21 вересня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві, шляхом проведення відеоконференцзв'язку між Київським апеляційним судом та Державною установою «Новгород-Сіверська УВП №31», матеріали по заяві захисника ОСОБА_8 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду міста Києва від 03 грудня 2004 року стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Джанкой АР Крим, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , яким він засуджений за ч. 2 ст. 17, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 17, ч. 3 ст. 215-3, ч. 2 ст. 17, п.п. «а», «г», «ж», «з», «і» ст. 93, ч. 2 ст. 17, п.п. «г», «з» ст. 93, п.п. «а», «в», «ж», «з», «і» ст. 93, ч. 3 ст. 215-3, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 145, ст. 69, ст. 190-1 КК України (1960 року), ч. 1 ст. 15, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України (2001 року) до довічного позбавлення волі з конфіскацією особистого майна,
за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 квітня 2021 року,
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26 квітня 2021 року залишено без задоволення заяву адвоката ОСОБА_8 - захисника ОСОБА_7 про перегляд вироку Апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2004 року за нововиявленими обставинами.
Справа №11-кп/824/2701/2021 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_9
Категорія: Глава 34 КПК України Доповідач ОСОБА_1 .
Таке рішення суд мотивував тим, що у судовому засіданні не встановлено достатніх та ґрунтовних підстав, які б дозволяли суду прийти до висновку про наявність підстав для скасування за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду м. Києва від 03.12.2004 року, яким ОСОБА_7 було засуджено за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 17, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 17, ч. 3 ст. 215-3, ч. 2 ст. 17, п.п. «а», «г», «ж», «з», «і» ст. 93, ч. 2 ст. 17, п.п. «г», «з» ст. 93, п.п. «а», «в», «ж», «з», «і» ст. 93, ч. 3 ст. 215-3, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 145, ст. 69, ст. 190-1 КК України (1960 року), ч. 1 ст. 15, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України (2001 року), до довічного позбавлення волі з конфіскацією особистого майна, оскільки обставина, на яку посилається сторона захисту, була відома ще у 2004 році під час розгляду справи.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , вважаючи ухвалу суду незаконною та необґрунтованою, постановленою в результаті неповного встановлення та врахування обставин, що мають істотне значення для правильного, законного та справедливого судового рішення у справі, просить її скасувати та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що розгляд заяви про перегляд вироку проводиться у відповідності до розділу IV КПК України «Судове провадження у першій інстанції», який, серед іншого, передбачає дослідження речових доказів та документів.
Разом з тим, задовольнивши клопотання захисника про витребування з Київського апеляційного суду (раніше - Апеляційний суд міста Києва) матеріалів кримінальної справи №1-42/2004, колегія суддів навіть не ознайомилась з вказаними матеріалами та в порушення ст. 94 КПК України не надала жодної оцінки доказам, які містяться в матеріалах даної кримінальної справи та на які посилалась сторона захисту, як з точки зору належності, допустимості та достовірності, так і зі сторони достатності та взаємозв'язку сукупності таких доказів, а тому законність оскаржуваного судового рішення ставиться під сумнів через грубе порушення судом норм процесуального права.
Окрім цього, зазначає, що нововиявленою обставиною в даній справі є встановлення національним судом та Європейським судом з прав людини факту неправильності дати затримання ОСОБА_10 . Свавільне позбавлення волі терміном 4-5 днів призвело до порушення права затриманого скористатись правом на правову допомогу захисника до першого допиту, який був здійснений 08.06.2001 року, при цьому ОСОБА_10 було допитано у якості свідка з попередженням про кримінальну відповідальність за відмову давати показання, без участі захисника.
Тому, вважає, що встановлення судами факту затримання ОСОБА_10 не 09 червня 2001 року, а 6 (чи 5) червня 2001 року вказує на неправильність
вироку від 03 грудня 2004 року в частині ОСОБА_10 та зумовлює
необхідність його перегляду.
Таким чином, колегія суддів місцевого суду при постановленні ухвали від 26 квітня 2021 року у справі №753/22239/17 не надала належної оцінки нововиявленій обставині як такій, а тому єдиним процесуально допустимим рішенням у даній справі може бути скасування вироку від 03 грудня 2004 року щодо ОСОБА_10 та ухвалення в цій частині нового судового рішення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, а також заперечення прокурора проти її задоволення внаслідок законності та обґрунтованості судового рішення, перевіривши матеріали провадження з розгляду заяви захисника ОСОБА_8 про перегляд вироку Апеляційного суду міста Києва від 03 грудня 2004 року стосовно ОСОБА_7 за нововиявленими обставинами та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Залишаючи без задоволення заяву захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 про перегляд вироку Апеляційного суду міста Києва від 03 грудня 2004 року стосовно ОСОБА_7 за нововиявленими обставинамивказаних вимог закону суд першої інстанції дотримався.
Так, згідно з ч. 2 ст. 459 КПК України, нововиявленими обставинами визнаються, зокрема, штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок, а також інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.
Тобто, обставини, що не були відомі суду на час судового розгляду, повинні бути настільки суттєвими та неспростовними, щоб мати можливість вплинути на законність прийнятого судом рішення по суті.
Необхідним при цьому є дотримання принципу юридичної визначеності, про що неодноразово наголошував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, зокрема у справі «Желтяков проти України», який вимагає щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їх рішення не ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного й обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру.
Процедура перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами за своєю правовою природою не є повторним розглядом справи по суті, повторною апеляцією чи касацією, вона не передбачає нового встановлення фактичних обставин кримінального провадження та усунення суперечностей у доказах. У цьому випадку суд лише перевіряє наявність передбачених у ч. 2 ст. 459 КПК України обставин, на які учасники судового провадження посилаються як на нововиявлені, та надає оцінку тому, чи могли вказані обставини, що не були відомі суду на час розгляду справи, вплинути на правильність рішення суду, яке належить переглянути.
Як убачається з матеріалів справи, вироком Апеляційного суду міста Києва від 03 грудня 2004 року ОСОБА_7 засуджено за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 17, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 17, ч. 3 ст. 215-3, ч. 2 ст. 17, п.п. «а», «г», «ж», «з», «і» ст. 93, ч. 2 ст. 17, п.п. «г», «з» ст. 93, п.п. «а», «в», «ж», «з», «і» ст. 93, ч. 3 ст. 215-3, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 145, ст. 69, ст. 190-1 КК України (1960 року), ч. 1 ст. 15, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України (2001 року), до остаточного покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією особистого майна.
Ухвалою Верховного суду України від 24 травня 2005 року вказаний вирок Апеляційного суду міста Києва від 03 грудня 2004 року щодо ОСОБА_7 в частині засудження за ст. 69 КК України (1960 року) скасовано та справу закрито. Перекваліфіковано його дії за одним з епізодом обвинувачення з ч. 2 ст. 17 - ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 17 - ч. 3 ст. 215-3, ч. 2 ст. 17 - п.п. «а», «з», «і» ст. 93 КК України (1960 року) на ч. 1 ст. 17 - ч. 3 ст. 142, ч. 1 ст. 17 - ч. 3 ст. 215-3, ч. 1 ст. 17 - п.п. «а», «з», «і» ст. 93 КК України (1960 року), призначено покарання за кожне з цих з діянь та ухвалено вважати ОСОБА_7 засудженим на підставі ст. 42 КК Укрїни (1960 року) за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 17 - ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 17 - ч. 3 ст. 215-3, ч. 2 ст. 17 - п.п. «а», «г», «ж», «з», «і» ст. 93, ст. 190-1, п.п. «а», «в», «ж», «з», «і» ст. 93, ч. 3 ст. 215-3, ч. 2 ст. 145, ч. 3 ст. 142, ч. 1 ст. 17 - ч. 3 ст. 142, ч. 1 ст. 17 - ч. 3 ст. 215-3, ч. 1 ст. 17 - п.п. «а», «з», «і» ст. 93 КК України (1960 року), ч. 1 ст. 15, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України (2001 року), до остаточного покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності.
21 жовтня 2010 року рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Петухов проти України" встановлено порушення Україною статей 3, 13, пунктів 1 та 3 статті 5 Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод (1950 року).
За наслідками розгляду заяви ОСОБА_7 про перегляд вироку Апеляційного суду міста Києва від 3 грудня 2004 року та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 травня 2005 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушень міжнародних зобов'язань під час вирішення справи судом, постановою Верховного Суду України від 16 травня 2011 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_7 про скасування вироку Апеляційного суду міста Києва від 3 грудня 2004 року та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 травня 2005 року.
08 липня 2020 року Велика Палата Верховного Суду розглянула заяву ОСОБА_7 про перегляд судових рішень, постановлених щодо нього з підстав встановлених рішенням Європейського суду з прав людини від 12 березня 2019 року (заява № 41216/13) у справі «Петухов проти України № 2» порушень Україною вимог ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через відсутність належної медичної допомоги, доступної заявнику, під час тримання його під вартою, а також у зв'язку з тим, що покарання заявника у виді довічного позбавлення волі є таким, яке неможливо скоротити, та залишила її без задоволення.
Зі змісту заяви адвоката ОСОБА_8 убачається, що в якості нововиявлених обставин вона посилається на те, що рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, та рішення національних судів, які набрали законної сили, вказують, що вироком суду, за яким ОСОБА_7 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, невірно встановлена дата початку відбування покарання, а отже, на необхідність перегляду вироку Апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2004 року, яким ОСОБА_7 засуджено на підставі протоколу затримання підозрюваного від 09 червня 2001 року, складеного слідчим ОСОБА_11 о 19.30 у приміщенні Мінського РУ ГУМВС України у м. Києві, проте, він не відповідає матеріалам кримінальної справи, де містяться відомості про затримання ОСОБА_7 у м. Харків на квартирі ОСОБА_12 та вилучення в нього особистих документів співробітниками Комінтернівського РВ ХГУ УМВС України у Харківській області 05 червня 2001 року. Час, місце, підстави затримання, відомості про осіб, які здійснили затримання, місце тримання у цей період у справі відсутні. Доступу до адвоката у цей період часу він не мав. 08 червня 2001 року ОСОБА_7 було допитано в якості свідка, а лише 09 червня 2001 року його було доставлено до міста Києва, де був складений протокол затримання. Проте Апеляційний суд м. Києва проігнорував заяви ОСОБА_7 відносно його свавільного затримання працівниками міліції Комінтернівського РУ з 05 по 09 червня 2001 року, під час якого, як він стверджував, що до нього застосовувались тортури та катування, внаслідок чого він обмовив себе у скоєнні тяжких злочинів, але про які йому було відомо, а також про ненадання йому правової допомоги адвокатом ОСОБА_13 , тобто відсутності доступу до адвоката. Між тим, визнання Апеляційним судом м. Києва у судовому розгляді справи факту незаконного затримання ОСОБА_7 у м. Харкові, катувань, порушення його права на захист під час збирання доказів, мали призвести до визнання доказів недопустимими та його виправдання, а тому, відповідно вирок Апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2004 року постановлений з порушенням ст. 29 Конституції України та норм міжнародного права, зокрема статей 1, 5 та 6 Конвенції та практики Суду.
На думку адвоката ОСОБА_8 , не досліджені та не визнані Апеляційним судом м. Києва обставини незадокументованого затримання ОСОБА_7 з 05 або 06 червня по 09 червня 2001 року, визнані ухвалою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 01 червня 2017 року, яка залишена без змін та набрала законної сили ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 18 липня 2017 року, на підставі рішення «Петухов проти України» від 21 жовтня 2010 року, є нововиявленими обставинами, передбаченими п. 5 ч. 2 ст. 459 КПК України, які потребують перегляду вироку Апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2004 року.
Під час перевірки обставин, на які вказувала адвокат ОСОБА_8 , суд першої інстанції, дотримуючись вимог ст.ст. 459, 466, 467 КПК України, ретельно перевірив усі доводи, викладені у її заяві, та не визнав їх нововиявленими в розумінні ст. 459 КПК України і з наведенням докладних мотивів дійшов висновку про залишення заяви адвоката ОСОБА_8 без задоволення.
Колегія суддів, погоджуючись з таким висновком суду першої інстанції, перш за все вважає за необхідне зазначити, що, згідно процедури перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, підставою його здійснення є одна з визначених у ч. 2 ст. 459 КПК України обставин, що на час подання відповідної заяви підтверджена належними засобами доказування.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постанові Об'єднаної палати (провадження №51-9834кмо18), перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є ревізійною стадією, в ході якої суд не розглядає обвинувачення по суті, а лише надає оцінку доводам учасників судового провадження щодо наявності у кримінальному провадженні обставин, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення, а також щодо можливості впливу цих обставин на правильність судового рішення, яке належить переглянути. Предметом судового розгляду в порядку провадження за нововиявленими обставинами виступає не обвинувальний акт, а судове рішення, зокрема вирок суду, що набрав законної сили, яким установлено наявність чи відсутність винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину.
Між тим, з поданої адвокатом ОСОБА_8 заяви вбачається, що обставини, які вона вважає нововиявленими, виникли та були відомі ще у 2004 році під час судового розгляду справи.
З огляду на це, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заява адвоката ОСОБА_8 не містить посилань на нововиявлені обставини, адже така її заява фактично містить доводи стосовно незгоди з доказами, на яких ґрунтується вирок Апеляційного суду м. Києва від 03.12.2004 року та зводиться до вимоги переоцінки всіх доказів у кримінальній справі.
При цьому, посилання адвоката ОСОБА_8 у заяві та захисника ОСОБА_6 в апеляційній скарзі на наявність рішення Європейського суду з прав людини в даному випадку не є підставою для перегляду вироку за нововиявленими обставинами. Крім того, як вбачається з ухвали Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 01.06.2017 року, саме на підставі вказаного рішення ЄСПЛ було зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання, зокрема час з 06.06.2001 року.
Даних про те, що в основу вироку покладені докази, що були зібрані до 09.06.2001 року, і які б мали вирішальне значення для правильного вирішення справи, в заяві та апеляційній скарзі не наведено, тому вказане рішення національного суду також будь-яким чином не свідчить про наявність відомостей про існування нововиявлених обставин в розумінні ч. 2 ст. 459 КПК України.
Також не заслуговують на увагу твердження апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права через не дослідження матеріалів кримінальної справи, оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанції, під час розгляду заяви адвоката ОСОБА_8 про перегляд вироку суду за нововиявленими обставинами, колегією суддів не встановлено, адже місцевий суд, перевіряючи доводи, викладені у заяві, дослідив матеріали в тому обсязі, що був необхідним і достатнім для прийняття законного та обґрунтованого рішення.
Враховуючи наведене, за відсутності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 26 квітня 2021 року є законною, обґрунтованою та вмотивованою, а тому підстав для її скасування чи зміни не вбачає.
Таким чином, апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 квітня 2021 року, якою залишено без задоволення заяву адвоката ОСОБА_8 - захисника ОСОБА_7 про перегляд вироку Апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2004 року за нововиявленими обставинами, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
_________________ ____________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3