Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"01" червня 2010 р. Справа № 08/26-10
вх. № 1565/3-08
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Волкова С.О. відповідача - Токарєв С.В. Котляр П.М.
розглянувши справу за позовом АК "Харківобленерго" м. Харків
до ДКП КГ "Харківкомуночиствод" м. Харків
про стягнення 184175,76 грн.
Акціонерна компанія "Харківобленерго" ( позивач) просить суд стягнути з Комунального підприємства каналізаційного господарства "Харківкомуночиствод" заборгованість по 3 % річних в розмірі 27 696, 20 грн, ПДВ 20 % на 3 % річних - 5539,24 грн, індекс інфляції 74 952,31 грн, ПДВ на індекс інфляції 20 % 14990,46 грн, пеню в сумі 60 997,55 грн., судові витрати покласти на відповідача.
Відповідач проти заявлених вимог заперечує та просить суд відмовити в задоволені позовних вимог, про що докладніше викладено в відзиві на позову заяву (а.с.57-59 та а.с 100).
06.04.2010 року відповідач надав клопотання щодо зменшення розміру пені на 90 % (а.с.95).
В судовому засідання оголошена перерва з 18.05.2010 року до 01.06.2010 року до 10 години.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, судом встановлено наступне, що 07.05.2004 року між позивачем та відповідчем був укладений договір про постачання електричної енергії за № 4 від 07.05.2004 року ( а.с.13-27).
Згідно з умовами Договору, а саме п. 2.1.2 Договору “Постачальник” зобов'язався постачати електричну енергію як різновид товарної продукції безперебійно та в межах обумовленої договором потужності, а споживач у свою чергу, зобов'язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати коштами плату за спожиту електричну енергію та інші платежі згідно з умовами Договору.
Відповідно до п.2.2.5 відповідач зобов'язаний своєчасно оплачувати Постачальнику вартість електричної енергії та інші нарахування з умовами додатку № 2 "Порядок розрахунків".
Пунктом 5 Додатку № 2 «Порядок розрахунків»до Договору, зазначено, що споживач протягом 3 днів з дня закінчення розрахункового періоду повинен отримати в розрахунковому відділі відповідного РВЕ рахунок на оплату електричної енергії. Рахунок має бути оплачений споживачем протягом 5 банківських днів з дня отримання. Докази отримання рахунків на оплату вартості спожитої електроенергії містяться у матеріалах справи (арк.с. 40, 43, 88).
Позивач зобов'язання виконав в повному обсязі, на підставі вищезазначеного договору здійснив відпуск електроенергії відповідачу, що підтверджується доданими до матеріалів справи звітами споживача про використану електричну енергію. Але відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання, відмовився від виконання обов'язків, покладених на нього умовами договору, не сплатив у визначені строки вартість спожитої електроенергії, внаслідок чого утворилася заборгованість.
Матеріали справи свідчать про те, що відповідач фактично прострочив строки виконання зобов'язань, а також несвоєчасно виконав рішення суду по справам №№ 33/34-09, 33/186-08, що підтверджується наленжними доказами (арк.с. 71-79).
Пунктом 6 Додатку № 2 «Порядок розрахунків», встановлено, що у разі несвоєчасної оплати обумовлених даним додатком нарахувань Постачальник проводить Споживачу нарахування за весь час прострочення, у тому числі за день оплати -пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюється нарахування від суми боргу та 3% річних з простроченої суми та індексу інфляції.
Позивач, враховуючи що відповідач не виконував умови договору та своєчасно не сплачував електричну енергію, на суму боргу по електричній енергії, що виникла за період листопад 2008 року, грудень 2008 року, травень
2009 року, червень 2009 року, жовтень 2009 року, листопад 2009 року, грудень 2009 року, провів нарахування індексу інфляції, 3% річних та пені.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).
Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Позивач надав обґрунтований розрахунок пені за період з 01.06.2009 року по 31.01.2010 року, відповідно якого належна до сплати сума становить 60 997,55 грн. Розрахунок пені зроблено у відповідності до вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 р.
Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
В судовому засіданні відповідач заявив клопотання, щодо зменшення пені на 90%.
Розглянувши надане суду клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд вважає його таким, що підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 року із змінами від 06.11.2000 року "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", а також на підставі ст. 233 Господарського кодексу України, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п.3 ст. 83 ГПК України), суд приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання, враховуючи відсутність вини відповідача в допущених порушеннях строків платежів, які стались з причин недофінансування з боку Державного бюджету України, що призвело до скрутного фінансово - економічного стану установи, суд вважає можливим зменшити розмір пені на 50 % і стягнути з відповідача пеню в сумі 30 498,77 грн. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 30 498,77 грн. відмовити.
Щодо стягнення 3% річних в сумі 27696,20 грн. та інфляційних втрат в сумі 74952,31 грн. суд зазначає наступне.
У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання зобов'язання, за вимогою кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором. За таких підстав позовні вимоги про стягнення з відповідача 27 696,20грн. 3% річних (за період з 01.06.2009 року по 31.01.2010 року). та 74 952,31 грн. інфляційних витрат (за період з 01.06.2009 року по 31.01.2010 року) також обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Щодо нарахування ПДВ на три відсотка річних в сумі 5 539,24 грн та індекс інфляції в сумі 14 990,46 грн, судом зазначає наступне.
Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. З Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.
Продажем товарів, згідно п. 1.4 ст. 1 того ж Закону, визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.
За приписами п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку, безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.
В силу вищезазначених вимог п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" договірна (контрактна) вартість електроенергії, яку позивач постачає споживачам, визначається регульованими цінами, які встановлює НКРЕ України у вигляді тарифу, і відповідно до яких позивач сплачує ПДВ до бюджету.
Включення до складу договірної (контрактної) вартості з метою оподаткування податком на додану вартість інших сум, ніж визначені п. 4.1 ст. 4 даного Закону, чинним податковим законодавством України не передбачено.
Заборгованість по ПДВ на три відсотка річних та ПДВ на індекс інфляції за період з 01.06.2009 року по 31.01.2010 року в сумі 20529,70 грн. нарахована позивачем з посиланням на Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.4.1 ст. 4 Закону, ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» та лист заступника начальника СДПІ ВПП у м. Харкові від 23.09.09 р. № 12516/10/43-015.
Враховуючи, що інфляційні суми і проценти, які передбачені ст. 625 ЦК України, є санкцією за неналежне виконання грошового зобов'язання і пов'язані лише з компенсацією кредитору знецінених грошових коштів та не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів і не є оплатою продажу будь-якої послуги, а тому вказані суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.
Таку ж точку зору із зазначеного питання підтримує у своїй практиці Вищий адміністративний суд України, зокрема в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.02.2009 р. у справі № К-21873/07.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до п. 5 ст. 54 ГПК України позивач зобов'язаний викласти в позовній заяві обставини, на які ґрунтуються його вимоги, надати докази, що підтверджують позов. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Пп. 4.4.1 та 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих, органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
За вимогами п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України на стороні, що подала позов лежить зобов*язання доведення тих обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а позивачем не подано на підтвердження своїх вимог належних доказів.
За таких підстав, суд дійшов висновку, що позов про стягнення з відповідача заборгованості по ПДВ на три відсотка річних та ПДВ на індекс інфляції за період з 01.06.2009 року по 31.01.2010 року в сумі 20529,70 грн. є безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу слід частково покласти на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 22, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства каналізаційного господарства «Харківкомуночиствод» (61013, м. Харків, вул. Шевченко, 2, р/р 2600430114614 у АКБ «Золоті ворота» м. Харкова, МФО 351931, код ЄДРПОУ 03361715) на користь Акціонерної компанії «Харківобленерго» (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 149 п/р 260053011272 в Першій Харківській філії АКБ «Базіс», МФО 351599, КОД ЄДРПОУ 00131954) 30 498,77 грн грн. пені; 27696,20 грн. 3 % річних; 74952,31 грн. інфляційних; 1331,47 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В частині стягнення ПДВ 20 % на 3 % річних- 5539,24 грн , ПДВ 20 % на індекс інфляції- 14990,46 та пені 30 498,77 грн - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення по справі № 08/26-10 виготовлено та проголошено сторонам 01.06.2010 року.
Суддя