Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"13" травня 2010 р. Справа № 50/59-10
вх. № 3479/2-50
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Альошин В.В.., дов. №4 від 13.04.2010 р.
відповідача - не з"явився
розглянувши справу за позовом ТОВ "Агропромсбут-2004", м. Харків
до АТ "Харківстальконструкція" м. Харків
про стягнення 95151,55 грн.
Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 95151,55 грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов договору № 20/08 про виконання будівельно-монтажних робіт від 22.04.2008 р.
12.05.2010 р. до початку розгляду справи по суті відповідач надав клопотання про здійснення фіксації судового процесу за допомогою технічних засобів, яке було задоволено судом
Враховуючи необхідність підготовки технічних засобів для здійснення фіксації судового процесу, суд оголосив перерву в судовому засіданні до 13.05.2010 р. о 16 годині.
Представник позивача надав клопотання про не здійснення фіксації судового процесу за допомогою технічних засобів, яке було задоволено судом.
Крім того, представник позивача надав заяву про вжиття заходів по забезпечення позову, в якій просить суд накласти арешт на майно відповідача в межах суми позову в розмірі 95151,55 грн.
В даному судовому засіданні представник позивача зазначив, що ТОВ "Агропромсбут-2004" на виконання умов договору підряду сплачений аванс в сумі 150000,00 грн., проте відповідач виконав роботи згідно договору лише на 54848,45 грн.
В судове засідання 13.05.2010 р. відповідач не з"явився, причин неявки не повідомив, відзив та витребуваних документів не надав, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, про що міститься його підпис на обкладинці справи.
Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.
Присутній в даному судовому засіданні позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.
Суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
22.04.2010 р. між сторонами укладений договір № 20/08 на виконання будівельно-монтажних робіт (Далі - Договір), відповідно умов якого відповідач з залученням субпідрядників (за згодою з Замовником) виконує передбачені монтажні роботи у відповідності до наданої в установленому порядку до виробництва документацією, здійснює випробування монтажних робіт, усуває допущені ним дефекти в гарантовані строки експлуатації об"єкта, які виявлені в процесі приймання робіт та здає замовнику виконані роботі по монтажу металоконструкцій каркасу та огороджувальних конструкцій при будівництві виробничо-складського комплексу з підсобними приміщеннями по вул.Ньютона в м.Харкові.
Відповідно до п.3.1 Договору, вартість робот здійснюється у відповідності з розрахунками договірної ціни та складає 913153,68 грн.
Згідно п.4.1 Договору, строк виконання робот за Договором починається після оплати авансу згідно графіка фінансування (Додаток №2 до Договору), передачі по акту будівельного майданчика, проектної документації та геодезичних знаків.
Відповідно до п.4.2 Договору, роботи повинні бути завершені підрядником у відповідності до календарного графіку здійснення робот (Додаток №3).
Відповідно до п.4.4 Договору, строки передивляються за наявності обставин непереборної сили та обставин, за які відповідає Замовник (відсутність фінансування, затримка у виконанні зобов»язань, наявність додаткових робот та інше).
Відповідно до п.4.7 Договору, підрядник щомісячно до 27 числа поточного місяця надає Замовнику акти приймання виконаних підрядних робот та довідки вартості виконаних підрядних робіт та витрат.
Відповідно п.5.2 Договору, Замовник здійснює щомісячні платежі за виконання роботи підряднику у відповідності з графіком фінансування (Додаток №2)
Згідно Додатку №2 до Договору (Графік фінансування робот), позивач повинний був здійснити аванс для закупівлі матеріалів та перебазування техніки 15.05.2008 р. в сумі 150000,00 грн.
Позивач виконав умови Договору в цій частині та перерахував відповідачу аванс на суму 150000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №60 від 06.06.2008 р.
Згідно графіку здійснення робіт за Договором, спочатку сторони встановили термін виконання робіт з травня 2008 р. по серпень 2008 р.
Проте, потім графік сторонами було переглянуто та за погодженням сторін встановлені нові строки виконання робіт за цим договором, а саме: з грудня 2009 р. по 20 березня 2010 р., що підтверджується наданим до матеріалів справи графіком здійснення робіт, підписаним сторонами.
Проте, відповідач виконав роботи за Договором лише на суму 54848,45 грн., що підтверджується актом приймання виконаних робіт за лютий 2010 р. та довідкою про вартість виконаних підрядник робіт за лютий 2010 р.
25.03.2010 р. позивач направив на адресу відповідача листа № 13, в якому зазначив про неповне виконання відповідачем умов Договору, у зв"язку з чим повідомив, що в разі невиконання умов Договору у встановлений в ньому строк, він просить повернути ТОВ "Агропромсбут-2004" аванс за невиконані роботи по Договору.
Таким чином, враховуючи часткове виконання відповідачем зобов"язань за Договором на суму 54848,45 грн., залишилося невиконані роботи на суму 95151,55 грн.
Відповідно до п.19.1 Договору, договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов»язань за цим Договором.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі)
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно ст. 846 ЦК України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Ст. 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
В силу ч.ч.1 та 3 ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до ст.849 ЦК України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Таким чином, замовнику законом надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у в строк стає явно неможливим.
Отже з цих підстав договір може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього в повному обсязі, тобто в результаті вчинення однією із сторін одностороннього правочину, який тягне цивільно-правові наслідки для обох сторін договору.
Як вбачається з матеріалів справи 25.03.2010 р. позивач направив на адресу відповідача листа № 13, в якому зазначив про неповне виконання відповідачем умов Договору, у зв"язку з чим повідомив, що в разі невиконання умов Договору у встановлений в ньому строк, він просить повернути ТОВ "Агропромсбут-2004" аванс за невиконані роботи по Договору.
Вказаний лист відповідачем отриманий 26.03.2010 р.
За таких обставин, враховуючи, що строк виконання робіт за Договором сплив, а відповідач не виконав взяті на себе зобов"язання, враховуючи положення наведених норм, Договір є розірваним внаслідок односторонньої відмови позивача, що свідчить про виникнення у відповідача з 27.03.2010 р. зобов"язання щодо повернення отриманих від позивача грошових коштів в якості попередньої оплати за Договором, тобто грошового зобов"язання.
Відповідно до 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.
У відповідності до ст.627 Цивільного кодексу України: та ст.6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.
Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення залишку попередньої оплати в сумі 95151,55 грн. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
Оскільки з матеріалів справи вбачається, що спір по даній справі виник з вини відповідача, суд, відповідно до вимог статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, покладає витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на відповідача.
Судом розглянуто клопотання позивача про забезпечення позову та зазначено наступне.
Статтею 65 ГПК України встановлено, що з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду: зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомитися з таким матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження; вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову; вчиняє інші дії спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи.
Згідно ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або за своєї ініціатив має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких задів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову суди мають здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Вибір способу забезпечення залежить від суті позовної вимоги та повинен бути співрозмірним, а заборона на вчинення дій може стосуватися лише предмета спору.
Адекватність заходу до забезпечення позову визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Право здійснення забезпечення позову та вибору тих чи інших заходів належить суду, який виходить із предмету спору, конкретних обставин справи та пропозицій заявника.
За загальним правилом умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтована вірогідність утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову.
Відтак, забезпечення позову застосовується з метою забезпечення виконання судового рішення.
Судом встановлено, що позивач не обґрунтував підстави для застосування заходів, незастосування яких могло б суттєво утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду та не надав доказу в обґрунтування такої позиції.
Крім того, позивачем не вірно обрано спосіб забезпечення позову, тому як предметом цього спору є стягнення грошових коштів, а позивач просить накласти арешт на майно відповідача, що не є співрозмірним.
З огляду на зазначені процесуальні норми, суд вважає, що клопотання позивача про забезпечення позову є необґрунтованим та відмовляє в його задоволенні.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 509, 512, 513, 514, 516, 526, 530, 610, 629, 693, 837,846 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 65,66,67,ст.ст. 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд-
Позов задовольнити повністю
Стягнути з акціонерного товариства «Харківстальконструкція»(код 01413848, 61045, м.Харків, вул..Джанкойська, 76, фактична адреса: 61066, м.Харків, вул..Велозаводська, 3) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромбут -2004» (код 33120916, 61072, м.Харків, , пр..Леніна, 31-А) -95151,55 грн. боргу, 951,52 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відмовити позивачу в задоволенні клопотання про забезпечення позову.
Суддя