, заявляючи такі позовні вимоги, позивач просить стягнути суму орендної плати за період 2004, 2005 та 2006 років, тоді як вже було зазначено вище, договір оренди припинив свою дію 31.12.2003р. Також, позивач просить стягнути з відповідача суми експлуатаційних відрахувань, які як пояснив позивач в судовому засіданні полягають в сплаті відповідачем на користь позивача 1 грн. з 1 порції кави. Проте, суд зазначає, що таких зобов"язань відповідача сторони не передбачили, укладаючи договір оренди від 05.06.03р., доказів щодо укладання додаткових угод щодо вказаних зобовязань відповідача суду надано не було.
Також позивач просить стягнути з відповідача 23193,00 грн. матеріальної шкоди за 2004р., 2005р. та 2006р.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.
У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, серед іншого, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов”язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов”язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди (позадоговірна шкода).
Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов”язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб”єкту або суб”єктом господарювання.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Положеннями статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, підставою для стягнення збитків є наявність в діях заподіювача шкоди складу цивільно-правової відповідальності: протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди, прямий причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та шкодою, наявність вини.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
У відповідності до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до п.4.2 договору за порушення строків повернення обладнання відповідач зобов"язаний сплатити штраф у розмірі 5,0% від вартості кавоварки за кожний день прострочення.
Розділом 5 договору передбачено , що повернення обладнання оформлюється двостороннім актом , у строки передбачені пунктом 2.2.7 договору.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами на виконання умов договору не було складено акту повернення орендованого майна.
Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Згідно п.4 ст.285 Господарського кодексу України орендар відшкодовує орендодавцю вартість орендованого майна у разі відчудження цього майна або його знищення чи псування з вини орендаря.
Проте, як вбачається з листа позивача від 28.01.2004р. позивач просив повернути йому кавоварку до 04.02.2004р., проте відшкодування вартості орендованого обладнання не вимагав.
Позивач, в порушення приписів чинного законодавства доказів на підтвердження протиправної поведінки відповідача, внаслідок якої орендованому обладнанню було завдано шкоди, позивач суду не надав, в матеріалах справи такі докази також відсутні.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Статтею 1214 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву заперечує проти присвоєння або збереження у себе орендованого майна.
А тому, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди в сумі 23193,00 грн. , спричиненої відповідачем позивачу за 2004, 2005, 2006 роки.
Щодо позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 3000,00 грн., суд вказує на наступне.
У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, серед іншого, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.
Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов”язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб”єкту або суб”єктом господарювання.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
На підставі зазначених правових норм, з урахуванням п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27.03.1992р. №6 та з урахуванням п. 6 Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” від 01.04.1994р. №02-5/215 суд зазначає таке. Задоволення позовних вимог про стягнення збитків може вважатись законним та обґрунтованим в разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов. Ними є наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, підставою для стягнення збитків є наявність в діях заподіювача шкоди складу цивільно-правової відповідальності: протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди, прямий причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та шкодою, наявність вини.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
У відповідності до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Проте, позивач, в порушення зазначених приписів процесуального законодавства не наводить взагалі будь-яких конкретизованих обставин та відповідних та допустимих доказів на підтвердження того, що він терпів моральні страждання, нервові потрясіння, доказів на підтвердження позичання грошових коштів у третіх осіб, які були викликані саме діями відповідача.
Також позивач просить стягнути з відповідача 455,00грн. витрат на поїздки до господарського суду Харківської області.
Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У п. 1 роз"яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998р. №02-5/78 "Про деякі питання практики засосування розділу VІ ГПК України до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК України відносяться , зокрема , суми , які підлягають сплаті особам , викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.
Відповідно до статті 30 ГПК України в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів. Зазначені особи зобов'язані з'явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані їм відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі.
Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 455,00грн. витрат на поїздки до господарського суду Харківської області, оскільки звернення до суду є правом, а не обов"язком позивача, чинним законодавством України не передбачено таких судових витрат.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 509, 526, 530, 546, 548, 549, 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, статтею 232 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 30, 33, 43, 44-49, 82-85 , 121, Господарського процесуального кодексу України, - суд
Відмовити в задоволенні заяви позивача щодо вжиття заходів до забезпечення позову.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (61115, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (83027, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_2) заборгованості в розмірі 1011,00грн., а також державного мита в сумі 102,00 грн. та витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в розмірі 8,95грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Суддя
Повний текст рішення підписано 25.05.2010р.
Справа №24/5-17-61/326-09.