Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"17" травня 2010 р. Справа № 47/109-10
вх. № 2573/5-47
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Вишнякової К.Р. довіреність №3 від 05.05.2010 р.;
відповідача - Кукаркіна О.О. довіреність б/н від 02.01.10 р.;
розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фориця", смт. Мангуш
до Приватного підприємства "Торгівельна мережа № 1", м. Харків
про стягнення 41164,24 грн.
та за зустрічною позовною заявою
Приватногопідприємства "Торгівельна мережа № 1", м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фориця", смт. Мангуш
про визнання договору неукладеним
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фориця" (позивач) звернулося з позовом щодо стягнення з відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" основної заборгованості у розмірі 38 463,61 грн. та пені у розмірі 2 700,63 грн., які виникли внаслідок несплати відповідачем отриманого товару на підставі договору поставки № 22 від 09.06.2009 р. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, у вигляді сплаченого держмита у розмірі 411,64 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.
22 квітня 2010 року Приватним підприємством "Торгівельна мережа №1" подано зустрічний позов про визнання договору поставки №22 від 09.06.2009 року підписаний між позивачем та відповідачем неукладеним.
Ухвалою господарського суду від 22 квітня 2010 року прийнято зустрічний позов Приватного підприємства "Торгівельна мережа № 1" для спільного розгляду з первісним позовом.
Присутній представник позивача (за первісним позовом) у судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Надав у судовому засіданні відзив на зустрічну позовну заяву в якому проти зустрічних позовних вимог заперечував в повному обсязі та надав документи згідно переліку до відзиву, які долучені судом до матеріалів справи.
Представник відповідача (за первісним позовом) у судовому засіданні надав відзив на позовну заяву та заяву про витребування доказів.
Представник позивача за первісним позовом проти задоволення клопотання про витребування доказів заперечує та зазначає, що матеріали справи містять достатньо доказів, щодо виконання позивачем за первісним позовом своїх зобов"язань за договором поставки №22 від 09.06.2009 року та відповідного обов"язку відповідача сплатити за отриманий товар.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача (за первісним позовом), перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 20 від 26.05.03р. (далі - договір) строком дії до 31.12.03 р. Відповідно до умов договору позивач зобов"язався поставити відповідачу товар в асортименті та кількості вказаній в накладній, а відповідач зобов"язався оплатити його на протязі 20 банківських днів з моменту поставки товару та підписання повноважними представниками сторін відповідної накладної.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Позивач свої зобов"язання за договором виконав в повному обсязі, а саме поставив на адресу відповідача товар згідно видаткових накладних на загальну суму 211 502,43 грн.
Свої вимоги по зустрічному позову відповідач обгрунтовує тим, що сторони в належній формі не досягли згоди за всіма умовами договору, тобто сторонами не узгоджена ціна товару, який належить поставці зі сторони позивача у зв"язку з відсутністю підписаної сторонами спеціфікації.
Але даний факт спростовується матеріалами справи, оскільки від 09.06.2009 р. (дата укладення договору) до виникнення заборгованості обидва підприємства (позивач та відповідач) належним чином виконували свої зобов"язання за даним договором, а саме позивач поставляв відповідачу продовольчі товари, а відповідач приймав та своєчасно оплачував на умовах, вказаних у договорі. Тобто договір з"являвся діючим та обов"язковим для обох сторін та за весь час сумісної роботи у сторін не виникало ніяких претензій за приводом цени та якості товару.
Крім того, відповідачем здійснювалися сплата за поставлений у відповідності з його заявками товар, за цінами вказаними в видаткових накладних, що підтверджується банківськими виписками, де призначенням платежу була сплата за продовольчі товари відповідно договору поставки № 22 от 09.06.2009 року.
За таких обставин, коли Договір виконувався обома сторонами у передбачений спосіб, відсутні підстави вважати, що сторони не досягли згоди по всіх істотних умовах договору, а посилання відповідача на протилежне не свідчить про невиникнення між сторонами зобов'язальних відносин, не є перешкодою для здійснення сторонами цивільних прав та не є підставою для визнання Договору неукладеним. Крім того вимога про визнання договору неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав, не призводить до поновлення порушених прав, не може бути предметом спору та самостійно розглядатися в окремій справі, і встановленням факту, що має юридичне значення.
Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої Цивільного кодексу.
Таким чином зустрічні позовні вимоги є нормативно та документально необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Цієї ж думки доходить Вищий господарський суд України в своїй Постанові при розгляді аналогічної справи, а саме в Постанові по справі № 8/833 від 23 серпня 2006р.
Відповідач отримав товар, але його вартість сплатив лише частково у сумі 173 038,82 грн.
Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем після часткової сплати заборгованості становить у сумі 38463,61 грн.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач в порядку досудового врегулювання спору направив на адресу відповідача дві вимоги від 15.12.2009р. та від 12.02.2010 р. з проханням сплатити заборгованість, які залишились без відповіді.
При цьому, боржник відповідно до ч.2 статті 530 Цивільного кодексу України повинен виконати таке зобов'язання у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як вбачається з матеріалів справи сума заборгованості відповідачем не сплачена. За таких обставин та враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов діючого законодавства, суд знаходить позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню в сумі заборгованості у розмірі 38 463,61 грн.
Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь пеню у розмірі 2 700,63 грн.
Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п.8.2. Договору у разі порушення строків оплати продукції, визначених в договорі, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно сплаченого товару за кожний день прострочення.
Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши нарахування пені та 3% річних суд приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.
Суд, розглянувши заяву відповідача за первісним позовом, про витребування доказів, вважає її безпідставною необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що становить 411,64 грн. та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 гривень слід покласти на відповідача (за первісним позовом) з вини якого спір доведено до суду.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1. Первісний позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Торгівельна мережа № 1" (61036, м. Харків, вул. Морозова,11, код ЄДРПОУ 36225023, р/р 26008074221901 в ВАТ "Сведбанк", МФО 300164, ІПН 3620220328, свідоцтво платника НДС №10019553) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фориця" (87400, Донецька область, смт. Мангуш, вул. Титова,150, код ЄДРПОУ 24807865, р/р 26002900177758 у філії ПАТ "ПУМБ", МФО 335742, податковий номер 248078605400) суму боргу у розмірі 38 463,61 грн., пеню у розмірі 2 700,63 грн., держмито у розмірі 411,64 та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В задоволенні зустрічного позову - відмовити.
4. В задоволенні заяви відповідача за первісним позовом, про витребування доказів - відмовити.
Суддя
Справа №47/109-10
Повний текст рішення підписано 18 травня 2010 року.